Справа № 810/4287/18 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О.
03 квітня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Парінова А.Б.,
суддів: Беспалова О.О.
Губської О.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області на рішення Київського окружного адміністративного суду 14 грудня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,
У серпні 2018 року до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_3 з позовом до Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною відмову відповідача у наданні йому статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення;
- зобов'язати відповідача встановити йому статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення інваліда війни.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що оскільки він був залучений до складу формувань Цивільної оборони при ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та став інвалідом внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, то відмова відповідача щодо встановлення йому статусу інваліда війни і видачі відповідного посвідчення є необґрунтованою та такою, що порушує його право на одержання вказаного статусу та пов'язаного з ним соціального захисту, що зумовлює необхідність визнання такої відмови протиправною. Звертав увагу суду, що відповідач не надав належної оцінки доказам, які були додані ним 18.07.2018 до заяви про надання статусу інваліда війни та безпідставно послався на рішення Верховного Суду від 07.06.2018 по адміністративній справі № 377/797/17, яким йому (ОСОБА_3) було відмовлено у встановленні статусу інваліда війни та видачі посвідчення. Зауважив, що у вказаній справі № 377/797/17 взагалі були відсутні та відповідно не досліджувалися первинні документи формування Цивільної оборони на Чорнобильській АЕС.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2018 року зазначений адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу відповідно до змісту якої просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що Київським окружним адміністративним судом при винесенні оскаржуваного рішення було неправильно викладено обґрунтування та не враховано всіх доводів викладених відповідачем. Зокрема, апелянт вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що для встановлення статусу інваліда війни громадянам достатньо пред'явлення довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності, а надання інших документів на підтвердження факту участі особи в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи законодавством не передбачено.
Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що факт залучення громадян до складу формувань цивільної оборони не потрібно встановлювати, оскільки відповідно до норм законодавства, що діяло на момент аварії на Чорнобильській АЕС на - всіх без виключення підприємствах, установах та організаціях, до складу цивільної оборони в обов'язковому порядку зараховувалось все працездатне населення.
Разом з цим, апелянт звертає увагу, що судом першої інстанції не було враховано, що у довідці позивача про встановлення групи інвалідності не вказано, що причина інвалідності пов'язана з ліквідацією наслідків на ЧАЕС у складі формувань цивільної оборони.
Відповідач наголошує, що надані позивачем документи підтверджують його статус - учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання, інвалідності у зв'язку із захворюванням пов'язаним з роботами по ліквідації цих наслідків, що надає йому право на пільги та компенсації, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які-постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Водночас, в межах спірних правовідносин, має бути підтверджена належними та допустимими доказами участь позивача у ліквідації наслідків аварії у саме у складі формувань Цивільної оборони.
З огляду на зазначене, апелянт вважає, що правові підстави для надання статусу інваліда війни ОСОБА_3 відсутні.
До початку судового засідання апелянтом було подано до суду клопотання відповідно до змісту якого останній просив суд розглянути справу без участі уповноваженого представника Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області.
У судове засідання прибув позивач та його уповноважений представник, які просили суд продовжити апеляційний розгляд справи без їх участі у порядку письмовго провадження.
Відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Частиною 2 ст. 313 КАС України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
За наведених обставин, враховуючи клопотання учасників судового процесу про розгляд справи без їх участі, колегія суддів визнала за можливе продовжити розгляд даної справи у порядку письмового провадження.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та громадянином, захворювання якого пов'язане з наслідками Чорнобильської катастрофи (категорія 1), що підтверджується посвідченням НОМЕР_2, виданим Мінчорнобиль України 22.12.1992, та вкладкою НОМЕР_1 до посвідчення НОМЕР_2, які є безстроковими (том 1, а.с. 44).
Відповідно до довідки Обласної спеціалізованої МСЕК Сер. КИО-І № 101062 від 03.11.1999 позивачу з 27.10.1999 встановлено довічно другу групу інвалідності, причина інвалідності - професійне захворювання, пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (том 1, а.с. 41).
Експертним висновком також підтверджується, що захворювання позивача пов'язане з роботами з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.43).
З матеріалів справи вбачається, що у період з 12.04.1978 по 23.11.1999 позивач працював на Чорнобильській АЕС (том 1, а.с. 37, 55-59, 127, 129-130).
Зокрема, на підставі даних трудової книжки та особистої картки ОСОБА_3 НОМЕР_3, табельний номер НОМЕР_4, останній з 10.03.1982 по 25.02.1986 працював слюсарем з ремонту устаткування машинних цехів турбінного цеху № 1 Чорнобильської АЕС; а з 25.02.1986 по 01.12.1998 - машиністом-обхідником допоміжного турбінного устаткування 5 гр. турбінного цеху № 1 Чорнобильської АЕС.
Разом з цим, згідно з відомостями табелів обліку робочого часу працівників турбінного цеху Чорнобильської АЕС за квітень 1986 року позивач виконував роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (том 1 а.с. 38-39а). Згідно із аварійним маршрутним листом №1124 ОСОБА_3, який перебував на посаді машиніста-обхідника допоміжного турбінного устаткування у турбінному цеху та здійснював обслуговування ДПУ 1 і 2 блоків Чорнобильської АЕС Чорнобильської АЕС, евакуювався 27.04.1986 о 13:00 год. (том 1 а.с.40).
Наявний у матеріалах справи Акт № 207 свідчить про те, що 26.04.1986 та 27.04.1986 (у день, коли на ЧАЕС сталась ядерна аварія реактора 4-го блоку із значним виходом радіаційних речовин в навколишнє середовище) ОСОБА_3 працював з 0:00 год. до 8:00 год. у турбінному цеху та відключав устаткування.
Довідкою підприємства №14999 від 24.01.2001 підтверджується, що ОСОБА_3 був безпосередньо зайнятий на роботах, передбачених Постановою ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 29.12.1987 №1497-378 та Постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 05.06.1986 №665-195, які дають право на державну пенсію на пільгових умовах у відповідності до списку №1, затвердженого Постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 №1173, у період: з 26 квітня 1986 року по 01 червня 1987 року; з 25 вересня 1987 року по 31 грудня 1987 року; з 01 січня 1988 року по 30 листопада 1998 року (том 1 а.с.39).
З огляду на зазначене та враховуючи, що з 27.10.1999 позивач є пенсіонером, який перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду м. Славутич та отримує пенсію по інвалідності, останній 20 вересня 2017 року, звернувся до Управління соціального захисту населення виконкому Славутицької міської ради Київської області з заявою про видачу посвідчення інваліда війни другої групи, як особі яка приймала участь в роботах по ліквідації аварії на ЧАЕС у складі Цивільної оборони.
Листом від 21 вересня 2017 року за №54/01-15 позивачу було відмовлено Управлінням в наданні статусу інваліда війни, мотивуючи тим, що посвідчення інвалідам війни видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності. В наданій довідці МСЕК причина інвалідності вказана як "проф.захворювання, пов'язане з роботами на ЧАЕС", що не відповідає поняттю і змісту статусу ветеранів війни.
Вказана відмова суб'єкта владних повноважень була оскаржена позивачем до суду. Водночас, постановою Славутицького міського суду Київської області від 26.10.2017 у справі № 377/797/17, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2017 ОСОБА_3 було відмовлено у задоволенні позовних вимог. (том 1 а.с.82-85).
Постановою Верховного Суду від 07.06.2018 у справі №377/797/17 касаційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а постанову Славутицького міського суду Київської області від 26.10.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2017 у справі № 377/797/17 залишено без змін (а.с.86-88).
Відмовляючи позивачу у задоволенні касаційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що документи, які позивач долучив до своєї заяви, адресованої Управлінню, щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв'язку з тим, що він брав участь у таких заходах. Утім, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав. Ця обставина є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ) поширюватиметься на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (підпункт 1 частини першої статті 9 Закону № 796-ХІІ).
