26 березня 2019 року справа № 2340/4684/18
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гаращенка В.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Дорошенко Л.В.,
представника позивача: не з'явилась,
представника відповідача: Азарова П.В. - за довіреністю,
розглянувши за правилами загального позовного провадження в місті Черкаси адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до управління Держпраці у Черкаській області про визнання протиправною та скасування постанови, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулась до суду з позовною заявою до управління Держпраці у Черкаській області, в якій просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову управління Держпраці у Черкаській області №ЧК-925/363/АВ/П/ПТ/ТД-ФС-596 від 08.11.2018 про накладення штрафу на позивача у розмірі 1116902 грн.
В обґрунтування позовних вимог, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, позивач зазначила, що головні державні інспектори з питань праці не наділені повноваженнями тлумачити норми цивільно-правового законодавства та характер правовідносин між сторонами.
Позивач стверджує, що внаслідок неоднозначного вирішення на законодавчому рівні та суперечності в тлумаченні норм матеріального права відповідач фактично не має повноважень на видачу постанови про накладення штрафу.
Крім того позивач зазначає, що висновки акту перевірки є помилковими, оскільки між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений не трудовий, а цивільно-правовий договір за яким замовник доручав, а виконавець виконував послуги з продажу товарів та самостійно встановлював графік виконання обов'язків за даним договором.
З огляду на зазначене позивач вважає, що між нею та ОСОБА_3 укладено саме цивільно-правовий договір, що вказує на незаконність постанови від 08.11.2018 №ЧК-925/363/АВ/П/ПТ/ТД-ФС-596.
Представник позивача в ході судового розгляду спору адміністративний позов підтримувала у повному обсязі та просила його задовольнити. В судове засідання 26.03.2019 не з'явилась, про причини неявки суд не повідомила, хоча про дату, час та місце судового розгляду спору повідомлена належним чином.
За змістом ч. 5 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо неявка перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що неявка позивача та її представника не перешкоджає розгляду спору по суті, суд не вбачає підстав для залишення позовної заяви без розгляду та розглянув справу за наявними матеріалами.
У відзиві на адміністративний позов та в судовому засіданні представник відповідача просила у його задоволенні відмовити повністю, зазначивши при цьому, що відповідачем повністю дотримано вимоги законодавства, яке регулює порядок інспекційного відвідування суб'єктів господарювання.
За результатами інспекційного відвідування встановлено факт допуску ФОП ОСОБА_2 до роботи ОСОБА_3 без укладення трудового договору, а саме: в магазині за місцем здійснення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 17.10.2018 ОСОБА_3 здійснювалась продаж продовольчих товарів (підтверджується також матеріалами відеофіксації).
На спростування факту наявності трудових відносин між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_3, об'єктом відвідування було надано цивільно-правовий-договір, укладений між вказаними особами 01.10.2018.
Позивач заперечує факт допуску до роботи без належного оформлення трудових відносин ОСОБА_3, обґрунтовуючи це наявними між ним і вказаною особою цивільно-правових відносин, однак цивільно-правовий договір передбачає оплату не процесу праці, а її результатів, котрі визначаються після закінчення роботи і оформляються актами здавачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг).
Представник відповідача звернув увагу, що реалізовуючи товари в магазині позивача, ОСОБА_3 здійснює не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу по професії продавця, виконуючи визначену трудову функцію в діяльності підприємства.
ОСОБА_3 здійснюючи продаж товарів в магазині позивача, що функціонує за відповідним режимом роботи, не має можливості самостійно організовувати свою роботу, так як працює виключно у межах режиму роботи магазину.
Спірний договір не містять визначеного обсягу робіт очікуваного кінцевого результату, що підлягає якісним та кількісним характеристикам. Вказане не є властивим для цивільно-правових відносин при яких результат є чітко визначеним та обрахованим, характер виконуваної роботи притаманний саме для трудових відносин.
Розмір винагороди за виконаний кожного місяця обсяг робіт був однаковий і становив 500 грн.
За цивільно-правовим договором, укладеним між позивачем та ОСОБА_3 оплачувався процес праці, а не її результат - сплата коштів проводилася у фіксованому розмірі, що не залежав ні від обсягу, ні від результатів виконаних робіт.
Наведені обставини, на думку представника відповідача, вказують на безпідставність вимог адміністративного позову.
Заслухавши пояснення учасників процесу, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов наступного.
Згідно відомостей, які містяться в матеріалах справи, на підставі наказу управління Держпраці у Черкаській області від 17.10.2018 №1016-Н «Про проведення інспекційного відвідування» та направлення від 17.10.2018 №2199 головними державними інспекторами відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно - правових актів управління Держпраці у Черкаській області ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у період з 17.10.2018 по 18.10.2018 проведено інспекційне відвідування фізичної особи- підприємця ОСОБА_2 з питань оформлення трудових відносин.
За результатами інспекційного відвідування складено акт від 18.10.2018 №ЧК-925/363/АВ, яким зафіксовано порушення ФОП ОСОБА_2 вимог ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), зокрема встановлено факт допуску ФОП ОСОБА_2 до роботи ОСОБА_3 без укладення трудового договору, а саме: в магазині за місцем здійснення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 17.10.2018 ОСОБА_3 здійснювалась продаж продовольчих товарів.
Як встановлено судом, на підставі акту перевірки першим заступником начальника управління Держпраці у Черкаській області ОСОБА_7 08.11.2018 винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЧК-925/363/АВ/П/ПТ/ТД-ФС-596, якою на позивача накладено штраф в розмірі 111690,00 грн. на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України.
