Постанова
Іменем України
27 березня 2019 року
м. Київ
справа № 161/10861/17
провадження № 61-43467св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя - доповідач), Коротуна В. М., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3,
відповідач - публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 травня 2018 року у складі судді Плахтій І. Б. та постанову апеляційного суду Волинської області від 05 липня 2018 року у складі колегії суддів: Здрилюк О. І., Карпук А. К., Бовчалюк З. А.,
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк») та просив визнати недійсними кредитний договір № ML-601/28/2007 та договір іпотеки № PCL-601/64/2007, укладені між ним та відповідачем 07 вересня 2007 року, а також кредитний договір № CrL-SME A00/109/2008 та договір іпотеки № PM-SME F00/109/2008, укладені між ним та банком 15 серпня 2008 року.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що при укладенні спірних договорів банк приховав від нього повну та об'єктивну інформацію щодо умов кредитування, чим ввів його в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку він повинен сплатити банку, погашаючи кредитну заборгованість у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості, тому вказані договори відповідно до статті 230 ЦК України є недійсними.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 травня 2018 року, залишеною без змін постановою апеляційного суду Волинської області від 05 липня 2018 року, провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «ОТП Банк» про визнання кредитних договорів та договорів іпотеки недійсними закрито.
Закриваючи провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що 17 грудня 2014 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області у справі № 161/10102/13-цухвалене рішення, яке набрало законної сили, у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2018 року ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 травня 2018 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 05 липня 2018 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для розгляду по суті в іншому складі суду.
Касаційна скарга мотивована тим, що позови у даній справі та в справі № 161/10102/13-ц не є тотожними.
Обґрунтовуючи позовні вимоги у цій справі зазначав, що оспорені кредитні договори укладені внаслідок умисного введення його в оману щодо відсоткової ставки та сукупної вартості кредиту, що відповідно до статті 230 ЦК України є підставою для визнання їх недійсними.
У справі № 161/10102/13-ц вимоги обґрунтовував тим, що при укладенні оспорюваних договорів банком не було дотримано вимоги статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Судами при розгляді справи № 161/10102/13-ц не досліджувалися обставини, пов'язані із введенням позивача в обману банком та умисного обману щодо розміру відсоткової ставки та сукупної вартості кредиту.
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Позиція Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
У липні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПАТ «ОТП Банк» та просив: визнати недійсними кредитний договір № ML-601/28/2007 від 07 вересня 2007 року, договір іпотеки № PCL-601/64/2007 від 07 вересня 2007 року, кредитний договір № CRL-SME A00/109/2008 від 15 серпня 2008 року та договір іпотеки № PM-SME A00/109/2008 від 15 серпня 2008 року, укладені між ним та ПАТ «ОТП Банк».
В обґрунтування позову зазначав, що банком при укладенні оспорюваних договорів порушені правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені постановою правління Національного Банку України № 168 від 10 травня 2007 року. Зокрема, банк перед укладенням кредитного договору зобов'язаний надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши про наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування, що ним зроблено не було. Цим банк навмисно ввів його в оману щодо обставин, які мають істотне значення, тому оспорювані договори відповідно до статті 230 ЦК України є недійсними.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Судами встановлено, що Луцьким міськрайонним судом Волинської області розглянута справа №161/10102/13-ц за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «ОТП Банк», у якій позивач заявляв вимоги про визнання недійсними кредитного договору №ML-601/28/2007 та договору іпотеки №PCL-601/64/2007, укладених між ним та відповідачем 07 вересня 2007 року, а також кредитного договору № CrL-SMEA00/109/2008 та договору іпотеки №PM-SME A00/109/2008, укладених 15 серпня 2008 року.
Позов у вказаній справі мотивований тим, що при укладенні кредитних договорів банком не було дотримано вимоги статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та вимоги статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». До кредитного договору № CrL-SME A00/109/2008 від 15 серпня 2008 року позивачу не надавався графік погашення заборгованості, що свідчить про порушення банком пунктів 1.2, 3.2 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного Банку України № 168 від 10 травня 2007 року.
Позивач вважав, що допущені банком порушення діючого законодавства при укладенні кредитних та іпотечних договорів відповідно до статтей 203, 215, 217 ЦК України є підставами для визнання їх недійсними.
Отже, у справі №161/10102/13-ц ОСОБА_3, звертаючись до суду з вимогами про визнання недійсними кредитних та іпотечних договорів, не посилався на статтю 230 ЦК України як на підставу для задоволення позовних вимог.
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 11 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 23 вересня 2015 року, у задоволенні позову у справі №161/10102/13-ц було відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову у вказаній справі, судами не з'ясовувалися обставини щодо введення позивача банком в оману, судові рішення не містять обґрунтувань щодо наявності чи відсутності обману в діях банку при укладенні оспорюваних договорів.
Позови у цивільній справі №161/10102/13-ц та у даній справі не є ідентичними, оскільки спір між сторонами у справах виник з різних підстав, тому висновки судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі є помилковими.
Оскільки порушення судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права призвело до постановлення незаконних судових рішень, вони відповідно до статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 травня 2018 року та постанову апеляційного суду Волинської області від 05 липня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
СуддіН. О. Антоненко В. І. Журавель
В. М. Коротун
В. І. Крат