Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
28 березня 2019 р. № 820/6904/16
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Панченко О.В.
за участю:
секретаря судового засідання - Самігулліної К.В.,
представника позивача - Саніна А.О. (договір від 01.01.2019, свідоцтво №1491 від 08.01.2014),
представника відповідача - Фіщук О.В. (довіреність №9913/9/20-40 від 28.03.2019),
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) до Слобожанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області (вул.Садова, буд.10, м.Дергачі, Харківська область, 62302, код ЄДРПОУ 39859941) про скасування податкових повідомлень-рішень,-
Позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_3, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд визнати протиправними та скасувати прийняті Слобожанською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Харківській області на підставі акту камеральної перевірки від 08.07.2016 №474/20-11-13-01-01/НОМЕР_1 податкові повідомлення-рішення №0009911301 від 31.07.2016 в повному обсязі та податкове повідомлення-рішення №0010391301 від 21.07.2016 частково, в частині донарахування штрафу в розмірі 20% в сумі 10065,36 грн., як такі, що прийняті с порушенням діючого податкового законодавства України.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 08.07.2016 року Слобожанською ОДПІ ГУ ДФС у Харківській проведено камеральну перевірку ФОП ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1) з питань своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість в період з 01.03.2014р. по 07.07.2016 р, за результатами складений акт №474/20/-11-13-01-01/НОМЕР_1 від 08.07.2016 року. Згідно висновків акту, встановлено порушення ФОП ОСОБА_3 приписів п.57.1. статті 57 Податкового Кодексу України, узгоджені суми податкових зобов'язань з ПДВ по деклараціям з податку на додану вартість за період з 01.03.2014 року по 07.07.2016 року сплачено з порушенням граничних строків. На підставі чого, відповідно до п. 126.1 ст.126 ПК України до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі від 10% до 20% від суми прострочення, на загальну суму 22253,76 грн. згідно наданого розрахунку та винесені податкові повідомлення-рішення від 21.07.2016 року №0010391301 та №0009911301, які винесено на підставі акту перевірки. Вважає, що податкові повідомлення-рішення прийнято з порушенням норм чинного законодавства України, що є підставою для визнання їх протиправним та скасування.
Справу прийнято до розгляду суддею Панченко О.В. 22.01.2019 року після скасування Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду постановою від 27.12.2018 р. попередніх судових рішень, ухвалених в даній справі.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2019 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.
Представник позивача - Санін А.О. (договір від 01.01.2019, свідоцтво №1491 від 08.01.2014), прибув у судове засідання, підтримав доводи позовної заяви, просив суд прийняти рішення про задоволення позову.
Представник відповідача - Фіщук О.В. (довіреність №9913/9/20-40 від 28.03.2019), у судовому засіданні проти позову заперечував, просив суд прийняти рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
У письмовому відзиві на позов (т.1 а.с.1-2) зазначив, що викладені в акті №474/20-11-13-01-01/НОМЕР_1 від 08.07.2016 р. судження ОДПІ про вчинення платником податків податкових правопорушень є правильними та вірними. Вказані порушення встановлені цілком об'єктивно. Податковий орган має право на погашення податкового боргу платника податків в порядку черговості його виникнення незалежно від напряму сплати. За таких підстав податкові повідомлення-рішення від 21.07.2016 року №0010391301 та №0009911301 є правомірними та обґрунтованими.
Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів:
Судовим розглядом встановлено, що позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 пройшов передбачену чинним законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу суб'єкта господарювання - фізичної особи-підприємця, включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, (код НОМЕР_1) та перебуває на обліку як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) в Слобожанській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Харківській області
Як свідчать матеріали справи, 08.07.2016 року, Слобожанською ОДПІ ГУ ДФС в Харківській області, на підставі ст.20, п.75.1 ст.75 та п. 76.1 ст. 76 Податкового кодексу України, в приміщенні Слобожанської ОДПІ проведено документальну позапланову (камеральну) перевірку з питання своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість (код бюджетної класифікації 14010100), фізичною особою підприємцем ОСОБА_4 (рнокпп -НОМЕР_1) за період з 01.03.2014 р. по 07.07.2016 р.
За результатами зазначеної перевірки складено акт №474/20/-11-13-01-01/НОМЕР_1 від 08 липня 2016 року про результати документальної позапланової невиїзної (камеральної) перевірки щодо своєчасності та повноти сплати узгоджених податкових зобов'язань з податку на додану вартість фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 (том 1 а.с. 10-11).