Вирішуючи спір по суті суд зазначає, що Державна служба України з питань праці (Держпраці) згідно Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 (далі - Положення №96) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Відповідно до пп. 5 п. 6 Положення №96 Держпраці для виконання покладених на неї завдань має право безперешкодно проводити відповідно до вимог закону без попереднього повідомлення в будь-яку робочу годину доби перевірки виробничих, службових, адміністративних приміщень та об'єктів виробництва фізичних та юридичних осіб, які використовують найману працю та працю фізичних осіб, експлуатують машини, механізми, устаткування підвищеної небезпеки, та у разі виявлення фіксувати факти порушення законодавства, здійснення нагляду та контролю за додержанням якого віднесено до повноважень Держпраці.
Пунктом 7 Положення №96 передбачено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Відповідно до ст. 259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, визначена в Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295 про деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі за текстом - Порядок № 295).
Відповідно до п.2 Порядку №295, державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин).
Згідно п.4 Порядку №295, форми службового посвідчення інспектора праці, акта, довідки, припису, вимоги, перелік питань, що підлягають інспектуванню, оприлюднюються на офіційному веб-сайті Держпраці.
Пунктами 19, 20 Порядку №295 визначено, що за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення. Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником.
З наведених норм законодавчих актів слідує висновок, що уповноважені інспектори праці мають право проводити інспекційні відвідування суб'єктів господарювання на підставі звернення фізичних чи юридичних осіб щодо фактів використання найманої праці без належного оформлення трудових відносин.
Суд погоджується з доводами відповідача, що в разі недотримання, на думку суб'єкта господарювання, контролюючим органом встановленого законом порядку проведення заходу контролю, законодавством передбачена можливість недопуску посадових осіб контролюючого органу до здійснення заходу контролю суб'єктом господарювання, стосовно якого такий захід контролю призначений.
В протилежному випадку, допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та/або проведенні перевірки, у зв'язку з чим за умови такого допуску підставою для скасування рішення може бути лише неправильність його прийняття по суті.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 13.02.2018 у справі №804/5402/14.
Звертаючись до суті виявлених під час проведення перевірки порушень, суд виходить з того, що відповідно до ст.21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим при укладенні трудового договору з фізичною особою.
Згідно з ч. 3 ст. 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» від 17.06.2015 №413 установлено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника.
Абзацом 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України передбачено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
З аналізу перелічених положень законодавства вбачається, що у разі фактичного допуску до роботи працівника без оформлення трудового договору чи без повідомлення про його прийняття на роботу юридичні та фізичні особи - підприємці притягаються до відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 111 690 грн. за кожного працівника (мінімальна заробітна плата станом на момент виявлення порушення 3723 грн.).
Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. (ст. 901 ЦК України).
Отже, предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт (надання послуг), їх кінцевий результат, що має кількісну і якісну визначеність.
Встановлюючи в судовому засіданні належне оформлення трудових відносин з ОСОБА_3, судом досліджено наданий позивачем цивільно-правовий договір від 01.10.2018, який передбачає фіксовану оплату праці в розмірі 500 грн. Тобто, договір не передбачає сплату грошових коштів у залежності від об'ємів виконаних робіт, що є характерною ознакою трудового договору.
Роботи, виконання яких передбачає вказаний договір не носять разового характеру та передбачають систематичне виконання обов'язків щодо реалізації товару.
В договорі не зазначається, який саме конкретно результат роботи повинен передати виконавець замовнику, не визначено переліку завдань роботи, її обсягу.
Суд вважає за необхідне звернути увагу, що договір укладений на довготривалий строк з 01.10.2018 по 01.10.2019, що вказує на системність виконання трудових обов'язків та притаманно саме для трудових договорів.
В контексті наведеного, на переконання суду, робота продавцем у магазині не може розцінюватись, як виконання обов'язків за договором цивільно-правового характеру.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (абзац другий частини другої статті 265 КЗпП України).
Частиною 4 ст. 265 КЗпП України передбачено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» визначено постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення» від 17 липня 2013 року №509 (далі по тексту - Порядок № 509).
Відповідно до п. 2 Порядку № 509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками.
Штрафи можуть бути накладені, у тому числі, на підставі акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.
Відповідно до п. 3 Порядку № 509 уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу.
Згідно з п. 8 Порядку № 590 за результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, приймає відповідне рішення.
Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається у Держпраці або її територіальному органі, другий - надсилається протягом трьох днів суб'єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. У разі надсилання примірника постанови поштою у матеріалах справи робиться відповідна позначка.
Аналізуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що у межах спірних правовідносин позивачем не дотримано вимог статті 24 КЗпП України в частині обов'язкового укладання трудового договору у письмовій формі шляхом укладення договору (контракту), або видання наказу, або розпорядження та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідачем під час прийняття оскаржуваної постанови про накладення штрафу дотримано вимоги Порядку №509, а отже оскаржена постанова є правомірною, а тому правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати слід залишити за позивачем.
Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 72, 76, 90, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд -
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Сплачену суму судових витрат залишити за позивачем.
Вжиті ухвалою суду від 21.01.2019 року заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили судовим рішенням.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана з врахуванням особливостей закріплених п. 15.5 Перехідних положень КАС України протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду. Якщо в судовому засіданні проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 9 квітня 2019 року.
Суддя В.В. Гаращенко