ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.04.2019Справа № 910/1998/19
Господарський суд міста Києва в складі:
головуючого судді Привалова А.І.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні
справу № 910/1998/19
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Люкс Країна"
до товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта Актив Груп"
про стягнення 665 177,25 грн.
Без виклику учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Люкс Країна" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта Актив Груп" про стягнення 665 177,25 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе за Договором № 02/02/18-1 купівлі-продажу природного газу від 05.01.2018р. природний газ не поставив та передплачені за нього кошти у встановлений п. 6.3. договору строк не повернув, у зв'язку з чим позивач звернувся за захистом порушених прав до господарського суду.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.10.2018, повний текст якого складений 24.10.2018, у справі № 910/8507/18 позов задоволено повністю. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта Актив Груп» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Люкс Країна» 2 977 986,00 грн. основного боргу, 148 899,30 грн. штрафу в розмірі 5%, 208 459,02 грн., штрафу в розмірі 7%, 297 798,60 грн. штрафу в розмірі 10%, 126 299,24 грн. пені, 11 014,47 грн. 3% річних та витрати по сплаті судового збору в розмірі 56 556,85 грн.
Враховуючи, що зобов'язання відповідача по поверненню коштів до теперішнього часу не виконані, позивач просить стягнути з відповідача за період з 31.07.2018р. по 16.12.2018р. пеню в сумі 408 269,64 грн. та за період з 31.07.2019р. по 15.02.2019р. інфляційні втрати, що складають 207 954,42 грн., і 3% річних - 48 953,19 грн.
Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2019р. відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд зобов'язав відповідача подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини в строк до 20.03.2019р.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 20.02.2019р. була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01133, м. Київ, пров. Лабораторний, 1, блок 140, каб. 138, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.
Відповідач ухвалу суду від 20.02.2019р. про відкриття провадження у справі та призначення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін отримав 25.02.2019р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Станом на 09.04.2019р. від позивача не надійшли заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а також не отримано від відповідача відзиву на позовну заяву.
При цьому, 01.04.2019 до господарського суду надійшла заява позивача про надання доказів про розмір судових витрат.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
05.01.2018р. між відповідачем (за договором - оптовий продавець) та позивачем (за договором - оптовий покупець) було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 02/02/18-1 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого оптовий продавець зобов'язується передати у власність оптового покупця природний газ, приведений до стандартних умов ((t) = 20°C, тиск газу (Р) = 760 мм ртутного стовпчика (101,325 кПа)) (далі - газ), а оптовий покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ, в порядку та на умовах, визначених в договорі.
Згідно з п. 2.2 договору обсяг газу, що підлягає передачі оптовим продавцем оптовому покупцеві за цим договором (далі - договірний обсяг), а також ціна за 1 (одну) тисячу м. куб. газу, визначається та узгоджується сторонами у додаткових угодах до договору.
Додатковою угодою № 7 від 25.04.2018 сторони погодили передачу газу у звітному місяці - травні 2018 року в обсязі 3 166,300 тис. куб. м. за ціною 8 675,04 грн. (з ПДВ) за 1000 куб. м. газу, загальною вартістю 27 467 779,15 грн. (з ПДВ).
Пунктом 2.3.2 договору передбачено, що обсяги переданого газу у відповідному місяці передачі газу визначаються в актах приймання-передачі газу (обсяг газу).
Право власності на газ переходить від оптового продавця до оптового покупця в пункті передачі газу з дати підписання сторонами відповідного акту приймання-передачі газу та комерційного акту приймання-передачі (далі - акти). Після переходу права власності на газ оптовий покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ (п. 3.3 договору).
Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.10.2018р., повний текст якого складений 24.10.2018р., у справі № 910/8507/18 позов задоволено повністю. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта Актив Груп» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Люкс Країна» 2 977 986,00 грн. основного боргу, 148 899,30 грн. штрафу в розмірі 5%, 208 459,02 грн., штрафу в розмірі 7%, 297 798,60 грн. штрафу в розмірі 10%, 126 299,24 грн. пені, 11 014,47 грн. 3% річних та витрати по сплаті судового збору в розмірі 56 556,85 грн.
На виконання рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2018 року по справі № 910/8507/18 видано наказ від 19.11.2018р. про стягнення 2 977 986,00 грн. основного боргу, 148 899,30 грн. штрафу в розмірі 5%, 208 459,02 грн., штрафу в розмірі 7%, 297 798,60 грн. штрафу в розмірі 10%, 126 299,24 грн. пені, 11 014,47 грн. 3% річних та витрати по сплаті судового збору в розмірі 56 556,85 грн.
Пунктом 5.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» визначено, що кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних, як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.
Як зазначає позивач, відповідач рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2018 року по справі № 910/8507/18 щодо оплати 2 977 986,00 грн. основного боргу, 148 899,30 грн. штрафу в розмірі 5%, 208 459,02 грн., штрафу в розмірі 7%, 297 798,60 грн. штрафу в розмірі 10%, 126 299,24 грн. пені, 11 014,47 грн. 3% річних та витрати по сплаті судового збору в розмірі 56 556,85 грн. не виконав, у зв'язку з чим, позивач просить суд стягнути з відповідача 408 269,64 грн. пені, за період з 31.07.2018р. по 16.12.2018р., 48 953,19 грн. 3% річних, 207 954,42 грн., за період з та витрати по сплаті судового збору в розмірі 56 556,85 грн. за період з 31.07.2018р. по 15.02.2019р.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно зі ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п.1 ст. 612 ЦК України).
