Іменем України
19 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 904/2530/18
Провадження № 12-253гс18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В. С.,
судді-доповідача УркевичаВ. Ю.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А.,
Золотнікова О. С., Кібенко O. Р., Лобойка Л. М., ЛященкоН. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Яновської О. Г.,
за участю секретаря судового засідання Королюка І. В.,
учасники справи:
позивач - Національний банк України (представники: Амелін А. О., Колосюк С. Л., СамсоновичО. А.),
відповідач - ОСОБА_1 (представник - адвокат Юхименко М. П.),
розглянула у відкритому судовому засіданні справу № 904/2530/18 за позовом Національного банку України до ОСОБА_1 про стягнення 1 286 824 118,26 грн, за касаційною скаргою Національного банку України на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 серпня 2018 року (головуючий суддя Орєшкіна Е. В., судді Широбокова Л. П., Іванов О. Г.) й ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 22 червня 2018 року (суддя Петрова В. І.) та
Короткий зміст позовних вимог
1. У червні 2018 року Національний банк України (далі - НБУ) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 1 286 824 118,26 грн заборгованості за кредитним договором № 19 від 24 жовтня 2008 року, укладеним між НБУ та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк»).
2. На обґрунтування заявлених позовних вимог НБУ посилався на неналежне виконання відповідачем як поручителем умов договору поруки № 19/П
від 27 травня 2016 року в частині своєчасної та повної оплати заборгованості
ПАТ КБ «Приватбанк» перед НБУ за кредитним договором № 19 від 24 жовтня
2008 року.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою від 22 червня 2018 року відмовив у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України.
4. Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції виходив з того, що спір щодо договору поруки, укладеного для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи, відноситься до юрисдикції господарських судів, проте оскільки майно ОСОБА_1 було відчужено 11 та 13 жовтня 2017 року, а місцем проживання відповідача є АДРЕСА_4, суд дійшов висновку, що у господарського суду немає підстав для відкриття провадження у справі, та роз'яснив позивачу про необхідність звернення з таким позовом до суду за місцем проживання відповідача.
5. Дніпропетровський апеляційний господарський суд постановою від 13 серпня
2018 року ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 22 червня 2018 року змінив у її мотивувальній частині, зазначивши, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність відмовити у відкритті провадження у справі, однак неправильно застосував положення Господарського процесуального кодексу України, посилаючись на порушення НБУ правил територіальної підсудності, визначеної статтями 27-30 цього Кодексу.
6. Апеляційний господарський суд в оскаржуваній постанові дійшов висновку, що в цьому випадку позов подано з порушенням правил підвідомчості з огляду на предмет спору та позовні вимоги до фізичної особи, яка не є підприємцем, а в позовній заяві не об'єднано вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договору поруки, укладеного для забезпечення основного зобов'язання.
7. Крім цього, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні
особи - підприємці, тоді як позов у цій справі пред'явлено до фізичної особи ОСОБА_1
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
8. У вересні 2018 року НБУ звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційної скаргою на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 серпня 2018 року й ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 22 червня 2018 року, просив скасувати ці судові рішення та направити справу № 904/2530/18 до господарського суду першої інстанції для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.
9. НБУ у своїй касаційній скарзі посилається, зокрема, на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які встановлюють юрисдикцію господарських судів, а саме пункту 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник зазначає, що спір у цій справі про стягнення заборгованості з поручителя - фізичної особи
ОСОБА_1 за договором поруки, укладеним для забезпечення виконання господарського зобов'язання, підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
10. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 19 жовтня 2018 року відкрив касаційне провадження та передав справу № 904/2530/18 разом з касаційною скаргою НБУ на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на частину шосту статті 302 Господарського процесуального кодексу України.
11. За змістом частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
12. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції вказав, що у касаційній скарзі НБУ посилається, зокрема, на порушення судами попередніх інстанцій приписів
статті 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, за доводами скаржника, розгляд спорів щодо виконання правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, сторонами якого є юридичні та (або) фізичні особи - підприємці, здійснюється господарськими судами.
13. Оскільки НБУ оскаржує судові рішення у цій справі з підстав порушення судами правил предметної юрисдикції, ухвалою від 29 жовтня 2018 року справу прийнято та призначено до розгляду Великої Палати Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
14. НБУ вважає оскаржувані судові рішення незаконними, необґрунтованими та такими, що постановлені з порушенням установлених Господарським процесуальним кодексом України правил предметної юрисдикції.
15. Зокрема, скаржник зауважує, що звертаючись у порядку господарського судочинства з позовом про стягнення з ОСОБА_1 як поручителя згідно з договором поруки заборгованості за кредитним договором, позивач виходив з того, що основний договір укладено між НБУ та ПАТ КБ «Приватбанк», а тому керувався пунктом 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, яким передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах щодо правочинів (договір поруки), укладених для забезпечення виконання зобов'язання (кредитний договір), сторонами якого є юридичні особи.
16. У судовому засіданні представники позивача підтримали наведені в касаційній скарзі доводи.
Позиція відповідача ОСОБА_1
17. Відповідач у своєму відзиві на касаційну скаргу зазначає, що судові рішення є законними та обґрунтованими з огляду на те, що розгляд позову НБУ до фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором поруки не повинен здійснюватися в порядку господарського судочинства, оскільки загальна норма пункту 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України не допускає розгляду в порядку господарського судочинства позовів про виконання договорів з фізичною особою, що не є підприємцем.
18. Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що інше тлумачення пункту 1 частини першої статті 20 цього Кодексу можливе з метою об'єднання та спрощення розгляду вимог, заявлених як до юридичної особи (боржника), так і до фізичної особи (поручителя), що не є підприємцем, однак у цій справі НБУ заявлено вимоги лише до фізичної особи, отже, такий спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
19. Також відповідач наголошує на тому, що суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 не має місця проживання в Україні, воно відоме та знаходиться на території Швейцарії, на яку не розповсюджується юрисдикція господарських судів України та правила господарського судочинства, тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті провадження у справі.
20. Представник відповідача в судовому засіданні підтримав заперечення, викладені у відзиві на касаційну скаргу, та просив залишити їх без задоволення, а судові рішення у справі - без змін.
Щодо юрисдикції господарського суду
21. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
22. Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
23. Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено
статтею 20 Господарського процесуального кодексу України.
24. Так, за змістом пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
25. З аналізу наведеної норми вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем та, 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
26. За змістом частини першої статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.
27. Відповідно до положень статей 553, 554, 626 Цивільного кодексу України за договором поруки, який є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором та поручителем поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Тобто договір поруки укладається кредитором і поручителем для забезпечення виконання боржником основного зобов'язання.
28. Виходячи з аналізу змісту та підстав поданого позову, НБУ як кредитор звернувся до господарського суду з позовом до фізичної особи як поручителя за договором поруки, що укладений на забезпечення зобов'язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи. Тобто між позивачем та відповідачем існує спір щодо правочину, укладеного для виконання зобов'язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з наведеними вище приписами Господарського процесуального кодексу України.
29. Відповідно до положень частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
30. За статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, у тому числі й фізичні особи, які не є підприємцями. Випадки, коли справи у спорах, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, підвідомчі господарському суду, визначені статтею 20 Господарського процесуального кодексу України.
31. Отже, враховуючи викладене, до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.
32. Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18).
33. Велика Палата Верховного Суду додатково звертає увагу на те, що положення пункту 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України пов'язують належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не з об'єднанням позовних вимог до боржника у забезпечувальному зобов'язанні з вимогами до боржника за основним зобов'язанням, а з тим, що сторонами основного зобов'язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні
особи - підприємці.
34. Відтак, висновки судів попередніх інстанцій про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України є необґрунтованими та не відповідають наведеним вище нормам процесуального права, а відтак і оскаржувані судові рішення є такими, що постановлені з порушенням норм процесуального права.
35. Окрім цього, помилковим також є висновок суду першої інстанції про необхідність звернення із цим позовом до суду за місцем проживання відповідача у Женеві (Швейцарія) з огляду на таке.
36. Відповідно до Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право» іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній з таких форм, коли хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою.
37. Згідно зі статтею 75 цього Закону підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.
38. Суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадках, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону, а також якщо дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України (пункти 1, 7 частини першої статті 76 згаданого Закону).
39. У силу приписів частини шостої статті 29 Господарського процесуального кодексу України позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійної його діяльності. Аналогічна норма права закріплена в частині десятій статті 28 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до якої позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред'являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні. Також частиною десятою статті 29 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позови до відповідача, який не має в Україні місцезнаходження чи місця проживання, можуть пред'являтися за місцезнаходженням його майна.
40. Господарський суд Дніпропетровської області зазначив, що ОСОБА_1 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1. Його знято з реєстрації 23 березня 2017 року. Суд першої інстанції також установив, що місцем проживання ОСОБА_1 є АДРЕСА_4, оскільки його прийнято на тимчасовий консульський облік у консульському відділі Посольства України у Швейцарській Конфедерації з 27 січня 2016 року до 01 липня 2020 року. Крім того, суд першої інстанції встановив, що майно ОСОБА_1 (кв. АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2) відчужене 11 та 13 жовтня 2017 року.
41. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що за правилами територіальної юрисдикції (підсудності) цей позов має розглядатися у Господарському суді Дніпропетровської області, тобто за останнім відомим зареєстрованим місцем проживання чи перебування відповідача в Україні.
42. Слід також зауважити, що суд першої інстанції не надав оцінки доводам позивача щодо пункту 8 договору поруки, в якому, як зазначено у позовній заяві, сторони визначили, що спори, які випливають з цього договору, вирішуються відповідно до законодавства України. У пункті 9 договору поруки кредитор та поручитель погодили, що у випадку якщо на момент пред'явлення кредитором письмової вимоги до поручителя про виконання зобов'язання за цим договором поручитель перебуватиме за межами України, справи про стягнення кредитором заборгованості з поручителя розглядатимуться в судах України відповідно до законодавства України.
43. Отже, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі суду першої інстанції необхідно надати оцінку усім доводам позивача, які викладені у позовній заяві.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
44. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
45. Відповідно до частини шостої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судових рішень першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
46. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга НБУ підлягає задоволенню, а прийняті у справі ухвала та постанова - скасуванню з направленням справи до Господарського суду Дніпропетровської області для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.
Щодо судових витрат
47. Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про направлення справи на розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області, розподіл судових витрат буде здійснено за результатом розгляду спору.
Висновок щодо застосування норм права
48. За змістом статті 20 Господарського процесуального кодексу України до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо
сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні
особи - підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.
Керуючись статтями 300-302, 308, 310, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
1. Касаційну скаргу Національного банку України задовольнити.
2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 13 серпня 2018 року й ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 22 червня 2018 року у справі № 904/2530/18 скасувати.
3. Справу направити до Господарського суду Дніпропетровської області для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. С. Князєв
Суддя-доповідач В. Ю. Уркевич
Судді:Н. О. АнтонюкН. П. Лященко
С. В. БакулінаО. Б. Прокопенко
В. В. БританчукЛ. І. Рогач
Д. А. ГудимаІ. В. Саприкіна
О. С. ЗолотніковО. М. Ситнік
О. Р. КібенкоО. Г. Яновська
Л. М. Лобойко