Висновками акту встановлені порушення: п. 57.1 ст. 57 , ст. 200 та ст.203 Податкового кодексу України в частині порушення ФОП ОСОБА_3 граничних термінів сплати узгоджених податкових зобов'язань по податку на додану вартість за період з 01. 03.2014 р. по 07.07.2016 р.
За результатами акту перевірки Слобожанською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Харківській області прийнято податкові повідомлення-рішення від 21 липня 2016 року:
- №0009911301, яким до ФО-П ОСОБА_3 на підставі ст.126 глави 11 розділу ІІ Податкового кодексу України за затримку сплати суми грошового зобов'язання в розмірі 60284 грн. за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) застосовано штраф у розмірі 10% у сумі 6028,40 грн. (том 1 а.с.12);
- № 0010391301, яким до ФО-П ОСОБА_3 на підставі ст.126 глави 11 розділу ІІ Податкового кодексу України за затримку сплати суми грошового зобов'язання в розмірі 81126,80 грн. за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) застосовано штраф у розмірі 20% у сумі 16225,36 грн. (том 1 а.с.13).
Позивач, не погодившись зі спірними податковими повідомленнями-рішеннями оскаржив їх 08.08.2016 року до ГУ ДФС України в Харківській області та до ДФС України.
16 листопада 2016 року позивачем отримано рішення ДФС України про результати розгляду повторної скарги №11762/42/99-99-11-02-01-14 від 08.11.2016 року, яким було підтверджено рішення ГУ ДФС у Харківській області про результати розгляду скарги №04/08-юр від 04.08.2016 та відмовлено у задоволенні скарги в повному обсязі, а податкові повідомлення-рішення від 21.07.2016 №0009911301 та №0010391301 - залишено без змін (том 1 а.с.17-26, 27-30).
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень, а також суджень, відображених суб'єктом владних повноважень в акті №474/20/-11-13-01-01/НОМЕР_1 від 08.07.2016 року, на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд встановив наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України (в редакції чинній на момент розгляду розгляду справи судом попередніх інстанцій) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що адміністративному суду при вирішенні адміністративного спору належить перевірити, зокрема, обґрунтованість саме тих висновків, стосовно обставин спірних правовідносин, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне: підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент проведення перевірки та прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень; далі - ПК України) встановлено право контролюючих органів проводити перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Згідно вимог пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Підпунктом 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України встановлено, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій).
За змістом пункту 76.1 статті 76 ПК України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.
Отже, камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок, встановлених пунктом 75.1 статті 75 ПК України, та за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства на підставі декларацій та інших документів податкової звітності, одержаних від платника. Тобто, перевірка будь-яких інших відомостей, витребування у платника додаткової інформації та документів, подання яких разом з податковою декларацією чинним законодавством не передбачено, камеральною перевіркою не охоплюється.
Фактично предмет камеральної перевірки передбачає встановлення повноти, своєчасності подання платником податкової звітності, перевірку правильності оформлення документів податкової звітності (повноти заповнення усіх необхідних реквізитів, чіткості їх заповнення тощо), перевірку правильності складення розрахунків за податковими платежами (арифметичний підрахунок остаточних сум податків, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування).
Таким чином, у контролюючого органу відсутні повноваження під час проведення камеральної перевірки досліджувати питання своєчасності сплати податків, оскільки останні перебувають поза межами даної перевірки.
Питання ж своєчасності нарахування та сплати податків та зборів до внесення змін Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні" від 21 грудня 2016 року №1797-VIII, положення якого набрали чинності з 01 січня 2017 року, могли бути предметом лише документальної перевірки, якій властиві інші ознаки в залежності від виду такої (виїзна, невиїзна, планова, позапланова).
На відміну від камеральної перевірки, документальна перевірка потребує наявності наказу про її призначення та обов'язкового доведення до відома платника податків про дату та місце її проведення, пред'явлення направлення на перевірку.
При цьому, у відповідності до положень підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 ПК України платник податку має право, крім іншого, бути присутнім під час проведення перевірок та надавати пояснення з питань, що виникають під час таких перевірок, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки, у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому цим Кодексом.
Суд зауважує, що у справі, яка розглядається, податковим органом не приймалося рішення про проведення перевірки, копія наказу про проведення перевірки не була вручена (надіслана) посадовим особам позивача, не було надіслано (вручено) письмове повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Тобто, доказів, які б свідчили про проведення документальної перевірки у відповідності до вимог статей 77, 78 та 79 ПК України, відповідачем в ході розгляду справи не надано.
