Постанова
Іменем України
27 березня 2019 року
м. Київ
справа № 369/4858/16-ц
провадження № 61-28134св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,
ПогрібногоС. О., Ступак О. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області,
відповідачі: Петропавлівсько-Борщагівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_3,
треті особи: ОСОБА_4, приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Біккінеєва Ірина Анатоліївна, Державне підприємство «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 на постанову Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року у складі колегії суддів: Лівінського С. В., Березовенко Р. В., Олійника В. І.,
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У травні 2016 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Київській області) звернувся до суду із позовом до Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_3 треті особи: ОСОБА_4, приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Біккінеєва І. А., Державне підприємство «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» (далі - ДП «НДВА «Пуща-Водиця»), про визнання недійсними рішень, скасування державної реєстрації права власності та витребування земельної ділянки.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що прокуратурою Київської області за результатами вивчення матеріалів кримінального провадження № 42016110000000045 встановлені порушення вимог земельного законодавства під час припинення права постійного користування земельними ділянками ДП «НДВА «Пуща-Водиця». Рішення Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради від 17 жовтня 2013 року № 11 прийняте з перевищенням компетенції та з порушенням вимог статей 116, 122, 142 ЗК України, статей 20, 56 Закону України «Про землеустрій», пунктів 4, 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності».
Посилаючись на викладене, позивач просив визнати недійсним рішення Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради від 17 жовтня 2013 року № 11 «Про припинення права постійного користування на земельні ділянки сільськогосподарського призначення ДП «НДВА «Пуща-Водиця» у межах Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради» та рішення від 12 грудня 2013 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства у с. Петропавлівська Борщагівка Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради ОСОБА_4», визнати недійсним рішення приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Біккінеєвої І. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: індексний номер 29373007 від 22 квітня 2016 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку із кадастровим номером НОМЕР_1; індексний номер 29371819 від 22 квітня 2016 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2; витребувати на користь держави в особі ГУ Держгеокадастру в Київській області із незаконного володіння ОСОБА_3 вказані земельні ділянки вартістю 9 792,00 грн.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 листопада 2017 року у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області відмовлено.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, щоДП «НДВА «Пуща-Водиця» скористалося своїм правом добровільно відмовитися від користування вищевказаними земельними ділянками, погодивши відмову з Міністерством аграрної політики та продовольства України, звернувшись із заявою до Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради, як до власника земельної ділянки відповідно до пункту 12 Перехідних положень ЗК Українина момент звернення, а відповідач на підставі заяви прийняв рішення про припинення права користування земельними ділянками, про що повідомив орган державної реєстрації, що відповідно підтверджується рішенням Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради від 17 жовтня 2013 року за № 11. Припинення права постійного користування не може вважатись відчуженням, так як власник земельної ділянки не змінюється, а сама земельна ділянка залишається у власності держави. Відповідачем при вирішенні питання про припинення права користування земельними ділянками не порушені норми права, зазначені в позові прокурором, так як відповідно до чинних нормативно-правових актів України у разі припинення права постійного користування земельною ділянкою в порядку, встановленому частинами третьою, четвертою статті 142 ЗК України, документація із землеустрою не розробляється.
