26.03.2019
Справа № 431/6128/17
Провадження № 2/431/19/19
(повний текст)
26 березня 2019 року Старобільський районний суд Луганської області
у складі: головуючого-судді Воронкіна О.А.,
за участі секретаря Савкової Т.Є.,
позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2
відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в залі суду в м. Старобільську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування будинком в якості житла, усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення осіб,
ОСОБА_1 звернулась з даною позовною заявою до ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання осіб такими, що втратили право користування будинком в якості житла, усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення осіб.
В обґрунтування позову позивач ОСОБА_1 посилається на те, що їй на праві приватної власності належить більша частина житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Тобто, її баба ОСОБА_5 подарувала 3/5 зазначеного житлового будинку позивачу ОСОБА_1, 1/5 цього будинку вона заповіла сину позивача - ОСОБА_6 та ще 1/5 подарувала колишньому чоловіку позивача - ОСОБА_7. Будинок в натурі не розділений. На даний час в цьому будинку мешкають: позивач ОСОБА_1, її донька ОСОБА_3 та її донька - онука позивача - ОСОБА_4. Доросла донька і онука не мають зареєстрованого місця проживання в будинку позивача. Приблизно з 2008 року донька і онука стали мешкати з усного дозволу позивача в її будинку. До цього вони жили у власному за іншою адресою. Деякий час тому відносини між позивачем, її донькою та онукою суттєво погіршились. Відповідачі не сплачують частину комунальних послуг взагалі. У 2015 році вона стала просити обох відповідачів виселятися з будинку і знаходити собі інше житло. ОСОБА_8 категорично відмовляється шукати собі інше помешкання та звільняти будинок. Онука ОСОБА_4 декілька разів виїжджала і тимчасово мешкала в інших місцях, однак потім самовільно знову вселялась до будинку і живе в ньому на теперішній час. В будинку постійно лунають сварки, відповідачі ображають позивача, ОСОБА_3 її била. На даний час вони в будинку мешкають в окремих кімнатах і готують їжу окремо. Спільне господарство не ведуть, не обробляють присадибну ділянку і не утримують свійських тварин. Позивач неодноразово скаржилася до райвідділу поліції зі скаргами на побиття її ОСОБА_3, також вона скаржилась до сільської ради. Однак кримінальні провадження були закриті, бесіди представника сільської ради не допомогли і тепер вона весь час змушена терпіти знущання у власному будинку, не маючи змоги спокійно розпоряджатися своєю власністю і жити у власному будинку. Вважає, що відповідачі підлягають виселенню, оскільки не мають права користування будинком в якості житла. Вони самоуправно з 2015 року зайняли частину будинку і живуть у ньому. Оскільки на вимогу позивача відповідачі самостійно не виселяються, а відповідно до законодавства інші установи не можуть їх виселити, вона вимушена звернутися з даним позовом до суду.
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити.
Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у судовому засіданні просила суд задовольнити позов у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала.
Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилась з невідомих суду причин, про час та місце розгляду справи повідомлялася вчасно та належним чином.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.
Із змісту ксерокопії договору дарування, посвідченого секретарем Бутівської сільської ради 22.12.1988 року, зареєстрованого у реєстрі № 127 вбачається, що ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_1, 3/5, ОСОБА_7, 1/5 жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.6).
Із змісту витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.05.2017 року вбачається, що ОСОБА_1, є власником 3/5 частки житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 7) .
Із змісту ксерокопії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1, виданого 24.05.1989 року відділом реєстрації актів громадянського стану вбачається, що ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 11).
Із змісту ксерокопії відповіді від 07.07.2017 року № 725/01-16 Старобільської Державної нотаріальної контори вбачається, що спадкова справа до майна померлої ОСОБА_5 не заводилась, спадкоємці з заявами про прийняття спадщини чи про відмову від спадщини не звертались (а.с. 12).
Із змісту ксерокопії довідки КП «Старобільське районе бюро технічної інвентаризації» вбачається, що згідно архівних даних домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, зареєстроване за ОСОБА_7 1/5 частина, та ОСОБА_1 3/5 частини на підставі договору дарування посвідченого виконкомом Бутівської сільської ради від 22.12.1988 року № 127 (а.с.14).
Згідно інформації, наданої адвокату ОСОБА_2, виконавчим комітетом Чмирівської сільської ради Старобільського району вбачається, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 зареєстровані на території сільської ради за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.15).
В ч. 1 ст. 4 ЦПК України зазначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Тобто, особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 ЦК з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. При цьому кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Отже, в цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який полягає, в тому числі, в тому, що суд не має права виходити за межі вимоги сторін (ч. 1 ст. 11 ЦПК України).
Цивільне судочинство не допускає вихід за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав людини. Суд не може виходити за межі позовних вимог, тобто не може застосовувати інший спосіб захисту, ніж зазначив позивач у позовній заяві.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є не порушеним.
Згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Частиною 1 ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), користується ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Частиною 1 ст. 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника житлового будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються житловим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також ст. 405 ЦК України.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника будинку користуватись цим житловим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якої вони є.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК УРСР до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника ( подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Відтак, за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК УРСР слід дійти висновку що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК УРСР регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів та членів його сім'ї.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постановах: від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16.
Оскільки, жодних правових підстав для проживання та користування житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1, у відповідачів по справі не має, суд вважає за необхідне частково задовольнити позовні вимоги позивача та усунути перешкоди у користуванні належними позивачу на праві власності будинку шляхом виселення.
Що стосується позовних вимог про визнання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування будинком АДРЕСА_1, то в даній частині позовних вимог суд вважає за необхідне відмовити, оскільки відповідачі по справі не набули такого права.
На підставі ст. 116, 157 ЖК України, ст. 383, 391 ЦК України, керуючись ст.ст. 3-13, 19, 23, 56, 76-81, 141, 259, 265 ЦПК України , суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування будинком в якості житла, усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення осіб - задовольнити частково.
Усунути перешкоди у користуванні 3/5 будинку ОСОБА_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом виселення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з будинку.
В іншій частині позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.
Рішення суду може бути оскаржено до Луганського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Старобільський районний суд Луганської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається через суд першої інстанції.
Повний текст рішення складено та підписано в нарадчій кімнаті 08.04.2019 року.
Суддя О.А.Воронкін