Іменем України
04 квітня 2019 року
Київ
справа №821/3494/15-а
адміністративне провадження №К/9901/13469/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мороз Л.Л.,
суддів: Гімона М.М., Бучик А.Ю.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу №821/3494/15-а
за позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича, треті особи - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2016 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Зуєвої Л.Є., суддів: Шевчук О.А., Федусика А.Г.,
У листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», треті особи - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича щодо визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) "Лояльний" у доларах США від 18.02.2015 № 014-21061-180215, укладеного між АТ "Дельта Банк" та нею;
- зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію стосовно вкладника ОСОБА_2, якій необхідно здійснити відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилалась на відсутність жодних правових підстав для визнання договору банківського вкладу від 18.02.2015 № 014-21061-180215, укладеного між нею та банком, нікчемним, оскільки останній не порушує публічний порядок та не спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення або пошкодження майна держави. Вказаний договір було укладено до винесення Правлінням НБУ постанови від 2 березня 2015 року № 150 "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних", що, у свою чергу, свідчить про необізнаність позивача на момент укладення договору щодо неплатоспроможності банку.
Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 1 лютого 2016 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича щодо застосування наслідків нікчемності договору банківського вкладу (депозиту) "Лояльний" у доларах США № 014-21061-180215 від 18.02.2015, укладеного між АТ "Дельта Банк" та ОСОБА_2
Визнано протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича щодо не включення ОСОБА_2 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, відповідно до договору банківського вкладу (депозиту) "Лояльний" у доларах США № 014-21061-180215 від 18.02.2015.
Зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію стосовно вкладника ОСОБА_2, якій необхідно здійснити відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2016 року скасовано постанову суду першої інстанції та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.
Суди встановили, що 18.02.2015 між ПАТ "Дельта Банк" позивачем укладено договір №014-21061-180215 банківського вкладу (депозиту) "Лояльний" у доларах США, предметом якого є розміщення вкладу в сумі 6700 доларів США, на строк до 20.03.2015 із виплатою відсотків.
Відповідно до п.1.8 договору зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного (депозитного) рахунку, відкритого в Банку, або готівкою через касу Банку в день укладання цього договору.
Додатковою угодою №1 від 18.02.2015 до Договору банківського вкладу (депозиту) сторони домовились, що зарахування Вкладу на Рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку Вкладника, відкритого в Банку, або шляхом перерахування з відкритого в Банку поточного рахунку іншої фізичної особи - резидента, або готівкою через касу Банку в день укладання Сторонами цього Договору. Виключно для цілей цього Договору Сторони домовились, що умови п.5.11 Правил до відносин, що виникають на підставі до цього Договору, не застосовуються. У разі, якщо в день укладання Сторонами цього Договору не буде здійснено зарахування/перерахування коштів, що становлять суму Вкладу на Рахунок, цей Договір вважається таким, що не був укладений.
На виконання умов вказаного договору та додаткової угоди до нього платіжним дорученням в іноземній валюті від 18.02.2015 №6 ОСОБА_5 перерахувала кошти в сумі 6700,00 доларів США на рахунок позивача.
Правління Національного банку України (далі - НБУ) постановою від 30 жовтня 2014 року №692/БТ відніс Банк до категорії проблемних строком до 180 днів.
Цією постановою вирішено з дня її прийняття до кінця строку запровадити для банку обмеження, зокрема: здійснювати залучення коштів від фізичних осіб в обсязі, що не перевищує обсяг таких операцій на дату прийняття цієї постанови (у розрізі валюти), та за процентними ставками, не вищими, ніж середні по банківській системі; не допускати проведення будь-яких операцій, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, окрім договорів, укладених до набрання чинності цією постановою, умовами яких передбачено поповнення вкладів фізичних осіб за рахунок відсотків.
Банк наказом від 3 листопада 2014 року №2650 з метою стабілізації діяльності банку запровадив з 4 листопада 2014 року ряд обмежень, серед іншого: не допускати проведення будь-яких операцій, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом, крім договорів, укладених до 4 листопада 2014 року, умовами яких передбачено поповнення вкладів фізичних осіб за рахунок відсотків.
