Справа № 2-137/2010 р.
03 березня 2010 року Богородчанський районний суд Івано-Франківської області
в складі головуючого-судді: Битківського Л.М.
з участю секретаря Сливінської О.М.
позивачки ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
представника органу опіки і
піклування Богородчанської
райдержадміністрації Костея Р.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Богородчанського районного суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітнього сина ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про позбавлення батьківських прав ,-
встановив:
ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 про позбавлення його батьківських прав стосовно малолітнього сина ОСОБА_5.
Заявлені вимоги мотивувала тим, що батько протягом 10 років ухиляється від виконання своїх обов'язків щодо виховання та матеріального утримання дитини.
В судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала і пояснила, що відповідач являється батьком народженого у шлюбі сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Шлюбні стосунки сторонами фактично розірвано в 1998 році, а офіційно припинення шлюбу зареєстровано у 2001 році. На момент розірвання шлюбних стосунків синові було півтора року. З того часу відповідач, як батько, повністю усунувся від процесу виховання і утримання дитини. Так, через відсутність добровільної ініціативи батька в участі по утриманню дитини, за її зверненням 12.03.1998 року судом постановлено рішення про стягнення з відповідача аліментів на утримання сина в розмірі ? частки від усіх видів його заробітку, але не менше, ніж ? неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На виконання рішення суду, відповідач, який працював сезонно, не оформляючи трудові стосунки, внаслідок чого приховував свої реальні доходи, сплачував аліменти в розмір 8 грн.50 коп. З цієї причини 06.11.2000 року вона відмовилась від стягнення аліментів, оскільки така допомога від батька була принизливою. З метою забезпечити дитині належні умови для проживання та виховання, компенсувати відсутність утримання зі сторони батька, змушена була працювати на двох роботах.
Попри те, що відповідач проживає близько від сина, в межах 10 хвилин ходу, він жодного разу протягом останніх років не проявив ініціативи до зустрічі з ним, ніколи не був у нього вдома, хоч вона не ставила ніяких перешкод у цьому. Рідкісні зустрічі батька з сином відбувались завжди з ініціативи сина. Намагання дитини розбудити батьківські почуття у відповідача часто закінчувались тим, що дитина поверталась від батька засмученою і ображеною через брак нормальної уваги до неї та батьківської турботи. Протягом 12 років відповідач не дбав про фізичний і духовний розвиток дитини, навчання, не цікавився здоров'ям сина, його інтересами, внутрішнім світом, не приділяв жодної уваги його розвитку як особистості. Часто не згадував про сина навіть у день його народження, внаслідок чого дитина зазнавала моральних страждань.
Незважаючи на те, що таке відношення відповідача до своїх батьківських обов'язків тривало протягом довгого часу, нею ініційовано в судовому порядку питання про позбавлення батьківських прав лише тепер з наступних підстав.
На даний час протягом трьох років вона перебуває у шлюбі з громадянином Федеративної Республіки Німеччини. У дитини з вітчимом склались дуже теплі та дружні стосунки. З метою спільного проживання та виховання дитини у повноцінній сім'ї, мають намір виїхати на постійне проживання в Німеччину. Попри те, що відповідач погодився на виїзд дитини закордон, виникають перешкоди у оформленні документів, через невизначеність статусу батька дитини. Крім того, хоче уникнути маніпуляцій зі сторони відповідача своїми батьківськими правами. Тому, вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав в даний час, на її думку, є доцільним та відповідатиме інтересам дитини.
Відповідач в судовому засіданні заявлений позов не визнав. Пояснив, що дійсно після розірвання стосунків між подружжям проживав окремо від дитини і не мав змоги брати постійну участь у вихованні дитини, хоч намагався час від часу відвідувати сина. До 2002 року сплачував аліменти на утримання дитини, а потім через відмову позивачки, припинив їх сплату. Періодично купував для дитини якісь речі. Але часто позивачка не хотіла приймати його допомогу. При зустрічах з сином давав йому як кишенькові гроші так і значні суми. Обставини його життя складались таким чином, що він змушений був часто виїжджати на сезонні роботи, тому не міг уділяти бажаної уваги дитині. Вважає, що позбавлення батьківських прав за таких обставин буде невиправданим і не відповідатиме його інтересам та інтересам дитини. Попри те, що він надав дозвіл на виїзд дитини за кордон на постійне місце проживання, не впевнений, що син буде забезпечений там необхідними умовами для проживання і, що це відповідатиме інтересам дитини.
Представник відповідача в судовому засіданні зазначила, що підстав, визначених ст.164 СК України для позбавлення батьківських прав на її думку немає. Така ініціатива позивачки виникла у зв'язку із можливістю виїхати закордон. Зважаючи на досліджені в судовому засіданні обставини вважає, що у задоволенні позову слід відмовити, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання та утримання дитини.
