28 березня 2019 року м. Київ
Єдиний унікальний номер справи № 361/7427/17
Апеляційне провадження №22-ц/824/111/2019
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Іванченко М.М.
суддів: Рубан С.М., Желепи О.В.
при секретарі: Ткаченко І.В.
за участю:
представника позивача: Штронди А.М.
відповідача: ОСОБА_2
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості
за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в інтересах акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк»
на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області ухваленого 13 вересня 2018 року в приміщенні суду під головуванням судді Василишина В.О.,-
Позивач звернувся до Броварського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2, в якому просить стягнути заборгованість з відповідача за кредитним договором у сумі 25997 грн 29 к. та судові витрати.
Посилається на те, що відповідно до умов кредитного договору № б/н, укладеного 4 червня 2010 року між сторонами укладено кредитний договір. Банком ОСОБА_2 надано кредит на суму 11800 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.
ОСОБА_2 умови зазначеного кредитного договору належним чином не виконував внаслідок чого утворилась заборгованість, яку позивач просив стягнути з відповідача.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 вересня 2018 року позов АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задоволено частково.
Стягнуто на користь АТ КБ «Приватбанк» з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 4 червня 2010 року у сумі 8666 грн 71 к., а також судові витрати у сумі - 533 грн 40 к.
В решті позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_3 в інтересах ПАТ КБ «Приватбанк», подала апеляційну скаргу, в якій просила змінити вказане рішення, скасувавши в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Посилається на те, що рішення суду першої інстанції незаконне, та необґрунтоване, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Зокрема вказує на те, що укладаючи кредитний договір сторони за власним волевиявленням досягли істотних умов по ньому і власноручно його підписали, чим взяли на себе зобов'язання виконувати його належним чином. При цьому вказувала, що відсутність підпису позичальника на умовах та правилах не свідчить про те, що він не був ознайомлений з ними та не означає про відсутність договірних правовідносин між сторонами.
Представник позивача у суді апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у ній.
Відповідач у судовому засіданні заперечував проти задоволенні позовних вимог у повному обсязі та просив відмовити у задоволенні позовних вимог застосувавши строк позовної давності.
Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, дійшов наступного висновку.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення відсотків та неустойки суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що між сторонами досягнуто згоди щодо розміру відсотків за користування кредитом та неустойки.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 4 червня 2010 року ОСОБА_2 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанк відповідно до якої, він отримав кредит, вказавши бажаний кредитний ліміт по платіжній картці кредитка «Універсальна» Gold у розмірі 2000 грн.
Згідно інформації викладеній у вказаній заяві, ОСОБА_2 висловив свою згоду з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, при цьому він ознайомився і згодний з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
Згідно наявної в матеріалах справи довідки ПАТ КБ «Приватбанк» вбачається, що між сторонами укладено кредитний договір №б/н від 4 червня 2010 року, за яким надано кредитну картку НОМЕР_2, яку відкрито 5 червня 2010 року з терміном дії березень 2014 року.
Відповідно до змісту Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 4 червня 2010 року відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає Договір про надання банківських послуг.
Згідно з п. 2.1.1.2.4 Умов та правил надання банківських послуг (далі - Умов), підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком.
Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до п.2.1.1.3.2 даних Умов, банк був зобов'язаний обслуговувати картковий рахунок відповідача в порядку та на умовах, передбачених даним договором, правилами міжнародних платіжних систем, за якими обслуговуються картки, чинним законодавством.
Також, укладеним договором передбачено, що обов'язок банку по представленню кредитного ліміту, згідно заяви позичальника, виник з моменту надання платіжною системою операції до списання з відповідного карткового рахунку коштів в рахунок кредитного ліміту (п.2.1.1.3.4 Умов).
При цьому, згідно п.2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг відповідач зобов'язався погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим Договором.
Так, у силу положень статей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений у зобов'язанні строк (термін) його виконання.
За змістом статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша стаття 1048 ЦК України).
Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.
Відповідно до статей 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як було встановлено судом, позивач свої зобов'язання за кредитним договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором.
Крім того, матеріалами справи підтверджено та не заперечувалось відповідачем, що кредитною карткою користувалась його дружина та здійснював частково їх повернення та сплату нарахованих відсотків за їх користування.
Однак, у відповідача виникла заборгованість по тілу кредиту в розмірі 4750 грн 82 к., на яку позивач в подальшому до моменту звернення до суду із позовом здійснював нарахування відсотків за користування кредитом, а також штрафні санкції за неналежне виконання умов договору.
Згідно розрахунку, наданого позивачем, відповідач ОСОБА_2 станом на 30 вересня 2017 року має прострочену заборгованість за кредитом в розмірі 25997 грн 29 к., яка складається з: 4750 грн 82 к. - заборгованість за тілом кредиту; 17075 грн 45 к.. - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 2456 грн 86 к. - заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 1214 грн 16 к. - штраф процентна складова).
Перевіряючи законність ухваленого в даній справі судового рішення, а саме в частині стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» відсотків, нарахованих за користування кредитними коштами у розмірі 3915 грн 89 к. визначеному на рівні облікової ставки НБУ, апеляційний суд вважає за необхідне зауважити наступне.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідач отримав від позивача кредитні кошти., шляхом встановлення кредитного ліміту на платіжну картку, при цьому із наявної в матеріалах справи виписки по особовому рахунку вбачається, що встановлений кредитний ліміт змінювався, як на збільшення так і на зменшення. При цьому ні у суді першої інстанції ні у суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 не спростував факту користування кредитними коштами.
Апеляційний суд не може погодитись із висновком суду першої інстанції про те, що розмір відсоткової ставки не врегульовано умовами укладеного договору, оскільки суд першої інстанції не звернув уваги на те, що при укладанні між позивачем та відповідачем кредитного договору, ОСОБА_2 підтвердив факт ознайомлення із усіма складовими договору, а саме викладених в Умовах та правилах користування банківськими послугами та Тарифах банку визначення порядку та розміру нарахування відсотків за користування кредитними коштами, пені, комісії та штрафу, що в свою чергу на рівні із іншими обставинами, які випливають із матеріалів справи, свідчать про ознайомлення відповідача як
позичальника з усіма істотними умовами кредитного договору.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що згідно довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 55 днів пільгового періоду (а.с. 7), яку засвідчив своїм підписом особисто ОСОБА_2, базова відсоткова ставка в місяць (нараховується на залишок заборгованості виходячи з розрахунку 360 днів) становить 2,5 %, що в свою чергу складає 30 % річних.
Таким чином, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення по даній справі дійшов помилкового висновку про недоведеність позивачем факту ознайомлення відповідача із усіма істотними умовами кредитного договору з підстав відсутності на Умовах та правилах надання банківських послуг особистого підпису позичальника про ознайомлення із ними, оскільки підписана відповідачем анкета-заява містить посилання про висловлену згоду останнього на те, що заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку становить між ним та позивачем договір про надання банківських послуг, а також містить посилання про ознайомлення останнього із їхнім змістом.
Відтак, рішення суду в частині стягнутих з відповідачів відсотків за користування кредитними коштами, розрахованих на рівні облікової ставки Національного Банку України підлягає скасуванню, з ухваленням в цій частині нового судового рішення.
При визначенні розміру відсотків, які підлягають стягнення з відповідача за користування останнім кредитними коштами, наданих позивачем, апеляційний суд виходить з наступного.
Статтею 1050 ЦК України визначено, що якщо договором установлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстрочкою), то при простроченні повернення чергової частини позикодавець має право зажадати дострокового повернення частини позики, що залишилася, й сплати відсотків, що йому належать.
У відповідності до ст.536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Так, у відповідності до п.2.1.1.12.6 Умов сторони визначили, що за користування кредитом та овердрафтом банк нараховує відсотки у розмірі, визначеному Тарифами банку, з розрахунку 360 календарних днів на рік, якщо інше не передбачено п.2.1.1.12.13.
Згідно з вимогами ст.ст.526, 530, 610, ч.1 ст.612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття «строк дії договору» і «строк (термін) виконання зобов'язання» (статті 530, 631 ЦК України).
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання зазначеного зобов'язання.
Тобто, належним виконанням зобов'язання з боку відповідача є повернення кредиту в строки, у розмірі та у валюті, визначеними кредитним договором.
При цьому, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Така позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року справа № 14-10цс18.
Сторони, укладаючи кредитний договір у підпунктах 1-14 пункту 2.1.1.12 Умов та правил надання банківських послуг визначили порядок нарахування і здійснення виплати процентів і комісії. Зокрема, погодили, що строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі - останнім днем місяця, указаного на картці.
