Головуючий у І інстанції Усатов Д.Д.
Провадження № 22-ц/824/1315/2019 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко Ю.О.
Іменем України
28 березня 2019 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,
суддів: Іванової І.В., Мельника Я.С.,
при секретарі: Зубленку Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 травня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області, Міськрайонне Управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі та м. Ірпінь, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованої будівлі та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку,
У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому після уточнення позовних вимог просив зобов'язати ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні належною йому земельною ділянкою з кадастровим номером НОМЕР_1, що знаходиться по АДРЕСА_2, шляхом знесення самочинно збудованого ним будинку.
Обгрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_2 посилався на те, що 12.11.2015 року нимза договором купівлі-продажу була придбана земельна ділянка по АДРЕСА_2 площею 0,1775га з кадастровим номером НОМЕР_1.
Вказана земельна ділянка безпосередньо межує з ділянкою площею 0,0719 га, належною ОСОБА_3 (кадастровий номер НОМЕР_2), який проживає за адресою: АДРЕСА_1.
При встановленні меж земельної ділянки в натурі, яке на замовлення позивача проводив сертифікований інженер геодезист ОСОБА_6, виявилось, що власник сусідньої земельної ділянки ОСОБА_3 протиправно, без згоди позивача, зводить житловий будинок, більша частина якого розташована на його земельній ділянці.
Будь які дозволи і погодження компетентних державних органів або органів місцевого самоврядування щодо вказаної будівлі у ОСОБА_3 відсутні.
Крім того, відповідачем ОСОБА_3 на ділянці позивача розпочато будівництво паркану - встановлено стовпчики огорожі, тобто ОСОБА_3 виявив намір разом із незаконною забудовою фактично відібрати та приєднати до своєї ділянки частину земельної ділянки ОСОБА_2 площею 0,055 га.
З метою врегулювання спору в позасудовому порядку,у жовтні 2016 року позивач звернувся до Гореницької сільської ради із відповідною заявою. Актом комісії з регулювання земельних відносин сільської ради від 24.10.2016 рокубуло встановлено, що ОСОБА_3 дійсно зайняв частину земельної ділянки ОСОБА_2 При цьому комісія послалась на матеріали кадастрової зйомки, які на її прохання здійснив представник ПП «Компанія геосфера» Пуховець Ю.В. Вказані матеріали кадастрової зйомки повністю співпали з тими, які у вересні робив інженер-землевпорядник ОСОБА_6
На зауваження та вимоги ОСОБА_2 щодо припинення будівництва ОСОБА_3 не реагував та не погодився на позасудове врегулювання спору, в зв'язку із чим позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
26 січня 2017 року відповідач ОСОБА_3 подав до суду зустрічнийпозов до ОСОБА_2, у якому просив визнати за ним, ОСОБА_3,право власності на земельну ділянку площею 0,0121 га, яка розташована на земельній ділянці під кадастровим номером НОМЕР_1, що належить ОСОБА_2, такомпенсувати ОСОБА_2 з депозитного рахунку суду вартість вилученої з його власності на користь ОСОБА_3частини земельної ділянки площею 0,0121 га у сумі 32 160,00 грн.Свої вимоги ОСОБА_3 обґрунтовував тим, що відповідно до договору дарування земельної ділянки, посвідченого 14.05.2005 року державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори, реєстровий № 1-1077, зареєстрованого 14.10.2006 року за № 1927 Гореницькою сільською радою Києво-Святошинського району Київської області, відповідач ОСОБА_3 прийняв в дар від свого батька ОСОБА_8 земельну ділянку площею 0,0720 га, по АДРЕСА_3, яка межує з ділянкою позивача ОСОБА_2
26.12.2002 року рішенням №3/58 ІІІ сесії Гореницької сільської ради ХХІУ скликання батьку відповідача ОСОБА_8 було погоджено будівництво індивідуального житлового будинку за типовим проектом на 4 кімнати житловою площею 79,46 кв.м., загальною площею 212,67 кв.м. на земельній ділянці в АДРЕСА_3.
Відповідно до будівельного паспорту № 44 від 2003 року батьком позивача ОСОБА_8 розпочато будівництво будинку, який знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер НОМЕР_2. Відповідачем ОСОБА_3 вказаний будинок добудовано, введено в експлуатацію та зареєстровано на нього право власності відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19.01.2017 року та Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого від 24.01.2017 року.
