02 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 755/13820/18
провадження № 22-ц/824/1389/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді- Кравець В.А.,
суддів - Мазурик О.Ф., Махлай Л.Д.
за участю секретаря судового засідання - Нечваль А.А.
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»
відповідач - ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - ЛитвиненкоОлени Леонідівни
на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 листопада 2018 року у складі судді Марфіної Н.В.
у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У вересні 2018 року представник позивача ГаренкоН.В. звернулась до суду з позовом про стягнення заборгованості.
В обґрунтування вимог зазначала, що відповідач з метою отримання банківських послуг підписала заяву №б/н від 19 квітня 2012 року, згідно з якою отримала кредит у розмірі 300,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Звертала увагу на те, що відповідач при укладенні договору дала свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Заявою відповідача підтверджується той факт, що вона була повністю проінформована про умови кредитування, які були надані відповідачу для ознайомлення в письмовій формі. Вказує, що позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором, та в межах встановленого кредитного ліміту. Проте, відповідач своєчасно не повернула кошти за кредитним договором, у зв'язку з чим утворилася заборгованість. Таким чином, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №б/н від 19 квітня 2012 року у загальній сумі 26 578,62 грн. станом на 22 серпня 2018 року, яка складається із тіла кредиту - у сумі 2 667,93 грн., відсотків за користування кредитом - у сумі 13 957,58 грн., нарахованої пені - у сумі 8 211,27 грн., та штрафів - у сумі 500,00 грн. (фіксована частина) та 1 241,84 грн. (процентна складова), та стягнути суму судового збору у розмірі 1 762,00 грн.
Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 05 листопада 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з указаним рішенням, 07 грудня 2018 року представник позивача Литвиненко О.Л. звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати заочне рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, стягнути з відповідача судові витрати. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, без повного, всебічного та об'єктивного дослідження обставин, що мають значення для справи, та без належної оцінки доказів.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що відповідач факт укладення кредитного договору не оспорювала, розрахунок заборгованості не спростовувала, не доводила відсутність заборгованості за кредитним договором, таким чином, не заперечувала проти наявності між сторонами кредитних зобов'язань, тому суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні позову. Зазначає, що відповідач підписала заяву клієнта та ознайомилася з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», а тому уклала кредитний договір, який є договором приєднання. Зазначає, що відповідач отримала кредитний ліміт на кредитку картку та користувалася кредитними коштами, що підтверджується випискою про рух коштів по картковому рахунку та розрахунком заборгованості.
Відповідач не скористалася своїм процесуальним правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду не направила.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити з підстав, наведених в ній.
Відповідач у судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася відповідно до закону.
Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з'явилися.
Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що між сторонами досягнуто згоди щодо умов, викладених в Умовах та Правилах надання банківських послуг, не доведено факту надання кредиту на підставі анкети-заяви від 19 квітня 2012 року, а тому дійшов висновку, що вимоги банку про стягнення заборгованості за кредитним договором є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.
Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції установлено, що 19 квітня 2012 року відповідачем складена та підписана Анкета-заява про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку.
Згідно інформації, викладеної у вказаній заяві відповідачем, остання підтвердила, що погоджується із тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг.
Відповідно до п. 2.1.1. Витягу з Умов та Правил надання банківських послуг, які долучені позивачем до матеріалів позовної заяви, вказані умови використання кредитних карт ПАТ КБ ПриватБанку, Пам'ятка клієнта/Довідка про умови кредитування, Тарифи на випуск і обслуговування кредитних карт (Тарифи), а так само Заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, встановлюють правила випуску, обслуговування і використання кредитних карт Банку. Дані Умови регулюють відносини між банком і клієнтом по випуску і обслуговуванню карт. Банк випускає клієнту картку на підставі заяви, належним чином заповненої і підписаної клієнтом. Випуск картки і відкриття рахунку картки здійснюється у випадку прийняття банком позитивного рішення щодо можливості випуску клієнту картки. Клієнт зобов'язується виконувати правила випуску, обслуговування і використання карт банку і за наявності додаткових карт забезпечити виконання правил власниками додаткових карт.
Згідно п. 2.1.1.2. вищевказаного Витягу з Умов та Правил надання банківських послуг, для надання послуг банк видає клієнту картку, її вид визначений у Пам'ятці клієнта/Довідці про умови кредитування і заяві, підписанням якої клієнт і банк укладають договір про надання банківських послуг. Датою укладання договору є дата отримання картки, вказана у заяві.
Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1ст. 1055 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 626 цього Кодексу договором є домовленість двох або більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних справа та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Згідно ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Частиною 1 та 2 ст. 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
За правилами ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв?язку та, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Зобов'язання виникають із підстав, передбачених ст. 11 ЦК України, зокрема з договорів.
Згідно ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов?язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною 1 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно ч.1 ст. 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 610 цього Кодексу визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Позивачем на підтвердження позовних вимог надано копію заяви - анкети про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в Приватбанку, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», витяг з Умов і Правил надання банківських послуг в Приватбанку та розрахунок заборгованості.
В анкеті-заяві зазначено лише те, що позичальник виявив бажання оформити на своє ім'я платіжну картку кредитка «Універсальна» з кредитним лімітом у розмірі 2 000 грн. Даних про те, які проценти встановлено за користування кредитом, які рахунки відкриті для зарахування кредитного ліміту, розмір штрафних санкцій, передбачених за несвоєчасне погашення кредиту, тощо в анкеті-заяві не зазначено.
