Постанова
Іменем України
03 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 607/13612/16
провадження № 61-36165св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,
відповідач - ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 лютого 2018 року у складі судді Сливка Л. М. та постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 24 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Ткач О. І., Бершадської Г. В., Гірського Б. О.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», яке змінило назву на акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк», банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява ПАТ КБ «Приватбанк» мотивована тим, що відповідно до кредитного договору від 29 серпня 2007 року № TEAWGK00520055 відповідач отримала кредит в розмірі 16 050,00 доларів США строком до 28 серпня 2037 року зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.
У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_4 взятих на себе зобов'язань щодо своєчасного погашення кредиту, станом на 17 листопада 2016 року виникла заборгованість в загальному розмірі 61 025,39 доларів США, з яких позивач просив стягнути на свою користь лише 12 344,91 доларів США.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 лютого 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що АТ КБ «Приватбанк» пропустив установлений законом строк позовної давності, про застосування якого відповідачем заявлено відповідне клопотання, оскільки 05 жовтня 2012 року банк надіслав ОСОБА_4 вимогу, якою у зв'язку із порушенням останньою зобов'язань за кредитним договором, вимагав достроково повернути у тридцятиденний строк, всю суму кредиту, процентів, комісії та штрафних санкцій нарахованих на день повернення кредиту, чим змінив строк кінцевого виконання кредитних зобов'язань.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 24 квітня 2018 року апеляційну скаргуАТ КБ «Приватбанк» залишено без задоволення, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 лютого 2018 року залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У травні 2018 року АТ КБ «Приватбанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що сторони кредитного договору у договірному порядку не домовлялися про зміну строку виконання кредитного зобов'язання, додаткових угод не вчиняли. Вимога банку про дострокове повернення кредиту, не може розцінюватися як доказ про зміну строку виконання основного зобов'язання, оскільки у ній відсутня вказівка на дату виконання вимоги, що є обов'язковим в силу вимог пункту 2.3.3. кредитного договору. За умовами кредитного договору позичальник має обов'язок із погашення кредитної заборгованості в повному обсязі до 28 серпня 2037 року. У зв'язку із чим, банк не пропустив строк позовної давності для звернення до суду із даним позовом, який спливає лише 28 серпня 2040 року.
Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та надано строк для надання відзиву.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
У жовтні 2018 року ОСОБА_4 подала відзив на касаційну скаргу АТ КБ «Приватбанк», у якому зазначила про її безпідставність та необґрунтованість, й просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення, які є законними, обґрунтованими та такими, що ухвалені із врахуванням всіх обставин справи, - без змін.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Фактичні обставини справи встановлені судами
Судами встановлено, що 29 серпня 2007 року між сторонами був укладений кредитний договір № TEAWGK00520055, за умовами якого банк надав ОСОБА_4 кредитні кошти в розмірі 16 050 доларів США строком до 28 серпня 2037 року зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.
ОСОБА_4 не виконувала належним чином зобов'язань за вказаним договором, що призвело до утворення кредитної заборгованості, яка визначена банком станом на 17 листопада 2016 року у розмірі 61 025,39 доларів США, з яких 12 344,91 доларів США - заборгованість за кредитом, 13 349,99 доларів США - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 1 297,07 доларів США - заборгованість з комісії за користування кредитом та 33 033, 42 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором.
Відповідно до підпункту «а» пункту 2.3.3 кредитного договору, погодженого сторонами, банк на власний розсуд, має право змінити умови договору - зажадати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати винагороди, комісії й відсотків за його користування у повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення.
Указаний пункт договору містить також положення про те, що згідно статей 212, 611, 651 ЦК Українищодо зобов'язань, строк виконання яких настав, вважається, що строк настав у зазначену в повідомленні дату. В указану дату позичальник зобов'язується повернути банку суму кредиту в повному обсязі, винагороду і відсотки за фактичний строк його користування, у повному обсязі виконати інші зобов'язання за договором.
05 жовтня 2012 року банк направив ОСОБА_4 повідомлення № 30.1.0.0/2-989, де посилаючись на положення статей 1054, 1050 ЦК України вимагав достроково погасити заборгованість по кредиту в повному обсязі, а саме повернути суму кредиту, сплатити відсотки за його користування, виконати інші зобов'язання за кредитним договором від 29 серпня 2007 року.
Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (статті 530, 631 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частина перша статті 530 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до статті 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, частина друга статті 258 ЦК Українипередбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.
Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 ЦК України).
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що з підстав, передбачених кредитним договором, банк змінив строк виконання кредитного зобов'язання в повному обсязі з 29 серпня 2037 року на листопад 2012 року та врахувавши, що із указаної дати у банку виникло право на подання позову про стягнення заборгованості за спірним кредитним договором, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що, звернувшись до суду із даним позовом у грудні 2016 року, банк пропустив установлений законом строк позовної давності, про застосування якого відповідачем подано заяву, що є підставою для відмови у позові банку у даній справі.
Доводи касаційної скарги АТ КБ «Приватбанк» щодо відсутності погодження між сторонами умови про зміну строку виконання кредитного зобов'язання, вимогам банку про дострокове повернення кредиту, не змінює строк виконання основного зобов'язання, який встановлено до серпня 2037 року, спростовуються змістом кредитного договору, матеріалами справи, а також обґрунтованими висновками судів першої та апеляційної інстанції у даній справі.
Інші аргументи банку зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанції та ґрунтуються на переоцінці доказів, які були досліджені та оцінені судами з додержанням норм процесуального права. У силу вимог статті 400 ЦПК Українисуд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 24 квітня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. О. Кузнєцов
А. С. Олійник
Г. І. Усик