Згідно ситуаційної схеми земельних ділянок, виготовленої ФОП ОСОБА_6, належний ОСОБА_3 будинок знаходиться на частині земельної ділянки ОСОБА_2 розміром 0,055 га, а згідно зведеного плану земельних ділянок, виготовленого ТОВ «ІПП та ТЕД» на замовлення відповідача, будинок ОСОБА_3 займає площу 0,0121 га земельної ділянки ОСОБА_2
Оскільки ринкова вартість будинку, побудованого ОСОБА_3, складає 3 542 169 грн., а вартість земельної ділянки площею 0,0121 га, що належить ОСОБА_2, становить 32 160 грн., розумним та справедливим вирішенням спору буде викуп ОСОБА_3 частини земельної ділянки ОСОБА_2, що зайнята побудованим будинком.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 травня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_2 та зустрічного позову ОСОБА_3 - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просив рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні його позову скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення його вимог до ОСОБА_3 в повному обсязі.
У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від представника ОСОБА_3 - ОСОБА_9, останній проти доводів апеляційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та його представник апеляційну скаргу підтримали та просили про її задоволення з викладених у ній підстав.
Відповідач ОСОБА_3 та його представник в суді апеляційної інстанції проти апеляційної скарги заперечили та просили залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача, колегія суддів приходить до висновку про залишення її без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки рішення позивачем ОСОБА_2 оскаржено лише в частині відмови судом у задоволенні його позову, колегія суддів на підставі ч. 1 ст. 367 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість ухваленого судом рішення виключно в цій частині, в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_2
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 12.11.2015 року позивачем ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки була придбана земельна ділянка АДРЕСА_2,площею 0,1775 га з кадастровим номером НОМЕР_1 (том 1, а.с.12-14).
Вказана ділянка межує з ділянкою площею 0,0719 га, кадастровий номер НОМЕР_2, яка належить відповідачу ОСОБА_3 на підставі договору дарування земельної ділянки, посвідченого 14.05.2005 року державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори, реєстровий №1-1077, зареєстрованого 14.10.2006 року за №1927 Гореницькою сільською радою Києво-Святошинського району Київської області (том 1, а.с.51).
При встановленні меж земельної ділянки ОСОБА_2 в натурі, проведеному на замовлення позивача сертифікованим інженером геодезистом ОСОБА_6, з»ясувалось, що власником суміжної земельної ділянки ОСОБА_3 здійснюється часткова забудова земельної ділянки ОСОБА_2, а межу ним самовільно перенесено вглиб земельної ділянки позивача, в зв'язку із чим ділянка ОСОБА_3 на місцевості фактично збільшена на 0,055 га за рахунок земельної ділянки ОСОБА_2 Споруда, яка зводиться сусіднім землевласником більш ніж на 80% розташована на земельній ділянці ОСОБА_2 (том 1, а.с.10-11).
З метою врегулювання спору в позасудовому порядку у жовтні 2016 року позивач ОСОБА_2 звернувся до Гореницької сільської ради із відповідною заявою. Актом обстеження земельних ділянок комісії з регулювання земельних відносин сільської ради від 24.10.2016 року було встановлено, що ОСОБА_3 дійсно зайняв частину земельної ділянки ОСОБА_2 При цьому комісія послалась на матеріали кадастрової зйомки, які на її прохання здійснив представник ПП «Компанія геосфера» Пуховець Ю.В. (том 1, а.с.15-17).
На неодноразові зауваження позивача і вимоги щодо припинення будівництва відповідач не реагував та продовжував вчиняти протиправні дії.
19.10.2016року позивачем було направлено на адресувідповідача листа з пропозицією мирного вирішення спору,на який відповідач не відреагував.
Судом також встановлено, що Департаментом Державної архітектурно - будівельної інспекції у Київській області 16.12.2016 року зареєстроване повідомлення про початок виконання будівельних робіт № КС 062163512718 та декларація про готовність до експлуатації об'єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорта від 12.01.2017 року № КС 142170120281 на об'єкт будівництва «Будівництво індивідуального житлового будинку», що розташований за адресою: АДРЕСА_2. Замовник будівництва ОСОБА_3.
