02 квітня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря - ОСОБА_4
прокурора - ОСОБА_5
захисника - ОСОБА_6
обвинувачених - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 жимшері
перекладача - ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду кримінальне провадження №12018100040002799 відносно, -
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ценакі, Грузія, громадянина Грузії, з середньою освітою, непрацюючого, без місця реєстрації в Україні, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, та
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Ткибулі, Грузія, громадянина Грузії, з середньою освітою, непрацюючого, неодруженого, без місця реєстрації в Україні, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,-
обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 15, ч.3 ст. 185 КК України за апеляційною скаргою першого заступника прокурора м. Києва- ОСОБА_12 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 25 липня 2018 року,
Цим вироком ОСОБА_10 та ОСОБА_11 визнані винними у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 15, ч.3 ст. 185 КК України та кожному з них призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_13 та ОСОБА_14 звільнені від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 (два) роки та покладанням на них обов'язків, передбачених п.п. 1, 2 ч.1 та п.1 ч.2 ст. 76 КК України.
У вироку суд визнав доведеним, що 20.03.2018 року в невстановлений досудовим слідством час, перебуваючи біля житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , у ОСОБА_13 та ОСОБА_14 виник спільний злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, що знаходиться в квартирі АДРЕСА_3 вказаного будинку та належить ОСОБА_15 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна за попередньою змовою групою осіб, поєднаного з незаконним проникненням у квартиру АДРЕСА_3 , діючи умисно, з корисливих мотивів, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 піднялись на 8-й поверх вищевказаного будинку та підійшовши до вхідних дверей квартири АДРЕСА_3 , переконались в тому, що господарі квартири відсутні і сторонні особи за їх діями не спостерігають, за допомогою заздалегідь підготовлених інструментів, відчинили замки перших дверей вищезазначеної квартири та розпочали відчиняти замки других дверей.
В подальшому ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , зрозумівши, що їх дії помічені з сусідньої квартири, не змогли виконати усі необхідні дії, направлені на реалізацію свого злочинного умислу та почали тікати по сходах вказаного під'їзду, однак на 6 поверсі були затримані працівниками поліції.
В апеляційній скарзі перший заступник прокурора м. Києва не оспорюючи фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення та правильність правової кваліфікації дій обвинувачених просить скасувати вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 25.07.2018 року в частині призначеного покарання у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особам обвинувачених внаслідок м'якості, дослідити в ході апеляційного розгляду матеріали, що характеризують особи обвинувачених та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_10 та ОСОБА_11 покарання за ч.3 ст. 15, ч.3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 роки, а в решті вирок залишити без зміни.
В обґрунтування доводів поданої апеляційної скарги прокурор послається на порушення судом вимог ст. 65 КК України та положень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення кримінального покарання», де зазначено, що призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання, а особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Проте, на переконання апелянта, в оскаржуваному рішенні суд не дав належної і достатньої правової оцінки підвищеному рівню суспільної небезпеки осіб обвинувачених, які не мають постійної або тимчасової реєстрації на території України, не мають соціальних зв'язків, не працюють, тобто фактично не мають законних джерел отримання коштів для забезпечення власних соціальни-побутових проблем, що свідчить про бажання обвинувачених незаконно збагатитися за рахунок чужого майна та вказує на неможливість їх виправлення без реального відбування покарання.
Крім цього, прокурор вважає, що суд першої інстанції у своєму рішенні безпідставно послався на щире каяття обвинувачених, як на обставину, що пом'якшує покарання та дає підстави для їх звільнення від відбування покарання з випробуванням, оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які дані, які б підтверджували наявність такої обставини, а визнання вини затриманими на місці вчинення кримінального правопорушення свідчить про те, що останні під тиском беззаперечних доказів намагаються уникнути справедливого покарання за вчинення злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжких злочинів.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримку доводів апеляційної скарги першого заступника прокурора м. Києва ОСОБА_12 , пояснення обвинувачених та їх захисника, які, посилаючись на законність та обгрунтованість вироку суду першої інстанції, заперечували проти апеляційної скарги прокурора, провівши судові дебати та вислухавши останнє слово обвинувачених ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , перевіривши матеріали кримінального провадження №12018100040002799 та обговоривши апеляційні доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга першого заступника прокурора м. Києва ОСОБА_12 задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів даного кримінального провадження, суд першої інстанції, за згодою учасників, керуючись вимогами ст. 349 КПК України після допиту обвинувачених, які повністю визнали себе винними у вчиненні інкримінованого їм злочину, дійшов висновку про недоцільність дослідження інших доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
Враховуючи, що фактичні обставини справи ніким не оспорювалися і докази щодо них, на підставі ч.3 ст. 349 КПК України не досліджувалися, висновки суду першої інстанції щодо цих фактичних обставин, у відповідності з вимогами ч.1 ст. 404 КПК України, апеляційним судом не перевіряються.
Відповідно до ст. cт. 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. При цьому особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Переглядаючи вирок в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що призначене судом покарання, всупереч апеляційним доводам першого заступника прокурора м. Києва, не можна визнати таким, що не відповідає тяжкості злочину та особам обвинувачених внаслідок м'якості, оскільки вирішуючи питання, яка саме міра покарання повинна бути призначена обвинуваченим ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , суд, у відповідності з вимогами ст. 65 КК України, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого ними кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжкого злочину, обставини, які впливають на ступінь їх відповідальності, дані про особи обвинувачених, які на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебувають, раніше не судимі, а також з урахуванням такої пом'якшуючої покарання обставини як щире каяття та за відсутності обставин, що обтяжують покарання, призначив обвинуваченим ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , з урахуванням вимог ст. 68 КК України за незакінчений злочин, передбачений ч.3 ст. 15, ч.3 ст. 185 КК України, покарання в межах санкції ч. 3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 роки кожному, яке відповідає меті покарання та є необхідним й достатнім для їх виправлення та попередження вчинення нових злочинів, а тому апеляційні посилання прокурора на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особам обвинувачених через м'якість, є необгрунтованими.
Що стосується викладених в апеляційній скарзі прокурора доводів про безпідставне звільнення обвинувачених ОСОБА_13 та ОСОБА_14 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, колегія суддів дійшла наступного.
Згідно зі ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без реального відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення його від відбування покарання з випробуванням.
Приймаючи рішення про звільнення обвинувачених ОСОБА_13 та ОСОБА_14 від відбування призначеного покарання з випробуванням, суд першої інстанції обґрунтував прийняте рішення та зазначив обставини на підставі яких він дійшов висновку про можливість їх виправлення без відбування покарання і належним чином мотивував своє рішення про звільнення обвинувачених від відбування покарання з випробуванням.
Отже, незважаючи на доводи апеляційної скарги прокурора, щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема вимог ст. 75 КК України, колегія суддів, враховуючи посткримінальну поведінку обвинувачених, які працевлаштувались і за місцем роботи характеризуються виключно позитивно, мають місце проживання в ОСОБА_16 , за яким також характеризуються позитивно, вважає, що суд першої інстанції, призначивши ОСОБА_13 та ОСОБА_14 покарання у виді 4-х років позбавлення волі кожному, з урахуванням тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, даних про особу кожного з обвинувачених та сукупності інших наведених у вироку обставин, в тому числі їх щирого каяття та позиції прокурора у провадженні, який орієнтував суд на призначення обвинуваченим покарання з урахуванням вимог ст. 75 КК України, дійшов обгрунтованого висновку про можливість виправлення ОСОБА_13 та ОСОБА_14 без відбування покарання та прийняв рішення про звільнення останніх від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк на 3 роки кожному, з покладанням на них обов'язків, передбачених ст. 76 КК України, з чим також погоджується суд апеляційної інстанції і не вбачає підстав для скасування вироку в частині призначеного обвинуваченим ОСОБА_13 та ОСОБА_14 покарання.
За наведеним, колегія суддів вважає вирок суду законним та обґрунтованим, покарання необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченх ОСОБА_13 та ОСОБА_14 та попередження вчинення нимb нових злочинів, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги першого заступника прокурора м. Києва ОСОБА_12 не вбачає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу першого заступника прокурора м. Києва ОСОБА_12 - залишити без задоволення, а вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 25 липня 2018 року у кримінальному провадженні №12018100040002799 відносно ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 15, ч.3 ст. 185 КК України - без зміни.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців.
Судді: __________________ _________________ __________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3