вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"05" квітня 2019 р. Справа№ 910/6984/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Дідиченко М.А.
Руденко М.А.
без повідомлення (виклику) учасників справи,
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Укрресурстрейд» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2018 у справі №910/6984/18 (суддя Смирнова Ю.М., м. Київ, повний текст складено - 22.12.2018) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Мінеральні води України» до товариства з обмеженою відповідальністю «Укрресурстрейд» про стягнення заборгованості
ВСТАНОВИВ наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Мінеральні води України» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Укрресурстрейд» 135 143,31 грн.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору постачання №87-Урт від 01.06.2017, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість за поставлений товар у розмірі 128 800,38 грн. Крім основного боргу, за прострочення виконання грошового зобов'язання, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 4 749,73 грн., інфляційні втрати у розмірі 1 159,20 грн. та 3% річних у розмірі 434,00 грн.
В ході розгляду справи позивачем було подано до суду уточнення до позовної заяви, в якій просив стягнути з відповідача 129 237,32 грн. основного боргу, 31 661,29 грн. пені, 2 762,00 грн. 3% річних та 5 229,21 грн. інфляційних втрат.
Вказані уточнення суд прийняв до розгляду.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.12.2018 у справі №910/6984/18 позов задоволено частково; стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Укрресурстрейд» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Мінеральні води України» 129 237,32 грн. основного боргу, 10 946,22 грн. пені, 2 708,07 грн. 3% річних, 5 229,21 грн. інфляційних втрат, а також 2 221,81 грн. судового збору за подачу позову. В іншій частині позову відмовлено.
Так, за висновком суду позовна вимога про стягнення є 129 237,32 грн. основного боргу є обґрунтованою. Разом з тим, часткове задоволення судом вимог щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат обумовлене невірним розрахунком позивача.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити у позові в повному обсязі.
Апелянт вважає, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та крім того, судом не повно з'ясовано фактичні обставини справи. За доводами апелянта, ним не отримувалась вимога позивача про надання інформації щодо кількості реалізованого товару, а зміст вимоги вказує на односторонню зміну позивачем умов договору, що суперечить чинному законодавству.
Враховуючи, що предметом розгляду у справі №910/6984/18 є вимога про стягнення 168 889,82 грн. (з урахуванням уточнення до позовної заяви), вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні Господарського процесуального кодексу України та підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заяв чи клопотань про розгляд справи у судовому засіданні відповідно до ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України від учасників справи не надходило.
Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Між товариством з обмеженою відповідальністю «Мінеральні води України» (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Укрресурстрейд» (покупець) 01.06.2017 укладено договір постачання №87-Урт, за умовами якого постачальник зобов'язується поставляти та передавати на умовах даного договору продовольчу продукцію (далі - товар) у власність покупця з метою його подальшої реалізації третім особам (споживачам), а покупець зобов'язався прийняти товар у власність та реалізовувати його споживачам і оплачувати вартість товару постачальнику на умовах даного договору (п. 1.1).
Відповідно до п. 3.3 договору вартість конкретної партії товару визначається виходячи із замовлення покупця, накладних на товар, які підтверджують кількість фактично прийнятого покупцем товару та поставленого постачальником згідно даного договору.
Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання сторонами оформленої належним чином накладної на товар в пункті поставки (п. 4.5 договору).
Пунктом 6.4 договору визначено, що в разі нереалізації покупцем товару постачальника споживачам протягом 3 місяців з моменту його отримання, покупець має право вимагати його повернення постачальнику за умови збереження належного товарного вигляду товару. В такому разі постачальник зобов'язаний власними силами та за свій рахунок забрати нереалізований покупцем товар на повернути отримані за нього грошові кошти протягом 10 днів з моменту отримання відповідної вимоги покупця.
Згідно з п. 7.2 договору покупець зобов'язується оплачувати поставлений постачальником товар після його реалізації споживачам, шляхом щотижневого переказу грошових коштів, отриманих від споживачів за попередній тиждень до третього робочого дня наступного тижня.
Покупець має право в односторонньому порядку утримати з платежів, належних до сплати постачальнику, грошові кошти за нереалізований товар протягом 10 днів з моменту отримання постачальником відповідної вимоги покупця про повернення нереалізованого товару, незалежно від того забрав до цього моменту постачальник вказаний товар чи ні (п. 7.3 договору).
Відповідно до п. 7.4 договору покупець зобов'язаний на вимогу постачальника щотижнево надавати інформацію про залишки товару в місцях продажу поставленого товару за погодженою сторонами формою звіту.
У випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язань, що передбачені даним договором, винна сторона сплачує на користь іншої сторони суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь період прострочення та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від розміру невиконаних зобов'язань за кожен день прострочення виконання (п. 8.1 договору).
Пунктом 11.1 договору визначено, що даний договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2017.
На виконання умов договору постачання, постачальником передано, а покупцем отримано товар на суму 147 937,86 грн.
За твердженнями позивача, відповідач частково розрахувався за товар, сплативши лише суму у розмірі 18 700,54 грн.
Враховуючи неповну оплату за придбаний товар, позивач 02.02.2018 звернувся до відповідача з вимогою, в якій просив надати інформацію про залишки отриманого товару.
Утім, вказана вимога була залишена без відповіді.
Відтак, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість, у зв'язку з чим останній звернувся з позовом до суду.
Судом частково задоволено позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Мінеральні води України».
Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як вбачається з матеріалів справи, спірний договір за своєю правовою природою відноситься до договору поставки.
