Справа № 22-7012
Головуючий у 1-ій інстанції- Білошкап О.В.
Доповідач - Карпенко С. О,
01601, м. Київ, МСП, вул. Володимирська, 15
17 вересня 2008 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду міста Києва в складі: головуючого - судді Карпенко С. О. суддів Наумчука М. І., Кадєтової О.В.,
при секретарі Ярошенку С. В.,
з участю відповідача ОСОБА_1
представника ТОВ „Журнал „Тайм-Аут" - Сич А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_3,
який діє в інтересах ОСОБА_4,
на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 травня 2008 року
в справі за позовом ОСОБА_4
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Журнал «Тайм-Аут»,
ОСОБА_1
про відшкодування моральної шкоди,
встановила:
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 27.05.08 року ОСОБА_4 відмовлено у позові про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок розміщення негативної інформації в мережі Інтернет на сторінці журналу «Тайм-Аут Киев».
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_3, діючи в інтересах ОСОБА_4, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення. Зазначає, що судом неправильно застосовані норми матеріального права, помилково залучено співвідповідачем автора статті, а висновок про те, що негативну інформацію, яка є спірною, слід вважати оціночними судженнями, хибний.
Крім того, суд не врахував при постанолвенні рішення пояснення сторін і не з'ясував зміст поняття „Оголтелая арт-коммерция". На його думку, суд розглянув не всі позовні вимоги, зокрема, не обгрунтував відмову у відшкодуванні вартості проведення комп'ютерно-технічного дослідження.
В суді апеляційної інстанції представник ТОВ „Журнал „Тайм-Аут" апеляційну скаргу не визнав і просив її відхилити, вважаючи рішення суду правильним; письмові заперечення представник долучила до матеріалів справи.
Відповідач ОСОБА_1 апеляційну скаргу також не визнав і підтримав пояснення представника ТОВ „Журнал „Тайм-Аут".
Позивач та його представник у судове засідання до суду апеляційної інстанції не з'явилися. Враховуючи належне повідомлення позивача про час і мсце розгляду справи, така неявка розглядові справи не перешкоджає.
Колегія судців, перевіривши закорнність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не пділягнає.
Встановлено, що в період з 21.03.07 року по 28.08.07 року в мережі Інтернет на сторінці журналу „Тайм-аут" за адресою http://www.timeout.ua/group/313/ в розділі „Выставки" була опублікована стаття під назвою „6 лет странствий Киммерией", автором якої є ОСОБА_1
У статті, зокрема, зазначено: „При этом скажем, ОСОБА_5, с которым он (ОСОБА_6) начинал в окрестностях фонда Сороса, ушел в оголтелую арт-коммерцию, ОСОБА_6 же счастливо вырулил в серьезную живопись, за которую ни перед кем не стыдно».
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що наведене висловлювання є оціночним судженням і відповідальності за враження, яке може скластися, автор не відповідає; тому немає підстав і для стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди.
Такі висновки суду є правильними, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Згідно ст. 1 Закону України "Про інформацію" під інформацією цей Закон розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.
Стаття 47-1 цього Закону встановлює, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень, якими є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Як вбачається зі змісту статті, що містить спірне висловлювання, вона присвячена художнику ОСОБА_6.
Оціночне судження є висновком, отриманим в результаті інтелектуальної (логічної) обробки і узагальнення конкретною людиною фактів, оцінок інших людей, інформації довідкового характеру та причинно-наслідкових зв'язків між зазначеними джерелами інформації.
Висловлювання, яке позивач важає таким, що містить негативну про нього інформацію, суд правильно визнав критикою та оцінкою дій позивача і доводи апеляційної скарги вказаного висновку суду не спростовують.
Крім того, Пленум Верховного Суду України у п.1 постанови № 4 від 31.03.95 року з подальшими змінами „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)", роз'яснив, що критична оцінка певних фактів, недоліків, що мали місце, критичні рецензії, що торкаються не особи автора, а створених ним образів, не можуть бути підставою для задоволення вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обгрунтованим, постановленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки якого доводами апеляційної скарги не спростовані.
Суд правильно не з'ясовував зміст поняття „оголтелая арт-коммерция", оскільки воно не стосується особи автора і тому правового значення при вирішенні даного спору не має.
Пояснення сторін, відповідно до чинного цивільного процесуального законодавства, доказами не є, а в якості свідків сторони чи їх представники допитані судом не були.
Частина перша ст. 88 ЦПК України визначає, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Посилання апелянта на те, що суд розглянув не всі позовні вимоги, зокрема, не обгрунтував відмову у відшкодуванні вартості проведення комп'ютерно-технічного дослідження, помилкові. Позовною вимогою є матеріально-правова вимога про захист матеріального права та інтересу, тому відшкодування судових витрат не можна важати позовною вимогою.
Оскільки у позові ОСОБА_4 відмовлено, підстав відшкодовувати на його користь будь-які судові витрати немає.
Пленум Верховного Суду України у п.6 постанови „Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій" роз'яснив, що відповідачем у справі про захист честі і гідності може бути фізична або юридична особа, яка поширила відомості, що порочать позивача.
Якщо позов пред'явлено про спростування відомостей, опублікованих в пресі або поширених іншими засобами масової інформації, як відповідачі притягаються автор та відповідний орган масової інформації, інший орган, що здійснив випуск інформації. Тому суд підставно притягнув до участі у справі ОСОБА_1 як автора статті „6 лет странствий Киммерией".
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_4, відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 травня 2008 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили до Верховного Суду України шляхом подання до цього суду касаційної скарги.