З огляду на вказаний висновок Верховного Суду, а також судів попередніх інстанцій у справі № 377/797/17, 18.07.2018 позивач повторно звернувся до Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області із заявою за вх. № 39/01-15 щодо вирішення питання про встановлення йому статусу інваліда війни другої групи та видачі відповідного посвідчення, надавши до цієї заяви нові додаткові документи в копіях, зокрема, наказу № 2с від 19.04.1985 про формування ЦО; Листа № 672с від 6.12.1982 ; наказу № 4с від 28.05.1985; наказу № 45с від 28.05.1981; копія наказу № 4 ДСИ від 03.04.1986; наказу №1 від 19.01.1989 про формування ЦО; особової картки позивача та виписки з приказу №107/к від 14.08.1986; акту № 207; трудової книжки про період роботи на ЧАЕС; табеля робочого часу за квітень 1986; довідки №14999 за списком №1; аварійного маршрутного листа №1124 та інші.
У тому числі до вказаних документів позивачем було долучено інформаційну довідку від 01.09.2017 № 01.1-14-1366-19 видану йому Департаментом з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації (том 1 а.с. 36).
Вказаною довідкою позивачу було роз'яснено, що цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов'язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей. Таким чином, Департамент у вказаному листі зазначає, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювалися саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварії, катастроф і стихійних лих. Отже, громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на ЧАЕС та її наслідків) залучалися до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.
Водночас, листом від 31.07.2018 №02-16/1517 Управлінням соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області позивачу було відмовлено у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення.
Вказана відмова мотивована тим, що питання з приводу такого самого предмету і з тих самих підстав, а саме щодо встановлення позивачу статусу інваліда війни як особі, залученій до складу формувань Цивільної оборони, яка стала інвалідом внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, відповідно до п.9 ст.7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та видачі ОСОБА_3 посвідчення інваліда війни за позовом ОСОБА_3 до Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради було розглянуто у судовому порядку (справа № 377/797/17).
У даному листі відповідач також роз'яснює позивачу, що не всі особи, які виконували роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, підпадають під дію п. 9 ч.2 ст.7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Статус інвалідів війни розповсюджується на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони на підставі Закону України "Про внесення змін до статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 15.06.2004 №1770-IV. Обгрунтовуючи прийняте рішення відповідач також посилається на те, що відповідно до положень пояснювальної записки (до проекту Закону України "Про внесення змін до статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 15.06.2004 №1770-IV) до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував вузьку категорію осіб (1300 чоловік), які перші з днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.
За наведених обставин та враховуючи, що у долучених позивачем документах відсутні докази, які б однозначно та у встановленому порядку підтверджували залучення саме ОСОБА_3 до формувань Цивільної оборони, а також з огляду на те, що він (ОСОБА_3) не брав участь у загонах спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, відповідач дійшов висновку про відсутність правових підстав для поширення на нього (позивача) статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до п.9 ст.7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (том 1 а.с.95).
Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до приписів чинного законодавства факт залучення громадян до складу формувань цивільної оборони не потрібно встановлювати, оскільки на всіх без виключення підприємствах, установах та організаціях, до складу цивільної оборони в обов'язковому порядку зараховувалось все працездатне населення.
З огляду на зазначене та з урахуванням наданих позивачем документів (у тому числі, що надавались позивачем до його заяви від 18.07.2018) суд першої інстанції дійшов висновку, що вказаними доказами підтверджується факт участі позивача у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони та отримання ним інвалідні внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, а тому ОСОБА_6 має право на встановлення йому статусу інваліда війни із видачею відповідного посвідчення.
Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 р. № 3551-XII (далі - Закон № 3551) до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Таким чином, умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених вказаною нормою є:
1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;
2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
У відповідності до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Так, факт настання інвалідності позивача внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, та участь позивача у цій ліквідації жодною з сторін не заперечується та матеріали справи в цій частині розбіжностей не містять, відтак вказані обставини доказуванню на стадії апеляційного провадження не підлягають.
Предметом доказування у даній справі є факт залучення позивача до складу формувань Цивільної оборони.
При цьому, колегія суддів зауважує, що приписами наведеної вище норми та взагалі Законом № 3551-XII не встановлено вимог, які визначають порядок та форму залучення осіб до складу формувань Цивільної оборони.
У свою чергу, згідно з вимогами нормативно-правових актів з Цивільної оборони, які були чинними на момент аварії на Чорнобильській катастрофі, зокрема, Положення про Цивільну оборону СРСР, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР від 18.03.1976 №201-78, наказів заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР від 06.06.1975 №90 (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та від 29.06.1976 №92 (настанова про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (Сільському на сільськогосподарському об'єкті народного господарства), розпорядження ЦО СРСР від 26.04.1986, начальника ЦО УРСР від 28.04.1986, начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної Ради народних депутатів трудящих за 1986 рік (від 29.04.1986 №01, від 30.04.1986 №02, від 04.05.1986 №16, від 19.05.1986 №52 та інші), цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов'язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають дітей до 8 років.
Тобто, формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювалися саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварії, катастроф і стихійних лих. Отже, громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на ЧАЕС та її наслідків) залучалися до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.
Дана обставина, як вже зазначалось, підтверджена Інформаційною довідкою Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації від 01.09.2017 № 01.1-14-1366-19.
Разом з цим, колегія суддів констатує, що жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов'язковості видання розпорядчого документу про залучення конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони.
Така ж правова позиція була викладена і в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.04.2017 у справі № К/800/11747/17.
Водночас, Верховний Суд у постанові від 07.06.2018 у справі № 377/797/17 зазначив, що участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони є істотною обставиною для набуття статусу інваліда війни, позаяк у протилежному випадку статус інваліда війни поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
З урахуванням вказаного висновку Верховного Суду, колегією суддів суду апеляційної інстанції встановлено, що наказом Міністерства енергетики і електрифікації СРСР від 28.05.1981 № 45с "Про створення спецформувань на атомних електростанціях" (на виконання постанови Ради Міністрів СРСР від 25.11.1980 № 833-283 "Про заходи щодо подальшого підвищення безпеки атомних електростанцій" (наказ Міненерго СРСР від 11.11.1980 №81сс), було зобов'язано Міністерство енергетики і електрифікації СРСР створити на кожній діючій атомній електростанції (у тому числі і ЧАЕС у ІІІ кварталі 1981 року) спеціальні відомчі формування та забезпечити залучення невоєнізованих формувань цивільної оборони для захисту персоналу, населення і для відновлення атомних електростанцій у випадку аварій, стихійних лих у мирний час та масових руйнувань у військовий час та затвердити штат та табель штату спец формувань атомних станцій (том 1 а.с.22).
Листом Всесоюзного промислового об'єднання по атомній енергетиці "Союзатоменерго" Міністерства енергетики і електрифікації СРСР №672с від 06.12.1982 р. "Про використання нормативних документів з питань захисту персоналу та населення в разі аварії на АС" директору Чорнобильської АЕС, зокрема, роз'яснено, що ліквідація наслідків радіаційних аварій, включаючи МПА (максимальна проектна аварія), може проводитися персоналом або в складі звичайної цехової структури, або структури Цивільної оборони, на розсуд директора атомної станції. Переведення роботи персоналу в структуру Цивільної оборони є обов'язковим при виникненні гіпотетичної аварії на атомній станції або введення періоду "Загальної готовності Цивільної оборони" (а.с. 20).
Судом встановлено, що згідно з пунктом 1 наказу Чорнобильської атомної електростанції імені В.І. Леніна від 03.04.1986 №4-ДСК "Про підготовку навчання цивільної оборони" до навчання залучено: увесь персонал станції - для відпрацювання дій за сигналами ЦО (том 1 а.с.23-24).
Чорнобильською атомною електростанцією імені В.І. Леніна ВПО "Союзатоменерго" Міністерства енергетики і електрифікації СРСР 19.04.1986 року видано наказ № 2с від 19.04.1985 "Про керівний склад, служби та формування цивільної оборони" із грифом "Таємно", відповідно до якого створено пункт управління Цивільної оборони Чорнобильської АЕС (пункт 1 наказу); для організації виконання завдань по забезпеченню заходів цивільної оборони, підготовки спеціального формування, невоєнізованих формувань ЦО і керівництва ними при проведенні рятувальних і невідкладних аварійно-відновлювальних робіт створено служби цивільної оборони ЧАЕС.
