Справа № 826/8007/18 Головуючий у 1 інстанції: Васильченко І.П.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
27 березня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Суддів За участю секретаряВівдиченко Т.Р. Ганечко О.М. Кузьмишиної О.М. Борейка Д.Е.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2018 року у справі за адміністративним позовом OXO NETWORKS CORP до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльності, стягнення майнової шкоди,-
Позивач - OXO NETWORKS CORP звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, Державної казначейської служби України, в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просив:
- визнати бездіяльність Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, яка полягає у неповерненні власнику - OXO NETWORKS CORP тимчасово вилученого майна по кримінальному провадженню №32013110000000254 від 24.09.2013 року - протиправною;
- стянути з Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києв за рахунок коштів Державного бюджету України на користь OXO NETWORKS CORP майнову (матеріальну) шкоду у розмірі 1 456 378,96 доларів США, завдану Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2018 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у м. Києві, яка полягає у неповерненні позивачу тимчасово вилученого майна по кримінальному провадженню № 32013110000000254 від 24.09.2013 р. Стягнуто з Головного управління ДФС у м.Києві майнову шкоду у розмірі 1 456 378, 96 доларів США.
Додатковим судовим рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року клопотання OXO NETWORKS CORP про визначення способу виконання рішення задоволено. Стягнуто з Головного управління ДФС у м. Києві шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОХО NETWORKS CORP. майнову (матеріальну) шкоду у розмірі 1 456 378,96 доларів США.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції без встановлення вини Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві та взагалі, встановлення винуватих осіб, внаслідок вини яких завдано майнову шкоду, вирішено стягнути шкоду з відповідача, що не відповідає нормам закону.
21 березня 2019 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - OXO NETWORKS CORP надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 08.10.2012 р. між Панамським підприємством OXO NETWORKS CORP (продавець) та ТОВ «Гарант Торг Інвест» (покупець) укладено контракт купівлі-проважу № 001ON-GTI, відповідно до умов якого, продавець продає, а покупець купує товари народного споживання, відповідно до інвойсів.
Додатковю угодою від 05.11.2012 р. до вищезазначеного контракту, встановлено, що право власності на товар переходить від продавця до покупця в момент поставки товару в пункт призначення, зазначений в інвойсі і графі «Умови поставки».
Відповідно до заявки-договору на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 05.09.2013 р. № 5/09/13, ТОВ «Вітан» 16.09.2013 р. виконував послуги перевезення товарі, які належать на праві власності позивачу, транспортним засобом, який складається з тягача марки «MAN», реєстраційний номер НОМЕР_1 та причепу бортового - С, реєстраційний номер НОМЕР_2, який належить ТОВ «Вітан», під керуванням ОСОБА_6; товар відправлено зі складу «Brach-Pol» (Польша, ОСОБА_7), місцем прибуття вказаного транспортного засобу визначено Київську регіональну митницю Міндоходів.
Листом від 17.09.2013 р. дирекцією складу «Brach-Pol» направлено лист до Львівської митниці та на адресу позивача про виникнення помилки програмного забезпечення, що призвело до завантаження товару, який належав іншому покупцеві.
Аналогічний лист від 18.09.2013 р. був направлений позивачем ТОВ «Гарант Торг Інвест» та на адресу Львівської митниці.
Разом з цим, у результаті митного огляду, перевіряючими вставленого факт невідповідності товару, що знаходиться в причепі бортовому - С, реєстраційний номер НОМЕР_2, відомостям, зазначеним у супровідних документах, попередньо заявлених до митного органу.
23.09.2013 р. головним інспектором ОАВ УБК та МП Львівської митниці - ОСОБА_8 складено протокол про правопорушення від 23.09.2013 р. № 2631/20900/12 по 1 597 позиції, які належать позивачу на праві власності, що підтверджується актом отримання товару складом «Brach-Pol» від 17.09.2013 р.
Разом з цим, доказів застосування до позивача адміністративних стягнень, матеріали справи не містять.
Судом встановлено, що 27.09.2013 р. органами досудового слідства, на підставі ухвали Шевченківського районного суду м.Києва від 26.09.2013 р. по справі № 761/24793/13-к, проведено тимчасовий доступ до речей і документів, які перебувають у володінні Львівської митниці Міндоходів, за результатами чого, вилучено належне на праві власності позивачу майно у кількості 1 597 позиції.
Вилучене органами досудового слідства майно позивача визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 320131100000000254, згідно постанови від 27.09.2013 р., за фактом ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах службовими особами ТОВ «Гарант Торг Інвест», за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України.
З метою захисту своїх майнових прав, позивач звернувся до суду зі скаргою (клопотанням) від 17.02.2014 р. на бездіяльність слідчого, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна власнику, за результатами розгляду якої, ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 24.02.2014 р. по справі № 761/5229/14-к зобов'язано слідчого з ОВС 1-го ВКР СУ ФР ГУ Міндоходів у м. Києві ОСОБА_9 повернути власнику - OXO NETWORKS CORP тимчасово вилучене майно, доступ до якого, проведено на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м.Києва від 26.09.2013 р. по справі № 761/24793/13-к, згідно протоколу огляду від 27.09.2013 р.
Як зазначено позивачем, останній та уповноважені ним особи неодноразово звертались до слідчого з ОВС 1-го ВКР СУ ФР ГУ Міндоходів у м. Києві ОСОБА_9 з проханням (заявами) про виконання ухвали Шевченківського районного суду м.Києва від 24.02.2014 р. по справі № 761/5229/14-к та повернення OXO NETWORKS CORP належне йому майно, однак підприємство лише повідомлено про проведення заходів по забезпеченню передачі вказаного майна.
Позивач вважаючи свої права порушеними, звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).
Згідно ч. 1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003, а саме: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)».
Також, колегія суддів апеляційної інстанції приймає до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
Відповідно до ч. 1 ст 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи чи інтереси.
В силу приписів статей 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Згідно із частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до частини другої статті 22 Цивільного кодексу України, збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно ч. 6 ст. 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній чи юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Частиною першою статті 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини (частина друга статті 1166 Цивільного кодексу України).
Отже, складовими елементами акту завдання шкоди є: протиправна поведінка особи, яка завдала шкоду; настання шкоди; причинний зв'язок між вказаними двома елементами; вина завдавача шкоди.
Так, дії (бездіяльність) Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, внаслідок яких (якої) було втрачено спірний товар, підлягають встановленню та є предметом доказування у даній справі.
Обов'язок уповноваженої службової особи забезпечити схоронність тимчасово вилученого майна в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, визначений ст. 168 ч. 4 КПК України.
Порядком зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.11.2012 N 1104 (Порядок), визначені правила зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, та схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження.
Відповідно п. 27 Порядку, схоронність тимчасово вилученого майна до повернення майна власнику у зв'язку з припиненням тимчасового вилучення майна або до постановлення слідчим суддею, судом ухвали про накладення арешту на майно, забезпечується згідно з пунктами 1 - 26 цього Порядку.
Речові докази, за винятком документів, що зберігаються разом з матеріалами кримінального провадження, повинні бути належним чином упаковані та опечатані. Спосіб упаковки повинен забезпечувати неможливість підміни або зміни вмісту без порушення її цілісності та схоронність вилучених (отриманих) речових доказів від пошкодження, псування, погіршення або втрати властивостей, завдяки яким вони мають доказове значення (п. 3 Порядку).
Відповідно до п. 4 Порядку, речові докази, крім тих, що повернуті власнику або передані йому на відповідальне зберігання, реалізовані, знищені, технологічно перероблені, зберігаються до передачі їх суду в органі, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, або інших місцях зберігання, визначених у цьому Порядку. Якщо через громіздкість чи з інших причин речові докази не можуть бути передані суду, вони зберігаються в органі, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, або інших місцях зберігання, визначених у цьому Порядку, до набрання законної сили судовим рішенням, яким закінчується кримінальне провадження або вирішується спір про їх належність у порядку цивільного судочинства. Пунктом 5 Порядку встановлено, що умовою зберігання речових доказів повинне бути забезпечення збереження їх істотних ознак та властивостей. Забороняється зберігання речових доказів в умовах, що можуть призвести до їх знищення чи псування.
