Ухвала
іменем України
4 квітня2019 року
м. Київ
справа № 367/6051/16-к
провадження № 51- 1490 ск 19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Ірпінського міського суду Київської області від 25 травня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 5 грудня 2018 року відносно нього,
встановив:
За вироком Ірпінського міського суду Київської області від 25 травня 2018 року
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Житомира та жителя смт Коцюбинське Київської області, визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Згідно з вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватим у тому, що він 10 травня 2016 року близько 02:30, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, на території домоволодіння по АДРЕСА_1 під час сварки між ним з одного боку та ОСОБА_5 і ОСОБА_6 з іншого, яка переросла в бійку, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин з мотивів помсти за словесні образи та нанесені удари, умисно наніс лівою рукою, в якій тримав будівельне лезо, два удари в область шиї та обличчя ОСОБА_5 , чим спричинив потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, що призвело до непоправного знівечення обличчя останнього.
Київський апеляційний суд ухвалою від 5 грудня 2018 року вирок залишив без змін.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_4 , просить на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) скасувати вирок та ухвалу і призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції. Аргументуючи свою позицію вказує, що викладені в них події злочину не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження. Стверджує, що судові рішення постановлені без урахування всіх обставин справи, а висновки судів про доведеність його винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК не ґрунтуються на досліджених доказах. Вважає, що його дії слід правильно кваліфікувати за ст. 128 КК, як необережне тяжке тілесне ушкодження. Також зазначає, що суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином доводів його скарги та скарги захисника ОСОБА_7 щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність при ухваленні вироку, допущених судом першої інстанції, не дав цим доводам належної оцінки, і, не навівши жодного мотиву, безпідставно залишив апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуваний вирок без змін. Вважає, що рішення апеляційного суду не є достатньо обґрунтованим та вмотивованим, і постановлено без додержання ст. 419 КПК.
Перевіривши доводи касаційної скарги та надані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що засуджений, поміж іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить надати доказам у ній іншу оцінку, ніж її дали суди нижчих інстанцій,тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесена.
У своїй касаційній скарзі ОСОБА_4 звертає увагу на неправильну кваліфікацію судом його дій за ч. 1 ст. 121 КК, оскільки не мав умислу на спричинення тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_5 , а тому вважає, що його дії необхідно кваліфікувати за ст. 128 КК.
Як убачається з наданої до касаційної скарги копії вироку, у цій справі фактичні обставини були встановлені місцевим судом, який зробив свій висновок про винуватість ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК на підставі фактично встановлених даних, які були з'ясовані під час дослідження доказів у судовому засіданні та оцінені судом відповідно до ст. 94 КПК.
Так, у своєму рішенні суд першої інстанції вказав, що вина ОСОБА_4 у вчиненні цього злочину підтверджується показаннями допитаних у судовому засіданні потерпілого ОСОБА_5 та свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , а також протоколами прийняття заяв від ОСОБА_5 та ОСОБА_8 про вчинене кримінальне правопорушення, протоколом огляду місця події від 10 травня 216 року, протоколами проведення слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_5 , відеозаписом слідчого експерименту за участю ОСОБА_4 , довідкою травмпункту Ірпінської ЦМЛ від 10 травня 2016 року, висновками експертів № 147 від 15 червня 2016 року, № 23 від 28 липня 2016 року, № 101, 102 від 20 липня 2016 року.
Незгода засудженого з висновками суду, зробленими на підставі досліджених доказів, не є свідченням порушення судом вимог процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Окрім цього, наведений у касаційній скарзі довід ОСОБА_4 про те, що він не мав наміру заподіяти потерпілому ОСОБА_5 тяжких тілесних ушкоджень, а тому в його діях відсутній склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, був предметом ретельної перевірки в суді першої інстанції і визнаний судом необґрунтованим.