Відповідно до інформації, що зазначена в повідомленні про початок виконання будівельних робіт від 16.12.2016 року № КС 062163512718 та декларації про готовність до експлуатації об'єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорту від 12.01.2017 року № КС 142170120281, будівництво індивідуального житлового будинку здійснювалось на підставі будівельного паспорта № 1277 від 07.12.2016 року, виданого відділом містобудування та архітектури Києво-Святошинської районної державної адміністрації. Департаментом з метою вжиття заходів державного архітектурно-будівельного контролю, на підставі звернення гр. ОСОБА_2 від 03.02.2017 року № 10/10-0302/5, до відділумістобудування та архітектури Києво-Святошинської райдержадміністрації був направлений лист від 13.02.2017року № 10/10-116/1302/06/02 з проханням надати копію будівельного паспорта від 07.12.2016року №1277. Відділ містобудування та архітектури Києво-Святошинської райдержадміністрації листом від 27.02.2017року № 38 (вх. Департаменту 28.02.2017року № 10/10-2802/36) проінформував Департамент про те, що будівельний паспорт за №1277 від 07.12.2016 рокуна забудову земельної ділянки в АДРЕСА_3, гр. ОСОБА_3 не видавався, таким чином, замовником будівництва в повідомленні про початок виконання будівельних робіт від 16.12.2016року № КС 062163512718 та в декларації про готовність до експлуатації об'єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорта від 12.01.2017 року № КС 142170120281, наведені недостовірні дані, які є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом (об'єкт збудований без будівельного паспорту).
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва, суд першої інстанції виходив в тому числі з того, що знесення об'єкту самочинного будівництва є крайнім заходом, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.
Умови та порядок знесення самочинного будівництва передбачені ст.376 ЦК України. Частина 7 вказаної норми правом звернення до суду з позовом про зобов'язання особи, яка здійснила будівництво з істотними відхиленнями від проекту, істотного порушення будівельних норм і правил, наділяє орган державної влади або місцевого самоврядування. Самочинно збудоване майно підлягає знесенню особою, яка його здійснила, якщо це порушує права інших осіб (ч.4 ст.376 ЦК України).
Відповідно ч.1 ст. 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням.
Пунктом 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ№ 6 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» передбачено, що відповідно до вимог статті 376 ЦК право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування. У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК). Відповідно до положень статті 38 Закону № 3038-VI право на звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованих об'єктів містобудування належить також відповідним інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю. Такий позов може бути пред'явлено до суду у разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил із визначенням строку для добровільного виконання припису, та/або якщо перебудова об'єкта є неможливою. Розглядаючи зазначені позови відповідно до вимог вказаної норми та положень частини сьомої статті 376 ЦК, суди мають встановлювати, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об'єкту та чи відмовляється особа, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови.
За змістом п. 17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред'явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК, статтею 103 ЗК.
Відповідно п. 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.
В інших випадках суд за позовом відповідного державного органу чи органу місцевого самоврядування може на підставі частини сьомої статті 376 ЦК зобов'язати забудовника здійснити перебудову житлового будинку, будівлі, споруди або іншого об'єкта нерухомості, який побудовано чи будується з істотними відхиленнями від проекту або з істотним порушенням основних будівельних норм і правил, у тому разі, коли таке будівництво суперечить суспільним інтересам, порушує права інших осіб, коли порушення будівельних норм і правил є істотним, а також є технічна можливість виконати перебудову.
Якщо технічна можливість перебудови об'єкта нерухомості відсутня або забудовник відмовляється від такої перебудови, суд, незалежно від поважності причин відмови, за позовом зазначених органів або особи, права чи інтереси якої порушено таким будівництвом, ухвалює рішення про знесення житлового будинку або іншого нерухомого майна.
Європейський суд з прав людини у справі «Іванова і Черкезов проти Болгарії» [Ivanovaand Cherkezovv. Bulgaria] (№ 46577/15) від 21 квітня 2016 року, підтвердив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Таким чином, враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про неможливість перебудови побудованого ОСОБА_3 будинку відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, таким чином, щоб не порушувати права ОСОБА_2, та зважаючи на те, що знесення об'єкту самочинного будівництва є крайньою мірою, яка може бути застосована лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2
Доводи апеляційної скарги позивачазводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги позивача цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а скарги ОСОБА_2 - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 травня 2018 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий:
Судді: