Справа № 810/1/18 Суддя (судді) першої інстанції: Панченко Н.Д.
28 березня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Лічевецького І.О., суддів - Земляної Г.В., Мельничука В.П., при секретарі - Рейтаровській О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Адміністрації Державної Прикордонної служби України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2018 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центральної Військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, Міністерства оборони України, Адміністрації Державної Прикордонної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Військово-медичне управління Служби безпеки України, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у якому просив визнати протиправними дії Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України щодо відмови у розгляді заяви про встановлення причинного зв'язку захворювання (поранення, контузії, травми, каліцтва), пов'язаного із виконанням ОСОБА_1 обов'язків військової служби під час перебування на території Демократичної Республіки Афганістан у складі Прикордонних військ КДБ СРСР у період з 28.07.1981 по 13.06.1983 та зобов'язати Центральну військово-лікарську комісію Міністерства оборони України прийняти до розгляду вказану заяву.
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що у період з 01.11.1963 по 01.03.1990 він знаходився на військовій службі в Прикордонних військах Комітету державної безпеки (далі - КДБ) СРСР, та в період з 28.07.1981 по 13.06.1983 брав участь у бойових діях в Афганістані.
В період проходження служби, 22.04.1983, в результаті автомобільної аварії при виконанні обов'язків військової служби, ОСОБА_1 отримав травму. З метою встановлення причинного зв'язку між захворюванням та пораненням, отриманим під час проходження військової служби, позивач звернувся до відповідачів, однак йому було відмовлено у зазначеному.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2018 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Адміністрації Державної Прикордонної служби України щодо відмови у розгляді заяви про встановлення причинного зв'язку захворювання (поранення, контузії, травми, каліцтва), пов'язаного із виконанням ОСОБА_1 обов'язків військової служби під час перебування на території Демократичної Республіки Афганістан у складі Прикордонних військ КДБ СРСР у період з 28.07.1981 по 13.06.1983. Зобов'язано Адміністрацію Державної Прикордонної служби України прийняти до розгляду заяву щодо встановлення причинного зв'язку захворювання (поранення, контузії, травми, каліцтва), пов'язаного із виконанням ОСОБА_1 обов'язків військової служби під час перебування на території Демократичної Республіки Афганістан у складі Прикордонних військ КДБ СРСР у період з 28.07.1981 по 13.06.1983. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі Адміністрація Державної Прикордонної служби України, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення і прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог до Центральної Військово-лікарської комісії Міністерства оборони України в повному обсязі.
Зокрема, скаржник стверджує, що оскільки позивач проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 , яка входила до складу Східного прикордонного округу КДБ СРСР та розташовувалась на території Казахської РСР і вважалася складовою частиною Збройних сил СРСР, та той факт, що Державний комітет у справах охорони державного кордону України, на підставі пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.01.1992 № 3 «Питання Державного комітету у справах охорони державного кордону України», є правонаступником лише колишнього Управління військ Західного прикордонного округу КДБ СРСР, позивачем правомірно висунуто вимогу до ЦВЛК при Міністерстві оборони України щодо розгляду його заяви. Оскільки позивач звільнився з військової служби у 1990 році та не проходив військову службу в Західному прикордонному окрузі КДБ СРСР, правового зв'язку між ДПС України та позивачем немає, а порушене ним питання до компетенції Адміністрації Державної Прикордонної служби України не належить.
У відзивах на апеляційну скаргу позивач, відповідач - Міністерство оборони України, та третя особа, наполягають на законності та обґрунтованості рішення суду.
Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Шостий апеляційний адміністративний суд дійшов наступного.
Позивач є підполковником у відставці, та у період з 01.11.1963 по 01.03.1990 знаходився на військовій службі в Прикордонних військах КДБ СРСР, а в період з 28.07.1981 по 13.06.1983 брав участь у бойових діях брав участь у бойових діях у Демократичній Республіці Афганістан (ДРА) як офіцер у складі Прикордонних військ (в/ч 2456) Комітету державної безпеки (КДБ) СРСР, та був звільнений з військової служби у 1990 році з Червонопрапорного Східного прикордонного округу Прикордонних військ КДБ СРСР (управління округу - м. Алма-Ата, Казахська РСР) наказом КДБ СРСР від 17.01.1990 № 29, що підтверджується військовим квитком позивача серії НОМЕР_2 та довідкою Білоцерківського об'єднаного військового комісаріату від 23.02.2017.
