Іменем України
04 квітня 2019 року
Київ
справа №817/1222/16
адміністративне провадження №К/9901/48264/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Стрелець Т. Г.,
суддів - Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №817/1222/16
за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправними дій та стягнення моральної шкоди, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року (ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Недашківської К.М., суддів: Жуковської Л.А., Комшелюк Т.О.) та на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2018 року (ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Кузьменко Л.В., суддів: Іваненко Т.В., Мацького Є.М.)
Короткий зміст вимог заяви
1. У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у подальшому уточненим, в якому просив
- визнати протиправними дії Служби безпеки України щодо відмови ОСОБА_1 в наданні чергової відпустки згідно графіку відпусток 3 відділу 5 управління ЦСО (МЦСП) Служби безпеки України на 2016 рік, а саме: з 02 травня 2016 року по 15 травня 2016 року та з 01 серпня 2016 року по 31 серпня 2016 року;
- визнати протиправними дії Служби безпеки України щодо внесення змін 08 липня 2016 року до графіку відпусток військовослужбовців 3 відділу 5 управління ЦСО «А» Служби безпеки України на 2016 рік, за якими час відпустки ОСОБА_1 перенесено з серпня 2016 року на жовтень 2016 року;
- визнати протиправними дії Служби безпеки України щодо відмови ОСОБА_1 в наданні дозволу на виїзд з міста Кременчук Полтавської області у вихідні та святкові дні для відвідання сім'ї в місті Рівне, починаючи з 30 квітня 2016 року по день звільнення зі служби, а саме: з 30 квітня 2016 року по 03 травня 2016 року, з 07 травня 2016 року по 08 травня 2016 року, з 25 червня 2016 року по 28 червня 2016 року, з 13 серпня 2016 року по 14 серпня 2016 року;
- визнати протиправними дії Служби безпеки України щодо усунення ОСОБА_1 від виконання службових обов'язків, від проведення занять з відповідних дисциплін військової та спеціальної підготовки, та від прийняття участі в учбових стрільбах і навчальних зборах, починаючи з 28 квітня 2016 року.
- стягнути зі Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 100000 грн.
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до наказу №48 ОС від 09 липня 2015 року підполковника ОСОБА_1 було призначено на військову службу в 5 управління МЦСП ЦСО «А» СБУ з місцем дислокації в м. Кременчук Полтавської області. Протягом служби до позивача з боку керівництва були застосовані неправомірні дії, які порушили, на думку його представника, його законні права. Зокрема, відпустка була перенесена неправомірно. Крім того, 07 липня 2016 року безпосередній керівник т.в.о. заступника начальника 3 відділу підполковник Бондар О.А. дав дозвіл на виїзд у відпустку ОСОБА_1, однак згодом була дана вказівка відмовити у наданні відпустки. Тобто, термін чергової відпустки позивача було перенесено з серпня на жовтень 2016 року без згоди позивача, в односторонньому порядку та за відсутності будь-яких законних підстав. Крім того, відповідно до наказу від 18 червня 2016 року №65о/с позивачу оголошено догану за невиконання вимог статутів Збройних Сил України про доповідь безпосередньому начальнику про виїзд. Однак, позивач 30 травня 2016 року брав участь у судовому засіданні Житомирського апеляційного адміністративного суду, знаходячись на стаціонарному лікуванні у Рівненській обласній клінічній лікарні. Керівництво позивача безпідставно відмовляло йому у наданні дозволу на виїзд на вихідні до сім'ї у місто Рівне, обґрунтовуючи це оперативною обстановкою та завданнями, покладеними на підрозділ. Однак, позивач з 02 травня 2016 року по 09 травня 2016 року не був залучений до спеціальних заходів. Щодо усунення ОСОБА_1 від виконання службових обов'язків, то позивач вказав, що його не залучають до участі у спеціальних заходах, до проведення занять з відповідних дисциплін військової та спеціальної підготовки, він усунений від участі в учбових стрільбах, навчальних зборах, хоч і відповідний наказ не приймався.
Отже, позивач зазначав, що внаслідок таких неправомірних дій йому було нанесено моральну шкоду: позбавлено права на відпочинок, права на отримання допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги, права на виїзд до сім'ї; відбулося погіршення стану здоров'я; позивач зазнав моральні страждання - сором, відчай, душевний біль, приниження. Тому, позивач просить стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 100000 грн.
Короткий зміст рішень суду І інстанції
3. 16 листопада 2017 року Рівненський окружний адміністративний суд вирішив:
Адміністративній позов - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Служби безпеки України щодо відмови ОСОБА_1 в наданні чергової відпустки згідно графіку відпусток 3 відділу 5 управління ЦСО (МЦСП) Служби безпеки України на 2016 рік, а саме: з 01 серпня 2016 року по 31 серпня 2016 року.
Визнати протиправними дії Служби безпеки України щодо внесення змін 08 липня 2016 року до графіку відпусток 3 відділу 5 управління ЦСО (МЦСП) Служби безпеки України на 2016 рік, згідно яких відпустку ОСОБА_1 перенесено з серпня 2016 року на жовтень 2016 року.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
4. Вирішуючи спір суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо відмови ОСОБА_1 в наданні чергової відпустки згідно графіку відпусток, а саме: з 01 серпня 2016 року по 31 серпня 2016 року; та протиправність дій відповідача щодо внесення змін 08 липня 2016 року до графіку відпусток, згідно яких відпустку ОСОБА_1 перенесено з серпня 2016 року на жовтень 2016 року. Так, позивач не звертався до відповідача із рапортом (вимогою) про перенесення відпустки з серпня на жовтень 2016 року, а випадків, що визначені як обов'язкові підстави для перенесення відпустки - не було. Окрім того, 04 липня 2016 року ВЛК ВМС в УСБУ в Полтавській області прийняла постанову, якою ОСОБА_1 визнано непридатним до військової служби в мирний час. Про даний висновок відповідачу було відомо. Дана обставина жодним чином не перешкоджала відповідачу надати ОСОБА_1 відпустку в серпні 2016 року згідно графіка відпусток.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій Служби безпеки України щодо відмови ОСОБА_1 в наданні чергової відпустки згідно графіку відпусток, а саме: з 02 травня 2016 року по 15 травня 2016 року, суд виходив з відсутності протиправності дій відповідача, оскільки таке перенесення відпустки відбулося за письмовою згодою позивача.
Щодо позовних вимог про надання дозволу на виїзду за межі населеного пункту, на території якого дислоковано структурний підрозділ, у приватних справах, суд зазначав, що надання такого дозволу є дискреційною функцією керівника, який самостійно визначає наявність чи відсутність можливості надання такого дозволу на виїзд.
Позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо усунення позивача від виконання службових обов'язків є безпідставними, оскільки усунення військовослужбовця від виконання службових обов'язків можливе лише за наявності відповідного наказу. Судом встановлено, що позивача жодним чином не усували від виконання службових обов'язків; будь-якого наказу з даного питання не приймалося командиром (начальником).
Окрім того, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 100000 грн, оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження понесення моральної шкоди, та не обґрунтовано з яких міркувань виходив позивач, визначаючи розмір моральної шкоди.
Короткий зміст рішень суду апеляційної інстанції
5. 14 березня 2018 року Житомирський апеляційний адміністративний суд вирішив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року - без змін.
6. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
7. 06 червня 2018 року Житомирський апеляційний адміністративний суд вирішив:
Апеляційну скаргу Служби безпеки України залишити без задоволення, постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року - без змін.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
8. 18 квітня 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2.
У касаційній скарзі касатор просить скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог. Прийняти нове судове рішенні у вказаній частині про задоволення позовних вимог повністю.
9. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження за скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2018 року.
10. Служба безпеки України надала до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги.
II. АРГУМЕНТИ СТОРІН
11. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (представника позивача у справі):
Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 зазначає, що позивач не погоджується з висновками судів про те, що відповідачем не допущено протиправних дій при перенесенні ОСОБА_1 відпустки з 02 травня 2016 року на 09 травня 2016 року, оскільки таке перенесення відбулося за його згодою. ОСОБА_1 не міг не надати своєї згоди на перенесення відпустки, тому що за твердженням свого безпосереднього начальника Р.Лисого його було включено до бойового розрахунку при масовому задіянні особового складу 28 квітня 2016 року. Крім того, перенесення відпуски можливе лише на вимогу військовослужбовця, а не роботодавця. Представник позивача посилається на те, що судами неправильно зазначено про те, що надавати дозвіл на виїзд є дискреційним правом відповідача. Разом з тим, надання такого права керівнику позбавило позивача на відпочинок у колі сім'ї. Окрім того, ОСОБА_1 з кінця квітня 2016 року фактично усунуто від виконання службових обов'язків без видання будь-якого наказу чи розпорядження. Поза увагою судів залишено той факт, що командир, який усунув підлеглого від виконання службових обов'язків без достатніх на те підстав, несе за це відповідальність. Також, вказаним протиправними діями відповідача позивачу заподіяна моральна шкода.
12. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу (відповідача у справі):
Служба безпеки України посилалася на те, що відпустка ОСОБА_1 була перенесена у зв'язку із службовою необхідністю, відмова у наданні дозволу на виїзд за межі населеного пункту була пов'язана з особливостями оперативної обстановки та покладеними на структурний підрозділ завданнями. Крім того, відповідач наголошував на тому, що переконання позивача про його усунення від виконання службових обов'язків є надуманим та безпідставним.
IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
13. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Службі безпеки України з 28 березня 1995 року. Наказом начальника Центру спеціальних операцій боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів від 09 липня 2015 року №48-ос підполковника ОСОБА_1 призначено командиром групи 2 сектору 3 відділу 5 управління (Міжвідомчий центр спеціальної підготовки) (з дислокацією в м. Кременчук Полтавської області).
14. В подальшому, начальником 5 управління (МЦСП) Центру спеціальних операцій «А» Служби безпеки України, полковником Махтєєвим А.В. 04 лютого 2016 року затверджено графік відпусток 3 відділу 5 управління (МЦСП) ЦСО «А» Служби безпеки України на 2016 рік, відповідно до якого ОСОБА_1 визначено періоди перебування у відпустці: з 02 травня 2016 року по 15 травня 2016 року та з 01 серпня 2016 року по 31 серпня 2016 року.
15. Наказом полковника А.В. Махтєєва від 20 квітня 2016 року №23-ос надано підполковнику ОСОБА_1 частину щорічної основної відпустки з 02 травня 2016 року по 17 травня 2016 року.
16. Разом з тим, в матеріалах справи міститься рапорт т.в.о. начальника 3 відділу 5 управління(МЦСП) ЦСО «А» Служби безпеки України Р.Лисого від 22 квітня 2016 року на ім'я полковника А.В. Махтєєва про надання дозволу на перенесення чергової частини відпустки терміном 14 діб за 2016 рік підполковнику ОСОБА_1 з 02 травня 2016 року на 09 травня 2016 року. У даному рапорті міститься напис, вчинений позивачем, про те, що він не заперечує проти такого перенесення терміну відпустки.
17. У зв'язку з цим, начальником управління полковником А.В. Махтєєвим видано наказ від 25 квітня 2016 року №28-ос про внесення змін до наказу від 20 квітня 2016 року №23-ос в частині зазначення термінів відпустки: «з 02 травня 2016 року по 17 травня 2016 року» замінено на «з 09 травня 2016 року по 23 травня 2016 року».
IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
18. Конституція України.
18.1. Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
19. Кодекс адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року)
19.1. Частина друга статті 2. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
19.2. Частина третя статті 2. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
20. Закон України «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 року №2229-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
20.1. Частина перша статті 20. Умови і порядок виконання своїх обов'язків співробітниками - військовослужбовцями Служби безпеки України визначаються укладеним договором (контрактом). На них, а також на військовослужбовців строкової служби поширюється порядок проходження військової служби у Збройних Силах України, визначений законодавством. Військовослужбовці Служби безпеки України приймають Військову присягу на вірність народу України.
21. Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затверджене Указом Президент України, від 27 грудня 2007 року №1262/2007 "Про внесення змін до Указу Президента України від 7 листопада 2001 року №1053".
21.1. Пункт перший. Це Положення визначає порядок проходження військової служби за контрактом особами офіцерського складу, сержантського і старшинського складу, рядового складу Служби безпеки України (далі - військовослужбовці Служби безпеки України), виконання ними військового обов'язку в запасі та особливості проходження військової служби в особливий період.
22. Дисциплінарний статут Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року №551-XIV (у редакції, чинній на час виникненн спірних правовідносин).
22.1. Стаття 47. Невиконання (неналежне виконання) службових обов'язків, що призвело до людських жертв чи інших тяжких наслідків або створило загрозу настання таких наслідків, є підставою для усунення військовослужбовців від виконання службових обов'язків.
Рішення про усунення військовослужбовця від виконання службових обов'язків приймається прямим командиром (начальником) та оформляється наказом, про що негайно доповідається в порядку підпорядкованості із зазначенням причин і обставин усунення.
Тривалість усунення від виконання службових обов'язків не повинна перевищувати тривалості службового розслідування та часу, необхідного для прийняття відповідного рішення командиром (начальником), які визначені цим Статутом.
Наказ про усунення військовослужбовця від виконання службових обов'язків скасовується, якщо за результатами службового розслідування підстави прийняття такого рішення не підтверджуються або прийнято рішення про притягнення військовослужбовця, який вчинив правопорушення, до дисциплінарної відповідальності.
Командир, який усунув підлеглого від виконання службових обов'язків без достатніх на те підстав, несе за це відповідальність.
23. Інструкція про організацію виконання Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затверджена наказом Служби безпеки України від 14 жовтня 2008 року №772, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 31 грудня 2008 року за №1323/16014.
23.1. Пункт 6.1. Надання військовослужбовцям Служби безпеки України відпусток провадиться відповідно до розділу VI Положення та чинного законодавства України на підставі поданих ними у встановленому порядку рапортів, погоджених з безпосередніми (прямими) начальниками.
Щорічні основні відпустки військовослужбовцям надаються у терміни, визначені у графіках щорічних основних відпусток військовослужбовців на наступний рік (далі - графік відпусток) з дотриманням вимог щодо забезпечення надійного функціонування органу, підрозділу, закладу, установи Служби безпеки України, підтримання мобілізаційної готовності та розрахунку щомісячного перебування у відпустці не більше 30 відсотків його військовослужбовців. У вищих військових навчальних закладах щомісячні норми надання військовослужбовцям постійного складу чергових відпусток визначаються керівниками навчальних закладів.
Графіки відпусток складаються до 1 грудня у структурних підрозділах (від самостійного сектору і вище) органів, підрозділів, закладів, установ Служби безпеки України та затверджуються:
Головою Служби безпеки України - для заступників Голови Служби безпеки України, начальників органів, підрозділів, закладів, установ, військовослужбовців, які йому безпосередньо підпорядковані;
начальниками органів, підрозділів, закладів, установ - для підпорядкованого особового складу.
При складанні графіків відпусток враховуються планомірність використання відпусток протягом календарного року, побажання військовослужбовців та виникнення у них права на щорічну основну відпустку більшої тривалості, а також можливе надання інших додаткових щорічних відпусток (соціальні, творчі, у зв'язку з навчанням).
Графіки відпусток оголошуються особовому складу протягом 15 днів від дня їх затвердження. Ознайомлення військовослужбовців, які на момент затвердження графіка відпусток перебувають на лікуванні, у відрядженні чи відпустці, із зазначеним графіком здійснюється після прибуття їх до органу, підрозділу, закладу, установи.
23.2. Пункт 6.2. Щорічна основна відпустка має бути використана протягом календарного року. В особливих випадках з дозволу начальника, визначеного абзацами четвертим, п'ятим пункту 6.1 цього розділу, щорічна основна відпустка за минулий рік (або невикористана її частина) надається в першому кварталі наступного року, якщо раніше її не було надано.
Щорічна основна відпустка на вимогу військовослужбовця переноситься у разі: порушення начальником органу, підрозділу, закладу, установи строку повідомлення про час надання відпустки; несвоєчасної виплати грошового забезпечення за час щорічної основної відпустки.
Щорічна основна відпустка також переноситься на інший період начальником органу, підрозділу, закладу, установи у разі: захворювання військовослужбовця до початку відпустки (на підставі довідки закладу охорони здоров'я); набуття права на відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами (на підставі медичного висновку);
виконання військовослужбовцем державних або громадських обов'язків, якщо згідно із законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи зі збереженням грошового забезпечення;
збігу щорічної основної відпустки з відпусткою у зв'язку з навчанням у вищих навчальних закладах, навчальних закладах післядипломної освіти та аспірантурі без відриву від служби чи з відпусткою для лікування у зв'язку з хворобою.
24. Порядок виїзду співробітників-військовослужбовців Служби безпеки України у приватних справах за межі населеного пункту, на території якого дислоковано підрозділ, орган, заклад, установу Служби безпеки України, затверджений наказом Центрального управління Служби безпеки України 19 серпня 2014 року №518, зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 09 вересня 2014 року за №1098/25875.
24.1. Пункт 1. Цей Порядок регламентує питання здійснення співробітниками-військовослужбовцями виїзду у приватних справах за межі населеного пункту, на території якого дислоковано структурний підрозділ підрозділу Центрального управління, регіонального органу, закладу, установи, Штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України (далі - структурний підрозділ), у позаслужбовий час, під час відпусток, у вихідні (святкові, неробочі) дні та механізм його документального оформлення.
24.2. Пункт 2. Виїзд за межі населеного пункту, на території якого дислоковано структурний підрозділ, у межах відповідної області згідно з адміністративно-територіальним устроєм України (далі - область) здійснюється без отримання дозволу керівника (начальника) підрозділу Центрального управління, регіонального органу, навчального, науково-дослідного та іншого закладу, установи, Штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України (далі - підрозділ, орган, заклад, установа СБУ) або особи, яка виконує його обов'язки (далі - керівник), якщо інше не встановлено цим керівником, виходячи з особливостей оперативної обстановки та покладених на структурний підрозділ завдань.
24.3. Пункт 3. Виїзд за межі населеного пункту, на території якого дислоковано структурний підрозділ, пов'язаний з виїздом за межі області, здійснюється:
тривалістю до 24 годин за умови наявності надійного зв'язку - на підставі усного дозволу керівника, якщо інше не встановлено цим керівником, виходячи з особливостей оперативної обстановки та покладених на структурний підрозділ завдань;
тривалістю понад 24 години та незалежно від тривалості у разі прямування на тимчасово окуповану територію України - на підставі письмового дозволу керівника за рапортом співробітника-військовослужбовця. У рапорті має зазначатися період виїзду, місцеперебування під час виїзду, способи зв'язку. Співробітник-військовослужбовець, який планує виїзд на тимчасово окуповану територію України, перед поданням рапорту керівнику інформує про це Управління внутрішньої безпеки Служби безпеки України або представництво Управління внутрішньої безпеки Служби безпеки України у відповідному регіоні (далі - УВБ). Інформування оформлюється шляхом візування рапорту співробітником УВБ;
у разі необхідності здійснення термінового виїзду у межах України, не пов'язаного з виїздом на тимчасово окуповану територію України (через сімейні обставини або з інших поважних причин), тривалістю понад 24 години у разі неможливості подання відповідного рапорту - на підставі усного дозволу керівника або визначеної ним посадової особи.
За рішенням керівника дозвіл на виїзд за межі області, не пов'язаний з виїздом за межі України або на тимчасово окуповану територію України, співробітникам-військовослужбовцям структурних підрозділів, які дислоковані за межами населеного пункту, на території якого дислоковано підрозділ, орган, заклад, установу СБУ, може надаватися начальниками цих структурних підрозділів з обов'язковим повідомленням керівника.
V.ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
25. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
26. Аналізуючи вищенаведені положення законодавства та обставини справи, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позовних вимог.
