02 квітня 2019 року
Київ
справа №510/1286/16-а
адміністративне провадження №К/9901/20882/18
судді Верховного Суду Гриціва М.І. стосовно ухвали Верховного Суду від 02 квітня 2019 року в адміністративній справі № 510/1286/16-а (№ К/9901/20882/18) за позовом ОСОБА_1 до Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області (далі - управління ПФУ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила: визнати неправомірними дії управління ПФУ щодо неврахування для обчислення пенсії сум індексації заробітної плати, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премій до державних, професійних та ювілейних свят та інших виплат; зобов'язати управління ПФУ здійснити перерахунок пенсії як державному службовцю з дати її призначення - 17 липня 2009 року на виконання статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу», з урахуванням середньомісячної суми індексації заробітної плати, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премій до державних, професійних та ювілейних свят та інших виплат за 24 календарних місяця.
Ренійський районний суд Одеської області постановою від 23 січня 2017 року позов задовольнив. Визнав протиправними дії управління ПФУ щодо неврахування для обчислення пенсії сум індексації заробітної плати, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії до державних, професійних та ювілейних свят та інших виплат. Зобов'язав управління ПФУ здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії, як державному службовцю, з дати її призначення - 17 липня 2009 року, і з урахуванням середньомісячної суми індексації заробітної плати, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії до державних, професійних та ювілейних свят та інших виплат за 24 календарних місяця.
Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 12 квітня 2017 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Управління ПФУ не погодилося із рішеннями судів першої й апеляційної інстанцій і звернулося із касаційною скаргою про їх скасування та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Указує на те, що допомога на оздоровлення, матеріальна допомога, грошові винагороди та суми індексації не відносяться до інших надбавок, тому вони не враховуються до заробітної плати, з якої обчислюється розмір пенсії державного службовця. Зазначає, що скарга позивача була розглянута управлінням ПФУ відповідно до Закону України «Про звернення громадян», отже, не є правовим актом індивідуальної дії в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Крім того, зазначає, що адміністративний позов подано після закінчення шестимісячного строку, установленого законом для його подання.
Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду (далі - Суд) 02 квітня 2019 року виніс ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
У цьому рішенні Суд позначив, що вказана справа містить виключну правову проблему щодо застосування (існування) строку звернення до адміністративного суду у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальних страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг і її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
Зокрема Суд вважає, що виняткова проблема полягає у необхідності відповіді на наступні питання та формуванні відповідних правових позицій:
1. чи можуть судами застосовуватися у спорах стосовно соціального захисту (для обмеження розміру належних особі сум соціальних виплат) шестимісячні строки звернення до суду, встановлені процесуальним законом - КАС (стаття 99 у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, та статті 122 в редакції, що є чинною на сьогодні), якщо предметом спору є неотримання особою регулярних (щомісячних тощо) соціальних виплат, які суб'єкт владних повноважень з власної вини не виплачував фізичній особі або виплачував у неповному розмірі?
2. чи можуть суди застосовувати строки звернення до суду, встановлені процесуальним законом - КАС (стаття 99 у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, та статті 122 в редакції, що є чинною на сьогодні), для фактичного встановлення строкових меж (може граничних меж) триваючого правопорушення у сфері реалізації соціальних прав та відповідно цим строком обмежувати доступ особи до суду?
3. чи може бути факт нездійснення перевірки особою, якій державою призначено пенсію або інші постійні соціальні виплати, правильності нарахування уповноваженими суб'єктами владних повноважень конкретних сум таких виплат або невчасне звернення з відповідним позовом до адміністративного суду підставою для судового захисту її прав лише у межах останніх шести місяців, що передують даті звернення до суду?
4. чи можуть суди не застосовувати відповідний процесуальний строк, а відповідно до частини шостої статті 7 КАС використовувати як аналогію закону до всіх зазначених вище спорів положення частини другої статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та статей 51, 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, а деяких інших осіб», в яких міститься норма, згідно з якою нараховані (первинно встановлені за відповідною заявою фізичної особи) суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком?
Суд також зазначив про відсутність з цього питання однозначної практики Верховного Суду України та Верховного Суду.
Вважаю, що рішення про направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не є тим судовим рішенням, яке належало ухвалити за наслідками перегляду рішень судів попередніх інстанції, тому висловлюю окрему думку.
Предметом розгляду у цій справі є дії суб'єкта владних повноважень щодо не включення до складу заробітної плати державного службовця та врахування при обчисленні розміру його пенсії сум виплат, з яких було фактично нараховані та сплачені страхові внески.
Відповідно до частини п'ятої статті 346 КАС суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
Отож, у рамках фактичних обставин цієї справи, які встановили суди попередніх інстанцій, з огляду на правову позицію Верховного Суду сформульовану раніше щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах, зокрема, у постанові від 16 вересня 2014 року (справа № 21-314а14), суду адміністративної юрисдикції належить визначити чи є підстави для залишення позовних вимог за період з 17 липня 2009 року по 10 лютого 2016 року без розгляду з огляду на пропуск строку звернення до адміністративного суду.
Строки мають важливе значення для захисту порушених прав та адміністративного судочинства. У публічно-правових відносинах строки особливо актуальні для оцінки правомірності поведінки суб'єктів з погляду на її своєчасність.
Приміром Верховний Суд України, зокрема у постанові від 10 грудня 2013 року (справа № 21-329а13) виснував, що положення статті 87 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» не підлягають застосуванню до заявлених позовних вимог, адже приписи цієї норми регулюють виплату за минулий час уже нарахованих пенсій, однак не виплачених з вини Пенсійного фонду України. Натомість застосуванню підлягають статті 99, 100 КАС (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; аналогічні норми містяться у статтях 122, 123 КАС, у редакції, чинній на сьогодні), оскільки у справі, що розглядається, право позивача на отримання цих сум пенсій відповідачем визнано не було, що і стало підставою звернення до суду.
Строки звернення до адміністративного суду при розгляді справ за подібними обставинами застосовує і Верховний Суд, зокрема у постановах від 23 жовтня, 11 та 20 грудня 2018 року (справи №№ 727/627/17, 425/1998/16-а, 712/7831/16-а).
Щодо застосування норм статей 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення», статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та статей 51, 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, а деяких інших осіб» та незастосування норми статті 122 КАС (статті 99 КАС, у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальних страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, про що зазначено в ухвалі Суду від 02 квітня 2019 року, слід зазначити таке.
Аналіз цих норм права дає підстави для висновку про те, що за минулий час без обмеження будь-яким строком виплачуються суми пенсії нараховані пенсіонеру, проте не отримані ним з вини органу, що призначає і виплачує пенсію. Отже, існують дві умови за яких невиплачені пенсіонерові суми пенсії виплачуються без обмеження будь-яким строком: 1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; 2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини цього пенсійного органу.
У справі, що розглядається, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом у зв'язку із тим, що пенсійний орган не врахував їй при призначенні пенсії суми отриманих нею виплат, з яких сплачено страхові внески, отже ці суми не нараховані і є спірними.
Застосування строку звернення до адміністративного суду передує вирішенню спору по суті, тому не можна спочатку вирішити спір і у разі задоволення позову не застосовувати строки (через те, що встановлена вина пенсійного органу у невиплаті спірних сум), а у разі відмови у задоволенні позову - їх (строки) застосовувати.
На мою думку, у цій справі у Суду були підстави ухвалити одно із кінцевих судових рішень по суті заявлених вимог, але не передавати справу до Великої Палати Верховного Суду.
Суддя М.І. Гриців