Зокрема, суд встановив, що хоча ОСОБА_4 і заперечував наявність умислу на спричинення тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, стверджуючи, що перебував у стані необхідної самооборони, однак ці твердження були спростовані доказами, дослідженими у судовому засіданні, а саме листом Київського СІЗО від 21 червня 2016 року за № 0313931, згідно якого при поміщенні ОСОБА_4 до вказаної установи під час первинного медичного огляду в нього було виявлено лише гематому верхнього повіка зліва і гематому потилиці, та висновком експерта № 146 від 14 червня 2016 року, відповідно до якого забій грудної клітини ОСОБА_4 праворуч не підтверджено об'єктивними клінічними даними. Також, суд встановив, що згідно з наданими ОСОБА_4 показань у судовому засіданні, а також проведення з його участю слідчого експерименту під час досудового розслідування, та в письмових заявах засудженого від 13 вересня 2016 року та 5 червня 2017 року, останній вказував, що умисно взяв лезо в руки і наніс два удари в обличчя і шию потерпілого, розуміючи, що цим лезом може завдати непоправної шкоди його здоров'ю. Окрім цього, судом було враховано і висновок судово-психіатричного експерта від 15 червня 2016 року № 266, згідно з яким ОСОБА_4 у період інкримінованих йому діянь міг усвідомлювати свої дії, передбачити їх наслідки та керувати ними.
Таким чином, місцевий суд, встановивши фактичні обставини справи, врахувавши спосіб, знаряддя злочину та локалізацію поранень, дійшов обґрунтованого висновку про наявність у діях ОСОБА_4 умислу на спричинення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_5 та правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 121 КК.
Аналогічні доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 про помилковість кваліфікації судом дій засудженого за ч. 1 ст. 121 КК були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції, який надав на них вичерпні відповіді та належним чином обґрунтував своє рішення з наведенням докладних мотивів, з яких ця апеляційна скарга була залишена без задоволення.
Окрім цього, довід касаційної скарги ОСОБА_4 про невідповідність ухвали суду апеляційної інстанції вимогам ст. 419 КПК, оскільки цей суд залишив поза увагою доводи його апеляційної скарги, є неприйнятними з огляду на наступне.
Як убачається з наданої копії оскаржуваної ухвали, засуджений ОСОБА_4 у своїй апеляційній скарзі просив оспорюване рішення суду першої інстанції щодо нього змінити в частині призначеного йому покарання, оскільки воно не відповідає тяжкості вчиненого ним злочину та його особі через суворість.
Дотримуючись принципу індивідуалізації, згаданий суд дав належну оцінку ступеню тяжкості вчиненого злочину виходячи не лише з визначених у ст. 12 КК формальних критеріїв, а із особливостей конкретного кримінального правопорушення.
Водночас апеляційний суд, погодившись із судом першої інстанції, урахував особу засудженого, який на обліку у лікаря психіатра та лікаря нарколога не перебуває, за місцем реєстрації характеризується посередньо, за місцем виконання ним цивільно- правової угоди характеризується позитивно, раніше неодноразово засуджувався за умисні злочини, в тому числі і за спричинення тяжких тілесних ушкоджень, і знову вчинив умисний тяжкий злочин, маючи не погашену судимість. Окрім цього, було встановлено відсутність обставин, що пом'якшують покарання та наявність обставин, що обтяжують покарання - рецидив злочинів та вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння
Враховуючи наведене, апеляційний суд визнав доводи засудженого про невідповідність призначеного йому судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та його особі через суворість, необґрунтованими.
Ухвала апеляційного суду за своїм змістом відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, у ній наведено відповідні обґрунтування і мотиви, якими керувався суд при поставленні рішення.
Переконливих аргументів, які би ставили під сумнів законність оспорюваних судових рішень та вмотивованість їх висновків з питань істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, засуджений у своїй касаційній скарзі не навів, і таких даних із змісту судових рішень не вбачається.
З огляду на викладене касаційна скарга ОСОБА_4 та додані до неї матеріали не дають підстав для її задоволення, а тому колегія суддів вважає необхідним відмовити у відкритті касаційного провадження відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК.
На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Верховний Суд
постановив:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Ірпінського міського суду Київської області від 25 травня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 5 грудня 2018 року відносно ньоговідмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3