27. У касаційній скарзі представник позивача посилається на те, що відповідачем було протиправно перенесено відпустку ОСОБА_1 з 02 травня 2016 року на 09 травня 2016 року.
28. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність протиправності вищевказаних дій відповідача, оскільки перенесення відпустки відбулося за письмовою згодою позивача, що підтверджується відповідним написом на рапорті т.в.о. начальника 3 відділу 5 управління(МЦСП) ЦСО «А» Служби безпеки України Р.Лисого від 22 квітня 2016 року на ім'я полковника А.В. Махтєєва про надання дозволу на перенесення чергової частини відпустки терміном 14 діб за 2016 рік підполковнику ОСОБА_1 з 02 травня 2016 року на 09 травня 2016 року.
29. Щодо доводів касатора про те, що Служба безпеки України протиправно не надавала позивачу дозволу на виїзд з міста Кременчук Полтавської області у вихідні та святкові дні для відвідання сім'ї в місті Рівне, починаючи з 30 квітня 2016 року по день звільнення зі служби, а саме: з 30 квітня 2016 року по 03 травня 2016 року, з 07 травня 2016 року по 08 травня 2016 року, з 25 червня 2016 року по 28 червня 2016 року, з 13 серпня 2016 року по 14 серпня 2016 року, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.
30. Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на виїзд за межі м. Кременчук Полтавської області посадові особи Служби безпеки України обґрунтовували наявністю особливої існуючої оперативної обстановки та завдань, покладених на підрозділ.
31. За правилами пункту 3 Порядку виїзду співробітників-військовослужбовців Служби безпеки України у приватних справах за межі населеного пункту, на території якого дислоковано підрозділ, орган, заклад, установу Служби безпеки України, затверджений наказом Центрального управління Служби безпеки України 19 серпня 2014 року №518, зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 09 вересня 2014 року за №1098/25875 виїзд за межі населеного пункту, на території якого дислоковано структурний підрозділ, пов'язаний з виїздом за межі області, здійснюється на підставі дозволу керівника, виходячи з особливостей оперативної обстановки та покладених на структурний підрозділ завдань.
32. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що надання такого дозволу є дискреційною функцією керівника, який самостійно, виходячи з особливостей оперативної обстановки та покладених на структурний підрозділ завдань, визначає наявність чи відсутність можливості надання дозволу на виїзд за межі населеного пункту, де дислоковано підрозділ, у приватних справах. У зв'язку з цим, відмовляючи у цій частині позовних вимог, суди попередніх інстанцій не порушили норми матеріального та процесуального права.
33. Стосовно вимоги про визнання протиправними дій Служби безпеки України щодо усунення ОСОБА_1 від виконання службових обов'язків, від проведення занять з відповідних дисциплін військової та спеціальної підготовки, та від прийняття участі в учбових стрільбах і навчальних зборах, починаючи з 28 квітня 2016 року, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.
34. Аналіз статті 47 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України дає підстави для висновку, що усунення військовослужбовця від виконання службових обов'язків можливе лише за невиконання (неналежне виконання) службових обов'язків, що призвело до людських жертв чи інших тяжких наслідків або створило загрозу настання таких наслідків. Таке усунення відбувається за рішенням прямого командира (начальника) військовослужбовця та оформляється наказом про усунення від виконання службових обов'язків.
35. В матеріалах справи відсутній наказ, або будь-яке інше рішення прямого командира (начальника) ОСОБА_1 про усунення його від виконання службових обов'язків.
36. Наведені обставини спростовують твердження касатора про протиправність дій відповідача щодо усунення позивача від виконання службових обов'язків.
37. За приписами пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
38. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
39. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що спори про відшкодування фізичній особі моральної шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.
40. Разом з тим, позивач повинен довести факт заподіяння йому моральної шкоди. Оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження понесення моральної шкоди, суди першої та апеляційної інстанцій правильно відмовили ОСОБА_1 у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 100000 грн.
41. Згідно зі статтею 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
42. З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
2. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2018 року у справі №817/1222/16- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Г. Стрелець
Судді О. В. Білоус
І. Л. Желтобрюх