Справа № 815/1784/18 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:
Пащенко К.С.
Іменем України
02 квітня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сорочка Є.О.,
суддів Літвіної Н.М.,
Федотова І.В.,
за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства "Веста-Юг" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2019 року, що прийняте у місті Києві, у справі за адміністративним позовом Фермерського господарства "Веста-Юг" до Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України, заступника Міністра оборони України генерал-лейтенанта Павловського Ігоря Валентновича, за участю третіх осіб - Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси, Міністерство оборони України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- встановити відсутність повноважень у Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України на прийняття «Методичних рекомендацій щодо укладення договорів з метою вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках землекористувачів Міністерства оброни України», а також будь-яких інших актів, якими визначаються умови та процедура укладення договорів спільної обробки землі з вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках землекористувачів Міністерства оборони України;
- визнати протиправними дії заступника Міністра оборони України генерал-лейтенанта Павловського Ігоря Валентиновича щодо затвердження "Методичних рекомендацій щодо укладення договорів з метою вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках землекористувачів Міністерства оброни України" без дати, прийняті Головним управлінням в особі тимчасово виконуючого обов'язки начальника ОСОБА_1 ";
- визнати протиправними та нечинними "Методичні рекомендацій щодо укладення договорів з метою вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках землекористувачів Міністерства оброни України" без дати, прийняті Головним квартирно-експлуатаційним управлінням Збройних Сил України, в особі тимчасово виконуючого обов'язки начальника ОСОБА_1 та затверджені заступником Міністра оборони України генерал-лейтенантом ОСОБА_2 .
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Міністерство оборони України у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 01.12.2016 між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Одеси (КЕВ м. Одеси) та ФГ «Веста-Юг» укладено договір № 1 «Про вирощування сільськогосподарських культур» (далі - Договір), згідно п. 1.1. якого, з метою залучення додаткових джерел фінансування для підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності і життєдіяльності Збройних Сил України згідно зі ст. 2 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних силах України», ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони», постанови Кабінету Міністрів України від 25.07.2000 № 1171 «Про затвердження Переліку видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам Збройних Сил», наказу головного КЕУ ЗСУ № 53 від 24.09.2013, затвердженого Міністром оборони України 25.09.2013 «Про використання земель оброни у сільськогосподарських цілях на полігонах ЗСУ», сторони домовилися про вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках площею 2020,00га, які надані КЕВ м. Одеси в безстрокове користування згідно з Державним актом від 1983 серії Б № 031728, та можливостей ФГ «Веста-Юг» діяти, а саме: вирощування зернових, технічних та решти культур, не віднесених до інших класів рослинництва.
Зазначений Договір, відповідно до ст. 4 Закону України «Про використання земель оброни», погоджено головою Лиманською РДА 13.07.2017, що підтверджується відповідною відміткою на вказаному правочині.
Міністерство оброни України 27.02.2018 звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою про визнання недійсним Договору, в тому числі посилаючись на те, що його було укладено з порушенням Методичних рекомендацій та примірного договору, як додатку до Методичних рекомендацій, що були доведені до керівників квартирно-експлуатаційних підрозділів службовим листом начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України (далі - ГКЕУ ЗСУ) від 13.09.2016 № 303/6/27/1380, надавши копію таких Методичних рекомендацій (без дати).
З цих Методичних рекомендацій вбачається, що вони прийняті ГКЕУ ЗСУ в особі тимчасово виконуючого обов'язки начальника Галушко О.А. та затверджені заступником Міністра оброни України генералом-лейтенантом Павловським Г.В. - без номеру та дати.
Вважаючи, що у ГКЕУ ЗСУ відсутня компетенція (повноваження) на прийняття такого документа, а дії заступника Міноборони щодо затвердження Методичних рекомендацій є протиправними, , позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про про законність дій відповідачів при прийняття «Методичних рекомендацій щодо укладення договорів з метою вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках землекористувачів Міністерства оброни України», які у даному випадку не містять ознак нормативно-правового акту. Відповідачі довели правомірність своїх дій, що, в свою чергу, не спростовано позивачем з посиланням на належні і допустимі докази, які б засвідчували протилежне.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Відповідно до статті 1, частини другої статті 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» від 21.09.1999 № 1075-XIV (далі - Закон № 1075-XIV) військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.
Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про використання земель оборони» від 27.11.2003 № 1345-IV (далі - Закон № 1345-IV) землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).
Згідно статті 1 Закон України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» від 21.09.1999 № 1076-XIV (далі - Закон № 1076-XIV) господарська діяльність у Збройних Силах України - це специфічна діяльність військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України (далі - військові частини), пов'язана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності і яка передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) в межах і порядку, визначених цим Законом.
Господарська діяльність у Збройних Силах України здійснюється з метою одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності. Господарська діяльність у Збройних Силах України не повинна негативно позначатися на їх боєготовності та боєздатності. Не допускається залучення військовослужбовців до виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, не передбачених цим Законом.
Статтею 4 Закону № 1345-IV передбачено, що військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.
Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що для цілей одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності, військові частини вправі здійснювати господарську діяльність шляхом укладення з фізичними і юридичними особами відповідних договорів з вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках, наданих військовим частинам.
Відповідно до частини другої статті 3 Закону № 1075-XIV з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 15 Положення про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 серпня 2000 року № 1225 (далі - Положення № 1225) передбачено, що порядок зберігання, використання і технічного обслуговування військового майна визначається статутами Збройних Сил, цим Положенням, нормативно-правовими актами і нормативними документами Міноборони та документацією заводів-виробників.
Статтею 10 Закону України «Про Збройні Сили України» від 06.12.1991 № 1934-XII (далі - Закон № 1934-XII) передбачено, що Міністерство оборони України забезпечує життєдіяльність Збройних Сил України, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах Збройних Сил України
Відповідно до частини першої статті 3, частини першої статті 4 Закону № 1075-XIV, військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті).
Військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна у кількісних, якісних, обліково-номерних та вартісних показниках і враховують по відповідних службах - продовольчій, речовій, квартирно-експлуатаційній, пально-мастильних матеріалів тощо.
Наказом Міністерства оборони України від 03.07.2013 № 448 затверджено Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України (далі - Положення № 448), пунктом 1.1 якого передбачено, що організація квартирно-експлуатаційного забезпечення ЗС України (далі - квартирно-експлуатаційне забезпечення) - це комплекс заходів, спрямованих на безпечну експлуатацію, утримання казармено-житлового фонду, об'єктів соціально-культурного призначення, комунальних споруд та інженерних мереж військових містечок, забезпечення військових частин квартирним майном.
Одним із основних завдань квартирно-експлуатаційного забезпечення згідно пункту 1.3 Положення № 448 є планування витрат та організація фінансування заходів квартирно-експлуатаційного забезпечення.
Згідно пункту 2.1 Положення № 448 квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин здійснюється квартирно-експлуатаційними органами ЗС України, до яких відносяться:
Головне квартирно-експлуатаційне управління Збройних Сил України (далі - Головне КЕУ ЗС України); територіальні квартирно-експлуатаційні управління та Київське квартирно-експлуатаційне управління (далі - КЕУ); квартирно-експлуатаційні відділи (квартирно-експлуатаційні частини) (далі - КЕВ (КЕЧ)); квартирно-експлуатаційні служби військових частин.
Квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин проводиться за схемами: Головне КЕУ ЗС України - КЕУ - КЕВ (КЕЧ)) - військові частини; Головне КЕУ ЗС України - види Збройних Сил України - військові частини (згідно з рішенням Міністра оборони України).
Пунктом 3.1 Положення № 448 передбачено, що на квартирно-експлуатаційну службу військової частини (далі - КЕС) покладається: утримання, експлуатація і проведення своєчасного поточного ремонту фондів і територій військових містечок, квартирного майна, що передані військовій частині; <…> організація збереження та матеріальний облік фондів і територій військових містечок, квартирного майна та земельних ділянок, переданих військовій частині на утримання та експлуатацію, проведення їх інвентаризації <…>.
