Іменем України
27 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 815/3955/16
Провадження № 11-1447апп18
ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - Головне управління), третя особа - управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради, про визнання протиправним та скасування рішення
за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2017 року (судді Вербицька Н. В., Джабурія О. В., Крусян А. В.),
У серпні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області від 19 січня 2015 року № 18703519 про скасування запису про право власності на нежиле приміщення станції технічного обслуговування автомобілів загальною площею 199,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1.
На обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначив про те, що скасування запису про реєстрацію права власності відповідно до пункту 41 Порядку ведення державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрі України від 2 жовтня 2011 року № 1141, можливе лише у разі скасування такого запису на підставі рішення суду. Оскільки такого судового рішення не існує, державний реєстратор реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області на порушення пункту 15 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабміну України від 17 жовтня 2013 року № 868, здійснив запис про скасування запису про реєстрацію права власності за відсутності повного переліку документів.
Одеський окружний адміністративний суд постановою від 31 січня 2017 року адміністративний позов задовольнив.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для скасування запису про реєстрацію права власності. При цьому суд зазначив, що Головне управління є правонаступником Одеського міського управління юстиції Одеської області щодо проведення реєстрації речових прав на нерухоме майно і цей спір відноситься до публічно-правового.
Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 26 квітня 2017 року рішення суду першої інстанції скасував, провадження у цій справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки порушений спір не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_3 звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та помилковість висновку суду про те, що спір, який виник між сторонами, не належить до юрисдикції адміністративних судів, просить скасувати ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2017 року, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31 січня 2017 року залишити в силі.
Обґрунтовуючи незаконність ухвали апеляційного суду, скаржник вказує на публічно-правовий характер цього спору, оскільки він виник та пов'язаний зі здійсненням державним реєстратором владних управлінських функцій у зв'язку з виконанням повноважень та завдань, покладених на нього законом.
У запереченнях на касаційну скаргу Головне управління та Дочірнє підприємство «Клінічний санаторій ім. Пирогова» Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» стверджують, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень матеріального та процесуального права при розгляді цієї справи, просять відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_3, а рішення суду апеляційної інстанцій залишити без змін.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 травня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3
11 грудня 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах, установлених статтею 341 КАС, наведені в касаційній скарзі та запереченнях на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Як установили суди попередніх інстанцій, рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2008 року у справі № 2-3077/08 за ОСОБА_3 визнано право власності на нежиле приміщення станції технічного обслуговування автомобілів загальною площею 199,9 кв. м, за адресою: Одеська обл., АДРЕСА_1.
7 листопада 2014 року рішенням Апеляційного суду Одеської області скасовано рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2008 року у справі
№ 2-3077/08 та прийняте нове - про відмову у позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на нежиле приміщення.
19 січня 2015 року державний реєстратор реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області прийняв рішення № 18703318 про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на нежиле приміщення станції технічного обслуговування автомобілів загальною площею 199,9 кв. м за адресою: Одеська обл., АДРЕСА_1.
У той же день тим самим державним реєстратором прийнято рішення № 18703519 від 19 січня 2015 року про скасування запису про право власності ОСОБА_3 на це ж нежиле приміщення.
Не погодившись із таким рішенням державного реєстратора, ОСОБА_3 звернувся до суду із цим позовом.
Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, Велика Палата Верховного Суду виходить із таких міркувань.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з частиною другою статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС у чинній редакції, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Як убачається з матеріалів справи, спірні правовідносини пов'язані із оспорюванням права власності ОСОБА_3 на нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1, яке, на думку Дочірнього підприємства «Клінічний санаторій ім. Пирогова», незаконно вибуло з його користування, з приводу чого існує цивільний спір № 520/12197/15ц.
Тобто предметом спору у цій справі є визнання права власності на нерухоме майно, оскільки зазначені позовні вимоги приводять до вирішення питання про право власності на це нерухоме майно.
За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
З наведеного можна зробити висновок про те, що правовідносини, що склалися між сторонами, є цивільно-правовими та не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі, оскільки в цьому випадку є спір про право цивільне, а саме про визнання прав, свобод та інтересів, що виникають із житлових відносин.
Та обставина, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, не змінює правову природу спірних правовідносин та не робить цей спір публічно-правовим, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин.
Визнання незаконним та скасування зазначеного вище рішення відповідача впливає на права третьої особи, а тому в цьому випадку існує спір про право, що, у свою чергу, унеможливлює його розгляд в порядку адміністративного судочинства.
Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.
Таким чином, при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на об'єкт нерухомого майна, то спір стосується цивільного права і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.
Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 5 грудня 2018 року у справі № 757/1660/17-ц, 29 січня 2019 року у справі № 803/1589/17 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах.
Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанцій про наявність підстав для закриття провадження в цій справі. Оскільки спір у справі не є публічно-правовим, то має вирішуватися судами за правилами цивільного чи господарського судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
За правилами частини першої статті 350 КАС у чинній редакції суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Оскільки ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2017 рокуприйнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, а правових висновків суду апеляційної інстанції скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_3
Керуючись статтями 243, 341, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2017 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. Б. Прокопенко
Судді: С. В. Бакуліна Н. П. Лященко
В. В. Британчук Л. І. Рогач
Д. А. Гудима І. В. Саприкіна
О. С. Золотніков О. М. Ситнік
О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич
В. С. Князєв О. Г. Яновська
Л. М. Лобойко