Ухвала
25 березня 2019 року
м. Київ
справа № 192/2177/17
провадження № 61-5368 ск19
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Білоконь О. В. розглянув касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У грудні 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 05 серпня 2014 року у розмірі 33 747,67 грн.
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2018 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк»заборгованість за кредитним договором у розмірі 6 836,25 грн, де заборгованість за тілом кредиту - 4 388,52 грн та заборгованість по процентам за користування кредитом - 2 447,73 грн. В задоволені позовних вимог щодо стягнення суми штрафів: 500,00 грн - штраф (фіксована частина), 1 583,22 грн - штраф (процентна складова) та заборгованості по пені - 2 900,00 грн відмовлено.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2018 року скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
У березні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк», в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, враховуючи наступне.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга (пункт 1 частини шостої, частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Ціна позову у цій справі становить 33 747,67 грн, яка станом на 1 січня 2019 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921*100=192 100).
Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.
Разом з тим, у касаційній скарзі заявник посилається на те, що ця справа є малозначною, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, однак касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки суд апеляційної інстанції не врахував висновки викладені в постановах Верховного Суду, чим порушив формування єдиної правозастосовчої практики.
За змістом підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, вважає, що наведені заявником обставини, не дають підстав для висновку про наявність підстав для відкриття касаційного провадження, оскільки наведені заявником судові рішення стосуються різних фактичних і правових обставин. Доводи касаційної скарги фактично підтверджують незгоду особи, яка подала касаційну скаргу, з оскаржуваними судовими рішеннями та не свідчать про те, що є підстави для розгляду справи по суті в суді касаційної інстанції.
Посилання на інші випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
З урахуванням наведеного, оскільки АТ КБ «ПриватБанк» подало касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Разом з тим, не потребують окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Одночасно роз'яснюємо вимоги пункту 3 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» згідно з яким, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.
На підставі викладеного та керуючись статтею 129 Конституції України, статтею 19, статтею 260, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя О. В. Білоконь