Після звільнення з військової служби позивач прибув з Казахстану на постійне місце проживання до м. Біла Церква Київської області, де став на військовий облік у 1994 році як офіцер запасу, що підтверджується записом у військовому квитку.
ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_3 , виданим міським відділом № 2 Білоцерківського МУГУ МВС України в Київській області 13.12.1997.
Згідно виписки з історії хвороби від 06.07.1983 № 2006 в період проходження служби, 22.04.1983 в результаті автомобільної аварії при виконанні обов'язків військової служби, позивач отримав закритий перелом тім'яної кістки, забій головного мозку легкої ступені; закритий перелом ІІІ-VІ ребер справа та VІІІ-ХІ ребер зліва; закритий пемопневматоракс справа з підшкірною емфіземой грудної клітки.
З метою встановлення причинного зв'язку між захворюванням та пораненням, отриманим під час проходження військової служби, позивач звернувся до Центральної військово-лікарської комісії при Міністерстві оборони України щодо встановлення причинного зв'язку його травм, поранень та захворювань з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Листом від 15.12.2016 № 7157 Центральна військово-лікарська комісія при Міністерстві оборони України надіслала документи позивача до Центральної військово-лікарської комісії Державної прикордонної служби України за належністю, у зв'язку з тим, що він проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 (КГБ СРСР).
Листом від 22.12.2016 за № 33/С-8696 ЦВЛК ДПС України запропоновано позивачу звернутися до Центральної військово-лікарської комісії Служби безпеки України, оскільки жодним нормативно-правовим актом України не встановлено, що Державна прикордонна служба України є правонаступником Східного прикордонного округу КДБ СРСР. Відсутні також і нормативні приписи, які зобов'язують або надають повноваження ЦВЛК ДПС України встановити причинний зв'язок військовослужбовцям колишніх прикордонних військ КДБ СРСР, захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.
Позивач звернувся до СБУ щодо встановлення причинного зв'язку його захворювань та поранень з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Листом від 27.01.2017 № 20/С-2/13/17 ЦВЛК СБУ повідомила позивача про те, що оскільки він за обліком Пенсійного фонду України перебуває як пенсіонер Державної прикордонної служби України, правові підстави щодо встановлення СБУ причинного зв'язку його захворювань та поранень з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, відсутні, а порушене позивачем питання належить до компетенції Державної прикордонної служби України від час проходження військової служби в Республіці Афганістан в період з 1981 по 1983 рік.
Відповідно до п.1 частини 1 ст. 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» від 24.03.1998 року №203/98-ВР (надалі за текстом - Закон №203/98-ВР) ветеранами військової служби, ветеранами органів внутрішніх справ, ветеранами Національної поліції, ветеранами податкової міліції, ветеранами державної пожежної охорони, ветеранами Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранами служби цивільного захисту, ветеранами Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України визнаються громадяни України які бездоганно прослужили на військовій службі, в органах внутрішніх справ, Національній поліції, податковій міліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України 25 і більше років у календарному або 30 та більше років у пільговому обчисленні (з яких не менше 20 років становить вислуга у календарному обчисленні) і звільнені в запас або у відставку відповідно до законодавства України або колишнього Союзу РСР чи держав СНД.
Отже, позивач є ветераном військової служби як громадянин, що бездоганно прослужив на військовій службі 25 і більше років у календарному обчисленні і звільнений в запас відповідно до законодавства колишнього Союзу PCP.
Згідно з п. 3 частини 1 ст. 6 Закону №203/98-ВР ветеранам військової служби, ветеранам органів внутрішніх справ, ветеранам Національної поліції, ветеранам податкової міліції, ветеранам державної пожежної охорони, ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранам служби цивільного захисту, ветеранам Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України надаються пільги на першочергове медичне обстеження, диспансеризацію та госпіталізацію.
