Іменем України
02 квітня 2019 року
Київ
справа №2а-11026/12/2670
адміністративне провадження №К/9901/947/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Хохуляка В.В.,
суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рітон» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.12.2012 (суддя Огурцов О.П.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013 (головуючий суддя Ісаєнко Ю.А., судді: Аліменко В.О., Кучма А.Ю.) у справі №2а-11026/12/2670 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рітон» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби, за участю Прокуратури Солом'янського району міста Києва, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Рітон» звернулося до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби, за участю Прокуратури Солом'янського району міста Києва, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04.02.2010 №000382307/0.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.12.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний адміністративний суд, дійшли висновку про правомірність визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з огляду на те, що позивач на підставі укладених договорів набував та передавав право власності на товар, як самостійний суб'єкт договірних правовідносин, а не від імені довірителя, у зв'язку з чим, кошти за вказаними операціями мали включатися до складу валових витрат та доходу. Суди підтвердили доводи суб'єкта владних повноважень стосовно безпідставності формування позивачем валового доходу та валових витрат у періоді, в якому проводилася перевірка.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Товариство з обмеженою відповідальністю «Рітон» звернулося з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.12.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013 у справі №2а-11026/12/2670, прийняти нове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 19 Конституції України, підпункту 7.9.1 пункту 7.9 статті 7 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статей 11, 71, 159, 161, 163 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Доводи Товариства з обмеженою відповідальністю «Рітон» зводяться до того, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій неповно з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що стало причиною безпідставної відмови у задоволенні позову. Зокрема, позивач посилається на правомірність формування ним валового доходу за господарськими операціями у періоді, в якому проводилася перевірка. Також, позивач зазначає, що пов'язуючи між собою операції за договорами доручення та договорами купівлі-продажу суди неповно дослідили обставини. Позивач стверджує, що висновок податкового органу про те, що отримані за договором доручення грошові кошти необхідно було включити до валових витрат, на думку позивача є безпідставним, а тому прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток є протиправним та підлягає скасуванню.
Державна податкова інспекція у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби та Прокуратура Солом'янського району міста Києва не скористалися своїм правом та не надали заперечення на касаційну скаргу позивача, що не перешкоджає її розгляду.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.04.2013 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Рітон» у справі №2а-11026/12/2670.
З 15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд як найвищий суд у системі судоустрою України, у зв'язку з чим відповідно до пункту 7 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII Вищий адміністративний суд України припинив свою діяльність.
Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали касаційної скарги К/9901/947/18 за правилами підпункту 4 частини першої Розділу VІІ Перехідних положень цього кодексу.
За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, суддею-доповідачем у даній справі визначено Хохуляка В.В.
Верховний Суд ухвалою від 29.03.2019 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи №2а-11026/12/2670 та призначив попередній розгляд вказаної справи на 02.04.2019.
Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи положення частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України перегляду у даній справі підлягають судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи.
Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби було проведено планову виїзну перевірку господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Рітон» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2006 по 30.06.2009, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 по 30.06.2009.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), що призвело до заниження позивачем податку на прибуток на загальну суму 3538393,00грн. При цьому, з урахуванням строків давності, визначених положеннями підпункту 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), сума заниженого податкового зобов'язання з податку на прибуток, за результатами перевірки, складає 2088811,00грн.
За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 26.01.2010 №1075/23-07/32373177 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.02.2010 №000382307/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 4164984,50грн., у тому числі: 2088811,00грн. за основним платежем та 2076173,50грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення став висновок контролюючого органу про неправомірність формування позивачем валового доходу та валових витрат за результатом господарських правовідносин з його контрагентами, у зв'язку з чим відповідачем виявлено невраховані передоплати (сальдо Кт по рах 631 та 685) та заниження валового доходу підприємства. Обґрунтовуючи свою позицію орган державної податкової служби посилається на те, що позивач у своїй господарській діяльності безпідставно об'єднує процеси придбання та реалізації товару за договорам доручення та купівлі-продажу, при цьому порушуючи статтю 398 Цивільного кодексу України про встановлення права власності та пункт 1.31 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», та відносить до складу валових доходів та валових витрат придбані та реалізовані товарно-матеріальні цінності. На думку суб'єкта владних повноважень, позивач здійснює процес купівлі-продажу товару, оприбутковуючи його та декларуючи валові доходи і витрати з цих господарських операцій.
Відповідно до підпункту 7.9.1 пункту 7.9 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом, не включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку у зв'язку з залученням платником податку майна на підставі договору концесії, комісії, консигнації, довірчого управління, схову (відповідального зберігання), а також згідно з іншими цивільно-правовими договорами, що не передбачають передачі права власності на таке майно, з урахуванням положень підпункту 7.9.6 цього пункту.
Відповідно до частини першої статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Статтею 655 Цивільного кодексу України, встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 1000 Цивільного кодексу України, встановлено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором.
Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, між позивачем (повірений) та Вінницькою міською громадською організацією «Спілка підприємців Мегаспорт» (довіритель) було укладено договір доручення від 01.11.2005 №0002838, відповідно до умов якого повірений зобов'язується здійснити від імені та за рахунок довірителя наступні юридичні дії: організувати всі бізнес процеси щодо купівлі товарів для спорту та відпочинку, а також передати такі товари третім особам для забезпечення організації роздрібної торгівлі в торгівельних точках торгівельної мережі «Мегаспорт». Відповідно до вимог договору, повірений має право виконати дане доручення самостійно або з залученням третіх осіб, згідно вказівок довірителя, використовуючи власні або залучені матеріальні засоби;
Також, між позивачем (повірений) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мегаспорт» (довіритель) було укладено договір доручення від 01.03.2008 №60 відповідно до умов якого повірений зобов'язується здійснити від імені та за рахунок довірителя наступні юридичні дії: організувати забезпечення всіма необхідними видами матеріальних і нематеріальних ресурсів для організації роздрібної торгівлі товарами для спорту та відпочинку у торгових точках у відповідності з програмою розвитку торгової мережі «Мегаспорт». Повірений зобов'язаний виконати надане йому доручення у відповідності із вказівками довірителя, використовуючи власні та залучені інформаційні і матеріальні засоби. Повірений зобов'язаний самостійно організувати та налагодити процес інкасації грошових коштів довірителя на свій рахунок для виконання цього доручення.
Також, між позивачем (повірений) та Вінницькою міською громадською організацією «Спілка підприємців Мегаспорт» (довіритель) було укладено договір від 01.01.2009 №406, відповідно до умов якого повірений зобов'язався здійснювати від імені та за рахунок довірителя наступні юридичні дії: організація всіх бізнес-процесів щодо купівлі товарів для спорту та відпочинку, а також передача таких товарів третім особам для забезпечення організації роздрібної торгівлі в торгівельних точках торговельної мережі «Мегаспорт». Повірений має право виконати доручення самостійно або із залученням третіх осіб, згідно вказівок довірителя, використовуючи власні або залучені матеріальні засоби.
За встановлених обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що укладання платником, як повіреним, від імені довірителя договору купівлі-продажу виключає у такого платника податку права заявляти право власності на такий товар та позбавляє його права вимоги на плату визначену такими договорами.
Судами також встановлено, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мегаспорт» було укладено договори купівлі-продажу від 31.10.2005 №0002998 та від 01.01.2009 №146, відповідно до умов яких позивач виступав у якості продавця товару; договір купівлі-продажу від 01.11.2005 №0002996, згідно з умовами якого позивач виступав у якості покупця товару.
Одночасно між позивачем та суб'єктами підприємницької діяльності - фізичними особами членами Вінницькою міською громадською організацією «Спілка підприємців Мегаспорт» було укладено договори на інкасацію грошових коштів отриманих з торгових точок мережі «Мегаспорт» на рахунок позивача та на відповідальне зберігання товару.
Судами встановлено, що за змістом вказаних договорів позивач виступає самостійно та, відповідно, передає та приймає право власності на товар та грошові кошти. При цьому, в зазначених договорах відсутня інформація, що позивач, укладаючи договори, діє як повірений за договором доручення.
А отже, позивач за укладеними з Товариством з обмеженою відповідальністю «Мегаспорт» договорами купівлі-продажу набував та передавав право власності на товар, як самостійний суб'єкт правовідносин, а не від імені довірителя, а грошові кошти інкасовані з торгових точок мережі «Мегаспорт» фактично зараховував на свій розрахунковий рахунок, як власні.
Також судами встановлено, що між позивачем (цедент) та Вінницькою міською громадською організацією «Спілка підприємців «Мегаспорт» (цесіонарій) було укладено договір про уступку права на вимогу від 30.06.2009 №R/SP-02-09, згідно з умовами якого цедент передає, а цесіонарій приймає на себе право вимоги першого і стає кредитором по договору купівлі-продажу від 01.01.2009 №000146 укладеного між цедентом та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мегаспорт» (боржник). Відповідно до умов зазначеного договору цесіонарій отримує право (замість цедента) вимагати від боржника належного виконання наступних обов'язків: відповідно до договору купівлі-продажу від 01.01.2009 №000146 право вимоги заборгованості боржника в сумі 15513085,88грн. переходить до цесіонарія.
Таким чином за встановлених у справі обставин суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що за зазначеним договором позивач здійснює передачу уступки права вимоги Вінницької міської громадської організації «Спілка підприємців «Мегаспорт», як кредитор - власник майна, що в свою чергу також підтверджує той факт, що позивач за укладеними з Товариством з обмеженою відповідальністю «Мегаспорт» договорами купівлі-продажу самостійно набував та передавав право власності на товар.
Доводи позивача про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Рітон» діяло як повірений та не отримувало доходу від здійснення операцій поставки товару, в рахунок сплати за який здійснювалась інкасація коштів від торгових точок мережі Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаспорт» відповідно до укладених з суб'єктами підприємницької діяльності - фізичними особами договорів, обґрунтовано відхилено судами, оскільки з урахуванням умов укладених позивачем договорів вказані доводи не відповідають дійсності. До того ж, судами встановлено, що зазначені кошти фактично було отримано позивачем не за договорами доручення, а в оплату товару за договорами купівлі-продажу.
Відповідно до підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.
Згідно з пунктом 4.1 статті 4 зазначеного Закону валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами. Валовий доход, зокрема, включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).
Оскільки кошти інкасовані від торгових точок мережі Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаспорт» відповідно до укладених з суб'єктами підприємницької діяльності - фізичними особами договорів, фактично були перераховані позивачем, як плата за поставлений товар, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо обов'язку у позивача включити отримані грошові кошти до складу валового доходу.
Таким чином, наведені позивачем у касаційній скарзі доводи є такими, що не спростовують правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій щодо неправомірності формування позивачем показників податкової звітності у періоді, в якому проводься перевірка його господарської діяльності.
Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій щодо протиправності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 04.02.2010 №000382307/0.
Оскільки, за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Рітон» без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рітон» залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.12.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013 у справі №2а-11026/12/2670 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
В.В. Хохуляк
Л.І. Бившева
Т.М. Шипуліна
Судді Верховного Суду