Частиною 1 ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Частиною 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно положень ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, згідно умов договору постачання №87-Урт від 01.06.2017 позивач поставив, а відповідач прийняв продовольчу продукцію на суму 147 937,86 грн., що підтверджується копіями видаткових накладних №МВУ-048694 від 12.09.2017 на суму 30 267,00 грн., №МВУ-060149 від 17.11.2017 на суму 65 991,60 грн. та №МВУ-051484 від 26.09.2017 на суму 51 679,26 грн.
Згідно з банківською випискою по особовому рахунку позивача, 25.10.2017 відповідач частково розрахувався за придбаний товар та сплатив позивачу 18 700,54 грн. (а.с. 62).
Позивач просить стягнути з відповідача неоплачену суму за поставлений товар у розмірі 129 237,32 грн. та пеню, 3% річних, інфляційні втрати за несвоєчасне виконання зобов'язання.
Відповідно до положень п. 7.2 договору постачання покупець зобов'язується оплачувати поставлений постачальником товар після його реалізації споживачам, шляхом щотижневого переказу грошових коштів, отриманих від споживачів за попередній тиждень до третього робочого дня наступного тижня.
Тобто, з викладеного вбачається, що виконання відповідачем свого обов'язку з оплати вартості поставленого товару залежить від настання певної події, а саме реалізації товару та отримання від споживачів коштів.
Разом з тим, проаналізувавши умови договору постачання, колегія суддів вважає, що у даному випадку обов'язок зі сплати вартості поставленого товару у відповідача настав, виходячи з наступного.
Пунктом 6.4 договору постачання визначено, що в разі нереалізації покупцем товару постачальника споживачам протягом 3 місяців з моменту його отримання, покупець має право вимагати його повернення постачальнику за умови збереження належного товарного вигляду товару. В такому разі постачальник зобов'язаний власними силами та за свій рахунок забрати нереалізований покупцем товар та повернути отримані за нього грошові кошти протягом 10 днів з моменту отримання відповідної вимоги покупця.
Крім цього, згідно п. 7.4 договору покупець зобов'язаний на вимогу постачальника щотижнево надавати інформацію про залишки товару в місцях продажу поставленого товару за погодженою сторонами формою звіту.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем належними і допустимими доказами не доведено, що він повідомляв постачальника про наявність нереалізованого товару та звертався до нього з вимогою, в порядку та в строк, визначені п. 6.4 договору постачання №87-Урт від 01.06.2017, забрати такий товар.
При цьому, як вірно встановив суд першої інстанції, подана позивачем копія електронної переписки між позивачем та відповідачем, не є належним, допустимим та достатнім доказом в розумінні ст. ст. 76, 77, 79 ГПК України, який би підтверджував як наявність вимоги про повернення отриманого товару відповідачем позивачу внаслідок його нереалізації, так і її надсилання.
Також, матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем обов'язку щодо надання щотижневих звітів у відповідності до п. 7.4 договору та докази, які підтверджували б наявність обставин неможливості реалізувати товар.
Отже, враховуючи, що сторони передбачили в договорі право покупця повернути постачальникові товар у разі нереалізації його покупцем протягом 3 місяців за умови попереднього повідомлення про це постачальника, то невчинення покупцем (відповідачем) зі спливом зазначеного строку передбачених договором дій щодо повернення товару постачальникові, тягне за собою обов'язок покупця оплатити товар.
Оскільки відповідач не реалізував своє право на повернення товару в обумовлений договором строк, його обов'язок щодо оплати товару не виконано в повному обсязі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верхового Суду України від 15.03.2017 №911/4620/15.
За таких обставин, у відповідача виник обов'язок здійснити розрахунок з позивачем в частині неоплаченої вартості поставленого товару, а тому, судом обґрунтовано задоволено позовну вимогу щодо стягнення основного боргу у розмірі 129 237,32 грн.
Доводи апелянта стосовно того, що ним не отримувалась вимога позивача про надання інформації щодо кількості реалізованого товару, а зміст вимоги вказує на односторонню зміну позивачем умов договору, що суперечить чинному законодавству, колегією суддів не приймаються, оскільки при прийнятті рішення, суд керувався не змістом надісланої позивачем вимоги, а нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та умовами договору постачання №87-Урт від 01.06.2017. Відтак, наведені доводи не спростовують висновків суду першої інстанції та не звільняють відповідача від обов'язку виконати взяте на себе зобов'язання за договором та оплатити поставлений позивачем товар у повному обсязі.
Стосовно заявленої позивачем вимоги про стягнення пені у розмірі 31 661,29 грн., 3% річних у розмірі 2 762,00 грн. та інфляційних втрат у розмірі 5 229,21 грн., слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Приписами статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язань, що передбачені даним договором, винна сторона сплачує на користь іншої сторони суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь період прострочення та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від розміру невиконаних зобов'язань за кожен день прострочення виконання (п. 8.1 договору).
З огляду на наведене та враховуючи, що відповідачем було допущено прострочення виконання грошового зобов'язання у сумі 129 237,32 грн., за вірним перерахунком суду першої інстанції, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 10 946,22 грн. пені, 2 708,07 грн. 3% річних, 5 229,21 грн. інфляційних втрат.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з частковим задоволенням позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Мінеральні води України» та стягненням з відповідача 129 237,32 грн. основного боргу, 10 946,22 грн. пені, 2 708,07 грн. 3% річних, 5 229,21 грн. інфляційних втрат, а наведені доводи за апеляційною скаргою підлягають залишенню без задоволення, у зв'язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Укрресурстрейд» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2018 у справі №910/6984/18 - без змін.
2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.
3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2018 у справі №910/6984/18.
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та підлягає оскарженню в касаційному порядку згідно п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено: 05.04.2019 року.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді М.А. Дідиченко
М.А. Руденко