02 квітня 2019 року
м. Київ
Справа № 916/1422/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Вронська Г.О.
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.
розглянувши матеріали касаційної скарги Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту)
на рішення Господарського суду Одеської області
(суддя - Петров В.С.)
від 04.10.2018
та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду
(головуючий - Аленін О.Ю.; судді: Лавриненко Л.В., Філінюк І.Г.)
від 16.01.2019
у справі № 916/1422/18
за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту)
до Одеської митниці ДФС
про зобов'язання укласти договір,
за участю представників учасників справи:
позивача - Шабаровський Б.В.;
відповідача - Борисова Т.М.;
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1.Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) (далі - ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Одеської митниці ДФС про зобов'язання укласти договір на відшкодування витрат за спожиту електроенергію в редакції, запропонованій позивачем.
1.2. В обґрунтування позовних вимог ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) посилається на те, що обов'язок орендаря з укладання договорів по утриманню орендованого майна, зокрема про відшкодування витрат балансоутримувача за спожиту електричну енергію прямо передбачений умовами договору оренди державного нерухомого майна (п. 5.9 договору) та безумовно виступає правовою підставою для вчинення такого правочину.
2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.10.2018 у задоволенні позову відмовлено.
2.2. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.01.2019 рішення Господарського суду Одеської області від 04.10.2018 залишено без змін.
2.3. Господарськими судами встановлено такі фактичні обставини справи:
- між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (орендодавець) та Південною митницею (орендар) 03.12.2008 було укладено договір оренди № ДФ-160 нерухомого майна, що належить до державної власності, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, зокрема, нежитлові приміщення, загальною площею 1 239, 4 кв.м, територіально розташовані в будинку морського вокзалу (інв. №073000), що перебуває на балансі Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт", за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 6 (пункт 1.1. договору);
- відповідно до пункту 5.9 договору орендар зобов'язується здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна. Протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю;
- 03.12.2008 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (орендодавець) та Південною митницею (орендар) підписано акт приймання-передачі державного нерухомого майна, що перебуває на балансі Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" до договору оренди від 03.12.2008, укладеного з Південною митницею;
- відповідно до Закону України "Про морські порти України", що набрав чинності 13.06.2013, розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.03.2013 №133-р та наказу Міністерства інфраструктури України від 19.03.2013 № 163 Державне підприємство "Адміністрація морських портів України", яке є позивачем, було утворено внаслідок виділу та стало правонаступником державних підприємств морського транспорту у частині майна, прав та обов'язків відповідно до розподільчих балансів;
- згідно з наказом ДП "Адміністрація морських портів України" № 17 від 13.06.2013 Одеську філію ДП "Адміністрація морських портів України" наділено відповідним майном, правами та зобов'язаннями, що перешли до неї від ДП "ОМТП", яке було передано адміністрації Одеського морського порту за актом приймання-передачі майна, майнових прав та зобов'язань № 19 від 13.06.2013, для здійснення відповідних повноважень (діяльності) від імені та в інтересах Адміністрації. Відтак, починаючи з 13.06.2013, Адміністрація є правонаступником ДП "ОМТП" за договором оренди нерухомого майна № ДФ-160 від 03.12.2008 з відповідними правами, зобов'язаннями та відповідно виступає балансоутримувачем орендованого майна за договором;
- між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (орендодавець) та Одеською митницею ДФС, що є правонаступником Південної митниці (орендар), 27.09.2016 було укладено договір про внесення зміни до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 03.12.2008 (обліковий номер договору № 20984091633), згідно з яким сторонами були внесені відповідні зміни стосовно нерухомого майна, яке є предметом договору оренди в п. 1.1. договору, а також щодо реквізитів сторін і балансоутримувача. Зокрема, згідно з п. 1.1.2 п. 1.1. договору оренди (в новій редакції) орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме нерухоме майно, яке знаходиться на балансі ДП "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту), (балансоутримувач 2): нежитлові приміщення, загальною площею 1438,30 кв.м., територіально розташованих в будинку морського вокзалу (інв. №073000), за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 6. У пунктах 5, 7 договору про внесення змін сторони погодили, що ці зміни набирають чинності з дня їх підписання сторонами та скріплення печатками. Сторони домовилися, що даний договір про внесення змін до договору оренди від 03.12.2008 регламентує взаємовідносини між сторонами, що виникли між ними з 13.06.2013 відповідно до положень статті 631 Цивільного кодексу України. На відношення сторін, що не врегульовані цими змінами, розповсюджуються умови договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 03.12.2008.
