вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"26" березня 2019 р. Справа№ 910/11585/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Руденко М.А.
суддів: Дідиченко М.А.
Пономаренка Є.Ю.
при секретарі: Ігнатюк Г.В.
представники сторін у судове засідання не з'явилися
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал"
на рішення господарського суду міста Києва від 16.10.2018
у справі № 910/11585/18 (суддя Чебикіна С.О.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал"
до приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"
про стягнення 58 609,65 грн., -
У серпні 2018 року до господарського суду міста Києва звернувся позивач з позовом до відповідача, в якому просить стягнути з відповідача 58 609,65 грн. страхового відшкодування на підставі ст.ст. 993, 1077, 1191 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування".
Рішенням господарського суду міста Києва від 16.10.2018 у справі №910/11585/18 в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.
Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що оскільки матеріали справи не містять доказів подання заяви на виплату страхового відшкодування протягом року з моменту ДТП, відповідач правомірно відмовив у його виплаті на підставі підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Не погоджуючись з судовим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс Капітал" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 16.10.2018 у справі № 910/11585/18 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що судом першої інстанції безпідставно було відмовлено у позові, у зв'язку з неподанням заяви про страхове відшкодування впродовж одного року з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди, на думку ПрАТ «УПСК», що суд першої інстанції, вирішуючи питання про стягнення з позивача на користь ПрАТ «УПСК» витрати, пов'язані з наданням правничої допомоги, у розмірі 4 500 грн. не врахував їх необґрунтованість
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2018 року було прийнято до провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс Капітал" та ухвалено здійснювати розгляд апеляційної скарги за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
22.12.2018 року через відділ документального забезпечення суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2019 року розгляд апеляційної скарги ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Розгляд справи призначено до розгляду на 26.03.2019 рік.
26.03.2019 року через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в зв'язку з тим що уповноважений представник не має можливості з'явитись у судове засідання за сімейними обставинами.
У судове засідання, 26.03.2019 року представники сторін не з'явились, про причини неявки представник відповідача, суд не повідомив, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи всі представники сторін були повідомлені належним чином. (а.с. 155,156).
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи , належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Пунктом 2 ч.3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для його задоволення з наступних мотивів.
У відповідності до п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
Таким чином, наведені позивачем обставини в обґрунтування причин неявки представника у судове засідання, не можуть бути визнані поважними, адже не є об'єктивно непереборними. Керівник (виконавчий орган) підприємства може, як самостійно здійснювати представництво інтересів товариства, директором якого він являється, так і не позбавлений права обрати будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функції по представництву інтересів підприємства.
Судом враховано, що відповідно до п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікована Україною 17.07.1997р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Оскільки, сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Північний апеляційний господарський суд дійшов до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 26.03.2019р. за відсутності представників сторін.
Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 18 лютого 2017 року біля 12 год. 05 хв. ОСОБА_2, керуючи автомобілем “ВАЗ 21093” д.н.з. НОМЕР_5, по вул. Героїв України в м. Ананьїв Одеської області, здійснив стоянку напроти Ананьївської ЦРЛ Одеської області, при цьому не вжив заходів недопущення самовільного руху автомобіля, в результаті чого автомобіль здійснив самовільний рух, внаслідок чого скоїв зіткнення з автомобілем “SUZUKI” д.н.з. НОМЕР_3, внаслідок даного ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження.
