10 квітня 2019 р.Справа № 480/3917/18
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Мельнікової Л.В. , Кононенко З.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.11.2018 року, головуючий суддя І інстанції: О.А. Прилипчук, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, повний текст складено 22.11.18 року по справі № 480/3917/18
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області
про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі по тесту - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, в якій просив суд:
- визнати протиправною відмову відповідача щодо призначення позивачу пенсії за вислугою років відповідно до вислуги, яка становить 28 роки 11 місяців 04 дні згідно п. "а" ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб";
- зобов'язати відповідача призначити пенсію ОСОБА_1 за вислугу років згідно п. "а" ст.12 ЗУ "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб" в розмірі, передбаченому п. "а" ст. 13 ЗУ "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб", з часу настання права на таку пенсію, тобто з 01.09.2018 року, нарахувати та виплатити зазначену пенсію.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 22.11.2018 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії - відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, посилаючись на викладені доводи, а також пункт 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей", вважає, що на час звернення із заявою про призначення пенсії мав вислугу років у пільговому обчисленні більше ніж 23 роки та 6 місяців, необхідної для призначення пенсії на підставі ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Таким чином, вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню.
Відповідач, у надісланому відзиві на апеляційну скаргу, посилаючись на викладені доводи, просив у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач проходив службу в установах виконання покарань, останнє місце роботи перед звільненням - Державна установа "Сумська виправна колонія (№116)" Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України.
Наказом Державної установи "Сумська виправна колонія (№116)" від 31.08.2018 №161/ОС-18 старшого прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_1 звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України за п.п. 4 п. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію".
Згідно з вказаним наказом, вислуга позивача на день звільнення становить: у календарному обчисленні - 22 роки 00 місяців та 19 днів, у пільговому обчисленні - 28 років 11 місяців та 4 дні (а.с. 8).
Після звільнення зі служби було підготовлено та направлено пакет документів до ГУ ПФУ в Сумській області для призначення позивачу пенсії за вислугу років.
Рішенням від 08.10.2018 №61 ГУ ПФУ в Сумській області відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років у зв'язку з відсутністю необхідної для призначення пенсії календарної вислуги 23 роки та 6 місяців і більше, передбаченої п. "а" ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" для осіб начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби, які звільнені у період з 01.10.2017 по 30.09.2018 (а.с. 21).
Не погодившись із таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не має на момент звільнення необхідної календарної вислуги років, а тому призначити йому пенсію за вислугу років не виявляється можливим.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 року № 2712-IV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
Частинами 3 та 4 статті 23 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України» встановлено, що пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби здійснюється відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». При звільненні зі служби особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
Так, спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, в тому числі в Державній кримінально-виконавчій службі України, є Закон України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон № 2262-ХІІ). Цим Законом Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Пунктом "б" статті 1-2 Закону № 2262-ХІІ передбачено, що право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.
Відповідно до пункту "а" статті 12 Закону № 2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше.
Одночасно стаття 17 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визначає вичерпний перелік видів служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначенні пенсії.
Згідно з частиною другої статті 17 Закону № 2262-XII до вислуги років поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п'яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.
При цьому, згідно з ч.4 ст.17 Закону № 2262-ХІІ, при призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховуються тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення.
Виходячи з наведеного, в Законі № 2262-XII не вказано, що пенсію за вислугу років можна призначати особам при наявності 23 років 6 місяців вислуги, обчисленої на пільгових умовах; вказаним Законом чітко передбачено, що пенсія за вислугу років призначається при наявності 23 років 6 місяців, та визначено виключний перелік періодів служби, які враховуються в календарну вислугу років.
З огляду на викладене, для отримання права на призначення пенсії обов'язковою умовою є наявність саме календарної вислуги років у мінімально визначеному законом розмірі. До цієї вислуги зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні законом не передбачено.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 295/6301/17, від 19 вересня 2018 року у справі № 725/1959/17, від 22 листопада 2018 року по справі № 161/4876/17, які є обов'язковими для врахування в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Єдиний виняток щодо можливості зарахування до календарної вислуги років певного періоду встановлений у абзаці 13 пункту "а" статті 12 Закону № 2622, яким передбачено, що до календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону, а саме час навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивач до календарної вислуги у пільговому обчисленні просить зарахувати не період навчання, а стаж його роботи на посадах начальницького та рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби (пп. «г» п.3 Порядку № 393), що Законом № 2262-ХІІ не передбачено.
Матеріалами справи підтверджено, що на час звільнення позивача зі служби за Наказом державної установи «Сумська виправна колонія (№116)» Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України від 31.08.2018 №161/ОС-18 (а.с.8), даними послужного списку (а.с.9-14), копією трудової книжки (а.с.17), а також розрахунком вислуги років для призначення пенсії ОСОБА_1 (а.с.15-16) його вислуга становить в календарному обчисленні - 22 роки 00 місяців 19 днів; у пільговому обчисленні - 28 роки 11 місяців 04 дні, що є недостатньою для призначення пенсії за вислугу років у відповідності до п. «а» ст.12 Закону № 2262-ХІІ.
Враховуючи приписи чинного законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність у позивача права на призначення пенсії за вислугою років з урахуванням пільгової вислуги років, оскільки позивач не має встановленої пунктом "а" частини першої статті 12 Закону № 2262-XII календарної вислуги років.
Доводи апелянта про те, що в даному випадку, для призначення йому пенсії за вислугу років підлягає застосуванню саме п.3 Порядку № 393, за яким позивачу, на його думку, для призначення пенсії за вислугу років має зараховуватися пільговий стаж - 28 роки 11 місяців 04 дні, колегія суддів відхиляє оскільки згідно з ч.4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Вимоги пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року № 393 суперечать вимогам пункту "а" статті 12 Закону № 2262-XII.
Врааховуючи зазначене, колегія суддів зауважує, що застосуванню підлягає саме Закон № 2262-XII, оскільки він має вищу юридичну силу, та яким не передбачено зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні.
Посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 27.06.2018 р. по справі № 750/9775/16-а колегія суддів вважає помилковими, оскільки така постанова прийнята судом не по суті позовних вимог, а тому, в даному випадку, при вирішенні позову суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 27.03.2018 р. у справі №295/6301/17, від 19.09.2018 р. у справі №725/1959/17, від 22.11.2018 р. у справі № 161/4876/17, від 31.01.2019 р. у справі № 295/15121/16-а, прийнятих по суті позовних вимог.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів приходить до висновку, що у спірних правовідносинах відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження їй надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо, з дотриманням вимог ч.2 ст.2 КАС України.
Таким чином, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії не підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, позивача у справі.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі зазначеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.11.2018 року по справі № 480/3917/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя (підпис)В.А. Калиновський
Судді(підпис) (підпис) Л.В. Мельнікова З.О. Кононенко