2.4. Оскільки орендарем не було укладено після підписання договору оренди з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю, 13.09.2017 головним інженером Адміністрації Одеського морського порту було направлено начальнику Одеської митниці ДФС лист (вих. № 33А/1962) з проектами договорів згідно з пунктом 5.9 договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № ДФ-160 від 03.12.2008 на відшкодування експлуатаційних витрат (водопостачання, водовідведення та теплопостачання) та відшкодування експлуатаційних витрат за спожиту електричну енергію з проханням підписати вказані проекти і повернути для подальшого узгодження з боку Одеської філії ДП "АМПУ". 16.03.2018 позивачем повторно направлено відповідачу лист за вих. №19-33А/492 із зазначенням, що 13.09.2017 на адресу відповідача вже направлявся рекомендаційний лист щодо укладення договорів про відшкодування витрат за спожиті комунальні послуги, але з огляду на відсутність відповіді на вказаний лист позивач просив повторно погодити зазначені договори. Не укладення відповідачем договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю стало підставою для звернення позивача до суду із заявленим позовом про зобов'язання відповідача укласти договір на відшкодування витрат за спожиту електроенергію в наведеній у позові редакції.
2.5. Суди попередніх інстанцій визнали обґрунтованими доводи позивача про наявність у відповідача обов'язку щодо укладення договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю, що випливає зі змісту п. 5.9 договору оренди № ДФ-160 від 03.12.2008. Разом з тим суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, прийняв рішення про відмову в позові у зв'язку із пропуском позовної давності.
Так, Одеською митницею ДФС було заявлено про застосування позовної давності у відзиві на позовну заяву від 08.08.2018 та у запереченнях від 03.09.2018. При цьому господарськими судами встановлено, що спірні правовідносини між сторонами спору виникли на підставі договору № ДФ-160 від 03.12.2008 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до пункту 5.9. якого орендар зобов'язався здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна, а також протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю. Враховуючи те, що договір оренди був укладений 03.12.2008, то граничний строк укладення відповідачем договору відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг сплинув 24.12.2008 (з урахуванням вихідних днів). В свою чергу порушення прав балансоутримувача виникло з 25.12.2008. Отже, строк на звернення балансоутримувача до суду за захистом своїх прав розпочався 25.12.2008 та сплив 25.12.2011. Враховуючи те, що балансоутримувач звернувся із заявленим позовом до суду лише у липні 2018 року, суди попередніх інстанцій вважали, що позивачем подано позов з пропуском позовної давності для заявлення вказаних вимог до відповідача.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись з постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.01.2019 та рішенням Господарського суду Одеської області від 04.10.2018, ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
3.2. Узагальнені доводи касаційної скарги:
- судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, а саме статті 261 Цивільного кодексу України. Так, на думку скаржника, спірні правовідносини можливо віднести до групи відносин з тривалою дією чи відносин, що досі тривають, а отже станом на день звернення до суду з даним позовом позовна даність не сплила;
- поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось те, що Законом України "Про житлово-комунальні послуги" прямо передбачений обов'язок на укладання договору на надання житлово-комунальних послуг, а в даному випадку на відшкодування експлуатаційних витрат відповідно до умов договору. Не враховано господарськими судами також положень Типового договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 28.03.2000 № 1774, а також постанови Кабінету Міністрів України від 18.08.2010 № 751 "Про затвердження Положення про пункти пропуску через державний кордон та пункти контролю".
3.3. У відзиві на касаційну скаргу Одеська митниця ДФС просила відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. При цьому наведено такі доводи:
- суди попередніх інстанцій у повній відповідності до фактичних обставин справи та положень чинного законодавства України, враховуючи відсутність доказів поважності пропуску позовної давності зі сторони позивача у матеріалах справи, дійшли висновку про необхідність застосування наслідків її спливу. Твердження скаржника у касаційній скарзі про наявність триваючого правопорушення зі сторони Одеської митниці ДФС є помилковим. Так, у пункті 5.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України), оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення. Проте в даній справі позивачем не заявлялась вимога про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном;
- у пункті 2.1. договору про відшкодування витрат за спожиту електроенергію, який наведений в позовній заяві, не зазначена ціна договору;
- у касаційній скарзі ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) помилково посилається на положення Закону України "Про житлово-комунальні послуги", які станом на сьогодні не введені в дію. Відповідно до положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги" в чинній редакції до предмета його регулювання не належать відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії;
- умови пункту 4 додатку № 4 "Порядок розрахунків" до договору про відшкодування витрат за спожиту електроенергію суперечать положенням частин 1, 5 статті 58 Бюджетного кодексу України, пункту 20 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, пункту 2.9 Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, який затверджений наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012 № 309;
- умови пункту 13.1 договору, в редакції запропонованій позивачем, не відповідають положенням частини 7 статті 180, частини 2 статті 187 Господарського кодексу України та статті 631 Цивільного кодексу України;
- судами попередніх інстанцій не враховано положення частин 1-3 статті 188, частини 2 статті 556 Митного кодексу України, частини 3 статті 11 Закону України "Про морські порти України", згідно з якими органи доходів і зборів наділені правом на безоплатне розміщення структурних підрозділів у службових та побутових приміщеннях підприємств, незалежно від форм власності та підпорядкування, та користування обладнанням, засобами та каналами зв'язку без відшкодування витрат за користування таким майном;
- умови договору, в редакції запропонованій позивачем, не відповідають положенням Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 № 28, яка втратила чинність згідно з постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 № 312, а також умовам Типового договору про постачання електричної енергії, викладеного у додатку 3 до загаданих Правил; не відповідають вони й умовам примірних та типових договорів, які є додатками до Правил роздрібного ринку електричної енергії, які затверджені постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 № 312.
4. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався суд
4.1. Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно з частиною 1 статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Положеннями частин 2, 3 статті 181 Господарського кодексу України передбачено, що проект договору може бути запропонований будь-якою із сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.
Відповідно до частини 1 статті 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
Виходячи з наведеного, суд вправі задовольнити позов про спонукання укласти договір лише в разі, якщо встановить, що існує правовідношення, в силу якого сторони зобов'язані укласти договір, але одна із сторін ухилилася від цього.
4.2. Суди попередніх інстанцій, встановивши, що відповідно до пункту 5.9 договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, орендар зобов'язався здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна; протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю, дійшли висновку, що відповідач безпідставно ухиляється від укладання договору про відшкодування експлуатаційних витрат за спожиту електричну енергію, а тому вимоги позивача є правомірними.
4.3. Разом з тим місцевим господарським судом, з яким погодився суд апеляційної інстанції, прийнято рішення про відмову в позові у зв'язку зі спливом позовної давності.
4.4. Колегія суддів не погоджується з наведеним висновком судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Нормами статті 261 Цивільного кодексу України врегульовано визначення початку перебігу позовної давності. Так, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
4.5. Виходячи зі змісту пункту 5.9 договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, обов'язок ініціювати укладення договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю протягом 15 робочих днів покладено на орендаря. При цьому умовами договору не визначено строку, протягом якого з пропозицією укласти відповідний договір може звернутися балансоутримувач. Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем 13.09.2017 направлено лист Одеській митниці ДФС з проектами договорів згідно з пунктом 5.9 договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № ДФ-160 від 03.12.2008 на відшкодування експлуатаційних витрат (водопостачання, водовідведення та теплопостачання) та відшкодування експлуатаційних витрат за спожиту електричну енергію з проханням підписати вказані проекти і повернути для подальшого узгодження з боку Одеської філії ДП "АМПУ".
4.6. Також колегія суддів звертає увагу на те, що у постанові Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі № 916/3164/14 викладено таку праву позицію.