З доданого стороною позивача витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» не убачається за можливе достовірно встановити, який саме тариф передбачений для карти відповідача та, відповідно, на яких умовах мав би укладатись кредитний договір, оскільки в наданому витягу наведено 4 різновиди тарифів.
Також позивачем не надано суду доказів оформлення та укладання між сторонами та відповідно отримання позичальником Умов та Правил надання банківських послуг, Пам'ятки клієнта і Тарифів, щоб в сукупності із Заявою, свідчило про укладений у належній формі договір між сторонами про надання банківських послуг.
Згідно з вимогами ч.ч. 1 та 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Верховний Суд України у справі № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року висловив правову позицію з приводу того, що за частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Виходячи з правового аналізу вказаних норм, Умови надання банківських послуг не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались.
Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Таким чином, враховуючи, що за умовами заяви позичальника, остання разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами складає між позичальником та банком договір про надання банківських послуг, а долучений позивачем до матеріалів позовної заяви Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, не містить підпису позичальника, колегія уважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем не доведено, що під час підписання заяви позичальника відповідач був ознайомлений саме з цими Умовами та Правилами надання банківських послуг.
Окрім того, суду не надано доказів того, що відповідна картка, передбачена умовами анкети-заяви, була видана відповідачу, як і не надано суду відомостей, що підтверджують тип та строк дії цієї картки, що є істотними умовами договору, доказів зарахування кредитних коштів на картку.
Як установлено місцевим судом, позивачем під час розгляду справи не надано доказів відкриття на ім'я відповідача рахунку, виписки по даному рахунку, який і мав би підтвердити рух грошових коштів, наявність або відсутність заборгованості, та з якого суд мав би встановити який саме розмір грошових коштів було отримано позичальником, а доданий до матеріалів Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» не містить відомостей про тип картки, яка була надана відповідачу, відомостей про отримання вказаних документів з боку позичальника, ознайомлення останнього з обраним Тарифом кредитування, враховуючи, що вказаний витяг містить чотири типи карток «Універсальна» з різним видом кредитування, а згідно анкети відповідачем обрано платіжну картку кредитна «Універсальна».
Згідно статей 57, 60, 61 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Окрім того, відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача щодо заявлених позовних вимог, не є підставою для звільнення від доказування у відповідності до вимог статті 81 ЦПК України.
Відповідно до положень статті 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Стороною позивача до позовної заяви копію картки, виданої відповідачу, не долучено, про строк дії картки не зазначено та не надано виписки по рахункам відповідача, якщо такі відкривалися. Також у позовній заяві не вказано про відсутність можливості надати відповідні докази разом з позовною заявою та надалі будь-яких письмових звернень до суду із зазначенням доказів, які бажає долучити сторона позивача із зазначенням об'єктивних причин неможливості їх подання разом із позовом, матеріали справи не містять.
Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Отже, з огляду на вищезазначені положення цивільного процесуального закону колегією суддів відмовлено у прийнятті доказів від позивача на стадії апеляційного перегляду справи.
Таким чином, колегія уважає, що суд першої інстанції, оцінюючи надані позивачем докази в їх сукупності, дійшов правильного висновку, що позивач, звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості, не надав належних та допустимих доказів наявності між сторонами договірних відносин щодо нарахування відсотків за користування кредитом, комісії за користування кредитом, пені та штрафу.
Незважаючи на те, що анкета-заява підписана відповідачем, у ній відсутні дані про те, яку саме картку видано відповідачеві, чи є ця картка кредитною, строк дії картки, розмір кредитного ліміту тощо.
Розрахунок заборгованості, як такий, без надання доказів отримання кредитних коштів відповідачем, не може бути належним та допустимим доказом її наявності та розміру, а також укладення кредитного договору, адже будь-яких доказів перерахування кредитних коштів на картку чи на рахунок відповідача позивачем не надано, і нічим іншим не підтверджується та його правильність неможливо перевірити.
Виходячи з викладеного, колегія уважає, що місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що між сторонами досягнуто згоди щодо розміру відсотків за користування кредитом, пені, комісії та штрафу, оскільки підпису відповідача на Умовах та Правилах надання споживчого кредиту відсутні, а зазначення в заяві на видачу кредиту про ознайомлення відповідача з умовами надання кредиту без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк.
Доводи апеляційної скарги про те, що сторони погодили всі істотні умови кредитного договору, що підтверджується особистим підписом відповідача у кредитному договорі, не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки анкета-заява не містить умов кредитування, дати видачі коштів та строку дії картки, а розрахунок заборгованості за відсутності відповідних доказів на підтвердження зазначених у ньому відомостей не є належним, допустимим та достовірним доказом наявності та розміру заборгованості відповідача перед банком.
Виходячи з наведеного, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять достатнього обґрунтування, що могло би стати підставою для скасування рішення і ухвалення нового, а тому, дослідивши матеріали справи, надавши об'єктивну оцінку зібраним доказам по справі та нормам законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - залишенню без задоволення.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу представника позивача Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - Литвиненко Олени Леонідівни залишити без задоволення.
Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 листопада 2018 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 02 квітня 2019 року.
Головуючий В.А. Кравець
Судді О.Ф. Мазурик
Л.Д. Махлай