Справа № 22 - 2812/ 2008 р. Категорія:45
Головуючий в першій інстанції: Кащук А.С.
Доповідач: Щолокова О.В.
23 грудня 2008 року м. Вінниця
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:
Головуючої: Щолокової О.В.
Суддів: Міхасішина І.В., Оніщука В.В.
При секретарі: Яблонській І.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Літинського районного суду Вінницької області від 29 травня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, за участю третьої особи ОСОБА_4 про розірвання договору дарування, визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності на 1/2 частки квартири та гаража та визначення порядку користування квартирою та сараєм, -
встановила:
В січні 2007 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2., третьої особи ОСОБА_4 з вказаним позовом, посилаючись на те, що за час перебування в шлюбі з ОСОБА_2. ними було придбано двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 у сім'ї ОСОБА_4 Оскільки оформленням квартири займався чоловік позивачки, тому лише після розірвання шлюбу 06.11.2006 року остання дізналася про укладення договору дарування вказаної квартири, а не купівлі-продажу, тому просила про задоволення позову та визнати договір дарування квартири недійсним.
В ході розгляду справи ОСОБА_3 змінила позовні вимоги і просила розірвати договір дарування спірної квартири та визнати факт купівлі-продажу цієї квартири, за яким ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_3 та ОСОБА_2. купили дану квартиру. Просила визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири та гаража, а також просила надати їй у володіння та користування кімнату площею 15, 5 кв.м, а відповідачеві ОСОБА_2. кімнату площею 13 кв. м та сарай; а кухню, коридор, ванну кімнату і вбиральню залишити у загальному користуванні.
Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 29 травня 2008 року позов задоволено.
Розірвано договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 03 липня 2002 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2.
Визнано дійсним договір купівлі-продажу, згідно якого ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 купили квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 49, 3 кв. м, за 4200 (чотири тисячі двісті) умовних одиниць (доларів США), 3 липня 2002 року.
Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 та гаража по АДРЕСА_2.
Визначено порядок користування квартирою АДРЕСА_1, надано у користування ОСОБА_3 ізольовану кімнату площею 15, 5 кв. м , а ОСОБА_2. ізольовану кімнату площею 13 кв. м, а решту приміщень: кухню, коридор, ванну кімнату та вбиральну залишено в загальному користуванні ОСОБА_2. та ОСОБА_3
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення.
Колегія суддів перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, укладений 03.07.2002 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2.
договір дарування, є удаваним правочином та був вчинений сторонами для приховання договору купівлі-продажу спірної квартири.
Фактично 03 липня 2002 року було укладено договір купівлі-продажу квартири, за яким ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_2 купив квартиру АДРЕСА_1.
Проте правовим наслідком удаваного правочину, згідно вимог ст. 235 ЦК України не може бути його розірвання. Такий висновок суду є помилковим.
За таких підстав, договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 03 липня 2002 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2., посвідчений державним нотаріусом Літинської державної нотаріальної контори, слід визнати удаваним.
Як встановлено валютним законодавством України, валюта України -гривня, є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань.
А тому вартість спірної квартири за фактично укладеним договором купівлі-продажу 03.07.2002 року становить 22 380 гривень 96 копійок (еквівалентно 4200 доларів США), відповідно до курсу Національного банку України станом на 03.07.2002 року (за 100 доларів США - 532, 88 гривень).
Згідно із ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Як вірно встановлено судом, майно - спірна квартира АДРЕСА_1 було набуто 03.07.2002 року подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_2. під час шлюбу і є спільною сумісною власністю.
Оскільки виник спір з приводу розподілу спірного майна, а тому відповідно до положень ч. 1 ст. 70 СК України частки майна сторін є рівними.
Таким чином, місцевий суд цілком обґрунтовано визнав за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку спірної квартири та встановив порядок користування нею з урахуванням того, що неповнолітня донька проживає з позивачкою.
Разом з тим, необхідно відмовити в задоволенні вимог ОСОБА_3 про розподіл гаражу та сараю, оскільки в матеріалах справи відсутні правовстановлюючі документи на ці будівлі, а в біржовому контракті № 196 від 17.08.1997 року, за яким попередній власник ОСОБА_4 придбав квартиру АДРЕСА_1, гараж та сарай не зазначені (а.с.7-9).
Також ці будівлі не зазначені в оспорюваному договорі дарування.
Крім того, судом першої інстанції при розгляді справи допущено порушення норм процесуального права.
Відповідно до ст. 215 ЦПК України визначено зміст рішення суду, яке складається з вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин.
За положеннями ч. 1 ст. 218 ЦПК України рішення суду або його вступна та резолютивна частина проголошуються негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно. У разі проголошення у судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин судового рішення суд повідомляє, коли особи, які беруть участь у справі, зможуть ознайомитися з повним рішенням суду.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, всупереч зазначеним вимогам закону суд першої інстанції, оголосивши 29.05.2008 року резолютивну частину рішення, в подальшому виготовив не повне рішення суду, як того вимагає ч. 1 ст. 218 ЦПК України, а «Мотивувальний висновок до рішення суду», що взагалі не передбачено діючим законодавством.
Також слід зазначити, що за вимогами ч. 1 ст. 209 ЦПК України суди ухвалюють , тобто і повне рішення, і окремо проголошена судом вступна та резолютивна частина, що не було виконано судом першої інстанції.
За таких обставин рішення місцевого суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_3
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 307, 309, 316 , 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Літинського районного суду Вінницької області від 29 травня 2008 року скасувати.
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третьої особи ОСОБА_4 задовольнити частково.
Визнати удаваним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 03 липня 2002 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Літинської державної нотаріальної контори.
Визнати, що 03 липня 2002 року було фактично укладено договір купівлі-продажу, згідно якого ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_2 купив квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 49, 3 кв. м вартістю 22 380 грн. 96 коп.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1.
Визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_1, надати у користування ОСОБА_3 ізольовану кімнату площею 15, 5 кв. м, а ОСОБА_2 - ізольовану кімнату площею 13 кв. м, а решту приміщень: кухню, коридор, ванну кімнату та вбиральну залишити в загальному користуванні ОСОБА_2. та ОСОБА_3
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 -відмовити.
Рішення набуває законної сили з моменту його проголошення.
Рішення може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двох місяців з дня його проголошення до Верховного Суду України.