28.05.1986 Чорнобильською атомною електростанцією імені В.І. Леніна ВПО "Союзатоменерго" Міністерства енергетики і електрифікації СРСР видано наказ "Про створення відділу мобілізаційної підготовки та цивільної оборони" №4с, згідно з яким з 01.06.1985 року створено відділ мобілізаційної підготовки та цивільної оборони у відповідності із штатним розписом, затвердженим 23.05.1985 р., в документах відкритого характеру відділ мобілізаційної підготовки та цивільної оборони іменувати умовно "другий відділ", на начальника відділу мобілізаційної підготовки та цивільної оборони покладено виконання функціональних обов'язків начальника штаба цивільної оборони Чорнобильської АЕС, наказано вважати начальника штабу ЦО і другого відділу заступником начальника цивільної оборони ЧАЕС, що має право від імені начальника ЦО віддавати з питань ЦО і мобілізаційної роботи усні і письмові розпорядження, обов'язкові для виконання усіма працівниками ЧАЕС, включаючи керівний склад (а.с.21).
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що створення документів, на наявності яких наполягає відповідач, не залежить від волі позивача, адже позивач не є видавцем таких документів, у зв'язку з чим на нього не може бути покладений обов'язок доводити те, що від нього не залежить.
Натомість саме відповідач, наполягаючи на тому, що документи, які підтверджують залучення позивача особисто до формувань цивільної оборони у вигляді наказу чи розпорядження, повинен був надати суду такі документи або доводити відсутність прізвища позивача у таких документах, попри це відповідач перекладає на позивача обов'язок доказування, який лежить на самому відповідачеві.
Судом першої інстанції було також вірно вказано, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на саме відповідача. Натомість, відповідачем - суб'єктом владних повноважень не було спростовано твердження позивача про те, що він був залучений до складу відповідних формувань, матеріали справи відповідних доказів також не містять.
У свою чергу, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем було надано достатньо доказів, які дають підстави вважати, що він брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони.
Крім того, на переконання колегії суддів, судом першої інстанції було також правильно не взято до уваги посилання відповідача на те, що питання з приводу цього самого предмету і з цих самих підстав вже було вирішено за результатом розгляду адміністративної справи № 377/797/17, оскільки у вказаній відповідачем справі досліджувались зовсім інші докази, на підставі яких суди не мали можливості встановити чи дійсно позивач приймав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони, що є обов'язковою умовою для надання йому відповідного статусу - інваліда війни.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що встановлені судом під час розгляду даної справи обставини є інакшими, ніж установлені під час розгляду справи № 377/797/17.
З урахуванням викладеного, колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відмова відповідача у встановленні позивачу статусу інваліда війни і видачі відповідного посвідчення є необґрунтованою та такою, що порушує право позивача на одержання вказаного статусу та пов'язаного з ним соціального захисту.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що вимоги позивача в частині визнання протиправною відмови Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області у наданні позивачеві статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення інваліда війни є обґрунтованими.
Щодо позовних вимог позивача в частині зобов'язання відповідача видати відповідне посвідчення колегія суддів зазначає, що такі вимоги належать до дискреційних повноважень суб'єкта владних повноважень, у які суд, згідно з приписами ст. 2 КАС України не може втручається поза межами перевірки за названими у цій статті критеріями.
Разом з цим, колегія суддів зазначає, що відповідно до приписів абз. 2 чю 4 ст. 245 КАС України у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
Водночас, колегія суддів вважає, що дискреційні функції відповідача як суб'єкта владних повноважень щодо надання особі статусу інваліда війни на етапі, коли особа, яка звернулась, є інвалідом внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та має докази залучення до складу формувань цивільної оборони, досить жорстко обмежені в законодавчому порядку, а тому зазначені відповідачем підстави відмови - не належить до передбачених законом підстав відмови в наданні позивачу статусу інваліда війни.
При цьому, колегія суддів зауважує, що позивачем було надано як відповідачу, так і суду достатні докази наявності підстав для встановлення йому статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, передбачених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Суд також враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Таким чином, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог щодо зобов'язання відповідача встановити позивачу статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення. Крім того, щодо вказаної частини позовних вимог відповідачем рішення суду першої інстанції в апеляційній скарзі не оскаржується.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_3 та наявність підстав зобов'язати відповідача встановити йому статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення.
У свою чергу, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини або порушено норми процесуального права.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.243-245, 308, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328-329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду 14 грудня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий судя А.Б. Парінов
Судді О.О. Беспалов
О.А. Губська