Згідно зі ст. 4 Закону №203/98-ВР забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів щодо соціального захисту ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції, ветеранів податкової міліції, ветеранів державної пожежної охорони, ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранів служби цивільного захисту, ветеранів Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та членів їх сімей покладається на органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України «Питання Державного комітету у справах охорони державного кордону України» від 02.01.1992 № 3 установлено, що Державний комітет у справах охорони державного кордону України є правонаступником колишнього Управління військ Західного прикордонного округу КДБ СРСР.
Відповідно до пунктів 1, 3 розділу 12 Положення про проходження медичного огляду у Державній прикордонній службі України, затвердженого наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 06.05.2009 № 333 (у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України від 15.08.2016 № 804), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2009 за № 570/16586 (надалі за текстом - Положення), у разі коли під час медичного огляду військовослужбовців Держприкордонслужби встановлено діагноз, ВЛК встановлює причинний зв'язок захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв.
Причинний зв'язок захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв у колишніх військовослужбовців Держприкордонслужби та військових частин прикордонних військ СРСР та їх органів управління, дислокованих на території України, визначає ЦВЛК та оформлюється протоколом засідання ЦВЛК з визначення причинного зв'язку захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв у колишнього військовослужбовця.
Отже, позивач, як ветеран військової служби, який проходив військову службу у Прикордонних військах КДБ СРСР, відповідно до Закону №203/98-ВР має право на безоплатний першочерговий медичний огляд (обстеження) у закладах охорони здоров'я відповідного військового формування (Державної прикордонної служби України, утвореної на базі Прикордонних військ СРСР, дислокованих на території України) на предмет встановлення причинного зв'язку наявних у нього захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв з проходженням військової служби.
Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що позивач звільнявся з військової частини, яка була на території республіки Казахстан, яка є державою-учасницею Співдружності Незалежних Держав, а тому зобов'язання з питань медичного забезпечення, які виникли у Міністерства оборони України за міжнародними договорами України щодо звільнених з військової служби на території СРСР чи країн Співдружності Незалежних Держав мають бути заявлені до ЦВЛК Міністерства оборони України.
Проте, позивач звільнений з військової служби у 1990 році з Червонопрапорного Східного прикордонного округу Прикордонних військ КДБ СРСР (управління округу -м. Алма-Ата, Казахська PCP) наказом КДБ СРСР від 17.01.1990 № 29.
Згідно Постанови Верховної Ради України «Про проголошення незалежності України» від 24.08.1991 № 1427- XII Україну проголошено незалежною демократичною державою з 24.08.1991р.
Угода між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, підписана Україною та набула чинності 14.02.1992р.
Відповідно до пункту 1 частини 1 указу Президії Верховної Ради СРСР «Про виведення зі складу Збройних Сил СРСР прикордонних, внутрішніх і залізничних військ» від 21.03.1989 № 10224-ХІ прикордонні, внутрішні і залізничні війська виведені зі складу Збройних Сил СРСР.
Отже, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що Прикордонні війська КДБ СРСР на дату звільнення Позивача з військової служби (17.01.1990) не відносилися до Прикордонних військ Республіки Казахстан як країни Співдружності Незалежних Держав (СНД виникла лише у 1992 році).
Крім того, Адміністрація Державної Прикордонної служби України в апеляційній скарзі посилається на те, що позов пред'явлено до неналежного відповідача, оскільки зобов'язання щодо медичних оглядів покладені безпосередньо на Центральну військово-лікарську комісію Держприкордонслужби, а не саму Адміністрацію.
Згідно зі ст.4 Закону № 2011-XII забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів щодо соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей покладається на органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Відповідно до пункту 1 розділу 2 Положення Центральна військово-лікарська комісія Державної прикордонної служби України є органом медичного забезпечення Держприкордонслужби.
З огляду на вищенаведена ЦВЛК Держприкордонслужби є структурним підрозділом Держприкордонсулужби і не відноситься до органів державної влади, на які може бути покладено судом забезпечення виконання Закону №203/98-ВР в частині медичного обслуговування Позивача у т.ч. проведення його медичного огляду.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що окружним адміністративним судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Адміністрації Державної Прикордонної служби України залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2018 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на постанову суду може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанова складена в повному обсязі 02 квітня 2019 р.
Головуючий суддя І.О.Лічевецький
суддя Г.В.Земляна
суддя В.П.Мельничук