Справа № 2-4541 2008 p.
11 листопада 2008 р. Деснянський районний суд м. Києва в складі: головуючого - судді Іванченко М. М.
при секретарях - Зотько Т.А., Дорошенко В.В., Давиденко І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 23/100 частин будинку, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на 23/100 частин квартири АДРЕСА_1, посилаючись на те, що вони перебувають у шлюбі з 08.05.1982 року. Після реєстрації шлюбу батько дружини надав їм у користування кімнату, жилою площею 24, 1 кв.м. і запропонував зробити добудову приміщення для своєї родини з набуттям у подальшому права власності на неї. З 1984 року вони почали робити прибудову, встановили перегородку і зробили з вищевказаної кімнати - дві. Він разом з батьком дружини -ОСОБА_3 придбав котел і провели парове опалення до будинку і прибудови. У 1995 'році він придбав котел і провів до будинку і прибудови газ, при цьому він труби для опалення і труби для газу купував за спільні з відповідачем кошти. Крім того, він разом з ОСОБА_3 робив електропроводку. Він купив до прибудови дві віконні рами. Разом з відповідачем протягом 1996 - 1997 років клеїли шпалери в будинку і прибудові. Позивач зазначив, що він разом з ОСОБА_3 купував цеглу і цемент, вони обклали цеглою передпокій, він купував азбестові труби для димоходу та встановив електролічильник, по якому вони з відповідачем сплачували електроенергію. Позивач вказав, що за рахунок їх з відповідачем спільних коштів, а також спільної праці членів сім'ї власника будинку, істотно збільшилась вартість будинку, а тому він вважає, що жилий будинок став їх спільною сумісною власністю і тому він має право власності на його частину. Оскільки відповідач відмовляється добровільно визнати за ним право власності на 23/100 частин спірного будинку, він змушений звертатись до суду з вказаним позовом за захистом своїх порушених прав.
Позивач та його представник - ОСОБА_4 у судовому засіданні позов підтримали у повному обсязі, посилаючись на той факт, що подружжя ОСОБА_2 перебуває у зареєстрованому шлюбі з 1982 року. За пропозицією батька відповідача - ОСОБА_3, вони стали проживати у кімнаті, площею 24, 1 кв.м. , яку потім переробили і зробили прибудову. При цьому ОСОБА_1 не тільки докладав свого труда до істотного поліпшення будинку та прибудови, а й вкладались його з відповідачем спільні кошти, а тому вони вважають, що ОСОБА_1 набув права власності на частину спірного будинку, а саме на 23/100 частин квартири АДРЕСА_1.
Відповідач та її представник - адвокат ОСОБА_5 позовні вимоги ОСОБА_1 не визнали у повному обсязі, посилаючись на той факт, що спірний будинок по
АДРЕСА_1 належав на праві власності ОСОБА_3. 24.01.2006 року він подарував зазначений житловий будинок своїй доньці - ОСОБА_2, а набуте під час шлюбу майно на підставі договору дарування або в порядку спадкування не належить до спільного сумісного майна подружжя і не може бути предметом розподілу. Крім того відповідач та її представник зазначили суду, що позивач сам не заперечує проти того, що власник будинку ОСОБА_3 будував прибудову, а та обставина, що позивач приймав участь у будівництві веранди, кухні та тамбура не є підставою для визнання за ним права власності на частину будинку, а тому вони просили відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Заслухавши пояснення сторін та їх представників, показання свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необгрунтованими у повному обсязі та не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 і ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 08.05.1982 року по 19.03.2002 року (а.с. 196, 197).
Відповідно до договору дарування жилого будинку від 24.01.2006 року ОСОБА_2 є власником будинку АДРЕСА_1 (а.с. 6-7).
Відповідно до вимог ч.4 ст. 368 ЦК України майно набуте в результаті спільної праці та за спільні кошти членів сім'ї", є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлене договором, укладеним у письмовій формі.
Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 04.10.1991 року „Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" інші особи, які приймали участь у будівництві жилого будинку (його купівлі) не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво (купівлю будинку), якщо допомогу забудовнику (покупцю) вони надавали не безоплатно.
Як пояснила суду ОСОБА_2, після реєстрації її шлюбу з ОСОБА_1 вони стали проживати у будинку, що належав на праві власності її батьку. ОСОБА_3 ; запропонував їх сім'ї для проживання окрему кімнату, він ніколи не пропонував їм зробити прибудову до приміщення з набуттям у подальшому права власності на неї. Добудова до приміщення робилась ОСОБА_3 особисто, він оформляв всі документи. Розмови про набуття права власності на прибудову ніколи не було, ОСОБА_1 ніколи не ставив питання про набуття права власності на прибудову, оскільки він знав і розумів, що будинок належить на праві власності її батькам. Крім того ОСОБА_3 робилась прибудова підсобних приміщень, а не житлових кімнат про які йде мова у вимогах позивача.
Як показали суду сторони по справі, вони проживали у будинку, що належав батькам відповідача та приймали участь у проведенні ремонту та будівництві прибудови, однак суду не надано доказів, які б свідчили про вкладення подружжям ОСОБА_1 спільних сумісних коштів у будівництво зазначеної прибудови.
Як показали у судовому засіданні допитані в якості свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, спірний будинок належав на праві власності батькам відповідача, вони купували цеглу і надавали кошти для будівництва прибудови. Свідок ОСОБА_7 зазначив суду, що він за місцем своєї роботи виписував дошки і стовпи, а труби виписував ОСОБА_3 за місцем роботи.
Відповідно до вимог ст. 156 ЖК України повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку і придомової території та проведенню ремонту,
За таких обставин, суд приходить до висновку, що проживаючи у будинку, що належав на праві власності батькам відповідача, позивач, як член сім'ї власника зобов'язаний був брати участь у витратах по утриманню будинку і придомової території та проведенню ремонту.
Ствердження ОСОБА_1, що батько його дружини - ОСОБА_3 запропонував зробити добудову приміщення для їх родини з набуттям у подальшому права власності на неї, спростовуються поясненнями відповідача ОСОБА_2, показаннями свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, а тому суд відмовляє ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на 23/100 частин квартири АДРЕСА_1.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10, 60, 88, 212 - 215 ЦПК України, ч.4 ст. 368 ЦК України, ст. 156 ЖК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України №7 від 04.10.1991 року „Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок", суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 -відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Деснянський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення шляхом подачі апеляційної скарги, або протягом двадцяти днів з дня подання заяви про апеляційне оскарження рішення, яка подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення.