Іменем України
02 квітня 2019 року
Київ
справа №826/3012/16
адміністративне провадження №К/9901/36335/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Хохуляка В.В.,
суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,
при секретарі судового засідання Лисенко О.М.
за участю представника відповідача Борозни М.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2016 (головуючий суддя Карпушова О.В, судді: Епель О.В., Кобаль М.І.) у справі №826/3012/16 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Імпреза Полісервіс» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Імпреза Полісервіс» звернулося до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.09.2015 №0006452207 та №0006462207.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.09.2016 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2016 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.09.2016 скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позову.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції Державна податкова інспекція у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві звернулась з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2016 у справі №826/3012/16 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Доводи Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві зводяться до того, що під час розгляду справи судом апеляційної інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті, неправильно застосовано норми матеріального права, що стало причиною скасування правомірно прийнятих податкових повідомлень-рішень. Зокрема, відповідач посилається на безпідставність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за результатом договірних відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Лакшері Стайл» з огляду на відсутність реальності проведених господарських операцій. Вказаний висновок відповідача ґрунтується на аналізі податкової інформації отриманій по контрагенту позивача щодо різноплановості та невідповідності куплених та реалізованих товарів позивачу, недостатності у вказаного контрагента трудових ресурсів та основних фондів, що унеможливлює підтвердження реальності здійснення операцій задекларованих у податковій звітності Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Лакшері Стайл». Відповідач також зазначає, що судом апеляційної інстанції при задоволенні позову не враховано та залишено поза увагою наявність у податкового органу інформації щодо наявних ознак фіктивності Товариства з обмеженою відпоідвльністю «Компанія Лакшері Стайл» (досудове розслідування у кримінальному провадженні внесене до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань №22014101110000126 за фактом фіктивного підприємства кваліфікованого за частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України). А тому, визначення позивачу суми грошових зобов'язань згідно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, на думку суб'єкта владних повноважень, є правомірним, підстави для їх скасування відсутні.
Натомість Товариство з обмеженою відповідальністю «Імпреза Полісервіс» у запереченні на касаційну скаргу зазначає, що твердження податкового органу про неправомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за взаємовідносинами з Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Лакшері Стайл» з огляду на штучність укладених правочинів та безтоварний характер проведених операцій є необґрунтованими та безпідставними, оскільки фінансово-господарські операції між сторонами здійснювались з дотриманням вимог податкового законодавства, про що свідчать досліджені судами в процесі розгляду справи належні первинні документи. Також позивач зазначає, що відповідачем не доведено наявність складу порушення позивачем вимог податкового законодавства; не наведено жодних обґрунтованих доводів та не надано доказів, які б свідчили про правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень. А тому, позивач просить відмовити Державній податковій інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві у задоволенні касаційної скарги, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10.05.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві.
З 15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд як найвищий суд у системі судоустрою України, у зв'язку з чим відповідно до пункту 7 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII Вищий адміністративний суд України припинив свою діяльність.
Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали касаційної скарги К/9901/36335/18 за правилами підпункту 4 частини першої Розділу VІІ Перехідних положень цього кодексу.
Верховний Суд ухвалою від 01.02.2019 призначив справу №826/3012/16 до касаційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 12.02.2019 о 12.00год. Чергові засідання призначено на 05.03.2019 о 12.00год.; на 02.04.2019 о 12.00год.
Касаційний розгляд справи здійснюється у відкритому судовому засіданні з повідомленням сторін в поряду спрощеного позовного провадження у відповідності до положень статті 344 Кодексу адміністративного судочинства України.
Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, заслухавши пояснення представника відповідача, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Імпреза Полісервіс» з питань дотримання вимог законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Лакшері Стайл» за період з 01.07.2014 по 30.01.2014.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 358972,00грн., в тому числі: за липень 2014 року на суму 7795,00грн., за серпень 2014 року на суму 46296,00грн., за вересень 2014 року на суму 13489,00грн., за жовтень 2014 року на суму 50267,00грн., за листопад 2014 року на суму 241125,00грн. та підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 323075,00грн. за 2014 рік.
За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 02.09.2014 №583/1-26-50-22-07-23395931 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.09.2015 №0006452207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 448715,00грн., з яких 358972,00грн. за основним платежем та 89743,00грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0006462207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 403843,75грн., з яких 323075,00грн. за основним платежем та 80768,75грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Фактичною підставою для визначення Товариству з обмеженою відповідальністю «Імпреза Полісервіс» суми грошових зобов'язань став висновок контролюючого органу про безпідставність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за результатом договірних взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Лакшері Стайл» з огляду на штучність укладених правочинів та безтоварний характер проведених господарських операцій, тобто таких, які спрямовані на надання незаконної податкової вигоди з метою ухилення від сплати податків до бюджетів, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних правових наслідків. Обґрунтовуючи свою позицію відповідач посилається на аналіз наявної в органах доходів і зборів інформації щодо наслідків господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Лакшері Стайл» (із врахуванням задекларованих суб'єктом господарювання операцій встановлено різноплановість та невідповідність придбаних та реалізованих позивачу товарів; недостатність основних засобів та трудових ресурсів необхідних для здійснення такого роду діяльності). Також, податковий орган зазначає, що до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за №22014101110000126 внесено запис про порушення кримінального провадження за фактом фіктивного підприємництва ряду суб'єктів господарювання, серед яких і Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Лакшері Стайл».
На думку відповідача, єдиною метою проведення документування фактично не здійснених господарських операцій є отримання підприємством позивача незаконної податкової вигоди.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.
Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності платника податку та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.
Проте, слід наголосити, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.
Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.
З метою дослідження фактичного виконання господарських операцій необхідно аналізувати умови договору позивача з контрагентом, а також досліджувати всі первинні бухгалтерські документи.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, оскільки позивачем не доведено правомірність формування показників податкової звітності, не надано документального підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Лакшері Стайл», а надані позивачем документи, не є достатніми доказами їх фактичного здійснення.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, апеляційний адміністративний суд дійшов висновку про правомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за господарськими операціями з Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Лакшері Стайл» з огляду на те, що факт вчинення спірних операцій підтверджується належними первинними документами складеними за результатом дійсних, реально виконаних правочинів. Суд зауважив, оскільки належними первинними документами підтверджено настання реальних правових наслідків, зміну майнового стану сторін, а також безпосередній зв'язок проведених операцій із господарською діяльністю позивача, висновок податкового органу щодо безтоварності спірних операцій є неправомірним.
Проте, Верховний Суд не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки останні ухвалено без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Так, обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2, частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
З метою дослідження фактичного виконання господарських операцій необхідно аналізувати умови договорів позивача з контрагентами, а також досліджувати всі первинні бухгалтерські документи складені за результатом таких операцій. При цьому, відповідно до вимог статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Проте, судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки обставинам справи щодо реальності вчинення спірних господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Лакшері Стайл», зокрема, не досліджено відповідність первинних документів вимогам податкового законодавства; не з'ясовано умови відповідних договорів та специфіки господарських операцій позивача з контрагентом; не досліджено умов придбання товару; не перевірено фактичне придбання спірного товару (документальне оформлення, зміст та порядок виконання) саме у Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Лакшері Стайл»; не досліджено факт проведення оплати за отриманий від контрагента товар; не досліджено питання цільового використання придбаного товару в межах господарської діяльності позивача та не перевірено їх зв'язок з такою господарською діяльністю; не з'ясовано питання щодо обґрунтованості господарської мети та економічної доцільності при укладанні спірного договору.
З огляду на обставини, якими відповідач обґрунтовує позицію щодо безтоварності господарських операцій та направленість взаємовідносин між позивачем та контрагентом на безпідставне формування валових витрат та податкового кредиту з метою заниження податкових зобов'язань, суди повинні були з'ясувати наявність чи відсутність у позивача необхідності придбавати спірні товари у Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Лакшері Стайл», реальне виконання умов договору.
З наведеного вбачається, що у справі також залишилися недослідженими обставини про те, чи контрагент позивача був спроможними виконати умови договірних зобов'язань; чи міг реалізувати обсяг спірних товарів в обумовлені сторонами строки; як мало оформлятися виконання договору; чи мав контрагент позивача виробничий, технологічний й кадровий потенціал для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності.
З огляду на обставини, якими відповідач обґрунтовує позицію щодо правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень, суди повинні були дослідити реальне виконання умов договорів та відповідно правомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за відповідними операціями.
Таким чином, без перевірки зазначених обставин, висновок судів попередніх інстанцій є передчасним.
Також, Верховний Суд зазначає, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки обставинам справи щодо реальності вчинення спірних господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Лакшері Стайл» з огляду на доводи податкового органу, що зазначене підприємство створено без наміру здійснювати господарську діяльність.
Наявність законодавчо визначених обставин для формування валових витрат та податкового кредиту є обов'язковою, але не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості в первинних документах не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції не мали реального характеру, були спрямовані на протиправне отримання податкових вигод з метою ухилення від оподаткування.
На обґрунтування того, що документи, надані позивачем на підтвердження правомірності формування ним даних податкового обліку за оспорюваними операціями, не є достатніми та достовірними, відповідач посилався, зокрема, на матеріали досудового розслідування по факту фіктивного підприємництва ряду суб'єктів господарювання, серед яких і Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Лакшері Стайл».
В свою чергу, судами, в порушення принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи, не перевірено дані щодо наявності кримінальної справи порушеної відносно контрагента позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Лакшері Стайл» за фактом фіктивного підприємництва, не з'ясовано її стан та не перевірено наявність/відсутність вироку, адже ці обставини входять до предмета доказування в даній справі та мають істотне значення для вирішення питання щодо права позивача на формування даних податкового обліку за розглядуваними правовідносинами.
Слід зазначити, що підприємницька діяльність здійснюються суб'єктом господарювання на власний ризик, а відтак у господарських правовідносинах учасники господарського обороту повинні проявляти розумну обачливість, адже наслідки вибору недобросовісного контрагента покладається на таких учасників. Так, належна податкова обачність, як законна передумова отримання податкової вигоди, з якої випливає, що сумлінним платникам податку необхідно подбати про підготовку доказової бази, яка б підтверджувала прояв належної обачності при виборі контрагента.
Отже, з урахуванням наведеного, для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій позивача з вищезазначеним контрагентом, судам необхідно з'ясувати реальність задекларованих господарських операцій; перевірити факт реального руху активу по всьому ланцюгу учасників схеми; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; підтвердити або спростувати добросовісність позивача; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.
При цьому, Верховний Суд звертає увагу на те, що порушення вимог податкового законодавства на будь-якому з наведених етапів є достатнім для висновку про невідповідність фактичних і задекларованих платником податку наслідків господарських операцій для податкового обліку.
Однак, судами попередніх інстанцій зазначені вище вимоги процесуального законодавства не виконано, обставини справи встановлено неповно, не досліджено комплекс доказів, необхідний для доведення реальності та правомірності укладення й виконання угод, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.
Виходячи з положень частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з частиною другою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.09.2016 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2016 у справі №826/3012/16 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
В.В. Хохуляк
Л.І. Бившева
Т.М. Шипуліна
Судді Верховного Суду