вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"26" березня 2019 р. Справа№ 906/549/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Іоннікової І.А.
суддів: Чорної Л.В.
Разіної Т.І.
за участю секретаря судового засідання Котенка О.О.
за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 26.03.2019
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства “Житомирське лісове господарство”
на рішення господарського суду міста Києва
від 13.11.2018 (повний текст рішення складено 04.01.2019)
у справі №906/549/18 (суддя Якименко М.М.)
за позовом Державного підприємства “Житомирське лісове господарство”
до 1) Квартирно-експлуатаційного відділу м. Житомир;
2) Міністерства оборони України
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Житомирської обласної державної адміністрації
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: 1) Військової частини НОМЕР_1 ;
2) Державного підприємства “Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат”
про встановлення земельного сервітуту по використанню лісової ділянки,
Державне підприємство "Житомирське лісове господарство" звернулось до господарського суду Житомирської області з позовом, в якому просив встановити безстроковий земельний сервітут між Державним підприємством "Житомирське лісове господарство" та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Житомир, Міністерством оборони України по використанню лісової ділянки, а саме: лісовими кварталами за №№ 9 (56,4832га), 10 (51,8104 га), 11 (46,4324 га), 12 (47,2441га), 13 (46, 3572га), 14 (57,8865 га), 15 (57,4589га), 16 ( 58,2154 га), 17 (56,4516 га), 18 ( 38,6104 га), 19 (51,3585 га), 20 (56,1443 га), 21 (58,7569 га), 22 (57,2841 га), 23 (57,6480га), 24 (62,3759га), 28 (56,1848 га), 29 (59,0358га), 30 (70,1148га), 31 (55,6208га), 32 (57,9656га), 33 (58,3249 га), 34 (45,1078 га), 35 (68,1849га), 39 (57,6515 га), 40 (51,3602га), 41 ( 56,1611 га), 42 (57,7674га), 43 (57,3367га), 44 (60,5874га), 45 (54,9967га), 46 (49,61 53га), 83 (57,9709га), 84 (98,1580га), 85 (77,6792 га), 100 (58,6960 га), 114 (57,3054 га) на землях оборони загальною площею 2126,3431 га та встановити, що земельний сервітут має поширюватись на частину земельної ділянки, зазначеної у плані частини земельної ділянки, на яку пропонується поширити право земельного сервітуту.
13.07.2018 від ДП "Житомирське лісове господарство" до суду надійшла заява про уточнення позовних вимог від 12.07.2018 №584, в якій позивач просив встановити безстроковий земельний сервітут між Державним підприємством "Житомирське лісове господарство" та Квартирно-експлуатаційним м. Житомир, Міністерством оборони України по використанню лісової ділянки, а саме: лісовими кварталами за № 9 (56,4832 га), 10 (51,8104 га), 11 (46,4324 га), 12 (47,2441 га), 13 (46, 3572га), 14 (57,8865 га), 15 (57,4589 га), 16 ( 58,2154 га), 17 (56,4516 га), 18 ( 38,6104 га), 19 (51,3585 га), 20 (56,1443 га), 21 (58,7569 га), 22 (57,2841 га), 23 (57,6480 га), 24 (62,3759 га), 28 (56,1848 га), 29 (59,0358 га), 30 (70,1148 га), 31 (55,6208 га), 32 (57,9656га), 33 (58,3249 га), 34 (45,1078 га), 35 ( 68,1849га), 39 (57,6515 га), 40 (51,3602 га), 41 (56,1611 га), 42 (57,7674га), 43 (57,3367га), 44 (60,5874га), 45 (54,9967га), 46 (49,61 53га), 83 (57,9709га), 84 (98,1580га), 85 (77,6792 га ), 100 (58,6960 га), 114 (57,3054 га) на землях оборони загальною площею 2126,3431 га.
18.07.2018 ухвалою господарського суду Житомирської області залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Житомирську обласну державну адміністрацію та третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Військову частину НОМЕР_1 .
Ухвалою господарського суду Житомирської області від 09.08.2018 у справі №906/549/18, на підставі ч. 5 ст. 30, п. 1 ч. 1 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України, справу №906/549/18 за позовом Державного підприємства "Житомирське лісове господарство" до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Житомир та Міністерства оборони України передано за підсудністю до господарського суду міста Києва.