Постановою Ананьївського районного суду Одеської області у справі № 491/202/17 від 02.03.2017 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України та накладено на нього штраф.(а.с.19)
Як вбачається із наявного в матеріалах справи свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_7 власником пошкодженого транспортного засобу "SUZUKI SX-4" д.н.з. НОМЕР_3, є ОСОБА_3. Пошкоджений автомобіль “SUZUKI SX-4” д.н.з. НОМЕР_3 був застрахований у приватному акціонерному товаристві "Страхова компанія "Здорово" на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту № 1616503 від 24.12.2016 року.(а.с.18)
Відповідно до рахунку №ГДрС-0001380 від 27.03.2017 року, вартість матеріального збитку, заподіяного власнику транспортного засобу "SUZUKI SX-4" д.н.з. НОМЕР_3 складає 58 123,74 грн.(а.с.34)
Згідно акту виконаних робіт №ГДрС-000557 від 07.03.2017 року, було виконано роботи, що пов'язані з дефектуванням авто “SUZUKI SX-4” д.н.з. НОМЕР_3 на суму 486,00 грн.(а.с.36)
11 лютого 2018 року між товариством з обмеженою відповідальність "МАРКС. КАПІТАЛ" (фактор) та приватним акціонерним товариством "ЗДОРОВО" (клієнт) укладено договір про надання фінансових послуг факторингу № 01/11.02.2018 (далі - договір факторингу), за умовами якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов'язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов'язаннями, що перейшли від клієнта як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договорами страхування (надалі - "регресні вимоги"). Перелік регресних вимог визначено в додатку №1 до цього договору.(а.с.12-16)
Пунктом 1.2. договору факторингу, визначено, що фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі.
Відповідно до п. 3 додатку № 1 до договору факторингу за договором факторингу розмір переданого фактору права вимоги до боржника складає 58 609,65 грн.
Таким чином, уклавши з приватним акціонерним товариством "ЗДОРОВО" договір про надання фінансових послуг факторингу № 01/11.02.2018 від 11 лютого 2018 року, позивач отримав від первісних кредиторів право вимоги на одержання грошового відшкодування до боржника - відповідача у даній справі на загальну суму 58 609,65 грн.
10.05.2018 року позивач звернувся до відповідача з претензією №68-17К/Д/АК, щодо сплати страхового відшкодування у розмірі 52 609,65 грн., що було виплачене власнику автомобіля “SUZUKI SX-4” д.н.з. НОМЕР_3.
Однак, оскільки відповідач в добровільному порядку не сплатив страхове відшкодування, позивач звернувся з даним позовом, вказавши на те, що відповідачем неправомірно відмовлено у виплаті, в зв'язку з пропуском встановленого законом річного строку для звернення з заявою про відшкодування.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, позивач належними та допустимими доказами не підтвердив звернення до відповідача за відшкодуванням в порядку регресу в строк, передбачений відповідно до пункту 37.1.4 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», отже підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.
Згідно з положеннями статті 11 ЦК України заподіяння внаслідок ДТП шкоди зумовлює виникнення правовідносин, у яких право потерпілого на отримання відшкодування завданої шкоди кореспондується з обов'язком винуватця відшкодувати таку шкоду, а за наявності у винуватця договору (полісу) ОСЦПВВНТЗ, яким застраховано його цивільно-правову відповідальність за завдання шкоди майну третіх осіб внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу, такий обов'язок покладається також і на страховика у визначених законодавством межах його відповідальності, адже між винуватцем та його страховиком у такому випадку існують договірні відносини, в яких останній узяв на себе зобов'язання відшкодувати у визначених межах за винуватця завдану потерпілому шкоду з настанням обумовлених страхових випадків.
У такому випадку потерпілий виступає кредитором стосовно винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, які зі свого боку є боржниками у відповідному зобов'язанні згідно з визначеними законодавством межами їх відповідальності.
При цьому, визначаючи обов'язок страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ виплатити страхове відшкодування законодавцем у положеннях статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» було передбачено випадки, з настанням яких страховик набуває правових підстав для відмови у здійсненні такої виплати, зокрема, у випадку, коли потерпілим чи особою, яка має право на отримання відшкодування, не було протягом року з моменту скоєння ДТП подано заяви про виплату страхового відшкодування.
Тобто право кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов'язань не є безумовним, а пов'язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП.
За змістом статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, установлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Отже у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
Таким чином, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов'язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів статті 512 ЦК України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов'язаннях: у деліктному зобов'язанні винуватця; у зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.
Велика Палата Верховного Суду (постанова від 05.06.2018 року у справі №910/7449/17) зазначає, що в такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов'язань винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов'язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов'язанні винуватця; зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ).