Згідно з пунктом 2.1.1.2.11 Умов та правил надання банківських послуг, картка діє до останнього дня місяця, зазначеного на лицевій стороні карти включно.
Відповідно до пункту 2.1.1.2.12 Умов при закінченні строку дії відповідна картка продовжується банком на новий термін (шляхом надання клієнту картки з новим строком дії), за зверненням клієнта до банку, відповідно до діючих тарифів. Перевипуск картки на новий термін здійснюється при додержанні клієнтом умов обслуговування картки, передбачених договором. Для перевипуску картки до закінчення строку її дії клієнт повинен звернутися у відділення банку (пункт 2.1.1.2.13).
Таким чином, враховуючи вищенаведені положення норм чинного законодавства, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, а також беручи до уваги визначені сторонами умови кредитного договору, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відсотки, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, нараховані за користування наданими кредитними коштами, підлягають стягненню саме в межах строку дії кредитування відповідача за кредитним договором №б/н від 4 червня 2010 року.
На підставі ч.1 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається зі змісту позовних вимог позивач просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість по відсоткам за користування кредитом у сумі 17175 грн 45 к. за період з 24 січня 2011 року по 30 вересня 2017 року, тобто з моменту настання заборгованості по тілу кредиту
Вимоги позивача про стягнення відсотків за період з 1 квітня 2014 року по 30 вересня 2017 року задоволенню не підлягають, так як позивач в порушення вимог закону нараховував відсотки після закінчення строку кредитування.
Доказів на підтвердження факту перевипуску відповідачу кредитної картки у відповідності до п.2.1.1.2.12 Умов та правил надання банківських послуг, в ході розгляду справи як судом першої так і апеляційної інстанції також надано не було.
З наявних в матеріалах справи доказів, а саме довідки позивача (а.с.88) вбачається, що строк дії картки, яку отримувала відповідач закінчується в березні 2014 року. Таким чином, відсотки, що нараховувались після закінчення строку кредитування (після 31 березня 2014 рок) не можуть бути стягнуті з відповідача, а тому апеляційний суд відмовляє позивачу у задоволенні таких вимог.
Таким чином, апеляційний суд вважає можливим задовольнити частково вимоги позивача про стягнення нарахованих відсотків за користування кредитними коштами в межах строку дії кредитування, а тому з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягають стягненню такі відсотки у розмірі 2203 грн 15 к.
Проте апеляційний суд вважає необґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, з огляду на наступне.
Так, у відповідності до п.2.1.1.12.6.1 Умов та правил надання банківських послуг, у разі виникнення прострочених зобов'язань на суму від 100 грн., включаючи прострочені зобов'язання, передбачені п.п.2.1.1.12.6.2, 2.1.1.12.8.1 Умов та правил, позичальник повинен сплатити банку пеню, яка розраховується як: базова відсоткова ставка по договору / 30 (нараховується за кожен день прострочення кредиту) + 50 грн. (одноразово). Пеня нараховується в день нарахування відсотків за кредитом.
Разом з тим, умовами договору передбачена і сплата відповідачем штрафу, в разі прострочення виконання зобов'язання, чим в свою чергу і скористалась сторона позивача, звернувшись до суду із вказаним позовом.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Згідно приписів статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, відтак їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, не відповідає положенням, передбаченим у статті 61 Конституції України.
Отже, застосування окрім штрафу як виду неустойки, визначеного Умовами, до відповідача ще й пені є необґрунтованим, оскільки їх одночасне стягнення призводить до подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, що прямо заборонено Конституцією України та чинним цивільним законодавством.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року по справі № 6-2003цс15.
Так, АТ КБ «ПриватБанк» надано суду докази про порушення відповідачем умов кредитного договору, яке полягає у несплаті щомісячних платежів на погашення кредиту та процентів. В той же час за це порушення банком нараховано і пеню, і штраф, що відповідно до наведеної правової позиції Верховного Суду України, є подвійною цивільно-правовою відповідальністю за одне і те саме порушення.
Пунктом 2.1.1.7.6 Умов врегульовано, що у разі порушенні позичальником строків платежів по будь-якому із грошових зобов'язань, передбачених договором, більш аніж на 30 днів, останній зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн. + 5% від суми заборгованості по кредитному ліміту з урахуванням нарахованих і прострочених відсотків та комісій.
Рішення суду в частині стягнення заборгованості по кредиту хоч і не оскаржується у суді апеляційної інстанції, проте апеляційний суд вважає за можливе вийти за межі апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк».
