Постанова
Іменем України
01 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 649/687/16-ц
провадження № 61-33536св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Великолепетиського районного суду Херсонської області від 08 листопада 2016 року у складі судді Гапоненка Р. В. та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 04 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Фурман Т. Г., Пузанової Л. В., Семиженка Г. В.,
Короткий зміст позовних вимог:
У жовтні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», зараз акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 15 березня 2007 року між сторонами укладено кредитний договір б/н, згідно умов якого ОСОБА_4 отримала кредит у розмірі 595,00доларів США у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі
12,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
У зв?язку з неналежним виконанням ОСОБА_4 взятих на себе зобов?язань станом на 31 серпня 2016 року утворилася заборгованість в розмірі
2 896,77 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом в розмірі
986,77 доларів США, заборгованість по процентам за користування кредитом в розмірі 1 910,00 доларів США, яку банк просив стягнути з відповідача на свою користь.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням Великолепетиського районного суду Херсонської області
від 08 листопада 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що позивачем пропущено строк позовної давності.
Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 04 квітня 2017 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» відхилено.
Рішення Великолепетиського районного суду Херсонської області
від 08 листопада 2016 року залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк», апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
19 квітня 2017 року АТ КБ «ПриватБанк» через засоби поштового зв'язку подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Великолепетиського районного суду Херсонської області від 08 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 04 квітня
2017 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
Доводи інших учасників справи:
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги:
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Великолепетиського районного суду Херсонської області.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»
ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У червні 2018 року касаційну скаргу разом з матеріалами цивільної справи передано до Верховного Суду.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій:
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).
Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.
У випадку спливу позовної давності заява про захист цивільного права або інтересу приймається судом до розгляду, проте сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини друга та четверта статті 267 ЦК України).
Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Така позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від
28 березня 2018 року справа № 14-10цс18.
АТ КБ «ПриватБанк» у 2013 році зверталось до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором б/н від 20 лютого 2007 року, цивільна справа № 649/530/13-ц.
За наслідками розгляду цивільної справи № 649/530/13-ц рішенням Великолепетиського районного суду Херсонської області від 10 липня
2013 року відмовлено АТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском позивачем строк позовної давності.
Вказаним рішенням встановлено, що ОСОБА_4 з січня 2009 року жодної сплати за кредитним договором не проводила, нової картки не отримувала це свідчить про те, що АТ КБ «ПриватБанк» з січня 2009 року знав про порушено своє право. Суд дійшов висновку, що строк позовної давності сплив у лютому 2012 року.
Вказане рішення набрало законної сили.
За правилами частини третьої статті 61 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Аналогічні правила містяться в частині четвертій статті 82 ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.
Суди попередніх інстанцій встановили, що у даній справі з позовом до суду
АТ КБ «ПриватБанк» звернулося 02 жовтня 2016 року. Доказів про те, що відповідач отримав нову картку на новий строк позивачем не надано. Відповідачем заявлено клопотання про застосування строків позовної давності (а. с. 45-48). Тому висновок судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог у зв?язку з пропуску строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем, є обґрунтованим та відповідає нормам матеріального права.
Щодо доводів касаційної скарги:
Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Великолепетиського районного суду Херсонської області
від 08 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 04 квітня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. П. Курило
В. М.Коротун
М. Є.Червинська