Представник органу опіки та піклування Богородчанської райдержадміністрації ОСОБА_4 в судовому засіданні заявлені позивачкою вимоги підтримав. Вказав, що дане питання було предметом детального вивчення та обговорення на засіданні комісії з питань захисту прав дитини районної державної адміністрації. Комісією встановлено, що зі сторони відповідача дійсно протягом більше 10 років мало місце ухилення від виконання своїх батьківських обов'язків. Вказані обставини були з'ясовані в тому числі і безпосередньо від дитини в ході довірливих бесід із спеціалістами. Тому, орган опіки та піклування прийняв рішення про можливість позбавлення батьківських прав ОСОБА_2
Заслухавши думку сторін, представника органу опіки та піклування Богородчанської райдержадміністрації, пояснення, свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Статтею 150 Сімейного кодексу України визначено обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини. Зокрема, крім іншого, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Виходячи зі змісту норм Сімейного кодексу України та відповідно до п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», батьківськими правами, яких може бути позбавлено особу є, фактично, право на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно утримують її, та ін.
У відповідності до п.2 ч.1 ст. 164 Сімейного кодексу України, мати і батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
В судовому засіданні встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є батьком малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. У півторарічному віці батько залишив сім'ю і малолітнього сина та ухилявся від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню та матеріальному утриманню.
Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення повноліття. Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначені у ст.181 СК України.
Як встановлено судом, відповідач злісно ухилявся від свого обов'язку по утриманню сина. Так, рішенням Богородчанського районного суду від 12.03.1998 року постановлено стягувати з відповідача в користь ОСОБА_1 на утримання сина аліменти в розмірі ? частини всіх видів його заробітку. Однак відповідач, працюючи сезонно, приховуючи свій реальний заробіток, сплачував на утримання дитини ? неоподатковуваного мінімуму, що складає 8 грн.50 коп. Внаслідок такого підходу до «виконання» свого батьківського обов'язку стягувачка 06.11.2000 року відмовилась від стягнення аліментів. В добровільному порядку відповідач коштів на утримання дитини матері не передавав. Разові та епізодичні випадки передачі дитині кишенькових грошей при зустрічах раз чи два на півріччя не можуть бути розцінені судом як виконання обов'язку утримання дитини, не кажучи уже про додаткові витрати, які несла позивачка самостійно під час захворювань дитини, організації її оздоровлення, відпочинку та дозвілля, тощо.
Відповідач не цікавився духовним та культурним розвитком дитини. Зі слів сина жодного разу за чотири роки, які він займається у музичній школі не чув як він грає на музичному інструменті, не виявляв інтересу до його виступів на шкільних святах чи концертах, тощо.
Як пояснив у судовому засіданні малолітній ОСОБА_5, усі зустрічі з батьком проходили з його ініціативи, оскільки він сам приходив до батька. За останні роки тато ніколи не виявляв ініціативи до їх зустрічей, жодного разу не приходив до нього додому, не цікавився його інтересами, не телефонував. Єдині речі, які пам'ятає подаровані батьком - черевики та велосипед, були придбані ще в дошкільному віці. Під час рідких зустрічей, як правило раз на кілька місяців, спілкування з батьком зводилось до спільного перегляду телепередач. Батько не виявляв зацікавлення його інтересами, і лише після звернення матері до суду почав розпитувати про його про улюблені заняття.
Між батьком та сином немає близьких та теплих почуттів, притаманних батьківсько-синівським відносинам.
Таким чином, узагальнюючи досліджені обставини справи, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2, як батько, не піклувався про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечував необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини. Не спілкувався з сином в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення, не дбав про доступ дитини до культурних та інших духовних цінностей, не сприяв засвоєнню загальновизнаних норм моралі. Крім того, не виявляв інтересу до внутрішнього світу дитини, не створював умов для отримання освіти.
Наведені обставини в судовому засіданні підтвердили сторонни, свідки та доводяться зібраними письмовими матеріалами справи. Таке відношення відповідача стало результатом свідомого нехтування своїми обов'язками.
Висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав підтвердив у судовому засіданні представник органу опіки і піклування.
Відповідно до ст.6 Декларації прав дитини від 20.11.1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою своїх батьків чи у всякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної підтримки. Малолітня дитина не може бути розлучена з матір'ю, крім виключних випадків.
Зважаючи на ту обставину, що позивачка, зареєструвавши повторний шлюб, має намір виїхати на постійне проживання дитини за кордон, а відповідач, шляхом маніпулювання своїми батьківськими правами, може чинити перешкоди спільному з сином проживанню, зважаючи на ставлення відповідача до виконання свої батьківських обов'язків, які він ігнорує протягом тривалого часу, суд вважає за можливе позбавити його батьківських прав стосовно малолітнього сина ОСОБА_5, оскільки він не дбає про фізичний розвиток і здоров'я дитини, не виконує батьківський обов'язок щодо виховання та матеріального утримання сина, захисту його прав та інтересів .
На підставі наведеного, ст.ст.150, 164, 165 Сімейного кодексу України, керуючись ст.ст.213-215 ЦПК України, суд, -
вирішив:
Позов задовольнити. Позбавити ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, батьківських прав щодо малолітнього сина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Копію рішення направити органу опіки та піклування Богородчанської райдержадміністрації та державному органу реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Івано-Франківської області через суд першої інстанції шляхом подання в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.
Головуючий