Згідно з частинами 1, 2 статті 188 Митного кодексу України з метою прискорення виконання митних формальностей під час переміщення транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України працівники водного, повітряного, автомобільного та залізничного транспорту сприяють посадовим особам органів доходів і зборів у виконанні ними своїх службових обов'язків. Адміністрація автомобільних, морських і річкових портів, міжнародних аеропортів, прикордонних залізничних станцій або інших обладнаних місць, у межах яких діють пункти пропуску через державний кордон України, на безоплатній основі забезпечує органи доходів і зборів необхідними службовими приміщеннями, обладнанням, засобами зв'язку та створює їм належні умови для роботи.
Відповідно до частини 2 статті 556 цього Кодексу у разі якщо митне оформлення товарів здійснюється органами доходів і зборів безпосередньо на територіях або в приміщеннях підприємств, зазначені підприємства, незалежно від форми власності та підпорядкування, зобов'язані безоплатно надавати органам доходів і зборів у тимчасове користування відповідні службові та побутові приміщення, а також обладнання, засоби та канали зв'язку.
Аналогічні положення наведено у статті 11 Закону України "Про морські порти України" (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), згідно з якою адміністрація морських портів України або власник морського терміналу на безоплатній основі надає у користування приміщення для організації пункту пропуску через державний кордон України, де здійснюються в установленому законодавством порядку прикордонний, митний, санітарно-карантинний та екологічний контроль і пропуск через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна.
Із системного аналізу зазначених норм матеріального права можна зробити висновок, що чинним законодавством передбачено безоплатне забезпечення (надання у тимчасове користування) органів доходів і зборів службовими та побутовими приміщеннями, а також обладнанням, засобами та каналами зв'язку для виконання митних формальностей. Водночас зазначеними нормами не передбачено покладення витрат з утримання такого майна на балансоутримувача або на особу, з якою митні органи уклали договір оренди чи зберігання.
З огляду на наведене, колегією суддів відхиляються доводи Одеської митниці ДФС, викладені у відзиві на касаційну скаргу, в цій частині.
4.7. Ухилення орендаря від укладення згаданого договору є порушенням зобов'язання, передбаченого договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності. Невиконання такого зобов'язання не звільняє орендаря від обов'язку укласти відповідний договір і після спливу визначеного 15-денного строку протягом всього строку оренди з ініціативи балансоутримувача, з огляду на те, що Одеська митниця ДФС з 03.12.2008 користувалася і продовжує користуватися приміщеннями за договором оренди державного майна, не відшкодовуючи балансоутримувачеві такого майна витрати на його утримання.
4.8. Суди попередніх інстанцій наведеного не врахували, як наслідок дійшли необґрунтованого висновку про сплив позовної давності за вимогою ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) до Одеської митниці ДФС про зобов'язання укласти договір на відшкодування витрат за спожиту електроенергію.
4.9. При цьому господарські суди не дали правової оцінки умовам договору на відшкодування витрат за спожиту електроенергію в редакції, викладеній позивачем, на їх відповідність вимогам законодавства у сфері електропостачання, у зв'язку з чим у суду касаційної інстанції, виходячи з положення частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, не має можливості надати оцінку доводам сторін в цій частині, які викладені у касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу.
5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
5.1. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
5.2. Згідно з частиною 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або
2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або
3) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
5.4. З врахуванням викладеного, оскільки як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а у Верховного Суду відсутня процесуальна можливість з'ясувати дійсні обставини справи, що перешкоджає ухвалити нове рішення у справі, то це відповідно є підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій, та передання справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
5.5. При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, дослідити всі зібрані у справі докази, надати правову оцінку умовам договору на відшкодування витрат за спожиту електроенергію в редакції, викладеній позивачем, на їх відповідність вимогам законодавства у сфері електропостачання. В залежності від встановленого і відповідно до вимог закону вирішити спір.
6. Судові витрати
6.1. Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.
Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -
1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) задовольнити частково.
2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.01.2019 та рішення Господарського суду Одеської області від 04.10.2018 у справі № 916/1422/18 скасувати, а справу № 916/1422/18 передати на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.
Головуючий В. Студенець
Судді О. Баранець
Г. Вронська