05 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 501/124/18
провадження № 61-1892ск19
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Коротуна В. М. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Одеської області від 29 листопада 2018 року в справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Одесагаз» в особі Чорноморського управління експлуатаційного газового господарства публічного акціонерного товариства «Одесагаз» про захист прав споживача, визнання протиправними дій щодо нарахування штрафних санкцій та зобов'язання вчинити певні дії,
У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
публічного акціонерного товариства «Одесагаз» (далі - ПАТ «Одесагаз») в
особі Чорноморського управління експлуатаційного газового господарства
ПАТ «Одесагаз», в якому просив визнати протиправними та скасувати акт-розрахунок від 20 грудня 2017 року № 37 Чорноморського управління експлуатаційного газового господарства ПАТ «Одесагаз» за його особовим рахунком та протокол від 20 грудня 2017 року № 37 на підставі якого зазначений акт-розрахунок було складено та проведено донарахування об'єму природного газу за несанкціоноване втручання у роботу ЗВТ абоненту ОСОБА_1 у сумі 87 203,60 грн.
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 19 червня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправним та скасовано акт-розрахунок від 20 грудня 2017 року
№ 37 Чорноморського управління експлуатаційного газового господарства
ПАТ «Одесагаз» в особі Чорноморського управління експлуатаційного газового господарства ПАТ «Одесагаз» за особовим рахунком споживача ОСОБА_1 та протокол від 20 грудня 2017 року № 37, на підставі якого складено зазначений акт-розрахунок.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 29 листопада 2018 року рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 19 червня 2018 року скасовано та ухвалено нове про відмову в задоволенні позову.
У грудні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Одеської області
від 29 листопада 2018 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на
01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розташована серед Загальних положень цього Кодексу, яка поширюється й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
При цьому Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи та наявність чіткої й незмінної судової практики, застосування законодавства на час спірних правовідносин, а також значення справи для сторін і суспільства, які дали можливість дійти висновку про малозначність справи.
Перевіривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що наведені заявником обставини, передбачені підпунктом «в» пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що справа має виняткове значення для заявника.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
З огляду на викладене, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Одеської області
від 29 листопада 2018 року слід відмовити з підстав, встановлених пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, статтею 390, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Одеської області від 29 листопада 2018 року в справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Одесагаз» в особі Чорноморського управління експлуатаційного газового господарства публічного акціонерного товариства «Одесагаз» про захист прав споживача, визнання протиправними дій щодо нарахування штрафних санкцій та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами повернути особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя В. М. Коротун