Справа № 804/3361/17 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:
Вєкуа Н.Г.
Іменем України
03 квітня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Сорочка Є.О.,
суддів Літвіної Н.М.,
Федотова І.В.,
за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2018 року, що прийняте у місті Києві, у справі за адміністративним позовом Криворізького центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" про стягнення заборгованості,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про стягнення з відповідача фінансових санкцій в розмірі 949 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2018 року позов задоволено.
Відповдіач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що підстави для стягнення спірних санкцій відсутні. Також скаржник наголосив на пропуску позивачем строку звернення до суду.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що між Управлінням Пенсійного фонду України в Центрально-Міському районі м. Кривого Рогу Дніпропетровської області та ПАТ «Комерційний Банк «ПриватБанк» в особі директора Краматорської філії (надалі - Банк) укладено договір № 12 від 15.01.2010.
Працівниками управління Пенсійного фонду України в Центрально-Міському районі м. Кривого рогу Дніпропетровської області 23.06.2015 проведено перевірку дотримання Порядку виплати пенсі та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їх поточні рахунки у банківських установах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 №1596 (далі - Порядок № 1596) та питання своєчасності повноти зарахування коштів Пенсійного фонду України за період з 29.12.2014 року по 31.12.2015.
За результатами перевірки складено акт, яким встановлено порушення абз. 2 пункту 13 Порядку № 1596 та статті 8 розділу ІV Договору від 15.01.2010, а саме несвоєчасне повернення коштів по громадянину ОСОБА_6 - сума сплати 949 грн 19.10.2015 за вихідним номером №6/11/01-02, №6/11/01-28/5803 у зв'язку зі смертю одержувача.
На підставі акту перевірки управлінням Пенсійного фонду прийнято, рішення № 1 від 22.03.2016 про застосування фінансових санкцій у розмірі 949 грн відповідно до частини одинадцятої статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Не погодившись з вказаним рішенням, ПАТ КБ «ПриватБанк» оскаржило його в адміністративному порядку. За результатами розгляду скарг, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 13026/09/30 рішенням Пенсійного Фонду України № 21505/07-10, скаргу банку залишено без розгляду.
Враховуючи, що ПАТ «КБ «ПриватБанк» добровільно не сплачено суму штрафних санкцій, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що позовні вимоги Криворізького центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області про стягнення фінансових санкцій є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Відповідно до пункту 20 Порядку № 1596 суми пенсій та грошової допомоги не зараховуються на поточні рахунки у разі наявності даних про смерть одержувача.
Згідно частини сьомої статті 21 Порядку № 1596 органи реєстрації актів громадянського стану за формою, встановленою відповідно до законодавства, протягом десяти робочих днів із дня реєстрації смерті особи подають відповідні відомості територіальним органам Пенсійного фонду.
За змістом пункту 13 Порядку № 1596 у разі надходження до уповноваженого банку відомостей про смерть одержувача пенсії та грошової допомоги уповноважений банк зобов'язаний припинити зарахування коштів на поточний рахунок з місяця, наступного за місяцем смерті одержувача, і зробити відповідну помітку у примірнику списку на зарахування пенсій та допомоги, що підлягає поверненню органу Пенсійного фонду або органу праці та соціального захисту населення.
Суми пенсій та грошової допомоги, зараховані на поточний рахунок разом з нарахованими на них відсотками починаючи з місяця, наступного операційного за місяцем смерті пенсіонера, підлягають поверненню уповноваженим банком відповідно органам Пенсійного фонду та органам праці та соціального захисту населення не пізніше наступного операційного дня надходження відомостей про смерть одержувача.
Аналіз викладеного свідчить, що у разі надходження до банку відомостей про смерть одержувача пенсії, банк зобов'язаний припинити зарахування коштів на поточний рахунок пенсіонера, а суми вже зарахованої на відповідний рахунок пенсії не пізніше наступного операційного дня надходження відомостей про смерть одержувача повернути органам Пенсійного фонду.
Як вбачається матеріалів справи, 12.10.2015 відповідачем отримано відомості про смерть отримувача пенсії ОСОБА_6 Проте, не зважаючи на викладені вище норми, банком після надходження 16.10.2015 відповідних коштів, профінансовані ОСОБА_6 суми пенсії (949 грн) органам Пенсійного фонду було повернуто лише 19.10.2015. Тобто у даному в порушення пункту 13 Порядку № 1596 має місце несвоєчасне повернення органам Пенсійного фонду сум коштів, які не могли бути використані та, відповідно, не були використані (у зв'язку із їх поверненням), для здійснення пенсійних виплат.
Наведені обставини підтверджуються наявним в матеріалах справи актом перевірки та відповідачем в апеляційній скарзі не спростовані.
Відповідно до статті 110 Закону № 1058-IV організація, що здійснює виплату і доставку пенсій, несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання покладених на неї функцій відповідно до законодавства та укладеного з нею договору.
Згідно пункту 6 частини першої статті 64 Закону № 1058-IV виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право застосовувати фінансові санкції та нараховувати пеню, передбачені законом.
