09.04.2019 Справа № 756/1917/18
Унікальний номер 756/1917/18
Справа № 2/756/888/19
03 квітня 2019 року Оболонський районний суд м. Києва
в складі: головуючого судді Васалатія К.А.
за участі секретаря Дем'янової Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ТОВ «Віннер Автомотів» про визнання договору частково недійсним, -
Позивач звернувся в суд з позовом до відповідачів посилаючись на те, що позивач ОСОБА_1 перебувала з 04.09.1993 р. у шлюбі з ОСОБА_3, який зареєстровано Відділом ДРАЦСу реєстраційної служби Луцького МУЮ Волинської області, про що складено відповідний актовий запис № 1191. ІНФОРМАЦІЯ_1 р. чоловік позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 помер.
Як вказано у позові, відповідач № 1 ОСОБА_2 мала робочі та ділові зв'язки з ОСОБА_3, так як була його підлеглою, що підтверджується Повним витягом з Єдиного реєстру довіреностей від 20.02.2018 № 35912299, згідно якого ОСОБА_3 постійно уповноважував ОСОБА_2 на представництво його інтересів, що свідчить про довіру ОСОБА_3 до ОСОБА_2 Також ОСОБА_2 була помічником на громадських засадах народного депутата України 7-го та 8-го скликання ОСОБА_3 у період з 12.12.2012 по ІНФОРМАЦІЯ_1.
Як вказує представник позивача у тексті позову, в преамбулі договору купівлі-продажу № 136SP-282 від 11.10.2013 р., між відповідачем № 2 - ТОВ «Віннер Автомотів» (Продавець) та відповідачем № 1 - ОСОБА_2 (Покупець) був укладений договір, предметом якого було зобов'язання Продавця передати у власність Покупця, а Покупець - оплатити та прийняти новий автомобіль «Land Rover».
При цьому п. 2.1. договору «Сторони погодили ціну товару у розмірі 1815271 грн., що еквівалентно 167830,00 ЄВРО. Згідно п. 3.1 Договору продавець зобов'язувався передати Товар Покупцю, а Покупець прийняти Товар протягом 20 календарних днів з дати укладення цього Договору. У відповідності до п.4.1. оплата товару (100% загальної суми Договору) повинна бути здійсненна Покупцем в строк до 31.10.2013 р.
Згідно Додатку № 1 до договору № 136SP-282 від 11.10.2013 р. предметом договору був автомобіль «Range Rover 5.0 S/C», модель 2013 року, робочий об'єм двигуна 4999 куб.см.
Як вказує позивач, насправді покупцем за договором купівлі-продажу № 136SP-282 від 11.10.2013р. був її чоловік - ОСОБА_3, що підтверджується декларуванням купленого автомобіля «Land Rover Range Rover 5.0 S/C», 4999 куб.см. у Декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік, як народного депутата Верховної ради України.
Як вказує позивач, автомобіль «Land Rover Range Rover» був придбаний за кошти подружжя ОСОБА_3, а тому належав ОСОБА_4 та позивачу на праві спільної сумісної власності, і родина користувалась цим автомобілем як власним та його обслуговування здійснювалось за рахунок коштів родини. Про оформлення автомобіля на відповідача № 1 ОСОБА_2 дізналась тільки після смерті чоловіка, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 р. При цьому позивач стверджує, що відповідач № 1 на той момент визнавала факт належності автомобіля родині ОСОБА_3.
Тому представник позивача просить суд визнати частково недійсним у частині покупця договір купівлі-продажу автомобіля № 136SP-282 від 11.10.2013 р., який було укладено між ТОВ «Віннер Автомотів» та ОСОБА_2, перевівши право покупця за цим договором на ОСОБА_4 та стягнути із відповідачів судовий збір.
У судовому засіданні представник позивача підтримала позов та просила суд стягувати судовий збір із відповідача № 1.
Представник відповідача № 1 - ОСОБА_2 25.07.2018 р. подав відзив на позовну заяву, в якому стверджував, що позов не ґрунтується на належних і допустимих доказах і позивачем не доведено обставин, на які він посилається, як на підставу своїх позовних вимог, тому позов є штучним. Просить застосувати строки позовної давності в даній справі та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Представник відповідача № 2 - ТОВ «Віннер Автомотів» також надав до суду відзив на позовну заяву від 30.05.2018 р., заперечення на заперечення позивача від 26.12.2018 р., в яких просив відмовити позивачу в позовних вимогах в повному обсязі, оскільки у преамбулі договору № 136SP-282 від 11.10.2013 р. зазначено належного покупця ОСОБА_2, а сам договір є виконаним між сторонами.
Суд, заслухавши пояснення та дослідивши матеріали справи, встановив наступне.
Так судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебувала з 04.09.1993 р. у шлюбі з ОСОБА_3, який зареєстровано Відділом ДРАЦСу реєстраційної служби Луцького МУЮ Волинської області, про що складено відповідний актовий запис № 1191, і даний факт є загальновідомим, так як у матеріалах справи (т. 1 а.с. 42-46) є декларація про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік, в якій вказано склад сім'ї (на той час) народного депутата ОСОБА_4 і дружиною вказано ОСОБА_5
Також є загальновідомим є той факт, що ІНФОРМАЦІЯ_1 р. чоловік позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 помер, і з цього часу в неї (позивача) почались проблеми із спільним майно її та її чоловіка ОСОБА_4
Також суд встановив, що відповідач № 1 ОСОБА_2 була підлеглою ОСОБА_3, так як була його помічником, що підтверджується Повним витягом з Єдиного реєстру довіреностей від 20.02.2018 № 35912299, згідно якого ОСОБА_3 постійно уповноважував ОСОБА_2 на представництво його інтересів, що свідчить про довіру ОСОБА_3 до ОСОБА_2 Також ОСОБА_2 була помічником на громадських засадах народного депутата України 7-го та 8-го скликання ОСОБА_3 у період з 12.12.2012 по ІНФОРМАЦІЯ_1 р. (і цей факт також ніким не було спростовано).
Відповідно до ч. 1 ст. 627 та ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Суд досліджуючи матеріали справи, а саме договір купівлі-продажу № 136 SP-282 від 11.10.2013 р. (т. 1 а.с. 169-179) звернув увагу той факт, що з боку покупця вказаний договір підписано також невідомою особою, а підпис відповідача № 1 ОСОБА_2 проставлено поряд і з підписом невідомої особи.
У зв'язку із неявкою відповідача № 1 у судове засідання, як пояснював суду представник відповідача № 1, йому не відомо чому остання не виконує вимоги суду, остання так і не пояснила суду дану обставину. Тому встановити, чи дійсно ОСОБА_2 укладала договір та чи її волевиявлення як учасника правочину було вільним і відповідало її внутрішній волі, суд так і не зміг.
У відповідності до ст. 510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов'язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов'язок передати предмет договору наступному власнику.
Крім того, покупець може домовитись з іншою особою про придбання власності за її рахунок з наступним відшкодуванням цій особі витрат.
Отже, за звичаями ділового обороту презюмується, що предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою. Як боржник за договором купівлі-продажу відповідач № 1 - ОСОБА_2 зобов'язана була оплатити автомобіль за власний рахунок, а як кредитор мала право вимагати передати їй автомобіль.
У зв'язку із своєю неявкою у судове засідання, ОСОБА_2 не надала суду належних та допустимих доказів того, що вона володіла на законних підставах грошовими коштами в розмірі 1820270 грн. на момент оплати автомобіля згідно договору купівлі-продажу № 136SP-282 від 11.10.2013р.
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008 р., «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001 р., та «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 р. неодноразово вказував, що «оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій».
Тому суд ставить під сумнів можливість оплати автомобіля відповідачем № 1 за власний рахунок, враховуючи помилку в меморіальному ордері № 611910046 від 21.10.2013 р.(т. 1 а.с. 185), в яких платником зазначена ОСОБА_6 (ІПН НОМЕР_1).
У відповідності до ст. 512 ЦК України Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:
1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);
2) правонаступництва;
3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);
4) виконання обов'язку боржника третьою особою.
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.
Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Також відповідачем ОСОБА_2 не надано доказів виконання своїх обов'язків боржника щодо оплати згідно Договору купівлі-продажу № 136SP-282 від 11.10.2013 р.
Тому суд приходить до висновку про виконання обов'язку боржника оплатити автомобіль за договором купівлі-продажу №136SP-282 від 11.10.2013р. іншою особою.