02.10.2018 представником позивача подано господарському суду міста Києва заяву про зміну предмета позову, згідно якої позивач просив суд встановити безстроковий платний, у розмірі суми компенсації податку на землю під сервітутом пропорційно розміру площі обтяженої ділянки, земельний сервітут між Державним підприємством "Житомирське лісове господарство" та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Житомир, Міністерством оборони України по використанню лісової ділянки, що знаходиться на території Житомирського району Житомирської області, а саме: лісовими кварталами за №№ 9 (56,4832га), 10 (51,8104 га), 11 (46,4324 га), 12 (47,2441га), 13 (46, 3572га), 14 (57,8865 га), 15 (57,4589га), 16 ( 58,2154 га), 17 (56,4516 га), 18 ( 38,6104 га), 19 (51,3585 га), 20 (56,1443 га), 21 (58,7569 га), 22 (57,2841 га), 23 (57,6480га), 24 (62,3759га), 28 (56,1848 га), 29 (59,0358га), 30 (70,1148га), 31 (55,6208га), 32 (57,9656га), 33 (58,3249 га), 34 (45,1078 га), 35 (68,1849га), 39 (57,6515 га), 40 (51,3602га), 41 ( 56,1611 га), 42 (57,7674га), 43 (57,3367га), 44 (60,5874га), 45 (54,9967га), 46 (49,61 53га), 83 (57,9709га), 84 (98,1580га), 85 (77,6792 га), 100 (58,6960 га), 114 (57,3054 га) на землях оборони загальною площею 2126,3431 га, вид земельного сервітуту: інші земельні сервітути, для ведення лісового господарства.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Державне підприємство “Житомирське лісове господарство”, в складі якого знаходиться Тригірське лісництво, засноване на державній власності та перебуває у сфері управління Державного агентства лісових ресурсів України. Ще з довоєнного періоду ДП “Житомирське лісове господарство” постійно веде лісогосподарську діяльність на землях державного лісового фонду в межах Тригірського лісництва, що підтверджується проектами лісовпорядних робіт, здійснених в 1938, 1948, 1958, 1968, 1978, 1988, 1998, 2008 роках, наявними картографічними документами, рішенням дев'ятої сесії XXIII скликання Житомирської обласної Ради від 19.08.1999 “Про розподіл території підприємств об'єднання “Житомирліс” за лісовими розрядами”. Як стверджує позивач, на землях Тригірського лісництва за кошти Державного підприємства “Житомирське лісове господарство” постійно проводяться лісогосподарські заходи зі збереження лісових угідь. В межах лісового фонду Тригірського лісництва Державному підприємству “Житомирське лісове господарство”, як лісокористувачу з видачею відповідних свідоцтв передано під охорону: лісовий заказник місцевого значення “Замок Терещенка” площею 22,1 га; з метою охорони та збереження Тригірського корабельного гаю кінця XVIII початку XIX століття, представленого 360-410 річними дубовими і сосновими насадженнями; лісовий заказник місцевого значення “Над Тетеревом” площею 34,8 га; з метою охорони та збереження трьох дубів черешчатих віком 540-590 років площею 0,1 га. Вищевказані об'єкти рішеннями облвиконкому оголошені об'єктами природно-заповідного фонду України. Режим території та охорона заказників визначаються відповідними Положеннями, згідно яких, забезпечення режиму охорони здійснюється службою лісової охорони Державного підприємства “Житомирське лісове господарство”, а також витрати, пов'язані із забезпеченням режиму, здійснюється саме за рахунок лісгоспу. Рішенням господарського суду Житомирської області від 16.12.2015 у справі №12/364 “НМ” заборонено Державному підприємству “Житомирське лісове господарство” ведення лісового господарства на землях оборони загальною площею 2126,3431 га у лісових кварталах за №№ 9 ( 56,4832га), 10 ( 51,8104 га), 11 ( 46,4324 га), 12 (47,2441га), 13 ( 46, 3572га), 14 ( 57,8865 га), 15 ( 57,4589га), 16 ( 58,2154 га), 17 ( 56,4516 га), 18 ( 38,6104 га), 19 ( 51,3585 га), 20 ( 56,1443 га), 21 (58,7569 га), 22 (57,2841 га), 23 ( 57,6480га), 24 ( 62,3759га), 28 (56,1848 га) , 29 (59,0358га), 30 ( 70,1148га), 31 ( 55,6208га), 32 ( 57,9656га), 33 ( 58,3249 га), 34 ( 45,1078 га), 35 ( 68,1849га), 39 ( 57,6515 га), 40 ( 51,3602га), 41 ( 56,1611 га), 42 (57,7674га), 43 ( 57,3367га), 44 (60,5874га), 45 (54,9967га), 46 (49,6153га), 83 (57,9709га), 84 ( 98,1580га), 85 (77,6792 га ), 100 ( 58,6960 га), 114 ( 57,3054 га). При цьому позивач зазначає, що під час розгляду справи №12/364 було встановлено, що головою Житомирської районної державної адміністрації 26 січня 2005 року, керуючись зокрема, Законом України “Про використання земель оборони”, прийнято розпорядження №48 Про затвердження технічної документації із землеустрою по встановленню зовнішніх меж земельних ділянок і виготовлення Державних актів на право постійного користування землею Житомирському держлісгоспу (Тригірське лісництво), якими підприємство постійно користується загальною площею 5269,3547 га, в тому числі по сільських радах. У п. 2 цього розпорядження постановлено Житомирській КЕЧ району та Житомирському держлісгоспу, при потребі укласти договір про встановлення земельного сервітуту. З урахуванням викладеного, позивач вважає, що він має право на встановлення земельного сервітуту.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.10.2018 залучено до участі у справі Державне підприємство “Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат” у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів.