Таким чином, в даному випадку, відповідач вийшов за межі предмету камеральної перевірки, у зв'язку з чим акт такої перевірки є доказом, здобутим з порушенням Закону, що призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої. Відповідно, прийняті на його підставі податкові повідомлення - рішення не є правомірними.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду по справі №817/98/16 (№К/9901/19536/18), №808/918/17 (№К/9901/3495/17), №812/1028/17 (№К/9901/685/17).
Що стосується висновків акту перевірки, і відповідно загальної суми штрафу, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2015 року по справі №820/5151/15 адміністративний позов Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про стягнення податкового боргу - задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 суму податкового боргу з податку на додану вартість в розмірі 68299,27 грн. на користь Державного бюджету України. Зазначена заборгованість виникла за 2014 рік.
Починаючи з березня 2015 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 сплачував податок на додану вартість.
Внаслідок перерахування поточних платежів в рахунок погашення податкового боргу, що виник у 2014 році, впродовж 01 березня 2014 року - 07 липня 2016 року у ФОП ОСОБА_3 періодично виникав новий податковий борг. У зв'язку із затримкою погашення податкового боргу на нього нараховані штрафні санкції у порядку ст. 126 ПК України.
Станом на дату перевірки ФОП ОСОБА_3 сплатив частину боргу у сумі 30800,00 грн., з яких 25800,00 грн. - шляхом перерахування з поточного рахунку та 5000,00 грн. - за заявою позивача за рахунок від'ємного значення між сумою податкових зобов'язань і сумою податкового кредиту.
Позивачем не оспорюється наявність у нього на момент перевірки боргу у розмірі 37499,27 грн., а відповідачем - факт сплати ФОП ОСОБА_3 боргу у розмірі 30800,00 грн. Відповідно, позивач не оспорює правомірність нарахування штрафу в розмірі 20% від сплаченої суми боргу (30800,00 грн.), що становить 6160,00 грн.
Так, відповідно до п.п.16.1.4. ПК України, платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом України та законами з питань митної справи.
Строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно (п.31.1. ПК України).
Згідно зі ст. 35 Податкового кодексу України сплата податків та зборів здійснюється в грошовій формі у національній валюті України, крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи. Сплата податків та зборів здійснюється в готівковій або безготівковій формі, крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи. Порядок сплати податків та зборів встановлюється цим Кодексом або законами з питань митної справи для кожного податку окремо.
Статтею 36 Податкового кодексу України передбачено, що податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором. Податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом. Виконання податкового обов'язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.
У відповідності до ст. 38 Податкового кодексу України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк. Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку. Спосіб, порядок та строки виконання податкового обов'язку встановлюються цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до пп.49.18.1 п.49.18 ст.49 Податкового кодексу України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
Відповідно до п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з п.9 ст.87 Податкового кодексу України у разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Вказаною нормою Податкового кодексу України визначено обов'язок податкового органу на зарахування усіх платежів на погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.
Визначальним при застосуванні приписів цієї статті є наявність податкового боргу.
Зміст графи "призначення платежу" у платіжних дорученнях за будь-яких умов не має значення, що прямо передбачено п. 87.9 ст. 87 Податкового кодексу України.
Згідно зі ст. 126 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
З дослідженого в судовому засіданні акту перевірки та розрахунку штрафної санкції (том 2 а.с.4-5), пояснень представника відповідача судом встановлено, що контролюючим органом застосовано до позивача штрафну санкцію, передбачену ст. 126 ПК України за несвоєчасну сплату узгоджених податкових зобов'язань за період з 01.03.2014 року по 07.07.2016 року, до яких увійшли, як борг, що стягнуто за постановою Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2015 року по справі №820/5151/15, так і борг, що виник у зв'язку із зарахуванням органом державної податкової служби поточних платежів, що сплачені у вказаному періоді позивачем, в рахунок погашення податкового боргу.