2 березня 2015 року Правління НБУ ухвалило постанову №150 про віднесення Банку до категорії неплатоспроможних та визнало такою, що втратила чинність, постанову Правління НБУ від 30 жовтня 2014 року №692/БТ "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії проблемних".
Також, 2 березня 2015 року виконавча дирекція Фонду ухвалила рішення №51, відповідно до якого з 3 березня 2015 року розпочинається процедуру виведення ПАТ "Дельта Банк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації. Тимчасову адміністрацію запроваджено на 3 місяці з 3 березня по 2 червня 2015 року.
15 вересня 2015 року відбулося засідання Комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями, призначеної наказом Уповноваженої особи Фонду від 29.05.2015 №408.
За наслідками засідання прийнято рішення, яким запропоновано рекомендувати Уповноваженій особі Фонду видати наказ щодо виявлення банківського вкладу (депозиту), які є нікчемними.
Згідно з наказом від 16.09.2015 №813, виданим тимчасовою адміністрацією Банку, у зв'язку із виявленням Комісією з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями Банку нікчемних правочинів відповідно до частини третьої статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VІ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон №4452-VІ), а саме договорів банківського вкладу (депозиту), перелік яких надано у додатку №1 до цього наказу, застосовуються наслідки нікчемності договорів банківського вкладу (депозиту), що є нікчемними з підстав, визначених пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-VІ та перелік яких наведено у Додатку №1 до цього наказу.
Застосовано наслідки нікчемності договорів банківського вкладу (депозиту), що є нікчемними з підстав, визначених пунктом 7 частиною третьою статті 38 №4452-VІ, за якими було здійснено перерахування коштів на вклади як третіми особами, так і власниками депозитного рахунку та перелік яких наведено у додатку №4 наказу.
Відповідно до постанови Правління НБУ від 2 жовтня 2015 року №664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 2 жовтня 2015 року №181, "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку".
Згідно із зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації Банку, призначено Уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора Банку, визначені статтями 37, 38, 51, частинами першою та другою статті 48 Закону №4452-VІ, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирову Владиславу Володимировичу на два роки з 5 жовтня 2015 року по 4 жовтня 2017 року включно.
На офіційному веб-сайті Фонду (http://www.fg.gov.ua) розміщено оголошення, що Фонд розпочне виплати вкладникам Банку за Загальним реєстром (незалежно від часу закінчення строку депозитного договору) з 8 жовтня 2015 року.
При зверненні позивача до банку-агента Фонду - АТ "Ощадбанк" за отриманням відшкодування коштів у розмірі вкладу, було надано інформацію про її відсутність у списках на виплату.
Крім того, АТ "Дельта Банк" листом від 23 вересня 2015 року № 8821/1087 повідомило, що Договір банківського вкладу (депозиту) від 18.02.2015 №014-21061-180215 віднесений до нікчемних, на підставі п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та ст. 216 ЦК України.
Позивач, вважаючи, що її протиправно не включено до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду та Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в Банку за рахунок Фонду, звернулась до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що Уповноваженою особою не надано жодних доказів на підтвердження нікчемності договору банківського вкладу саме за пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». При цьому умови укладеного позивачем із банком договору є типовими та з них не вбачається, які саме пільги або переваги отримав чи міг отримати позивач. Суд зауважив, що твердження відповідача щодо нікчемності укладеного договору банківського вкладу носять характер припущень, оскільки обставин, які б свідчили про наявність причинно-наслідкового зв'язку між вчиненим правочином та настанням негативних для банку наслідків, не наведено. Суд першої інстанції відхилив посилання відповідача на надходження коштів на рахунок позивача внаслідок «дроблення», оскільки відповідно до додаткової угоди №1 до договору банківського вкладу від 18 лютого 2015 року №014-21061-180215 передбачено можливість зарахування коштів на депозитний рахунок з поточного рахунку іншої фізичної особи та здійснено застереження про незастосування пункту 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Дельта Банк» в даному випадку. Наголошено на тому, що законом не було встановлено обмежень в частині походження коштів вкладу.
Апеляційний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що операції із перерахування грошових коштів з поточних рахунків одних фізичних осіб на вкладні (депозитні) рахунки інших фізичних осіб були здійснені в період дії постанови Правління НБУ від 30 жовтня 2014 року №692/БТ «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії проблемних», якою було заборонено проведення будь-яких операцій, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом. Кошти на рахунок позивача, відкритий за спірним договором банківського вкладу, надійшли із порушенням пункту 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Дельта Банк». Суд апеляційної інстанції зазначив, що в даному випадку кредитором, який отримує певні переваги міг стати не позивач, а платник, який за допомогою здійснення платежів на користь позивача та подальшого отримання позивачем відшкодування за рахунок гарантованої суми, міг отримати в подальшому суму більшу, ніж гарантована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Крім того, апеляційний суд наголосив на тому, що наказ від 17 вересня 2015 року №821 та повідомлення про нікчемність від 23 вересня 2015 року тягнуть за собою певні наслідки для учасників правовідносин, втім, останні є чинними та у встановленому законом порядку позивачем не оскаржені, що виключає можливість включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду.
Позивач не погодилась із рішенням суду апеляційної інстанції і через свого представника подала касаційну скаргу з вимогами про його скасування та залишення в силі рішення суду першої інстанції.
Зазначає, що вказаний договір банківського вкладу не містить в собі жодних умов, які б передбачали платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку, а отримання певних переваг перед іншими вкладниками стосуються не позивача, а іншої особи, а відтак, не можуть бути враховані при вирішенні даної справи.
З приводу доводів відповідача та апеляційного суду на факт укладення спірного договору банківського вкладу між позивачем та банком в період дії постанови Правління НБУ від 30 жовтня 2014 року «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії проблемних» скаржник зауважив, що у контексті приписів вказаної постанови банку було заборонено проводити будь-які операції за чинними договорами, які б могли призвести до збільшення розмірів вже наявних у розпорядженні банку вкладів, втім, позивач уклав з банком договір банківського вкладу вперше. Жодних доказів обізнаності позивача про факт проблемності ПАТ «Дельта Банк», який є банківською таємницею, відповідачем надано не було. Перерахування коштів на депозитний рахунок позивача не суперечить положенням статті 41 Конституції України, статті 1062 ЦК України, пункту 10.12 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року №492, чинне законодавство не встановлює обмежень в частині походження вкладу. При цьому Правила банківського обслуговування фізичних осіб у ПАТ «Дельта Банк» є внутрішнім розпорядчим документом банку і не містять імперативної заборони щодо перерахунку коштів на депозит від іншої особи.
У поданих запереченнях Уповноважена особа просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Верховний Суд переглянув судове рішення у межах касаційної скарги, з'ясував повноту фактичних обставин, встановлених судами, та правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку про часткове задоволення скарги з огляду на таке.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон № 4452-VI; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 3 та 4 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI визначено, що вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти;
вкладник - фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI встановлено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.
Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.
Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Суд зауважує, що підставою для поширення на особу гарантій, передбачених Законом №4452-VI щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім'я, тобто наявність вкладу та статусу вкладника у особи. При цьому вкладниками є особи, які уклали або на користь яких укладено або договір банківського вкладу (депозиту), або банківського рахунку, або які є власниками іменного депозитного сертифіката.
Слід зазначити, що положення чинного законодавства не пов'язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу із походженням на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів.
Отже, під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону №4452-VI підпадають особи, які є вкладниками у розумінні приписів статті 2 Закону №4452-VI, вклади яких розміщено на рахунку у відповідному банку до запровадження у ньому тимчасової адміністрації.
Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а.
Відповідно до положень статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.