Враховуючи те, що першої інстанції хоч і дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитом проте в резолютивній частині рішення судом вказав загальну суму, що підлягала стягненню з відповідача стягненню, проте не зазначив її складові заборгованості, що унеможливлює рішення суду в частині стягнення тіла кредиту залишити без змін, тому рішення в цій частині також підлягає скасуванню.
А відтак, апеляційний суд з урахуванням викладеного та балансу інтересів сторін, та враховуючи ту обставину, що наявні правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості за спірним кредитним договором у розмірі тіла кредиту та нарахованих відсотків за його користування саме в межах строку дії кредитування, дійшов також висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь неустойки у вигляді штрафу в розмірі 847 грн 70 к., де 500 грн. - фіксована частина, а 347 грн 70. - відсоткова складова ((4750 грн 82 к. + 2203 грн 15 к.) + 5%), а тому вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення пені задоволенню не підлягають.
З урахуванням викладеного з відповідача на користь позивача підлягає стягненню за порушенням взятих на себе зобов'язань за кредитним договором №б/н від 4 червня 2010 року у сумі 7801 грн 67 к., яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 4750 грн 82 к. грн., 2203 грн 15 к. - нараховані відсотки за користування кредитними коштами, та штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг у розмірі 847 грн 70 к., де фіксована частина складає 500 грн., а процентна складова боргу - 347 грн 70 к.
20 грудня 2018 року, під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 подав заяву про застосування строку позовної давності, проте апеляційний суд не приймає її до уваги з огляду на таке.
Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. Тобто упродовж дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого цивільного права чи інтересу судом.
Чинне цивільне законодавство передбачає два види позовної давності - загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Спеціальна позовна давність установлюється законом для окремих видів вимог. Так, спеціальна позовна давність тривалістю в один рік передбачена, зокрема, для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - п. 1 ч.2 ст.258 ЦК України.
Частиною 3 статті 267 ЦК України визначено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.
Таким чином, позовна давність, як загальна, так і спеціальна є диспозитивною, а не імперативною в застосуванні.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.
Відповідач, належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, мав рівні з позивачем можливості подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також мов нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.
Так, як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 був повідомлений про розгляд справи у суді першої інстанції та приймав активну участь у розгляді справи, зокрема подавав клопотання про витребування доказів, відкладення розгляду справи та розгляд справи у його відсутність (а.с.55, 67, 68, 99). Проте не скористався своїм правом для звернення до суду першої інстанції із заявою про застосування строків позовної давності до вимог позивача.
З урахуванням викладеного апеляційний суд позбавлений можливості прийняти до уваги заяву відповідача про застосування строку позовної давності, оскільки ОСОБА_2 не скористався своїм правом звернутись із даною заявою до ухвалення рішення судом першої інстанції.
Відповідно до вимог п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України).
З огляду на вищевикладене, апеляційний суд вважає, що подана АТ КБ «ПриватБанк» апеляційна скарга на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 вересня 2018 року підлягає частковому задоволенню, та відповідно рішення суду першої інстанції у частині стягнутих з відповідача відсотків за користування кредитними коштами, а також в частині відмови у задоволенні позову про стягнення пені, комісії та штрафів слід скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення про часткове задоволення пред'явлених АТ КБ «ПриватБанк» позовних вимог до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.13 ст.141 ЦПК України).
Також, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» пропорційно до задоволених вимог підлягає стягненню судовий збір в сумі 1200 грн 40 к. (з яких 480 грн 16 к. судовий збір сплачений при подачі позову та 720 грн 24 к. судовий збір сплачений до апеляційного суду).
В зв'язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст. ст 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» - задовольнити частково.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 вересня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 4 червня 2010 року у сумі 7801 грн 67 к., яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 4750 грн 82 к. грн., 2203 грн 15 к. - нараховані відсотки за користування кредитними коштами та штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг у розмірі 847 грн 70 к., де фіксована частина складає 500 грн., а процентна складова боргу - 347 грн 70 к.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір в сумі 1200 грн 40 к.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Повне найменування учасників справи:
Позивач: акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» код ЄДРПОУ 14360570, рах. №29092829003111, МФО № 305299, за адресою 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д.
Відповідач: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Бровари, Київської області, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 2 квітня 2019 року.
Головуючий:
Судді: