Іменем України
03 квітня 2019 року
м.Київ
справа №161/7555/17
адміністративне провадження №К/9901/24203/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача: Желтобрюх І.Л.,
суддів: Бевзенка В.М., Білоуса О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління патрульної поліції у м. Луцьку Департаменту патрульної поліції на постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 червня 2017 року (суддя: Олексюк А.В.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року (судді: Большакова О.О., Глушко І.В., Судова-Хомюк Н.М.) у справі за позовом ОСОБА_2 до Поліцейського роти № 3 батальйону Управління патрульної поліції у м.Луцьку Департаменту патрульної поліції старшого сержанта поліції Молочка Сергія Віталійовича, Управління патрульної поліції у м.Луцьку Департаменту патрульної поліції про скасування постанови,
ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Поліцейського роти № 3 батальйону Управління патрульної поліції у м.Луцьку Департаменту патрульної поліції (далі - УПП у м. Луцьку ДПП) старшого сержанта поліції Молочка С.В., УПП у м. Луцьку ДПП, в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову від 06.05.2017 серії АР №411082 про притягнення її до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року, позов задоволено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просив скасувати такі судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що оскаржувана постанова винесена на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.
Так, в ході розгляду справи судами попередніх інстанцій було встановлено, що постановою поліцейського роти № 3 батальйону УПП у м.Луцьку ДПП старшого сержанта поліції Молочка С.В. від 06.05.2017 серії АР №411082 позивача визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 грн.
Відповідно до означеної постанови, в цей день приблизно о 12 год. 55 хв., керуючи автомобілем марки «Audi A 4», д.н.з. НОМЕР_1, по пр. Волі в м. Луцьку Волинської області, ОСОБА_2 здійснила зупинку в зоні дії дорожнього знаку 3.34 (зупинку заборонено), чим порушила п. 8.4 «в» Правил дорожнього руху України (далі - ПДР України).
Вважаючи вищеозначену постанову протиправною та такою, що порушує її права, ОСОБА_2 звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, з огляду на що дійшов висновку про необґрунтованість та протиправність оскаржуваної постанови та, як наслідок, наявність підстав до її скасування.
За приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог касаційної скарги, з огляду на наступне.
Статтею 246 КУпАП передбачено, що порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР України).
Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Підпунктом 8.4. «в» ПДР України визначено, що заборонні знаки запроваджують або скасовують певні обмеження в русі.
Заборонні знаки визначені пунктом 3 ПДР України. Так, дорожній знак 3.34 "Зупинку заборонено" обумовлює, що забороняються зупинка і стоянка транспортних засобів, крім таксі, що здійснює посадку або висадку пасажирів (розвантаження чи завантаження вантажу).
Частиною першою статті 122 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за (…)порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг (…), що тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.
Проте, як встановлено судами попередніх інстанцій, в оскаржуваній постанові не наведено доказів, на яких ґрунтується висновок посадової особи про встановлення факту допущення позивачем порушення вимог пункту 8.4. «в» ПДР України, відсутнє також і посилання на покази свідків, що в цілому свідчить про відсутність належного обґрунтування наведених в оскаржуваній постанові обставин та їх доведеність допустимими доказами.
При цьому позивач від початку заперечував проти притягнення його до адміністративної відповідальності та під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, спілкуючись з інспектором, зазначав про те, що ним не було допущено жодного порушення вимог ПДР України.
Однак, незважаючи на вказану обставину, відповідачем під час оформлення матеріалів про адміністративне порушення не вжито будь-яких додаткових заходів з метою підтвердження належними та допустимими доказами в розумінні статті 251 КУпАП обставин спірної дорожньої-транспортної ситуації за участю позивача.
Відповідно до статті 77 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем вимоги наведеної вище норми процесуального закону не виконано.
Таким чином, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у Верховному Суді вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про протиправність притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за порушення пункту 8.4. «в» ПДР України, у зв'язку із відсутністю належних доказів на підтвердження обставин, зазначених в оскаржуваній постанові від 06 травня 2017 року серії АР №411082.
Доводи касаційної скарги, по суті, зводяться до незгоди з мотивами судів попередніх інстанцій, якими вони керувалися при оцінці доказів, і встановлених на цій підставі обставин дорожньої-транспортної ситуації за участі позивача, що, в підсумку, вплинуло на прийняття рішення про відсутність в діях останнього складу адміністративного правопорушення, поставленого йому у провину та про протиправність оскаржуваної постанови.
Разом з тим, з урахуванням визначених статтею 341 КАС України меж перегляду касаційним судом рішень судів першої та апеляційної інстанцій, такі аргументи скаржника не можуть слугувати підставою для висновку про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 червня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року залишити без змін, а касаційну скаргу Управління патрульної поліції у м. Луцьку Департаменту патрульної поліції, - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.
Суддя-доповідач: І.Л. Желтобрюх
Судді: В.М. Бевзенко
О.В. Білоус