Постановою Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про задоволення позову першого заступника прокурора Київської області. Визнано недійсним рішення Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради від 17 жовтня 2013 року № 11 «Про припинення права постійного користування на земельні ділянки сільськогосподарського призначення ДП «НДВА «Пуща-Водиця» у межах Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради» та рішення від 12 грудня 2013 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства у с. Петропавлівська Борщагівка Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради ОСОБА_4». Визнано недійсним рішення приватного нотаріуса Києво-Святошинського районногонотаріального округу Біккінеєвої І. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: індексний номер 29373007 від 22 квітня 2016 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3, на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1; індексний номер 29371819 від 22 квітня 2016 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3, на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2. Витребувано на користь держави в особі ГУ Держгеокадастру в Київській області із незаконного володіння ОСОБА_3 земельні ділянки: площею 0,8999 га, кадастровий номер НОМЕР_1, та площею 0,0001 га, кадастровий номер НОМЕР_2, які розташовані у с. Петропавлівська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області, грошова вартість яких 9 792,00 грн. Вирішено питання судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що на реалізацію наданих Конституцією України та Законами України повноважень Кабінет Міністрів України прийняв розпорядження від 11 лютого 2010 року № 318-р «Деякі питання збереження об'єктів державної власності», пунктом 4 якого заборонив Державному комітету України із земельних ресурсів разом із заінтересованими центральними органами виконавчої влади та іншими суб'єктами управління об'єктами державної власності, у тому числі національними та галузевими академіями наук, погодження документів, прийняття рішень, на підставі яких може здійснюватись відчуження з державної власності земельних ділянок, наданих у постійне користування державним підприємствам, установам та організаціям, а отже, Петропавлівсько-Борщагівська сільська радане мала права розпоряджатися спірними земельними ділянками.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
У травні 2018 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 подав до Верховного Судукасаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, щов матеріалах справи відсутні докази здійснення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрації права власності держави на спірні земельні ділянки і на існування таких обставин позивач, звертаючись із позовом до суду, не посилався, тому повноваження щодо припинення права постійного користування спірними земельними ділянками, які знаходились у межах с. Петропавлівська Борщагівка, належало саме Петропавлівсько-Борщагівській сільській раді, а не Головному управлінню Держземагентства у Київській області. З огляду на відсутність будь-яких неправомірних дій первісного набувача земельної ділянки та її теперішнього власника, цілком обґрунтованим є застосування відповідної практики Європейського суду з прав людини як джерела матеріального права України та, як наслідок, наявності беззаперечної підстави для відмови у задоволенні позовних вимог. Рішення Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради від 17 жовтня 2013 року було предметом позовів і в інших цивільних справах, в яких судовими рішеннями підтверджено його дійсність та відсутність порушення вимог земельного законодавства.
Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню та ухваленню нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Судом установлено, що розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 15 листопада 2002 року № 434 ДП «НДВА Пуща-Водиця» надано у постійне користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельну ділянку загальною площею 421,4907 га та виданий державний акт на право постійного користування землею серії НОМЕР_3, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 15 листопада 2002 року за № 550.
14 серпня 2013 року Петропавлівсько-Борщагівською сільською радою до ДП «НДВА «Пуща-Водиця» направлений лист № 1-12/895 щодо розгляду питання можливості передачі до земель запасу сільської ради земельних ділянок загальною площею 58,8597 га, які розташовані в межах с. Петропавлівська Борщагівка, та перебувають у постійному користуванні ДП «НДВА «Пуща-Водиця».Вказану пропозицію сільська рада обґрунтовувала значним ростом кількості населення та необхідністю будівництва дитячого садка, школи та спортивного комплексу, просила про передачу до земель запасу іншої земельної ділянки площею 4,5413 га, яка також находиться на території вказаного села.
27 серпня 2013 року перший заступник Міністра Міністерства аграрної політики та продовольства України ОСОБА_7 своїм листом № 37-31-1-13/17108 погодив припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 63,4 га, що знаходиться у межах Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради та перебуває у постійному користуванні ДП «НДВА Пуща-Водиця».
Після погодження Міністерства аграрної політики та продовольства України, ДП «НДВА Пуща-Водиця» листом від 27 серпня 2013 року № 792 повідомило Петропавлівсько-Борщагівську сільську раду про те, що агрокомбінат не заперечує проти припинення права постійного користування в порядку, встановленому законодавством, частиною земельної ділянки площею 63,401 га, яка знаходиться у межах Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради та перебуває у постійному користуванні державного підприємства на підставі державного акта на право постійного користування землею серія НОМЕР_3 від 15 листопада 2012 року.
Рішенням Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 17 жовтня 2013 року № 11 припинено право постійного користування ДП «НДВА «Пуща-Водиця» на земельні ділянки сільськогосподарського призначення площею 63,401 га, розташовані в межах села Петропавлівська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області.
За рахунок вищевказаної земельної ділянки, згідно з рішенням сесії Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради від 12 грудня 2013 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в с. Петропавлівська Борщагівка Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради ОСОБА_4» останній передано у власність земельну ділянку загальною площею 0,9000 га із кадастровим номером НОМЕР_4, за рахунок спірної земельної ділянки.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 1 ЗКУкраїни земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органидержавної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить: розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; реалізація державної політики у галузі використання та охорони земель;
Відповідно до пункту «в» статті 80 ЗК України суб'єктами права власності на землю є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Статтею 84 ЗК України(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Частиною першою статті 92 ЗК Українипередбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Відповідно до частини першої статті 149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.
Згідно із частиною восьмою статті 122 ЗК України Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також передає земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності до статутного капіталу державного земельного банку, який стовідсотково належить державі та не підлягає приватизації.