Частина третя статті 38 Закону № 4452-VI, в редакції, станом на дату укладення договору банківського вкладу, визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;
4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;
5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;
6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
Відповідно до частини четвертої статті 38 Закону № 4452-VI Фонд, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
З аналізу вищенаведеного слідує, що Уповноважена особа дійсно наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується з обов'язком встановити обставини, з якими закон пов'язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних наслідків, зокрема щодо не включення особи до переліку вкладників банку для отримання в подальшому гарантованої суми вкладу.
Уповноважена особа вважала нікчемним договір банківського вкладу, укладеного між банком і позивачем з підстави, передбаченої пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону №4452-VI.
Разом з тим, зі змісту даної норми вбачається, що пункт 7 частини 3 статті 38 Закону №4452-VI не може бути застосованим до договору, укладеного між позивачем та ПАТ «Дельта Банк», оскільки на підставі цього договору у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цього договору не передбачають обов'язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачу. Відповідач, в свою чергу, не довів належними та допустимими доказами те, що у момент укладення договору банківського вкладу та здійснення транзакції ПАТ «Дельта Банк» щодо зарахування суми коштів на депозитний рахунок, позивач отримав перевагу стосовно інших вкладників банку та не обґрунтував, у чому така перевага полягала.
Відповідно до статті 1062 ЦК України на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім'я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом.
Отже, законодавство не передбачає обмежень для визнання особи вкладником банку у випадках перерахування коштів на її користь іншим клієнтом.
Суд першої інстанції в межах даної справи правильно не взяв до уваги посилання відповідача на порушення при перерахуванні коштів на рахунок позивача положень Правил банківського обслуговування фізичних осіб у ПАТ «Дельта Банк», як на одну із підстав для відмови у задоволенні позову, оскільки норми пункту 5.11 Правил (у редакції, чинній на час укладення договору банківського вкладу) забороняють зарахування на вкладний (депозитний) рахунок грошових сум для вкладника від третіх осіб, крім випадків, передбачених нормами діючого законодавства або Продуктами банку. За таких обставин, укладення між позивачем та банком додаткової угоди №1 до договору банківського вкладу від 18 лютого 2015 року про застосування пункту 1.8 до вказаного Договору в іншій редакції не суперечить приписам чинного законодавства та Правилам банківського обслуговування в банку.
При цьому колегія суддів зазначає, що приписи пункту 2.7 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у ПАТ «Дельта Банк» визначають, що у разі виникнення розбіжностей між положеннями цих Правил та умовами Договору, положення цих Правил мають пріоритетну силу та застосовуються Сторонами до взаємовідносин, які виникають/діють відповідно до Договору, якщо в конкретному Договорі за продуктом банку сторони прямо не передбачили протилежне. Враховуючи викладене, пріоритетну силу мають саме положення додаткової угоди №1, а не пункту 5.11 Правил.
Суд касаційної інстанції зауважує, що можливість перерахування коштів на депозитний рахунок з поточного рахунку іншої фізичної особи також передбачена і приписами абзацу другого пункту 10.12 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року №492.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції, що постанова Правління Національного банку України від 30 жовтня 2014 року №692/БТ «Про віднесення ПАТ „Дельта Банк" до категорії проблемних» відповідно до положень статті 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» є банківською таємницею, доказів обізнаності позивача про встановлені для ПАТ «Дельта Банк» обмеження відповідачем не надано.
При цьому слід зауважити, що невиконання посадовими особами Банку приписів постанови НБУ про віднесення банку до категорії проблемних не може бути саме по собі підставою для висновку про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) саме відповідно до пункту 7 частини 3 статті 38 Закону №4452-VI.
Посилання відповідача, з якими помилково погодився суд апеляційної інстанції, на те, що переваги від укладення договору банківського вкладу полягають в можливості отримання платником - ініціатором перерахунку коштів, як кредитором, за рахунок позивача суми відшкодування більшої, ніж передбачено законом, а також отримання її позачергово та раніше за інших кредиторів банку, судом касаційної інстанції сприймаються критично, оскільки фактично такі доводи є припущеннями Уповноваженої особи, в той же час, жодних доказів на підтвердження зобов'язання позивача повернути кошти ініціатору відповідного перерахунку після отримання гарантованої суми відшкодування за рахунок Фонду, надано не було.