Рішенням господарського суду міста Києва від 13.11.2018 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Державне підприємство “Житомирське лісове господарство” звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 13.11.2018 у справі №906/549/18 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позов Державного підприємства “Житомирське лісове господарство” до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Житомир, Міністерства оборони України.
Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального права та процесуального права. В апеляційній скарзі скаржником викладено обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, аналогічні тим, які викладено в позовній заяві, доданій до заяви про зміну предмета позову.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2019 поновлено Державному підприємству “Житомирське лісове господарство” строк для подання апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 13.11.2018 у справі №906/549/18. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства “Житомирське лісове господарство” на рішення господарського суду міста Києва від 13.11.2018 у справі №906/549/18. Зупинено дію рішення господарського суду міста Києва від 13.11.2018 у справі №906/549/18 до винесення Північним апеляційним господарським судом судового акту за результатами розгляду апеляційної скарги. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Державного підприємства “Житомирське лісове господарство” на 26.03.2019.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач-1 просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в ній щодо зміни рішення суду є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства.
У письмових поясненнях на апеляційну скаргу відповідач-2 просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в ній щодо зміни рішення суду є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства.
В судове засідання апеляційної інстанції 26.03.2019 представники третіх осіб не з'явились.
Оскільки явка представників учасників справи у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення учасників справи про місце, дату та час судового розгляду, апеляційний суд визнав можливим розглядати апеляційну скаргу за відсутності представників третіх осіб.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.
Відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України ліс - тип природних комплексів (екосистема), у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.
Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно- гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі.
Лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.
Відповідно до ст. 2 Лісового кодексу України, лісові відносини - суспільні відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства. Об'єктом лісових відносин є лісовий фонд України та окремі лісові ділянки. Суб'єктами лісових відносин є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, юридичні особи та громадяни, які діють відповідно до Конституції та законів України.
Згідно з ст. 3 Лісового кодексу України лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", цим Кодексом, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Лісові відносини, що виникають при використанні землі, надр, вод, а також відносини щодо охорони, використання й відтворення рослинного та тваринного світу, не врегульовані цим Кодексом, регулюються відповідними законодавчими актами.
Відповідно до ст. 5 Лісового кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Відповідно до ч. 2 ст. 401 ЦК України сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Частиною 1 ст. 98 Земельного кодексу України (далі по тексту - ЗК України) визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками)
Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (ч. 1 ст. 402 ЦК України).
Відповідно до положень ч.ч. 1-2 ст. 100 ЗК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.
Відповідно до ч. 3 ст. 98 ЗК України встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.
Лісовий сервітут - право на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною лісовою ділянкою. Права власників лісів або лісокористувачів можуть бути обмежені на користь інших заінтересованих осіб на підставі закону, договорів, заповіту або за рішенням суду. Установлення лісового сервітуту не веде до позбавлення власника земельної лісової ділянки, щодо якої встановлений лісовий сервітут, права володіння, користування та розпоряджання нею, а користувача - володіння, користування. Лісовий сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника лісів або користувача земельної лісової ділянки, щодо якої він установлений. Положення Цивільного та Земельного кодексів України застосовуються до лісових сервітутів у частині, що не суперечить вимогам цього Кодексу (ст. 23 Лісового кодексу України).
У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи (абзац 1 ст. 17 Лісового кодексу України).
Колегією суддів встановлено, що Державне підприємство “Житомирське лісове господарство” засноване на державній власності, відповідно до наказу Міністерства лісового господарства Української РСР від 31.10.1991 №133 «Про організаційну структуру управління лісовим господарством України», належить у сфері управління Державного агентства лісових ресурсів України і входить до сфери управління Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства.
Як зазначено позивачем в позовній заяві, ще з довоєнного періоду ДП “Житомирське лісове господарство” постійно веде лісогосподарську діяльність на землях державного лісового фонду в межах Тригірського лісництва. Це підтверджується проектами лісовпорядних робіт, здійснених в 1938, 1948, 1958, 1968, 1978, 1988, 1998, 2008 роках, наявними картографічними документами, рішенням дев'ятої сесії XXIII скликання Житомирської обласної Ради від 19.08.1999 року “Про розподіл території підприємств об'єднання “Житомирліс” за лісовими розрядами”.
На землях Тригірського лісництва за кошти Державного підприємства “Житомирське лісове господарство” постійно проводяться лісогосподарські заходи зі збереження лісових угідь.
В межах лісового фонду Тригірського лісництва Державному підприємству “Житомирське лісове господарство”, як лісокористувачу з видачею відповідних свідоцтв передано під охорону:
- лісовий заказник місцевого значення “Замок Терещенка” площею 22,1 га; з метою охорони та збереження Тригірського корабельного гаю кінця XVIII початку XIX століття, представленого 360-410 річними дубовими і сосновими насадженнями;
- лісовий заказник місцевого значення “Над Тетеревом” площею 34,8 га; з метою охорони та збереження трьох дубів черешчатих віком 540-590 років площею 0,1 га.
Вищевказані об'єкти рішеннями облвиконкому оголошені об'єктами природно-заповідного фонду України. Режим території та охорона заказників визначаються відповідними Положеннями, згідно яких, забезпечення режиму охорони здійснюється службою лісової охорони Державного підприємства “Житомирське лісове господарство”, а також витрати, пов'язані із забезпеченням режиму, здійснюється саме за рахунок лісгоспу.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 16.12.2015 у справі №12/364 “НМ” заборонено Державному підприємству “Житомирське лісове господарство” ведення лісового господарства на землях оборони загальною площею 2126,3431 га. у лісових кварталах за №№ 9 ( 56,4832га), 10 ( 51,8104 га), 11 ( 46,4324 га), 12 (47,2441га), 13 ( 46, 3572га), 14 ( 57,8865 га), 15 ( 57,4589га), 16 ( 58,2154 га), 17 ( 56,4516 га), 18 ( 38,6104 га), 19 ( 51,3585 га), 20 ( 56,1443 га), 21 (58,7569 га), 22 (57,2841 га), 23 ( 57,6480га), 24 ( 62,3759га), 28 (56,1848 га) , 29 (59,0358га), 30 ( 70,1148га), 31 ( 55,6208га), 32 ( 57,9656га), 33 ( 58,3249 га), 34 ( 45,1078 га), 35 ( 68,1849га), 39 ( 57,6515 га), 40 ( 51,3602га), 41 ( 56,1611 га), 42 (57,7674га), 43 ( 57,3367га), 44 (60,5874га), 45 (54,9967га), 46 (49,6153га), 83 (57,9709га), 84 ( 98,1580га), 85 (77,6792 га ), 100 ( 58,6960 га), 114 ( 57,3054 га).
При цьому позивач зазначає, що під час розгляду справи №12/364 було встановлено, що головою Житомирської районної державної адміністрації 26 січня 2005 року, керуючись зокрема, Законом України “Про використання земель оборони” прийнято розпорядження №48 про затвердження технічної документації із землеустрою по встановленню зовнішніх меж земельних ділянок і виготовлення Державних актів на право постійного користування землею Житомирському держлісгоспу (Тригірське лісництво), якими підприємство постійно користується загальною площею 5269,3547 га, в тому числі по сільських радах.
У п. 2 цього розпорядження постановлено Житомирській КЕЧ району та Житомирському держлісгоспу, при потребі укласти договір про встановлення земельного сервітуту.
З огляду на викладене, позивач вважає, що він має право на встановлення земельного сервітуту.
30.03.2018 Державне підприємство “Житомирське лісове господарство” листами вих. №№283 та 284 звернулось до Міністерства оборони України (далі по тексту - відповідач-2) та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Житомир (далі по тексту - відповідач-1) з пропозицією укласти договір про встановлення земельного сервітуту по використанню лісової ділянки.
Листом від 27.04.2018 за вих. №303/6/27/785 за підписом начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України (ГлавКЕУ) щодо укладення договору сервітуту було відмовлено.
В поданій позовній заяві (з урахуванням зміни предмету позову) позивач просить суд встановити право користування земельною ділянкою (сервітут), а саме у лісових кварталах, які знаходяться на землях оборони загальною площею 2126,3431 га та на яких заборонено позивачу ведення лісового господарства рішенням господарського суду Житомирської області від 16.12.2015 у справі №12/364"НМ”.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що вищезазначене рішенням господарського суду Житомирської області від 16.12.2015 у справі №12/364"НМ” залишено без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29.03.2106 та постановою Вищого господарського суду України від 18.08.2016; рішення набрало законної сили та є обов'язкове до виконання на усій території України.
Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно приписів ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Отже, частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (далі по тексту - Конвенція). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.
Відповідно до ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
В свою чергу, статтею 6 Конвенції визначено процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі при розгляді цивільного позову в національному суді, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
Однак, при цьому Європейський суд з прав людини наголошує, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції, потрібно тлумачити в світлі Преамбули до Конвенції, яка проголошує принцип верховенства права як частину спільної спадщини держав-учасниць. Одним із аспектів принципу верховенства права є принцип правової визначеності (певності) res judicata, який, окрім іншого, передбачає, що якщо суд ухвалив остаточне рішення по суті спору, таке рішення не може бути піддане перегляду (рішення Суду у справі “Брумареску проти Румунії” від 28.10.1999, рішення Суду у справі “Устименко проти України” від 29.01.2016 та “Пономарьов проти України” від 03.04.2008 ).
Відповідно до преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою №48553/99 “Совтрансавто-Холдинг проти України”, а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою №28342/95 “Брумареску проти Румунії” встановлено, що існує встановлена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів. Принцип правової визначеності, передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно із яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановления нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справі “Рябих проти Росії”від 24.06.2003).
Отже, у випадку задоволення позовних вимог виникне ситуація при якій існуватимуть два протилежні судові рішення, які суперечитимуть одне одному та порушуватимуть зазначений, основоположний принцип правової визначеності (певності) та остаточності судового рішення, йтимуть в розріз чинному законодавству та практики Європейського Суду.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про використання земель оборони” та ст. 77 ЗК України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.
Власники або користувачі земельних ділянок, які межують із земельними ділянками, наданими військовим частинам, можуть вимагати встановлення земельних сервітутів відповідно до закону (ст. 2 Закону України “Про використання земель оборони”).
Згідно з ч. 1 ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Відповідно до ч. 2 ст. 401 ЦК України сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо (ч. 1 ст. 404 ЦК України).
Згідно з ст. 99 ЗК України власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:
а) право проходу та проїзду на велосипеді;
б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;
в) право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм);
в-1) право на будівництво та розміщення об'єктів нафтогазовидобування;
в-2) право на розміщення об'єктів трубопровідного транспорту;
г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;
г-1) право розміщення (переміщення, пересування) об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем;
ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;
д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;
е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;
є) право прогону худоби по наявному шляху;
ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;
з) інші земельні сервітути.
Водночас у позовній заяві відсутні обов'язкові умови, які визначатимуть сам зміст сервітуту, тобто позивач просить встановити земельний сервітут, проте позовна заява не містить обсяг прав щодо користування особою чужим майном (ч. 1 ст. 403 ЦК України); не містить обґрунтувань чому такий сервітут містить плату тільки у розмірі суми компенсації податку на земельну ділянку під сервітутом пропорційно розміру площі обтяженої ділянки; не містить обґрунтувань чому такий сервітут має бути безстроковим (хоча ч. 2 ст.403 ЦК України передбачає можливість укладення, крім іншого ще й сервітуту строкового).
В абзаці 3 п. 22-2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 №7 “Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ суд проводив узагальнення судової практики розгляду судами земельних та пов'язаних із земельними відносинами майнових спорів” зазначено, що встановлюючи земельний сервітут суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання і умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, а в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.
Крім того, як вірно зазначив суд першої інстанції, у своєму позові ДП “Житомирське лісове господарство” було запропоновано укласти договір, предметом якого є фактична передача права користування земельною ділянкою площею 2126,3431 га, що належить до земель оборони, що не відповідає самій суті земельного сервітуту та суперечить положенням ст. 404 ЦК України.