Частиною першою статті 116 ЗК України(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Підстави припинення права користування земельною ділянкою передбачені статтею 141 ЗК України, а саме: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини. Правове регулювання вилучення земельних ділянок, наданих у постійне користування із земель державної чи комунальної власності, закріплене у статті 149 ЗК України.
Згідно із частинами першою, третьою цієї статті земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Частинами третьою, четвертою статті 142 ЗК Українипередбачено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Установивши, що вилучені у ДП «НДВА «Пуща-Водиця» земельні ділянки відносились до земель державної власності, що підтверджено державним актом (постійне користування у державного підприємства), технічною документацією, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що такі земельні ділянки можуть бути вилучені лише за рішенням Кабінету Міністрів України, а не рішенням сільської ради, що відповідає вимогам статей 84, 142, 149 ЗК України. Право розпорядження спірними земельними ділянками належало Кабінету Міністрів України, проте жодних дій щодо розпорядження зазначеними земельними ділянками Кабінетом Міністрів України не вчинялось.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову неправильно застосував норми матеріального права, зокрема частину четверту статті 142 ЗК України, та вказав на те, що для припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача достатньо погодження такої відмови ДП «НДВА «Пуща-Водиця» із профільним міністерством, тобто у цьому випадку з Міністерством аграрної політики та продовольства України, проте таке погодження немає жодного правового значення для встановленого законом порядку припинення права постійного користування земельною ділянкою, оскільки рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою має бути прийняте Кабінетом Міністрів України як розпорядником землями державної власності, а не Петропавлівсько-Борщагівською сільською радою Києво-Святошинського району Київської області.
Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про недотримання процедури припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою.
Отже, рішення Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради від 17 жовтня 2013 року № 11 «Про припинення права постійного користування на земельні ділянки сільськогосподарського призначення ДП «НДВА «Пуща-Водиця» у межах Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради» не відповідає вимогам закону, оскільки орган місцевого самоврядування поза межами своєї компетенції розпорядився землями державної власності.
Недотримання сільською радою вимог закону, що регулює порядок припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача, тобто відсутність прийнятого Кабінетом Міністрів України рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою, вилучення цієї земельної ділянки Петропавлівсько-Борщагівською сільською радою Києво-Святошинського району Київської області свідчить, що рішення про припинення права постійного користування ДП «НДВА «Пуща-Водиця» зазначеною земельною ділянкою та прийняття її до земель запасу сільської ради не відповідає вимогам ЗК України, ( у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) і прийняте органом місцевого самоврядування за межами власних повноважень, наданих йому Конституцією та законами України, оскільки за змістом статті 12 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності і вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу, однак не земель державної власності. Тобто припинення права постійного землекористування ДП «НДВА «Пуща-Водиця» повинно здійснюватися власником земельної ділянки - державним органом виконавчої влади, а не органом місцевого самоврядування.
Водночас, позов першого заступника прокурора Київської області не може бути задоволений, оскільки земельна ділянка, яка вилучена згідно з рішенням Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 17 жовтня 2013 року № 11 із постійного користування ДП «НДВА «Пуща-Водиця», розподілена між фізичними особами, які законним шляхом добросовісно набули у власність земельні ділянки та користуються ними, і наслідком визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, яке стало підставою для набуття фізичними особами у власність земельних ділянок, буде втручання у мирне володіння цим майном.
Оцінюючи у цій справі наявність підстав для втручання у право на мирне володіння майном, Верховний Суд виходить з наступного.
Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людинипередбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном».
Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).
Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Колегія суддів зазначає, що при розгляді цієї справи може бути враховано також рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року в справі «Стретч проти Сполученого Королівства» та рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України» щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.
Разом із тим у пункті 71 рішення у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.
З огляду на викладене принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна, у тому числі й земельних ділянок, на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які слід з'ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб'єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з'ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.
За обставинами цієї справи, враховуючі усі наведені вище принципи, Верховний Суд дійшов висновку, що витребування на користь держави із володіння ОСОБА_3 земельної ділянки буде непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном, що становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки прокурором не доведено, що таке втручання не порушить справедливого балансу інтересів, а саме: позитивні наслідки вилучення земельної ділянки для захисту інтересів держави є більш важливими, ніж дотримання права громадян які законним шляхом добросовісно набули своє майно, покладаючись на легітимність добросовісних дій органу місцевого самоврядування.