Крім того, колегія суддів вважає помилковими посилання суду апеляційної інстанції на чинність наказу від 16 вересня 2015 року №813 та повідомлення про нікчемність, як на одну з підстав для відмови у позові, оскільки правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу уповноваженої особи Фонду.
Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі закону (частина 2 статті 215 Цивільного кодексу України та частина 3 статті 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена частиною 2 статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів ПАТ «Дельта Банк» із затвердженням її результатів відповідною комісією. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом, який прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку. Оскільки наказ про нікчемність правочинів, як і повідомлення про нікчемність, є внутрішнім документом банку, які приймаються особою, що здійснює повноваження органу управління банку, вони не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й вкладників банку).
Така позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах №910/12294/16 від 11 квітня 2018 року, №910/24198/16 від 16 травня 2018 року та №819/353/16 від 04 липня 2018 року.
Отже, чинність відповідних наказу та повідомлення про нікчемність не може впливати на вирішення судом питання про наявність чи відсутність підстав для задоволення позову.
З приводу посилань відповідача на надходження коштів на рахунок позивача внаслідок «дроблення» великого вкладу іншого клієнта банку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість останніх та зазначає, що «дроблення депозиту» безпосередньо не передбачено Законом №4452-VI (в редакції, чинній на час укладення договору банківського вкладу) як підстава нікчемності правочину. Спеціальна підстава для визнання нікчемними договорів, які відповідають, умовній категорії «договори дроблення», з'явилася 12 серпня 2015 року одночасно з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку» від 16 липня 2015 року № 629-VIII.
Як встановили суди, позивач уклав з ПАТ «Дельта Банк» договір банківського вкладу (депозиту) 18 лютого 2015 року, тобто до початку віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації у банку (2 березня 2015 року), а тому позивач підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону № 4452-VI.
Водночас, відповідачем не наведено правових підстав для невключення позивача до переліку вкладників ПАТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, відповідно до приписів Закону № 4452-VI, в тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для зобов'язання Уповноваженої особи Фонду надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію стосовно вкладника, якому необхідно здійснити відшкодування коштів згідно договору банківського вкладу (депозиту) від 18 лютого 2015 року, укладеного між ПАТ "Дельта Банк" та позивачем за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Разом з цим, колегія суддів звертає увагу, що положення п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI не можуть бути застосованими до договору банківського вкладу (депозиту), укладеного між позивачем та ПАТ «Дельта Банк», оскільки на підставі цього договору у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови договору не передбачають обов'язку банку перерахувати кошти або передати майно позивачу.
Оскільки наказ про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який приймається особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й вкладників банку), тому не може порушувати будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу.
Отже, права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.
Встановлена правова природа зазначено наказу (повідомлення про нікчемність) унеможливлює здійснення судового розгляду вимог про визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним правочину за договором банківського вкладу (депозиту), укладеного між позивачем та ПАТ «Дельта Банк», відтак не може бути розглянуто у судовому порядку, а тому провадження у цій частині адміністративної справи підлягає закриттю.
За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що касаційну скаргу представника позивача належить задовольнити частково, рішення апеляційного суду - скасувати в повному обсязі, а постанову суду першої інстанції скасувати у частині вирішення позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича щодо визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) "Лояльний" у доларах США від 18.02.2015 № 014-21061-180215, укладеного між АТ "Дельта Банк" та позивачем, закривши провадження у справі в цій частині; в решті постанову суду першої інстанції залишити в силі.
Керуючись статтями 344, 349, 352, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2016 року скасувати.
Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 1 лютого 2016 року в частині вирішення позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича щодо визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) "Лояльний" у доларах США від 18.02.2015 № 014-21061-180215, укладеного між АТ "Дельта Банк" та ОСОБА_2 - скасувати, а провадження у справі в цій частині позовних вимог закрити.
В решті постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 1 лютого 2016 року - залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
Л.Л. Мороз
М.М. Гімон
А.Ю. Бучик ,
Судді Верховного Суду