Відтак, у силу приписів статі 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора (потерпілого) у відповідному зобов'язанні саме на тих умовах, які існували в останнього, що в цьому випадку полягає в набутті права отримати відшкодування завданої шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов'язань виключно за умови подання йому у визначений законодавством строк заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування) та пов'язаного з цим ризику, який полягає у можливості реалізації страховиком наданого йому положеннями підпункту 37.1.4 пункту 37.1статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» права на відмову у виплаті страхового відшкодування в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків.
При цьому, закріплюючи в положеннях указаної норми відповідні правові наслідки, законодавець не ставив їх настання в залежність від суб'єкта звернення із заявою до страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ про здійснення страхового відшкодування, а навпаки, вказав, що з відповідною заявою має звернутися потерпілий або інша особа, яка має право на отримання відшкодування, що закріплено в положеннях статті 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
З огляду на викладене вбачається, що закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» право страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про виплату страхового відшкодування не залежить від суб'єкта звернення з відповідною заявою, тобто підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданого внаслідок пошкодження належного йому транспортного збитку на підставі договору добровільного майнового страхування.
Як вже зазначалось вище, пошкоджений автомобіль “SUZUKI SX-4” д.н.з. НОМЕР_3 у результаті дорожньо -транспортної пригоди був застрахований у приватному акціонерному товаристві "Страхова компанія "Здорово" на підставі добровільного страхування наземного транспорту № 1616503 від 24.12.2016 року.
11 лютого 2018 року між товариством з обмеженою відповідальність "МАРКС. КАПІТАЛ" (фактор) та приватним акціонерним товариством "ЗДОРОВО" (клієнт) укладено договір про надання фінансових послуг факторингу № 01/11.02.2018 (далі - договір факторингу), за умовами якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов'язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов'язаннями, що перейшли від клієнта як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договорами страхування (надалі - "регресні вимоги "). Перелік регресних вимог визначено в додатку №1 до цього договору.
10.05.2018 року позивач звернувся до відповідача ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» з претензією № 68-17КДАК щодо виплати страхового відшкодування у розмірі 52 609, 65 грн., як до особи яка застрахувала відповідальність винуватця дорожньо-транспортної пригоди водія ВАЗ р.н. НОМЕР_5 ОСОБА_2 на підставі поліса № НОМЕР_6 обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (а.с. 53)
Однак, листом за вихідним № 2343\18 від 13.0-7.2018 року відповідач відмовив у виплаті відшкодування в порядку регресу , посилаючись на те, що дорожньо-транспортна пригода за участі транспортних засобів "ВАЗ 21093" д.н.з. НОМЕР_5 під керуванням ОСОБА_2 та автомобілем “SUZUKI” д.н.з. НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_5 по вул. Героїв України в м. Ананьїв Одеської області мала місце 18.02.2017 року, а з заявою про виплату страхового відшкодування позивач звернувся 10.05.2018 року, тобто після спливу одного року з моменту скоєння ДТП.
Отже, зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач, як особа, до якої у зв'язку з виплатою страхового відшкодування перейшло право вимоги до страхової компанії, у якій була зареєстрована відповідальність винуватця дорожньо- транспортної пригоди, мав звернутися до відповідача з відповідною вимогою в межах річного строку, визначеного вимогами підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»
Таким чином, приймаючи до уваги обставини справи суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення страхового відшкодування у розмірі 58 609,65 грн., оскільки позивачем в порушення вимог підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», було пропущено річний строк для звернення з даною заявою.
При цьому необґрунтованими є доводи апелянта про неправомірність незастосування судом першої інстанції до правовідносин, які виникли між сторонами положень ст. 1191 ЦК України, так і ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 ЦК України, оскільки як вже зазначалось раніше у даному випадку відбулась лише заміна осіб у вже наявному зобов'язанні (зміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання.
Вищевказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц
Безпідставними є також доводи апелянта про те, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про стягнення з позивача на користь ПрАТ «УПСК» витрати, пов'язані з наданням правничої допомоги, у розмірі 4 500 грн. не врахував їх необґрунтованість, оскільки надані ПрАТ «УПСК» документи із зазначенням загальної вартості робіт без їх детальної конкретизації (як того вимагає закон) не дають можливості зробити належну оцінку відповідності понесених витрат на правничу допомогу визначеним у законі критеріям, оскільки до матеріалів справи додано акт про надання правової допомоги № 22 від 12.09.2018 р.(а.с.66), згідно з яким адвокатське об'єднання «Ентропія права» в особі керуючого партнера Овчаренко Р.В. надало правову послугу у вигляді складання відзиву. При цьому, загальна вартість послуг за цим актом складає 4 500,00 грн., а кількість витраченого часу на надання правових послуг - 04 год. 00 хв. Сплата адвокатському об'єднанню «Ентропія права» вартості правових послуг підтверджується платіжним дорученням № 1485 від 12.09.2018 р.(а.с.67).
З матеріалів справи вбачається, що відповідач у відзиві просить стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу, пов'язану з розглядом в суді апеляційної інстанції у розмірі 3 000,00 грн.
Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013).
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Стаття 16 ГПК України закріплює за учасниками справи право на користування правничою допомогою.
За приписами ст.ст. 123, 126 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Таким чином, сторона повинна документально довести, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання- передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. (Постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 826/1216/16 від 27.06.2018 р ).
Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських об'єднань та бюро, з надання правничої допомоги щодо ведення справи в суді розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ст.ст. 129, 130 ГПК України.
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст.ст. 16, 126 ГПК України).
У ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України 09.06.2017 р., передбачено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час на виконання доручення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Частинами 1, 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Між ПрАТ «УПСК» та адвокатським об'єднанням «Ентропія права» укладено договір № 1/07-2018 про надання правової допомоги від 06.07.2018 р.(а.с.60) Безпосередньо надання правової допомоги здійснював адвокат Овчаренко Руслан Вячеславович (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 1345, видане 02.04.2002 р. на підставі рішення Донецької обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 21.11.2001 р. № 15).
Відповідно до пунктів 4.3. та 4.6. договору № 1/07-2018 про надання правової допомоги від 06.07.2018 р., для визначення розміру гонорару за надання правової допомоги, складаються акти про надання правової допомоги. Гонорар сплачується у безготівковій формі на поточний рахунок адвокатського об'єднання. Так, між сторонами договору про надання правової допомоги № 1/07-2018 від 06.07.2018 р. підписано акт про надання правової допомоги № 34 від 18.12.2018 р., згідно з яким адвокатське об'єднання «Ентропія права» в особі керуючого партнера Овчаренко Р.В. надало ПрАТ «УПСК» правничі послуги у вигляді складання відзиву на апеляційну скаргу ТОВ «МАРКС.КАПІТАЛ» на рішення господарського суду міста Києва від 16 жовтня 2018 року по справі № 910/11585/18.
Загальна вартість послуг згідно акту про надання правової допомоги № 34 від 18.12.2018 р. складає 3 000,00 грн., а кількість витраченого часу на надання правових послуг - 03 години 00 хв.
Оплата адвокатському об'єднанню «Ентропія права» вартість правничих послуг підтверджується платіжним дорученням № 2486 від 18.12.2018 року.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що витрати ПрАТ «УПСК» на правничу допомогу, пов'язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, складаються 3 000,00 грн., що підтверджується: копією договору про надання правової допомоги №1/07-2018 від 06.07.2018 р.; копією ордеру на надання правової допомоги серії КВ №743602 від 06.07.2018 року; копією акту про надання правової допомоги №34 від 18.12.2018 року; копією платіжного доручення №2485 від 18.12.2018 року.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Відповідно до ст. ст. 73,74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 16.10.2018 року у справі № 910/11585/18, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).
Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України суд,-
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" на рішення господарського суду міста Києва від 16.10.2018 року у справі № 910/11585/18 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 16.10.2018 року у справі № 910/11585/18 залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на позивача (апелянта).
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (36020, Полтавська обл., м. Полтава, вул. 1100-річчя Полтави, 14-А/22; код 37686922) на користь приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (04080, м.Київ, вул. Кирилівська, 40; код 20602681) 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп. судових витрат.
Матеріали справи № 910/11585/18 повернути до місцевого господарського суду .
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287,288 ГПК України
Повний текст постанови складено 05.04.2019 р.
Головуючий суддя М.А. Руденко
Судді М.А. Дідиченко
Є.Ю. Пономаренко