02 квітня 2019 року м. Київ
справа № 755/347/17
провадження № 22-ц/824/3893/19
Київський Апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого - Іванової І.В.
суддів - Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.
при секретарі -
сторони :
позивач - ОСОБА_1
відповідачі - ОСОБА_2, Приватне акціонерне товариство «Страхова Компанія «Юнівес»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 07 грудня 2018 року у складі судді Виниченко Л.М., повний текст складений 12.12.2018 року,
встановив:
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 та ПрАТ «Страхова Компанія «Юнівес», посилаючись на те, що 15.09.2016 р. ОСОБА_2, керуючи автомобілем «Honda», при перестроюванні не надала перевагу в русі автомобілю «Tayota», що належить на праві власності позивачу, внаслідок чого автомобіль позивача отримав механічні пошкодження.
На момент ДТП цивільна-правова відповідальність відповідача ОСОБА_2, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, була застрахована в ПрАТ «Страхова компанія «Юнівес».
16.09.2016р. позивач звернувся до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування, а 21.12.2016р. ПрАТ «Страхова компанія «Юнівес» перерахував позивачу частину страхового відшкодування в розмірі 9248,32 грн.
Позивач вважає, що дана сума значно занижена відповідно до реальної вартості ремонту автомобіля яка становила 33575,51 грн.
Згідно висновку судової автотоварознавчої експертизи № 797 від 16.07.2017 р., вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу автомобіля, внаслідок його пошкодження на дату фактичного проведення ремонту 29.10.2016р. становила 32508,84 грн. При цьому втрата товарної вартості автомобіля внаслідок аварійних пошкоджень в дорожньо-транспортній пригоді на дату фактичного проведення ремонту 29.10.2016р. становила 20298,70 грн.
Таким чином, позивач з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив стягнути з ОСОБА_2 у відшкодування втрати товарної вартості транспортного засобу суму в розмірі 20298,70 грн., франшизу в розмірі 2000 грн., моральну шкоду в розмірі 10000 грн. та стягнути з ПрАТ «Страхова компанія «Юнівес» решту страхового відшкодування в розмірі 21260,52 грн. та пеню в розмірі 3991,95 грн.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 07 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 втрату товарної вартості транспортного засобу в розмірі 20298 грн. 70 коп., франшизу в розмірі 2000 грн., моральну шкоду в розмірі 2000 грн., судовий збір в розмірі 837 грн. 88 коп. та витрати на проведення експертизи в розмірі 1773 грн. 41 коп., а всього суму 26909 грн. 99 коп.
Стягнуто з ПрАТ «Страхова компанія «Юнівес» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування в розмірі 20 573 грн. 51 коп., судовий збір в розмірі 264 грн. 52 коп. та витрати на проведення експертизи в розмірі 1636 грн. 34 коп., а всього суму 22474 грн. 37 коп. В решті позовних вимог відмовлено.
Відповідач ОСОБА_2 не погоджуючись з таким рішенням в частині стягнення з неї коштів подала апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення та відмовити у задоволенні цих позовних вимог зазначивши, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається, що суд зменшивши суму страхового відшкодування, відповідно не зменшив втрату товарної вартості КТЗ, при цьому не врахував, що експерт посилався на Методику, яка вже не застосовується. Крім того, апелянт послалась на те, що позивачем не доведено отримання моральної шкоди та за наявності підстав не застосовано ч.4 ст.1193 ЦК України, оскільки вона є інвалідом 2 групи довічно, отримує пенсію по інвалідності в розмірі 1452 грн., інших доходів не має, на її утриманні знаходяться троє дітей 2002,2008,2011 року народження.
ОСОБА_1 у відзиві на скаргу, зазначив, що експерт застосував Методику не в старій редакції, а зі змінами, тому ніяких порушень не вбачається, крім того, сторонами не ставився під сумнів висновок експерта у справі та не заявлялось клопотань про призначення повторних або додаткових судових експертиз, не надавалося заперечень про неправильний розрахунок або перерахунок ВТВ КТЗ. Крім того, зазначив, що суд правильно визначив морально шкоду із врахуванням судової практики про відшкодування моральної шкоди, також звертає увагу, що ОСОБА_2 зареєстрована, як фізична особа-підприємець та засновник декількох юридичних осіб, які не перебувають в стадії припинення.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмово провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмово провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 15.09.2016 р. сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Tayota», що належить на праві власності позивачу та автомобіля «Honda», під керуванням відповідача ОСОБА_2, внаслідок чого автомобіль позивача ОСОБА_1 отримав механічні пошкодження.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 11.11.2016 р. ОСОБА_2 визнано винною у скоєнні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП і призначено адміністративне стягнення у вигляді штрафу (т.1 а.с. 6).
Відповідно до Полісу №АК/4671749 обов'язкового страхування цивільно-правої відповідальності власників наземних транспортних засобів від 28.07.2016 р., відповідач ПрАТ «Страхова компанія «Юніверс» зобов'язався у разі настання страхового випадку пов'язаного з експлуатацією транспортного засобу «Honda», державний номерний знак НОМЕР_1, сплатити страхове відшкодування, з лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну майну в сумі 100000,00 грн., франшиза - 2000,00 грн. (т.2 а.с.77).
30.11.2016 р. ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ «Страхова компанія «Юнівес» із заявою про відшкодування шкоди заподіяної внаслідок пошкодження транспортного засобу (т. 1 а.с. 167).
ПрАТ «Страхова компанія «Юнівес» здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 9248,32 грн.
Відповідно до висновку № 797 судової автотоварознавчої експертизи від 16.07.2017 р., складеного ФОП ОСОБА_4, вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу транспортного засобу "Toyota Venza", 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2, у результаті пошкодження транспортного засобу під час дорожньо-транспортної пригоди, що сталась 15.09.2016р., на дату фактичного проведення ремонту 29.10.2016р. становила 32508,84грн. (т.1 а.с. 107-135)
Зазначені обставини підтверджуються матеріалами справи та фактично не заперечуються сторонами.
Задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення із страхової компанії грошових коштів, суд першої інстанції виходив з того, що різниця між вартістю матеріального збитку, згідно висновку експерта та виплаченою відповідачем ПрАТ «Страхова компанія «Юнівес» сумою із врахування зменшення на суму франшизи та зменшенню на 687,01 грн. за бризговики, становить 20 573 грн. 51 коп., тому саме ця сума коштів підлягає примусовому стягненню із страхової компанії та судові витрати. При цьому суд відмовив позивачу в задоволенні стягнення з ПрАТ «Страхова компанія «Юнівес» пені.
В цій частині рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржується.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до висновку №797 судової автотоварознавчої експертизи від 16.07.2017р. втрата товарної вартості транспортного засобу "Toyota Venza", 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2, у результаті пошкодження транспортного засобу під час дорожньо-транспортної пригоди, що сталась 15.09.2016 р., на дату фактичного проведення ремонту 29.10.2016р. становить 20298,70 грн.
Ухвалюючи рішення про стягнення коштів з ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, майнова шкода у виді втрати товарної вартості транспортного засобу та сума франшизи повинна бути відшкодована винною особою.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з наступних підстав.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України спричинені особі збитки є втрати, яких вона зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які вона зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Згідно з частини першої, другої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Згідно зі статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховиком у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством,
При цьому, згідно з пунктом 2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (в редакції Наказу Міністерства юстиції N 1335/5/1159 від 24.07.2009р., вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Відповідно до пункту 8.3 Методики вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.
Отже, за змістом указаних положень законодавства величина втрати товарної вартості входить до вартості матеріального збитку (реальних збитків).
За таких обставин, суд правильно застосував до спірних правовідносин положення Методики, вірно з'ясував фактичний розмір заподіяних позивачу збитків та дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача суму втрати товарної вартості транспортного засобу у розмірі 20298,70 грн., яка вказана у висновку товарознавчої експертизи.
Доводи скарги ОСОБА_2 про те, що в експертизі неправильно визначена втрата товарної вартості, оскільки експерт для порівняння керувався ціною пропозиції продажу автомобілів, а не реальною ціною за якою вони купувались, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідач ОСОБА_2 не надала доказів на спростування розміру втрати товарної вартості, визначеної експертом.
Таким чином, в цій частині рішення суду підлягає залишенню без змін.
Разом з тим, судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги щодо необґрунтованості судового рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди.
Питання про відшкодування моральної шкоди, вирішується відповідно до ст. 23 ЦК України, а саме при визначенні розміру грошового відшкодування враховується характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, і інші обставини, що заслуговують уваги.
Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Стаття 1167 Цивільного кодексу України встановлює підстави відповідальності за завдану моральну шкоду.
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов та стягуючи з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 2000 грн. виходив з того, що пошкодження автомобіля позивача призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків та істотності вимушених змін в його житті.
Проте з висновком суду щодо необхідності стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди погодитись не можна, оскільки суд першої інстанції не врахував обставини справи зокрема те, що позивач є власником іншого транспортного засобу HONDA VER, 1200, 2012 р.в., яким мав змогу користуватись під час ремонту пошкодженого автомобіля (т.1 а.с.233).
Крім того, з акту виконаних ремонтних робіт від 29.10.2016 року вбачається, що роботи виконані за один день (т.1 а.с.8-9).
Таким чином, позивач в цій частині не довів свого позову, що є його обов'язком, відповідно до засад змагальності сторін за ст.12 ЦПК України.
Крім того, позивачем не доведено, що під час ДТП йому було заподіяно шкоду здоров'ю, оскільки при наявності такої шкоди страхова компанія відповідно до вимог чинного законодавства зобов'язана сплатити потерпілому моральну шкоду.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог.
Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381 ЦПК України, Київський Апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
постановив :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 07 грудня 2018 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 2000 грн. скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову про стягнення моральної шкоди відмовити.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 07 грудня 2018 року в частині визначення загальної суми стягнутих коштів та розподілу судових витрат змінити, стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 286 грн. 68 коп. судового збору, таким чином визначити до стягнення всього 24 358 грн. 79 коп.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків передбачених ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий:
Судді :