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).
Пунктом 6.3 договору передбачено, що у випадку невиконання оптовим продавцем свого зобов'язання, щодо повернення грошових коштів сплачених оптовим покупцем, оптовий продавець сплачує оптовому покупцю неустойку за кожний день прострочення, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується неустойка, від суми неповернутих/несвоєчасно повернутих оптовому покупцю грошових коштів та додатково - штраф у розмірі 5% (п'ять відсотків) від суми неповернутих/несвоєчасно повернутих оптовому покупцю грошових коштів, а у разі прострочення платежу на строк понад 10 календарних днів - додатково штраф у розмірі 7% (сім відсотків) суми неповернутих/несвоєчасно повернутих оптовому покупцю грошових коштів.
Згідно п.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно зі статтями 598-609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.
Водночас, приписи статті 625 ЦК України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема за період після прийняття судом відповідного рішення (постанова Верховного Суду України від 30.09.2008 №01/384-07).
Також, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених другою частиною статті 625 ЦК України (зазначена позиція також відображена у постанові ВСУ від 20.01.2011 №10/25).
Отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до п.7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 №14 за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до п. 9 оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013 № 01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (постанова Вищого господарського суду України від 01.11.2012 N 5011-32/5219-2012).
Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 № 10/25, від 04.07.2011 № 13/210/10, від 12.09.2011 № 6/433-42/183, від 14.11.2011 № 12/207, від 23.01.2012 № 37/64.
Враховуючи вищевикладене, вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд вважає обґрунтованими.
Суд, перевіривши період нарахування позивачем пені, за період з 31.07.2018р. по 16.12.2018р, дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню частково в сумі 405 169,27 грн., згідно з уточненим розрахунком суду, враховуючи, що у період з 31.07.2018р. по 06.09.2018р. подвійна облікова ставка НБУ становила 35,0%, а у період з 07.09.2018р. по 16.12.2018р. - 36,0%.
Суд, перевіривши період нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних, що є предметом спору у даній справі, а саме за період з 31.07.2018 року по 15.02.2019 року, дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 207 954,42 грн. інфляційних втрат та 48 953,19 грн. 3% річних підлягають задоволенню в повному розмірі, відповідно до розрахунку позивача, який є обґрунтованим та арифметично вірним.
Відповідач доказів на підтвердження протилежного суду не надав, належними засобами доказування позовні вимоги не спростував.
Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.
Також підлягає задоволенню вимога позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Норми статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачають, зокрема, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Як вбачається з матеріалів справи, між адвокатом Солошенко Сергієм Васильовичем та ТОВ «Люкс Країна» укладено Договір №02-06/18 про надання правничої допомоги від 20.06.2018р., за умовами п.1.1 якого адвокат зобов'язується здійснювати захист, представництво інтересів клієнта та надавати інші види правової допомоги клієнту в обсязі, на умовах і в порядку, що визначені договором, Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та іншими нормами чинного законодавства України, а Клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, за цим договором.
Відповідно до п. 1.2 договору про надання правничої допомоги, безпосередній зміст правничої допомоги адвоката за цим договором полягає у захисті прав і законних інтересів клієнта, порушених внаслідок невиконання контрагентом - товариством з обмеженою відповідальністю «Дельта Актив Груп» (код ЄДРПОУ 39237508) договірних зобов'язань.
Пунктом 1.3 договору про надання правничої допомоги передбачено, що адвокат надає правову допомогу за цим договором у вигляді:
- забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів клієнта, зокрема, шляхом досудового врегулювання спору, судового захисту та в інші способи, передбачені чинним законодавством України;
- надання клієнту правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу захисту інтересів, а також складення позовних заяв, скарг, заперечень, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення;
- представництва інтересів клієнта у судах під час здійснення господарського судочинства, а також в інших державних органах, установах, перед фізичними та юридичними особами.
Також, сторонами була укладена додаткова угода №3 від 14.02.2019р. до договору про надання правничої допомоги, згідно з положеннями п.1 якої позивач доручив, а адвокат зобов'язався надати правову допомогу, пов'язану зі стягненням в судовому порядку з ТОВ «Дельта Актив Груп» неустойки, інфляційних втрат та 3% річних за невиконання зобов'язань за договором.
Пунктом 2 даної додаткової угоди сторони узгодили вартість послуг адвоката.
Відповідно до Звіту про надання правової (правничої) допомоги від 15.03.2019р., вартість виконаних робіт послуг склала 11 651,77 грн., а п.1 звіту визначено детальний опис послуг адвоката на виконання умов договору про надання правничої допомоги.
Платіжним дорученням № 341 від 28.03.2019р. позивач сплатив на рахунок адвоката Солошенко Сергія Васильовича 11 651,77 грн.
Судові витрати позивача, відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта Актив Груп" (01133, м. Київ, провулок Лабораторний, буд. 1, блок 140, кабінет 138, ідентифікаційний код 40437756) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Люкс Країна" (місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, буд. 32-А, офіс 96; адреса для листування: 01004, м. Київ, бул. Т. Шевченка, 11А, 2й поверх; ідентифікаційний код 39237508) 405 169 грн. 27 коп. - пені, 48 953 грн. 19 коп. - 3% річних, 207 954 грн. 42 коп. - інфляційних втрат, витрати по сплаті судового збору в сумі 9931,15 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 11 597 грн. 46 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд.
Повний текст рішення складено та підписано: 09.04.2019р.
Суддя А.І. Привалов