Колегією суддів встановлено, що земельна ділянка з вказаними у позові лісовими кварталами знаходиться на балансі КЕВ м. Житомир та у користуванні Державного підприємства “Івано-Франківський військовий ліс промкомбінат”.
Права землекористувачів передбачені ч. 1 ст. 95 ЗК України, зокрема землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право:
а) самостійно господарювати на землі:
б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію;
в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;
г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;
ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом. (ч.2. 95 ЗК України)
Встановлення сервітуту, про який просить позивач порушуватиме права землекористувачів, унеможливить самостійне господарювання на землі та фактично призведе до позбавлення землекористувача користування землею.
Відповідно до ст. 101 Лісового кодексу України, ліси, розташовані на землях оборони, призначені для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до закону.
Охорона, захист, використання та відтворення лісів на землях оборони проводяться спеціалізованими лісогосподарськими підрозділами з урахуванням режиму цих територій в порядку, встановленому Законом України “Про використання земель оборони”, цим Кодексом та іншими актами законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Господарського кодексу України, держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання.
Господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи. Безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарській діяльності може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (ч. 3 ст. 8 ГК України)
09.11.2017 на виконання доручення заступника Міністра оборони України від 02.11.2017 №7726/з/3 був складений Акт закріплення лісових насаджень на землях оборони для охорони та ведення лісового господарства та закріплено право лісокористування на земельній ділянці, площею 2126,3431 га у лісових кварталах за №№ 9 (56,4832га), 10 (51,8104 га), 11 (46,4324 га), 12 (47,2441га), 13 (46, 3572га), 14 (57,8865 га), 15 (57,4589га), 16 (58,2154 га), 17 (56,4516 га), 18 (38,6104 га), 19 (51,3585 га), 20 (56,1443 га), 21 (58,7569 га), 22 (57,2841 га), 23 (57,6480га), 24 (62,3759га), 28 (56,1848 га) , 29 (59,0358га), 30 (70,1148га), 31 (55,6208га), 32 (57,9656га), 33 (58,3249 га), 34 (45,1078 га), 35 (68,1849га), 39 (57,6515 га), 40 (51,3602га), 41 (56,1611 га), 42 (57,7674га), 43 (57,3367га), 44 (60,5874га), 45 (54,9967га), 46 (49,6153га), 83 (57,9709га), 84 (98,1580га), 85 (77,6792 га ), 100 (58,6960 га), 114 (57,3054 га) за Шепетівським військовим лісгоспом ДП МОУ “Івано-Франківський ліспромкомбінат”.
Згідно зазначеного акту лісокористувач зобов'язується:
- здійснювати охорону лісів, вести лісове господарство;
- сповіщати землекористувача при виявленні самовільного захоплення земельних ділянок;
- узгоджувати проведення заходів на земельній ділянці командиром в/ч А0339;
- дотримуватись екологічної безпеки (недопущення порушення екологічного законодавства);
- оформити охоронне зобов'язання щодо об'єктів природно-заповідного фонду з Управлінням екології та природних ресурсів Житомирської ОДА.
Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, Міністерство оборони України (відповідач-2) має в своїй структурі спеціалізоване лісогосподарське підприємство, яке може належним чином вести лісове господарство відповідно до норм чинного законодавства України.
Посилання скаржника на розпорядження голови Житомирської районної державної адміністрації 26 січня 2005 року №48 «Про затвердження технічної документації із землеустрою по встановленню зовнішніх меж земельних ділянок і виготовлення Державних актів на право постійного користування землею Житомирському держлісгоспу (Тригірське лісництво) на територіях Денишівської, Буківської, Високопічської та Троянівської сільських рад» як на підставу наявності у нього права на встановлення земельного сервітуту є безпідставними, оскільки дане розпорядження не є обов'язковим для сторін у даній справі. Крім того, як вбачається з п.2 розпорядження, Житомирською районною державною адміністрацією постановлено Житомирській КЕЧ району та Житомирському держлісгоспу укласти договір про встановлення земельного сервітуту при потребі.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог та про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Вищевикладені обставини справи спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, та на які він посилається як на підставу скасування рішення суду, а тому відхиляються судом.
За таких обставин, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування, зміни чи визнання нечинним оскаржуваного рішення суду не вбачається.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Державного підприємства “Житомирське лісове господарство” залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 13.11.2018 у справі №906/549/18 - без змін.
Матеріали справи №906/549/18 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
повний текст постанови складено 08.04.2019
Головуючий суддя І.А. Іоннікова
Судді Л.В. Чорна
Т.І. Разіна