При цьому відповідачем № 2 - ТОВ «Віннер Автомотів» було надано до суду меморіальні ордери: № 511130029 від 11.10.2013р. на суму 149000,00 грн., № 511130031 від 11.10.2013р. на суму 891545,00 грн., № 621210011 від 14.10.2013 р. на суму 149000,00 грн., № 801730026 від 17.10.2013р. на суму 149000,00 грн., № 621830001 від 18.10.2013р. на суму 130000,00 грн., № 611910046 від 21.10.2013 на суму 149000,00 грн., № 612010017 від 21.10.2013 на суму 149000,00 грн. та № 522130007 від 21.10.2013 на суму 53725,00 грн., які судом було досліджено у судовому засіданні, але на підставі даних документів неможливо встановити, що саме відповідачів № 1 ОСОБА_2 вносила грошові кошти, оскільки меморіальні ордери - це розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунку платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до «Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», затвердженої Постановою Правління НБУ від 21.01.2004 р. № 22.
Належним і допустимим доказом в цьому випадку є або перерахування на банківський рахунок Продавця з банківського рахунку Покупця, або квитанції, що є відривною частиною прибуткових касових ордерів, з особистим підписом ОСОБА_2 про внесення готівки до каси банку. Тобто встановити, що саме ОСОБА_2 вносила вищевказані грошові кошти не можливо. Також суд встановив, що договором купівлі-продажу № 136SP-282 від 11.10.2013 р. не передбачено, що кредитор у зобов'язанні не може бути замінений.
Тому суд приходить до висновку щодо можливості заміни кредитора (покупця) у Договорі купівлі-продажу №136SP-282 від 11.10.2013р.у зв'язку з виконанням обов'язку боржника оплатити автомобіль іншою особою.
При цьому позивачем надано засвідчену Керівником Управління кадрів Апарату Верховної Ради України копію Декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік народного депутата Верховної ради України ОСОБА_3.
Як вбачається з Розд. IV «Відомості про транспортні засоби», в ній зазначено транспортні засоби, що перебувають у власності, в оренді чи на іншому праві користування декларанта та витрати декларанта на їх придбання (користування), серед яких зазначено - Автомобіль легковий «Land Rover Range Rover 5.0 S/C» 4999 куб.см., 2013 р.в. та не зазначено суму витрат на придбання у власність, оренду чи інше право користування. Також зазначений автомобіль співпадає з автомобілем, зазначеним у додатку № 1 до договору купівлі-продажу № 136SP-282 від 11.10.2013 р., що дає суду підстави вважати, що це один і той самий автомобіль.
Згідно з Методичними рекомендаціями «Запобігання і протидія корупції в державних органах та органах місцевого самоврядування, підготовлених Міністерством юстиції та опублікованих в «Урядовому кур'єрі» від 12.11.2013 №208, у розділі IV зазначаються відомості про транспортні засоби, які перебувають у власності, оренді чи на іншому праві користування суб'єкта декларування та членів його сім'ї, а також витрати на придбання цих засобів у звітному році. Майно, придбане задовго до звітного періоду, зобов'язана вказати в декларації інформацію про об'єкт, не зазначаючи при цьому інформації про витрати.
Беручи до уваги зазначені вище Методичні рекомендації і «Методичні рекомендації щодо заповнення декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та іншими особами», чоловік позивача - ОСОБА_3 зазначив у Декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік автомобіль «Land Rover Range Rover 5.0 S/C», 4999 куб.см., 2013 року випуску, як засіб, що перебуває у нього на праві власності, оскільки не зазначено витрат на оренду та він (автомобіль) був придбаний не у звітному році, тобто у 2013 р.
Твердження представників обох відповідачів про те, що ОСОБА_3 було задекларовано інший автомобіль, так і не було підтверджені належними та допустимими доказами.
У ході розгляду справи також судом з'ясовано, що автомобіль був придбаний для ОСОБА_3, і він та його родина користувалися цим автомобілем. Позивач на підтвердження своїх позовних вимог вказувала, що ї чоловік і вона сама постійно користувались вказаним автомобілем, а водієм ОСОБА_3 здійснювалось обслуговування автомобіля за рахунок коштів родини ОСОБА_3, про що свідчить його підпис на актах виконаних робіт.
Як з'ясовано судом, 13.07.2016 р. відповідач № 1 ОСОБА_2 видала довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Ариванюк Н.А. за № 44154616, представнику ОСОБА_1 на представництво інтересів при вирішенні питань, пов'язаних з відчуженням та передачею в оренду транспортного засобу «Land Rover, моделі Range Rover», універсал-В, випуску 2013 року, об'єм двигуна - 4999 куб.см., і 14.07.2016 р. даний автомобіль 2013 р.в. був проданий за 500000 грн. згідно договору купівлі-продажу транспортного засобу. При цьому 09.10.2017 р. ОСОБА_2 звернулась до позивача ОСОБА_1 з письмовою вимогою про повернення грошових коштів у розмірі 1813271 грн. за проданий «Land Rover Range Rover 5.0 S/C», 4999 куб.см., 2013 року випуску.
Власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).
При цьому ч. 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з нормою ст. 319 ЦК власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Як вбачається з отриманих доказів, відповідач № 1 ОСОБА_2 не надала суду доказів на володіння, користування та розпорядження автомобілем на власний розсуд.
За змістом ст. 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину (п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").
Як вбачається з вимог ст. 89 ЦПК України «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)».
У відповідності до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Аналізуючи матеріали справи та відповідність їх норм матеріального права, суд знаходить вимоги позивача ОСОБА_1 такими, що знайшли своє підтвердження.
Недодержання сторонами договору купівлі-продажу № 136SP-282 від 11.10.2013 р. вимоги ч. 3 та 5 ст. 203 ЦК України є підставою недійсності цього правочину відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України в частині зазначення покупцем іншої особи - ОСОБА_2 замість ОСОБА_3, для якої реально не настали правові наслідки, обумовлені правочином: здійснення оплати та отримання права власності на автомобіль.
Положеннями ст. 217 ЦК України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідків недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був вчинений без включення до нього недійсної частини.
Якщо при вирішенні позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним з підстав, що насправді покупцем є інша особа, суд встановить, що фактично майно було придбано за кошти іншої особи, і для неї та що інших підстав для визнання цієї угоди недійсною немає, вказаний договір визнається недійсним лише в частині, що стосується покупця, і покупцем за цим договором визнається особа, за рахунок коштів якої і для якої фактично укладався цей договір.
Тому суд вважає, що визнання договору купівлі-продажу № 136SP-282 від 11.10.2013 р. недійсним в частині покупця та переведення прав покупця на ОСОБА_3 не має наслідків недійсності інших його частин та не спричинить значних правових наслідків, оскільки позивачем ОСОБА_1 не оспорюється, а відповідачами не заперечується подальший продаж автомобіля, і право власності на нього на теперішній час.
Вирішуючи питання щодо клопотання представника відповідача № 1 про застосування строків позовної давності, то суд виходив із наступного.
У відповідності до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно із ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст. 253 - 255 ЦК України. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.
Згідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 дізналась про оформлення автомобіля її чоловіка на відповідача № 1 ОСОБА_2 після його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 р., тому строк позовної давності таким чином спливав би 13.08.2018 р. Як вбачається із позову, його було подано 09.02.2018 р., таким чином суд не вбачає підстав для застосування строків позовної давності.
На підставі вищевикладеного, суд вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню у повному об'ємі.
Згідно ст. 141 ЦПК України, з відповідача № 1 ОСОБА_2 на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 704,80 грн.
На підставі викладеного та керуючись рішеннями ЄСПЛ по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008 р., «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001 р., та «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 р., ст. 6, 203,215, 216, 627, 629 ЦК України, ст. 12, 19, 42, 81, 89, 263, 265, 354 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати частково недійсним у частині покупця договір купівлі-продажу автомобіля № 136SP-282 від 11.10.2013 р., який було укладено між ТОВ «Віннер Автомотів» та ОСОБА_2, перевівши право покупця за цим договором на ОСОБА_4.
Судовий збір у сумі 704,80 грн. стягнути з ОСОБА_2 (і.к. НОМЕР_2) на користь ОСОБА_1 (і.к. НОМЕР_3).
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Суддя Васалатій К.А.