Іменем України
Київ
02 квітня 2019 року
справа №808/1139/16
адміністративне провадження №К/9901/19565/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р.Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області
на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 30 травня 2016 року у складі судді Лазаренка М.С.
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2016 року у складі суддів Білак С.В., Шальєвої В.А., Олефіренко Н.А.
у справі № 808/1139/16
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний Дім «Дельта»
до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
У квітні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельний Дім «Дельта» (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток, з мотивів безпідставності його прийняття.
Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 30 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2016 року, позов задовольнив у повному обсязі, визнав протиправними та скасував податкове повідомлення-рішення від 2 листопада 2015 року № 0001652202. Приймаючи рішення суди попередніх інстанцій виходили з того, що під час судового розгляду справи по суті не знайшли свого підтвердження доводи податкового органу про порушення позивачем вимог підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, а тому податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 115288,50 грн, у тому числі за основним платежем - 76859,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 38429,50 грн, є протиправним та підлягає скасуванню.
У вересні 2016 року відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення цих судів та ухвалити нове рішення, якім відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Відзив на касаційну скаргу від позивача до Верховного Суду не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення судів першої та апеляційної інстанцій.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону рішення судів попередніх інстанцій відповідають.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питання дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Імперіал бренд» за 2014 рік, за результатами якої складено акт №1067/08- 28-22-02/36447852 від 15 жовтня 2015 року.
Висновками акта встановлено порушення позивачем вимог підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 76859,00 грн.
2 листопада 2015 року на підставі акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001652202, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 115288,50 грн, у тому числі за основним платежем - 76859,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 38429,50 грн.
Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
При вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.
Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин) витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-ХІV від 16 липня 1999 року (надалі Закон № 996) передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Статтею 1 Закону № 996 визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 996, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
За приписами статті 1 Закону № 996, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19 травня 2014 між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Імперіал бренд» укладено договір про виконання навантажувально-розвантажувальних робіт № 32. За умовами вказаного договору контрагент прийняв на себе зобов'язання надавати за дорученням (заявками) Товариства послуги з навантажувально-розвантажувальних робіт за адресою виробництва позивача: м. Запоріжжя, вул. Кремлівська, 63-А. Позивач як замовник зобов'язався приймати надані послуги та оплачувати їх. За результатом кожного місяця, в якому надавалися послуги, сторони складають та підписують акти виконаних робіт. Договір укладено строком до 31 грудня 2014 року.
Надання послуг за договором № 32 підтверджується заявками із зазначенням вантажу, щодо якого здійснюються навантажувально-розвантажувальні роботи, кількості вантажу в кілограмах, строку виконання робіт тощо та актами приймання виконаних навантажувально-розвантажувальних робіт.
Також 21 травня 2014 року між вказаними сторонами укладено договір на прибирання приміщення № 28. За умовами вказаного договору контрагент прийняв на себе зобов'язання виконати комплекс робіт з прибирання приміщень Товариства за адресою виробництва позивача: м. Запоріжжя, вул. Кремлівська, 63-А перелік робіт та послуг визначено в додатку №1 до договору та включає: 1) клінінг приміщень основного призначення (виробничий цех); 2) клінінг приміщень допоміжного призначення (естакада, прилягаючий майданчик); 3) клінінг виробничих ємностей, обладнання; 4) миття вікон. Позивач як замовник зобов'язався приймати надані послуги та оплачувати їх. За результатами виконання робіт та надання послуг сторони складають та підписують акти виконаних робіт. Договір укладено строком до 31 грудня 2014 року.
Надання послуг за договором на прибирання приміщення № 28 підтверджується актами приймання-передачі наданих послуг. Всі первинні документи досліджено судами, копії наявні в матеріалах справи.
Суди попередніх інстанцій встановили, що оглянуті первинні документи містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими на час вчинення угоди суб'єктами права.
Доводів про те, що первинні документи і податкова звітність Товариства є дефектними або підробленими та містять неправдиву, недостовірну інформацію податковим органом не наведено. Претензій до первинних документів Товариства відповідачем не наведено і в касаційній скарзі.
Таким чином, Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що надані первинні бухгалтерські документи по формі і за змістом відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Таким чином, у позивача наявні всі необхідні первинні документи, які підтверджують наявність витрат на оплату послуг, а відповідно і правомірність декларування суми витрат.
Крім того, взаємовідносини позивача з контрагентом за договором про виконання навантажувально-розвантажувальних робіт № 32 від 19 травня 2014 року та договором на прибирання приміщення № 28 від 21 травня 2014 року, самі договори та складені на їх виконання первинні документи, висновки та обґрунтування податкового органу щодо реальності таких договорів вже були предметом судового розгляду.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 27 січня 2016 року у справі № 808/2144/15, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2016, адміністративний позов Товариства задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення. Рішення набрало законної сили 14 березня 2016 року.
Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що відсутність необхідних основних фондів, кваліфікованого технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, вантажних транспортних засобів тощо, не є беззаперечним доказом того, що господарські операції між сторонами не мали реального характеру, оскільки нормами Цивільного та Господарського кодексів України дійсність і реальність договорів та правомірність виписаних за ними, зокрема, податкових накладних та інших первинних документів бухгалтерського та податкового обліку не обумовлені наявністю у постачальника матеріальних та трудових ресурсів для здійснення фінансово-господарської діяльності.
Доводи касаційної скарги податкового органу зводяться виключно до повторення доводів апеляційної скарги, яким надано оцінку судом апеляційної інстанції, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, податковим органом не зазначено.
Відповідач касаційною скаргою просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно здійснення господарських операцій із контрагентом позивача, що знаходиться за межами касаційного перегляду, встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого, касаційна скарга залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області залишити без задоволення.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 30 травня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2016 року у справі № 808/1139/16 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Р.Ф. Ханова
Судді: І.А. Гончарова
І.Я. Олендер