Відповідно до пунктів 2.3, 2.4 Положення № 448 КЕВ (КЕЧ) підпорядковується КЕУ за територіальним принципом. З питань використання фондів і територій військових містечок виконує накази (розпорядження) начальника гарнізону. КЕУ підпорядковується Головному КЕУ ЗС України.
Відповідно до пункту 1 Положення про Головне квартирно-експлуатаційне управління Збройних Сил України, затверджене наказом Міністерства оборони України від 29 серпня 2016 року N 448 (далі - Положення про Головне КЕУ ЗС України) головне квартирно-експлуатаційне управління Збройних Сил України (Головне КЕУ ЗС України, Головне управління) є органом військового управління, призначеним для забезпечення життєдіяльності і функціонування Збройних Сил України з питань квартирно-експлуатаційного забезпечення, розвитку системи технічної експлуатації казармено-житлового фонду та комунальних споруд, забезпечення розквартирування (забезпечення надання на праві оперативного управління будівель і споруд та надання на праві постійного користування земельних ділянок) для підтримання військ (сил) у високій бойовій та мобілізаційній готовності, реалізації державної політики щодо забезпечення житлом військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), осіб, звільнених з військової служби в запас або відставку, членів їх сімей, які мають право на отримання житла за рахунок Міністерства оборони України (далі - Міністерство оборони).
Головне управління в межах, наданих Міністром оборони України та начальником Генерального штабу - Головнокомандувачем Збройних Сил України повноважень, є відповідальним за формування і виконання (співвиконавцем) бюджетних програм (підпрограм) у системі фінансового забезпечення потреб Збройних Сил за функціональними напрямами діяльності з постачання (придбання) товарів, робіт та послуг.
Відповідно до пункту 2.2 Положення № 448 Головне КЕУ ЗС України є органом військового управління і призначене для реалізації у ЗС України державної, військово-технічної політики з питань квартирно-експлуатаційного забезпечення ЗС України, розвитку системи технічної експлуатації фондів військових містечок з метою підтримання військ у стані високої бойової та мобілізаційної готовності.
Головне КЕУ ЗС України організовує роботу, пов'язану з будівництвом військових об'єктів, експлуатацією і ремонтом фондів військових містечок, забезпечує використання земельних ділянок.
Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що Головне КЕУ ЗС України у системі фінансового забезпечення потреб Збройних Сил наділене повноваженнями щодо забезпечення використання земельних ділянок, що надані та перебувають на обліку у відповідних службах військових частин. Такі повноваження Головне КЕУ ЗС України може реалізувати у тому числі шляхом створення умов чи запровадження внутрішніх процедур з використання земельних ділянок шляхом укладення з фізичними і юридичними особами відповідних договорів з вирощування сільськогосподарських культур.
Тому, доводи позивача про те, що Головне КЕУ ЗС України не має компетенції у визначенні умов та процедури укладення договорів обробки землі з вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках землекористувачів Міністерства оборони України, колегія суддів відхиляє.
Відповідно до пункту 2.3.13 Інструкції з діловодства в Міністерстві оборони України та Генеральному штабі Збройних Сил України, затверджена наказом Міністерства оборони України від 21.11.2012 № 777 (далі - Інструкція № 777) документ затверджується посадовою особою (посадовими особами), до повноважень якої (яких) належить вирішення питань, наведених у такому документі, або розпорядчим документом Міністерства оборони, Генерального штабу.
Згідно пункту 1 Положення про Головне КЕУ ЗС України Головне управління <…> підпорядковується заступнику Міністра оборони України (згідно з розподілом обов'язків).
Наказом Міністерства оборони України від 09.04.2016 № 190 "Питання Міністерства оборони України" (в редакції наказу Міністерства оборони України від 09.06.2016 № 296) затверджено Схему підпорядкування структурних підрозділів Міністерства оборони України та Збройних Сил України, згідно з якою діяльність ГКЕУ ЗСУ спрямовується та координується заступником Міноборони України.
Згідно пункту 4 додатку 1 до наказу Міністерства оборони України від 09.04.2016 № 190 заступник Міністра оборони України <…> виконує обов'язки щодо <…> реалізації організаційно-господарських повноважень органу управління майном державних підприємств, установ, організацій та державних господарських об'єднань, що належать до сфери управління Міністерства оборони України <…>.
За таких обставин, оскільки до повноважень заступника Міністра оборони України належить реалізація відповідних організаційно-господарських повноважень, так як йому підпорядковується, ним спрямовується та координується Головне КЕУ ЗС України, то у затвердженні ним спірних методичних рекомендацій колегія суддів не вбачає порушень. Окрім того, як вірно вказав суд першої інстанції, затвердження Методичних рекомендацій було спрямоване на виконання доручення Міністра оборони України від 14.09.2016 № 11268/з/9.
У пункті 2.1.4 Інструкції № 777 в апараті Міністерства оборони та в Генеральному штабі використовуються такі види службових документів (далі - документи): наказ, директива, розпорядження, доручення, резолюція, рішення, протокол, положення, порадник, інструкція, правила, план, звіт, доповідь, донесення, довіреність (доручення), акт, звуко- та відеозаписи, програма, алгоритм, заявка, телеграма, телефонограма, факсограма, службовий лист, довідка, методичні рекомендації, доповідна та пояснювальна записки, припис, посвідчення про відрядження, відпускний квиток, графік відпусток та інші розроблені в установленому порядку документи.
Відповідно до пункту 5 Положення про Головне КЕУ ЗС України Головне управління для здійснення визначених повноважень має право у встановленому порядку розробляти порадники, інструкції та методичні рекомендації з питань, що належать до компетенції Головного управління.
Отже, Головне КЕУ ЗС України вправі розробляти, а заступник Міністра оборони України затверджувати відповідні методичні рекомендації з питань визначення умов та процедури укладення договорів обробки землі з вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках землекористувачів Міністерства оборони України. Такі рекомендації згідно викладених вище норм є службовими документами.
Згідно пункту 2 Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 № 1000/5 службовий документ - офіційно зареєстрований службою діловодства або відповідним чином засвідчений документ, що одержаний чи створений установою у процесі її діяльності та має відповідні реквізити;
Пункт 1.4. Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від № 34/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від № 883/5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.05.2013 за № 742/23274 (далі - Порядок) визначає, що нормативно-правовий акт - це офіційний документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законом формі та порядку, який встановлює норми права для неозначеного кола осіб і розрахований на неодноразове застосування.
Колегія суддів наголошує на тому, що спірні Методичні рекомендації не є нормативно-правовим актом, а стосуються виключно організації та уніфікації діяльності внутрішніх структур Міністерства оборони України, що стосується умов та порядку реалізації ними свого права на використання земель оборони для цілей вирощування сільськогосподарських культур.
Тобто, Методичні рекомендації є виключно службовим документом, який встановлює єдині правила для внутрішніх структур Міністерства оборони України щодо вибору контрагентів, з якими можуть укладатися договори зі спільного обробітку землі. Вказані рекомендації не встановлюють, не змінюють та не скасовують норм права, а доданий до них примірний Договір розроблено у відповідності з нормами чинного законодавства, включаючи Цивільний та Господарський кодекси України.
Щодо доводів скаржника про те, що на розгляді у господарському суді перебуває позов про визнання недійсним договору, що укладений позивачем, з посиланням на його невідповідність спірним Методичним рекомендаціям, то суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що підстави позову у господарській справі жодним чином не впливають на предмет спору у даній адміністративній справі, у якій не вирішується питання відповідності чи невідповідності відповідного господарського договору певним документам. Заявлені певною особою вимоги та підстави позову у господарській справі не можуть будь-яким чином впливати на статус спірних Методичних рекомендацій чи свідчити про їх належність до нормативно-правових актів. Окрім того, господарський суд у відповідній справі самостійно надає оцінку обставинам та доводам учасників справи щодо відповідності чи невідповідності господарського договору певним документам та щодо значимості таких документів при вирішенні спору.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки гуртуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 34, 243, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Веста-Юг" залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2019 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Є.О. Сорочко
Суддя Н.М. Літвіна
Суддя І.В. Федотов
Повний текст постанови складений 03.04.2019.