Так, з матеріалів справи судом встановлено та не заперечувалось сторонами у справі, що починаючи з березня 2015 року, ФОП ОСОБА_3 сплачував ПДВ, що підтверджується наступними документами: декларація за лютий 2015 на суму 5084 грн. поповнено спецрахунок на суму 5084 грн. (платіжне доручення № 2469 від 26.03.2015р. на суму 5084 грн.); декларація за квітень 2015 на суму -1012 грн. ( до відшкодування) сплачувати не потрібно; декларація за червень 2015 на суму 5641 грн. поповнено спецрахунок на суму 5641 грн. (платіжне доручення №2613 від 08.07.2015р. на суму 1928 грн., платіжне доручення №2615 від 09.07.2015р. на суму 80 грн., платіжне доручення №2614 від 09.07.2015р. на суму 540,00 грн., платіжне доручення №2617 від 10.07.2015р. на суму 2850 грн., платіжне доручення № 2618 від 10.07.2015р. на суму 243 грн.), декларація за липень 2015 на суму 0 грн. сплачувати не потрібно; декларація за серпень 2015 на суму -699 грн. (до відшкодування) сплачувати не потрібно; декларація за вересень 2015 на суму -2000 грн. (до відшкодування) сплачувати не потрібно; декларація за жовтень 2015 на суму -668 грн. (до відшкодування) сплачувати не потрібно; декларація за листопад 2015 на суму -1000 грн. (до відшкодування) сплачувати не потрібно; декларація за грудень 2015 на суму -633 грн. (до відшкодування) сплачувати не потрібно; декларація за січень 2016 на суму 234 грн. поповнено спецрахунок на суму 234 грн. (платіжне доручення №2618 від 10.07.2015р. на суму 234 грн.); декларація за лютий 2016 на суму 324 грн. поповнено спецрахунок на суму 324 грн. (платіжне доручення №2618 від 10.07.2015р.. на суму 80 грн., платіжне доручення №14 від 27.10.2015р.. на суму 241 грн.), декларація за березень 2016 на суму 33946 грн. поповнено спецрахунок на суму 33946 грн. (платіжне доручення №14 від 27.10.2015р. на суму 1759 грн., платіжне доручення №7 від 15.02.2016р. на суму 2300 грн., платіжне доручення №14 від 21.03.2016р. на суму 3000 грн., платіжне доручення №19 від 23.03.2016р. на суму 6900 грн., платіжне доручення №25 від 28.03.2016р. на суму 14400 грн., платіжне доручення №2 від 07.04.2016р. на суму 5587 грн.), декларація за квітень 2016 на суму 53488 грн. поповнено спецрахунок на суму 53488 грн. (платіжне доручення №2 від 07.04.2016р. на суму14465 грн., платіжне доручення №14 від 22.04.2016р. на суму 1000 грн., платіжне доручення №1 від 26.04.2016р. на суму 3000 грн., платіжне доручення №8 від 28.04.2016р. на суму 29750 грн., платіжне доручення №9 від 04.05.2016р. на суму 5233грн.), декларація за травень 2016 на суму 40622 грн. поповнено спецрахунок на суму 40622 грн. (платіжне доручення №9 від 04.05.2016р. на суму 767грн, платіжне доручення №18 від 12.05.2016р. на суму 12000 грн., платіжне доручення №38 від 25.05.2016р. на суму 20000 грн., платіжне доручення № 46 від 06.06.2016р. на суму 5000 грн., платіжне доручення №47 від 07.06.2016р. на суму 2895 грн.), залишок на спецрахунку 13005 грн. поповнено платіжне доручення №47 від 07.06.2016р. на суму 605грн, платіжне доручення №50 від 14.06.2016р. на суму 1000 грн., платіжне доручення №59 від 16.06.2016р. на суму 3200 грн., платіжне доручення №60 від 17.06.2016р. на суму 3500 грн., платіжне доручення №65 від 23.06.2016р. на суму 3700 грн., платіжне доручення №74 від 29.06.2016р. на суму 1000 грн. (том 1 а.с. 40-94).
Таким чином, у зв'язку з перерахуванням поточних платежів в рахунок погашення податкового боргу, що виник у 2014 році протягом 01.03.2014 року - 07.07.2016 року, у позивача виникав періодично новий податковий борг, у зв'язку із затримкою погашення якого, на нього також нараховані штрафні санкції у порядку ст. 126 ПК України.
Отже, фактично санкції застосовані паритетно, тобто в рівній мірі, як на суму боргу щодо якої існувала фактична затримка погашення, так і на суми наступних платежів. Таким чином, при простроченні сплати певної узгодженої суми грошового зобов'язання, санкції на цю суму по ст. 126 ПК України нараховані неодноразово.
При цьому, суд також звертає увагу на те, що при проведенні перевірки відповідачем не враховано, що з лютого 2015року, в зв'язку зі змінами діючого податкового законодавства, було змінено порядок та механізм зі сплати ПДВ.
Введено систему електронного адміністрування цього податку, в рамках якої було відкрито рахунки в системі електронного адміністрування податку на додану вартість. Порядок списання коштів в рахунок сплати податків було встановлено п. 200-1.7 ст. 200-1 ПК України: кошти, зараховані на рахунок платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, є коштами, які використовуються виключно у цілях, визначених пунктом 5 статті 200-1 цього Кодексу. А право використовувати ці кошти на погашення податкового боргу, було встановлено лише з 29 липня 2016 року (зміни внесено Законом України №643-VІІІ від 16.07.15 року).
Відповідно до п.200-1.5 ст.200-1 ПК України, з рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника перераховуються кошти до державного бюджету в сумі податкових зобов'язань з податку на додану вартість, що підлягає сплаті за наслідками звітного податкового періоду, та на поточний рахунок платника податку за його заявою, яка подається до контролюючого органу у складі податкової звітності з податку на додану вартість, у розмірі суми коштів, що перевищує суму задекларованих до сплати до бюджету податкових зобов'язань та суми податкового боргу з податку. При цьому перерахування коштів на поточний рахунок платника може здійснюватися у разі відсутності перевищення суми податку, зазначеної у складених податкових накладних, складених у звітному періоді та зареєстрованих у Єдиному реєстрі податкових накладних, над сумою податкових зобов'язань з податку за операціями з постачання товарів/послуг, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість у цьому звітному періоді.
Згідно п.п.20, 25 Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2014 року №569, для перерахування до бюджету сум узгоджених податкових зобов'язань відповідно до поданої податкової декларації з податку ДФС не пізніше ніж три робочі дні до закінчення граничного строку, встановленого Кодексом для самостійної сплати податкових зобов'язань, надсилає Казначейству реєстр платників податків, в якому зазначаються найменування або прізвище, ім'я та по батькові платника податку, податковий номер або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб-підприємців, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати будь-які платежі за серією (за наявності) та номером паспорта), індивідуальний податковий номер платника податку, звітний (податковий) період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету. На підставі такого реєстру Казначейство перераховує суми податку до бюджету.
Сплата податкових зобов'язань, визначених контролюючим органом відповідно до підпунктів 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 Кодексу, та сплата передбачених Кодексом штрафних санкцій і пені здійснюються платником податку з поточного рахунку до відповідного бюджету.
При цьому положення п.87.1 ст.87 ПК України (в редакції чинній на момент вчинення спірних правовідносин) встановлювали, що Джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів. Джерелом самостійної сплати грошових зобов'язань з податку на додану вартість є суми коштів, що обліковуються в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, та джерела, зазначені в абзаці першому цього пункту.
А право використовувати ці кошти на погашення податкового боргу, було встановлено тільки з 29 липня 2016 року Законом України №643-VІІІ від 16.07.2015 року, зокрема, п.87.1 ст.87 ПКУ доповнено наступним реченням: "Для погашення такого податкового боргу за рахунок коштів на рахунку платника податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість центральний орган виконавчої влади, що реалізує податкову і митну політику, за умови наявності підстав, передбачених статтею 95 цього Кодексу, надсилає органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, у якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр, у якому зазначаються найменування платника, податковий та індивідуальний податковий номер платника та сума податкового боргу, що підлягає перерахуванню до бюджету. Порядок формування та надсилання органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, такого реєстру визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної податкової і митної політики".
Згідно п.95.3 ст.95 ПК України, стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
Враховуючи вищевикладене, суд підсумовує, позивачем були подані податкові декларації з податку на додану вартість та вчасно здійснено перерахування коштів до бюджету в погашення податкових зобов'язань за податковими деклараціями з ПДВ, в порядку, передбаченому ст.200-1 ПКУ, разом з тим контролюючим органом самостійно змінено напрямок перерахування грошових коштів до бюджету та скеровано їх на погашення податкового боргу за податковим повідомленням рішенням.
Вказані дії податкового органу порушують право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із ст.9 Конституції України, оскільки стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".
Так, у рішенні в справі "Щокін проти України" (п.49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст.1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише «на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні». Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.
Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Доводи представника відповідача про правомірність дій та обґрунтованість рішень суб'єкта владних повноважень не знайшли свого підтвердження в ході судового засідання, а тому адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 слід задовольнити.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 13, 14, 241, 243, 246, 250, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Слобожанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, - задовольнити.
Скасувати податкові повідомлення-рішення Слобожанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області №0009911301 від 31.07.2016 в повному обсязі та податкове повідомлення-рішення №0010391301 від 21.07.2016 в частині донарахування штрафу в розмірі 20% в сумі 10065,36 грн.
Стягнути на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1, АДРЕСА_1) сплачену суму судового збору в розмірі 1378,00 (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Слобожанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області (62301, м.Дергачі, вул. Садова, 10, код ЄДРПОУ 39859941).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду. Або в порядку, передбаченому п. 15.5 Розділу VII КАС України, а саме: до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлений 05 квітня 2019 року.
Суддя О.В. Панченко