Ухвала
іменем України
02 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 185/9986/18
провадження № 51-1611 ск 19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінально суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2018 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року щодо нього,
встановив:
За вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2018 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засуджено: за частиною 2 статті 186 Кримінального кодексу України (далі - КК) - до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років; за частиною 2 статті 185 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі частини 1 статті 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_4 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Строк відбування покарання ОСОБА_4 ухвалено обчислювати з дня його фактичного затримання - з 16 листопада 2018 року.
Прийнято відмову потерпілої ОСОБА_5 від цивільного позову та закрито провадження в частині цивільного позову до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Роз'яснено потерпілій ОСОБА_5 , що закриття провадження в частині цивільного позову на підставі частини 3 статті 206 Цивільного процесуального кодексу України є перешкодою їй у подальшому на звернення до суду з таким самим позовом в порядку цивільного судочинства.
Цим же вироком вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2018 року щодо засудженого ОСОБА_4 залишено без зміни.
У касаційній скарзі засуджений ставить вимогу про скасування вказаних судових рішень щодо нього та направлення кримінального провадження на новий розгляд до суду першої інстанції. Посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості.
Перевіривши касаційну скаргу засудженого на відповідність вимогам статті 427 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), Суд дійшов висновку, що її подано без додержання вимог зазначеної норми процесуального закону.
Так, відповідно до вимог частини 2 статті 427 КПК у касаційній скарзі, окрім іншого, наводяться обґрунтування вимог щодо незаконності чи необґрунтованості судового рішення з урахуванням підстав для його скасування або зміни судом касаційної інстанції, визначених у статті 438 КПК. Також зазначаються вимоги до суду касаційної інстанції, які б узгоджувалися зі статтею 436 КПК.
У частині 1 статті 433 КПК визначено повноваження суду касаційної інстанції, відповідно до яких суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно із частиною 1 статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Як убачається зі змісту касаційної скарги засуджений фактично просить надати доказам у кримінальному провадженні іншу оцінку, ніж їм дано судами першої та апеляційної інстанцій, тобто посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту досудового розслідування та судового слідства, що згідно зі статтею 438 КПК не є предметом перевірки у касаційному порядку.
Крім того, засуджений, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та вказуючи на його невинуватість у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 186 КК, не наводить належних доводів такої позиції, як і не зазначає, яких помилок допущено судами першої та апеляційної інстанцій при постановленні оскаржуваних рішень.
При цьому, у касаційній скарзі засуджений, вказуючи на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, не зазначає їх змісту та впливу на незаконність судових рішень з урахуванням вимог статті 412 КПК.
Також, засуджений, посилаючись на недопустимість доказів, не зазначає які докази мали вплив на незаконність судових рішень, і які саме докази він вважає недопустимими.
Тобто у касаційній скарзі засуджений має вказати на конкретні порушення закону, що є підставами для скасування або зміни судових рішень, які, на його думку, допущено судами першої та апеляційної інстанцій при їх постановленні, навести конкретні докази і аргументи на обґрунтування кожної позиції.
Водночас засуджений у своїй касаційній скарзі, висловлюючи незгоду з постановою апеляційного суду, не звернув уваги на те, що апеляційним судом постановлено рішення щодо нього у формі ухвали.
Таким чином, недодержання засудженим вимог, передбачених статтею 427 КПК, є підставою для залишення його касаційної скарги без руху.
З урахуванням наведеного, керуючись частиною 1 статті 429 КПК, Суд
постановив:
Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2018 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року щодо нього залишити без руху, надавши йому п'ятнадцятиденний строк для усунення недоліків з дня отримання ним ухвали.
У разі невиконання ухвали касаційну скаргу буде повернуто особі, яка її подала.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3