Справа № 22ц-1935/10 Головуючий у 1 інстанції Дьяченко О.І.
Категорія 33 Доповідач Соломаха Л.І.
23 лютого 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого-судді Пономарьової О.М.
суддів Соломахи Л.І., Бондаренко Л.І.
при секретарі Артамоновій С.О.
за участю:
позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу за позовом ОСОБА_1 до Докучаевського міського суду Донецької області про відшкодування моральної шкоди з апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Старобешівського районного суду Донецької області від 24 грудня 2009 року, -
18 березня 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Докучаевського міського суду Донецької області про відшкодування моральної шкоди.
Зазначав, що в вересні 2006 року ним від імені ОСОБА_2 був поданий адміністративний позов до судді Старобешівського районного суду Донецької області Дьяченка О.І., який був направлений для розгляду до Докучаєвського міського суду. Суддею Докучаєвського міського суду Пивоваровою Ю.О. позов був залишений без руху, а ухвалою від 16 жовтня 2008 року позовна заява була повернута позивачу, як така за якою не усунуті недоліки. Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 20 грудня 2006 року за його апеляційною скаргою ухвала від 16 жовтня 2008 року була скасована, що свідчить про її незаконність і дає йому підстави для відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції України.
Просив стягнути з Докучаевського міського суду Донецької області:
- на відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконним рішенням суду, на підставі ст. 56 Конституції України, ст. 1173 ЦК України 100 посадових окладів судді Докучаївського міського суду;
- на відшкодування моральної шкоди, заподіяної його особовим немайновим правам при здійсненні правосуддя, на підставі ст. ст. 269-280 ЦК України, ст. 32 Конституції України 15 643 125 грн. (а.с. 4-5).
Рішенням Старобешівського районного суду Донецької області від 24 грудня 2009 року ОСОБА_1 в задоволенні позову відмовлено (а.с. 136).
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення його позову.
Зазначає, що суд при розгляді справи не застосовував до спірних правовідносин вимоги ст. 56 Конституції України, а ухвалив рішення на підставі постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року, яка не є законом.
Суд не витребував з Докучаєвського міського суду адміністративну справу № 2а-78/08 та не дослідив її в судовому засіданні.
Суддя Дьяченко О.І., який розглядав справу, є зацікавленим в її розгляді, оскільки підставою для відшкодування йому моральної шкоди є незаконне судове рішення за його позовом саме до судді Дьяченка О.І.
В судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.
Представник відповідача - Докучаевського міського суду Донецької області в судове засідання апеляційного суду не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином, надійшла заява про розгляд справи у відсутність представника суду.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав:
Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що 07 вересня 2006 року ОСОБА_2, в інтересах якої діяв ОСОБА_1, був поданий адміністративний позов до судді Старобешівського районного суду Донецької області про оскарження дій та відшкодування моральної шкоди, який був направлений для розгляду до Докучаєвського міського суду.
Ухвалою судді Докучаєвського міського суду Пивоварової Ю.О. від 28 вересня 2006 року позов був залишений без руху, а ухвалою від 16 жовтня 2006 року позовна заява була повернута позивачу, як така за якою не були усунуті недоліки.
Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 20 грудня 2006 року за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ухвала судді від 16 жовтня 2006 року про повернення позовної заяви була скасована, а справа була направлена на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с. 7).
Відмовляючи позивачу ОСОБА_1 в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до п останови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів» у розумінні положень частини першої статті 2, пунктів 1, 7 і 9 статті 3, статті 17, частини третьої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ. Відповідно до частини 2 ст. 30 ЦПК України відповідачами по справі можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (а.с. 136).
З таким висновком суду погодитися не можливо, до нього суд першої інстанції дійшов, порушивши норми процесуального та матеріального права.
Відмовляючи в задоволенні позову з посиланням на постанову Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів», суд першої інстанції не врахував, що по цій справі предметом позову є відшкодування моральної шкоди, заподіяної ухваленням незаконного рішення у цивільній справі, а не оскарження рішення Докучаєвського міського суду, про що йдеться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 6.
Відповідно до п. 4 ст. 309 ЦПК України порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.
Відповідно до статті 56 Конституції України, на яку посилається позивач як на підставу його позовних вимог, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Проте зазначена конституційна норма не застосовується до правовідносини, що випливають із здійснення правосуддя.
Відповідно до статей 126, 129 Конституції України судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Вплив на них у будь-який спосіб забороняється. Однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім, випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 62 Конституції України матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як неправосудного.
Крім зазначеної конституційної норми, питання відшкодування шкоди, заподіяної при здійсненні правосуддя, врегульовано ст. 1176 ЦК України 2003 року, згідно якої право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. В решті випадків чинним законодавством не передбачено відшкодування моральної шкоди, що виникла внаслідок здійснення правосуддя в цивільних справах.
Правила відшкодування моральної шкоди, що виникла внаслідок здійснення правосуддя в цивільних справах, слід за аналогією застосовувати і до адміністративних справ, оскільки на час прийняття ЦК України 2003 року такий вид судочинства як адміністративне був відсутній і ці справи за участю фізичної особи розглядалися в порядку цивільного судочинства.
Посилання позивача ОСОБА_1 на вимоги ст. 1173 ЦК України, як підставу задоволення позову, також не заслуговує на увагу.
Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Проте вимоги ст. 1173 ЦК України є загальними, а вимоги ст. 1176 ЦК України при вирішенні питання щодо відшкодування шкоди, заподіяної при здійсненні правосуддя, є спеціальними, і тому повинен застосовуватися саме спеціальний закон.
Оскільки позивачем не доведено про наявність в діях судді Докучаєвського міського суду, що постановив по адміністративній справі ухвалу від 16 жовтня 2006 року про повернення позовної заяви, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, заподіяної постановленням незаконної ухвали від 16 жовтня 2006 року відсутні.
Що стосується довода апеляційної скарги про зацікавленість судді Дьяченка О.І. в розгляді справи, він не заслуговує на увагу. По-перше, в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 відвід судді Дьяченко О.І. з цих підстав не заявляв. По-друге, розгляд суддею Дьяченком О.І. справи за позовом ОСОБА_1 до Докучаєвського міського суду про відшкодування моральної шкоди, яка заподіяна внаслідок постановлення суддею Докучаєвського міського суду незаконної ухвали про повернення позовної заяви ОСОБА_2, в інтересах якої діяв ОСОБА_1, до судді Дьяченка О.І., не потягло неправильне або необ'єктивне вирішення справи, а тому підстави для скасування судового рішення та направлення його на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених п. 1 ст. 311 ЦПК України, відсутні.
Що стосується доводів апеляційної скарги про не витребування судом для дослідження в судовому засіданні адміністративної справи, апеляційний суд вважає, що необхідність в цьому відсутня. Позивачем ОСОБА_1 до позову долучена ухвала Апеляційного суду Донецької області від 20 грудня 2006 року по цій адміністративній справі, з якої вбачаються всі обставини справи.
Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення також про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову, але з інших правових підстав, а саме, через його необґрунтованість.
Що стосується вимог ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про визнання, що
- суд в особі судді Дьяченка О.І. не сприяв відповідно до ст. 10 ЦПК України здійсненню його прав;
- тривалий розгляд справи обумовлений зацікавленістю судді Дьяченка О.І. та є порушенням ст. 17 Європейської конвенції з прав людини;
- суд порушив вимоги ст. 14 Європейської конвенції з прав людини;
- судом порушений принцип змагальності сторін;
- суд низложив диспозитивність цивільного судочинства;
- відповідач відмовився дотримуватися Конституції України та законів України;
- суд не забезпечив захист його прав, що призвело до дискримінації прав
вони виходять за межі апеляційного розгляду справи.
Відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України п ід час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Зазначені вимоги не були предметом розгляду у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
При зверненні до суду з позовом позивач судовий збір не сплачував, від його сплати він відповідно до ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. «Про державне мито», п. 5 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» ЦПК України не звільнений.
Відповідно до ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993р. «Про державне мито» з позову про відшкодування моральної шкоди підлягає сплаті судовий збір в розмірі 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що складає 8 грн. 50 коп.
При зверненні до суду позивач просив його звільнити від сплати судового збору, проте зазначене клопотання задоволенню не підлягає. Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. «Про державне мито» встановлення додаткових, крім передбачених ст. 4 Декрету пільг щодо сплати судового збору, є компетенцією місцевих рад.
Суд відповідно до частини 1 ст. 82 ЦПК України може лише відстрочити або розстрочити сплату судового збору.
Відповідно до частини 3 ст. 79 ЦПК України судовий збір не є судовими витратами, пов'язаними з розглядом справи, від сплати яких суд може звільнити або зменшити їх розмір на підставі частини 3 ст. 82 ЦПК України.
Оскільки в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, при зверненні до суду він судовий збір не сплачував, такий підлягає стягненню на користь держави за рішенням суду.
Відповідно до пункту 5 частини 4 ст. 81 ЦПК України витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про відшкодування шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду оплаті не підлягають.
Керуючись ст. 307, ст. 309, ст. 314, ст. 316 ЦПК України, Апеляційний суд Донецької області, -
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Старобешівського районного суду Донецької області від 24 грудня 2009 року скасувати та ухвалити нове.
Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до Докучаевського міського суду Донецької області про відшкодування моральної шкоди.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 08 (вісім) гривень 50 коп. (на розрахунковий рахунок 31411537700004, отримувач - місцевий бюджет Ворошиловського району м. Донецька, ЄДРПОУ 34686537, банк ГУ ДКУ в Донецькій області, МФО 834016, код бюджетної класифікації 22090100).
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.
Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: О.М. Пономарьова
Судді: Л.І. Соломаха
Л.І. Бондаренко