Відповідно до частини одинадцятої статті 106 Закону № 1058-IV виконавчими органами Пенсійного фонду за несвоєчасну виплату і доставку сум пенсійних виплат одержувачам або несвоєчасне зарахування їх на банківські рахунки пенсіонерів, або несвоєчасне повернення на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду чи Накопичувального фонду сум коштів, не використаних для здійснення пенсійних виплат, за умови своєчасного і в повному обсязі їх фінансування, на організації, у тому числі банки, які здійснюють виплату і доставку пенсій, накладається штраф у розмірі своєчасно не виплачених, не доставлених чи не зарахованих або своєчасно не повернених сум пенсійних виплат.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що застосування до позивача фінансових санкцій у вигляді штрафу відповідно до частини одинадцятої статті 106 Закону № 1058-IV за несвоєчасне повернення на банківські рахунки органів Пенсійного фонду сум коштів, не використаних для здійснення пенсійних виплат при їх своєчасному і в повному обсязі фінансуванні, є правомірним.
Щодо форми накладення санкції органами Пенсійного фонду, то суд апеляційної інстанції виходить із такого
Постановою правління Пенсійного фонду України № 21-1 від 19 грудня 2003 року затверджено Інструкцію про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, яка визначає, в тому числі, процедуру нарахування і сплати фінансових санкцій та пені (пункт 1.2 Інструкції).
Відповідно до пункту 9.5 цієї Інструкції, в редакції діючій на момент виникнення спірних правовідносин, факти порушень законодавства, крім тих, що є предметом акта документальної перевірки, та тих, що зазначені у підпункті 9.3.2 пункту 9.3 цієї Інструкції, посадова особа органу Пенсійного фонду оформляє актом довільної форми, в якому чітко викладається зміст порушення з обґрунтуванням порушених норм законодавчих актів. Такий акт підписується посадовими особами органу Пенсійного фонду та страхувальника.
Рішення про застосування штрафу за наслідками розгляду акта та інших матеріалів про порушення приймає начальник управління Пенсійного фонду України в районі, місті, районі у місті або його заступник.
Підпунктом 10 пункту 10 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 28-2 від 28 грудня 2014 року, в редакції діючій на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що начальник управління Фонду у встановленому порядку розглядає справи про адміністративні правопорушення і накладає адміністративні стягнення згідно з законодавством, виносить рішення про застосування фінансових санкцій.
Затверджений постановою правління Пенсійного фонду України № 21-2 від 19 грудня 2003 року Порядок розгляду органами Пенсійного фонду України скарг на рішення про накладення штрафу, нарахування пені та заяв страхувальників при узгодженні ними вимоги про сплату недоїмки із сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування визначено процедуру подання та розгляду органами Пенсійного фонду України скарг страхувальників при оскарженні рішень про нарахування пені та накладення фінансових санкцій, передбачених частиною дев'ятою статті 106 Закону № 1058-IV; скарг банків на рішення про накладення фінансових санкцій, передбачених частиною десятою статті 106 Закону № 1058-IV, та організацій, які здійснюють виплату і доставку пенсій, на рішення про накладення штрафів, передбачених частиною одинадцятою статті 106 Закону № 1058-IV.
З аналізу вищенаведених правових норм слідує, що штраф за своєю правовою природою є фінансовою санкцією за неналежне виконання зобов'язань. Так, органи Пенсійного фонду України законом наділені повноваженнями щодо проведення відповідної перевірки, зокрема, з метою виявлення порушення строків повернення не зарахованих сум пенсій та прийняття відповідного рішення про стягнення з винної особи штрафу за таке порушення в процесі реалізації своїх владних повноважень.
Таким чином, накладення пенсійним органом штрафу можливе лише шляхом прийняття відповідного рішення, яке може бути оскаржено особою, до якої застосовано штрафні санкції, що вірно було встановлено судами попередніх інстанцій.
З огляду на викладене, не зважаючи на те, що у статті 106 Закону № 1058-IV не мітиться прямої вказівки на необхідність прийняття рішення щодо застосування фінансових санкцій щодо частини одинадцятої (навідміну від санкцій за частинами дев'ятою та десятою), фінансові санкції у даному випадку бути застосовані лише за відповідним рішенням Пенсійного органу.
Аналогічну позицію у подібних правовідносинах висловив Верховний Суд у постанові від 13 грудня 2018 року по справі №804/2106/17.
Водночас, рішення про накладення штрафу за частиною одинадцятою статті 106 Закону № 1058-IV у розумінні цього закону не є виконавчим документом та у випадку його невиконання не може бути пред'явлено безпосередньо до виконання, оскільки така можливість відповідно до частини чотирнадцятої статті 106 Закону № 1058-IV передбачена лише для рішень про нарахування пені або накладення штрафу, передбачених частинами дев'ятою і десятою цієї статті.
Беручи до уваги що позивачем не було надано доказів сплати спірного штрафу, колегія суддів вважає, що відповідач мав підстави для звернення до суду з позовом у даній справі.
Щодо доводів апеляційної скарги про порушення позивачем строку звернення до адміністративного суду, то колегія суддів звертає увагу на таке.
Відповідно до частини першої, абзацу другого частини другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у редакції, чинній на час подання позову, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення передбачених законом вимог. <…> Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
Так, відповідно до частини п'ятнадцятої статті 106 Закону № 1058-IV строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується.
Таким чином, звернення позивача до суду з позовом про стягнення штрафу відповідно до Закону № 1058-IV не обмежено будь-яким строком.
За таких обставин, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що стосуються порушення позивачем строку звернення до адміністративного суду.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що, суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову.
Відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 34, 243, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2018 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Суддя-доповідач Є.О. Сорочко
Суддя Н.М. Літвіна
Суддя І.В. Федотов