Хронологія подій, а саме те, що ДП «НДВА «Пуща-Водиця» добровільно відмовилося від користування земельними ділянками, погодивши таку відмову з Міністерством аграрної політики та продовольства України, яке відповідно до вимог закону та положень статуту ДП «НДВА «Пуща-Водиця» мало право погодити відмову від права постійного користування земельною ділянкою, оскільки вказане профільне міністерство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, проте не мало права ухвалити рішення про припинення права постійного користування землями державної власності, при цьому міністерство є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, яке забезпечує формування державної політики у сферах використання і охорони земель сільськогосподарського призначення; не давало підстав для сумнівів у поінформованого та законослухняного громадянина щодо легітимності рішення органу місцевого самоврядування щодо припинення права користування земельною ділянкою ДП «НДВА «Пуща-Водиця».
ОСОБА_4, яка у цій справі першою отримувала земельну ділянку на підставі рішення Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради від 12 грудня 2013 року у власність для ведення особистого селянського господарства, мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним, та розраховувати на певний стан речей, тобто правомірно очікувала, що сільська рада, передаючи їй цю земельну ділянку, має право нею розпоряджатися, а вона після отримання цієї земельної ділянки матиме змогу мирно володіти своїм майном, позаяк особа, яка отримує земельну ділянку (чи будь-яке інше майно) від держави, не зобов'язана проявляти розумну обачність та здійснювати перевірку повноважень органів держави, зокрема, місцевого самоврядування, щодо розпорядження землею, яка знаходиться на території Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради. При цьому Верховний Суд зауважує, що надані сільською радою спірні земельні ділянки не належали до лісового фонду, не знаходилися на прибережних смугах водойм, у заповідних зонах чи на полігоні, де особа повинна була б розуміти, що така земельна ділянка не може бути переданою у власність.
Зазначені обставини вказують на те, що громадяни не могли проявити розумну обачність та не могли знати про те, що земельна ділянка вибула з користування ДП «НДВА «Пуща-Водиця» з порушенням вимог закону, а Петропавлівсько-Борщагівська сільська рада своїм рішенням не мала права припинити право користування вказаною земельною ділянкою ДП «НДВА «Пуща-Водиця».
За викладених обставин Верховний Суд дійшов висновку, що намагання виправити допущену в минулому органом місцевого самоврядування «помилку» не повинно непропорційним чином втручатися у нове право та перекладати на третіх осіб усі негативні наслідки такої «помилки», оскільки задоволення позову сausa formalis (із формальних підстав) покладатиме надмірний індивідуальний тягар на вказаних третіх осіб, а отже, порушить справедливий балансу інтересів сторін.
У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України
Перевіряючи законність ухвалених у справі судових рішень, та з урахуванням обставин цієї справи, Верховний Суд констатує, що вибуття земельної ділянки із власності держави, хоча із порушенням процедури та порядку припинення права користування земельною ділянкою ДП «НДВА «Пуща-Водиця», але таке вибуття відповідало суспільному інтересу, а саме інтересам сільської громади.
Таким чином, хоча Петропавлівсько-Борщагівською сільською радою і порушені вимоги ЗК України щодо порядку припинення права постійного користування земельною ділянкоюДП «НДВА Пуща-Водиця», яке добровільно відмовилось від такого права, але з урахуванням того, що громадяни отримали земельні ділянки та правомірно сподівалися на мирне володіння своїм майном, оцінюючи співвідношення порушених інтересів держави, за захистом яких звернувся прокурор, та наслідки втручання у право на мирне володіння майном не одного громадянина, Верховний Суд дійшов висновку, що з метою дотримання справедливого балансу інтересів сторін у цій справі відсутня легітимна мета втручання у право власності на землю.
Узагальнюючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішення суду апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог та рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з інших підстав, ніж ті, що вказані у рішенні суду першої інстанції.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, з прокуратури Київської області на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 13 780,00 грн.
Керуючись статтями 141, 406, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області до Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Біккінеєва ІринаАнатоліївна, Державне підприємство «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця», про визнання недійсними рішень, скасування державної реєстрації права власності та витребування земельної ділянки відмовити.
Стягнути з прокуратури Київської області на користь ОСОБА_3 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 13 780,00 грн.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Стрільчук
Судді: С. О. Карпенко
В.О. Кузнєцов
С.О. Погрібний
О.В. Ступак