судді Київського апеляційного суду Сержанюка А.С. по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Публічного акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень», треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, в особі законного представника ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання договору поруки недійсним.
19 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із названим позовом, де просив визнати недійсним договір поруки №070-22-95/07/1-П від 31 березня 2016 року, який укладено між Публічним акціонерним товариством «Банк інвестицій та заощаджень» та ОСОБА_2.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що він є сином позичальника ОСОБА_6, між яким та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» 25 грудня 2007 року було укладено договір кредиту.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, а 25 серпня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Поручник А.Ю. відкрито спадкову справу №2/2015 щодо майна померлого.
Позивачем було подано заяву про вступ у спадщину, а 22 липня 2016 року отримано свідоцтво про право на спадщину.
Позивачу стало відомо, що у листопаді 2017 року до Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_2 було подано позовну заяву про стягнення боргу в сумі 32 888 942,25 грн., відповідно до якої, зокрема, позивач є відповідачем.
Як стало відомо, ОСОБА_6, за життя, не встиг повністю перерахувати кошти за кредитом до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» згідно із умовами кредитного договору.
Залишок по сплаті кредиту залишився у розмірі 1 254 438,63 доларів США. При цьому, 31 березня 2016 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» уступило Публічному акціонерному товариству «Банк інвестицій та заощаджень» право вимоги по договору кредиту, та у цей же день між відповідачами по справі ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «Банк інвестицій заощаджень» було укладено спірний договір поруки, згідно якого ОСОБА_2 поручається за свого, у той момент, вже померлого брата ОСОБА_6 щодо виконання решти від зобов'язань по кредитному договору.
В цей же день, 31 березня 2016 року, Публічне акціонерне товариство «Банк інвестицій та заощаджень» звернулося з вимогою до поручителя ОСОБА_2 сплатити суму заборгованості у розмірі невиконаних боржником зобов'язань за кредитним договором та 31 березня 2016 року ОСОБА_2 розрахувався перед банком та сплатив решту по кредиту в розмірі 33 307 471,89 грн.
На думку позивача, договір поруки є недійним з огляду на те, що не відповідає вимогам ЦК України, має дефекти змісту правочину, оскільки забезпечує виконання зобов'язання померлої особи, а сторони під час укладення договору діяли недобросовісно, оскільки на час підписання оспорюваного договору ОСОБА_2 був акціонером цього ж банку ( з корпоративними правами в обсязі 1,494% ), що суперечить ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Отже, позивач вважає, що договір поруки спрямований на штучне створення боргу позивача перед ОСОБА_2, що розширює обов'язки позивача, чим одночасно порушує його права.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 грудня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір поруки №070-22-95/07/1-П від 31 березня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «Банк інвестицій та заощаджень».
На обґрунтування ухваленого судового рішення місцевий суд зазначив, що відомостями наданими позивачем щодо істотної участі в банку Публічного акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень» підтверджено, що ОСОБА_2 ( колонка 1 номер 21 ) є акціонером банку ( колонка 9 ), однак у колонці 4 відмічено, що він не є власником істотної участі в банку.
Твердження позивача щодо недобросовісності відповідачів під час укладання оскаржуваного договору судом враховані при розгляді справи, однак не є тими обставинами, з якими пов'язується недійсність договору поруки в силу положень ст. 215 ЦК України, оскільки зловмисний умисел відповідачів шляхом укладення договору поруки завдати шкоду спадкоємцям померлого не доведений належними засобами доказування.
Визначеною законом підставою для заявлення вимог про недійсність оскаржуваного договору є положення ст. 215 ЦК України, згідно з якими: підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами ) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 ЦК.
ОСОБА_1 ( позивач у справі ) заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, а тому має право на звернення до суду з вимогами про недійсність договору поруки з метою захисту порушених прав, як спадкоємець боржника за якого надано поруку.
Порушення прав позивача, на захист яких подано позов у даній справі, відбулось в момент вчинення правочину при укладенні його з недотриманням встановлених вимог цивільного законодавства, наслідки визнання недійсним договору в судовому порядку визначені законом ( ст. 216 ЦК України ) передбачають відсутність юридичних наслідків для сторін такого договору з моменту його укладення.
Тобто, при підтвердженні судом факту порушення вимог законодавства у момент укладення договору та при задоволенні позову щодо визнання договору недійсним, вважається, що такий договір не міг бути укладений за існуючого правового регулювання, і з такого договору для сторін не можуть виникати права та обов'язки, які ним обумовлені саме з моменту його укладення.
Не погоджуючись із ухваленим рішенням, ОСОБА_2, Публічне акціонерне товариство «Банк інвестицій та заощаджень», подали апеляційні скарги, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при його постановленні.
Просять рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 грудня 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
При цьому, за наслідками розгляду даних апеляційних скарг, постановою Київського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року більшістю голосів колегії суддів апеляційні скарги залишено без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Однак, на переконання судді Сержанюка А.С., судом апеляційної інстанції не в повній мірі з'ясовані обставини, що мають значення для справи, унаслідок чого суд другої інстанції передчасно прийшов до висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення, враховуючи наступне.
Як зазначено, 19 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із названим позовом ( а.с. 2-10 т. 1 ).
Правовими підставами для задоволення заявлених вимог він зазначив положення, зокрема, ст.ст. 203, 215? 228, 553, 554, 628 ЦК України.
Судом першої інстанції встановлено, із чим погодився і апеляційний суд, що 25 серпня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Поручник А.Ю. відкрито спадкову справу №2/2015 щодо майна померлого.
Позивачем було подано заяву про вступ у спадщину, а 22 липня 2016 року ним отримано свідоцтво про право на спадщину.
При цьому, 31 березня 2016 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» уступило Публічному акціонерному товариству «Банк інвестицій та заощаджень» право вимоги по договору кредиту ( 69-73, 74-75 т. 1 ).
Того ж дня, між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «Банк інвестицій заощаджень» було укладено спірний договір поруки, згідно якого ОСОБА_2 поручається за належне виконання боржником, яким є ОСОБА_6 щодо виконання зобов'язань по кредитному договору від 25 грудня 2007 року.
Згідно положень ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
При цьому, як встановлено судом другої інстанції, в іншій цивільній справі є рішення місцевого суду про стягнення із ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором.
Водночас, матеріали справи містять лише ухвалу про відкриття справи і вступну та резолютивну частину рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 листопада 2017 року ( а.с. 36 т. 2, а.с. 84 т. 1 ) .
При цьому, учасники процесу заявили про те, що зазначена справа переглядається касаційним судом.
Відтак, на моє переконання, за таких обставин необхідно було отримати в установленому порядку судові рішення по зазначеній справі, які, по суті, мають преюдиційне значення згідно положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України.
А при необхідності - зупинити провадження у справі на підставі ст. 251 ЦПК України.
За вказаних обставин ухвалене 02 квітня 2019 року судове рішення вважаю передчасним.
Суддя Київського
апеляційного суду А.С.Сержанюк