Речові докази, в тому числі документи, які за своїми властивостями (габаритами, кількістю, вагою, об'ємом) не можуть зберігатися разом з матеріалами кримінального провадження, зберігаються у спеціальних приміщеннях органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, що обладнані сейфами (металевими шафами), стелажами, оббитими металом дверима, ґратами на вікнах, охоронною та протипожежною сигналізацією (далі - обладнані приміщення), крім матеріальних носіїв секретної інформації, які передаються в установленому законом порядку на зберігання до режимно-секретного відділу органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ. У разі відсутності обладнаного приміщення виділяються спеціальні сейфи (металеві шафи) достатнього розміру (далі - спеціальний сейф) (п. 7 Порядку).
Пунктом 8 Порядку встановлено, що відповідальним за зберігання речових доказів, що зберігаються разом з матеріалами кримінального провадження, є слідчий, який здійснює таке провадження.
Відповідальною за зберігання речових доказів в обладнаному приміщенні чи спеціальному сейфі є посадова особа органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, що призначається наказом керівника такого органу або слідчого підрозділу відповідно до повноважень (далі - відповідальна особа). Згідно із зазначеним наказом з числа посадових осіб органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, призначається також особа, яка заміщує відповідальну особу в разі її відпустки, відрядження чи тривалої відсутності з інших причин, та особа, в якої на відповідальному зберіганні знаходиться дублікат ключів від обладнаного приміщення чи спеціального сейфа.
Відповідно до п. 10 Порядку, взяття на облік речових доказів проводиться не пізніше наступного дня після їх вилучення (отримання) шляхом внесення відповідного запису до книги обліку. У разі коли облік речових доказів у книзі обліку не може бути проведений своєчасно з об'єктивних причин (значна віддаленість місця вилучення (отримання) речових доказів від місцезнаходження органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ тощо), такий облік повинен проводитися в день їх фактичної доставки. Якщо день, в який повинен бути проведений облік речових доказів, припадає на святковий або інший неробочий день, їх облік проводиться у перший після нього робочий день. Після передачі речових доказів до іншого місця зберігання, визначеного у цьому Порядку, слідчий у строки, зазначені в пункті 10 цього Порядку, зобов'язаний надати відповідальній особі копії документів, які підтверджують факт передачі речових доказів.
Згідно з п. 12 Порядку, передача на зберігання речових доказів, які за своїми властивостями повинні зберігатися в обладнаному приміщенні чи спеціальному сейфі, здійснюється відразу після їх взяття на облік у книзі обліку.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 24.02.2014 р. по справі № 761/5229/14-к зобов'язано слідчого з ОВС 1-го ВКР СУ ФР ГУ Міндоходів у м. Києві ОСОБА_9 повернути власнику - OXO NETWORKS CORP тимчасово вилучене майно, доступ до якого проведено, на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м.Києва від 26.09.2013 р. по справі № 761/24793/13-к, згідно протоколу огляду від 27.09.2013 р.
27.02.2018 р. позивачем направлено запит № 9/3-18 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції з метою отримання інформації про виконавче провадження щодо конфіскації предметів порушення митних правил, вилучених, згідно протоколу від 23.09.2013 р. № 2631/20900/13, на підставі постанови Галицького районного суду м. Львова від 27.10.2014 р. по справі № 461/12327/14-п, якою ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.483 МК України та накладено на нього стягнення у виді штрафу в розмірі 100% вартості товарів, що були предметом порушення митних правил, а саме - 15730148,67 грн. та конфіскації предметів порушення митних правил, вилучених, згідно протоколу про порушення митних правил № 2631/20900/13 від 23 вересня 2013 року та перелічених в додатку №1 до протоколу № 2631/20900/13 від 23 вересня 2013 року, в загальній кількості 1597 місць з товаром - техніка побутова, комп'ютерна техніка в асортименті, одяг та інше.
Листом від 02.03.2018 р. № 6655-33-18/20.1/8 позивача повідомлено про завершення виконавчого провадження, на підставі п.5 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Також, позивачем направлено запит від 07.02.2018 р. № 10/3-18 до Львівської митниці ДФС з метою отримання інформації про те, чи проводилась конфіскація предметів порушення митних правил, вилучених згідно протоколу про порушення митних правил № 2631/20900/13 від 23.09.2013 р. та чи виконана постанова Галицького районного суду м. Львова від 27.10.2014 р. по справі № 461/12327/14-п.
Листом від 13.03.2018 р. № 90/АДВ/13-70-20/38 контролюючий орган повідомив, що ним не вживались заходи щодо конфіскації предметів порушення митних правил, вилучених, згідно протоколу про порушення митних правил № 2631/20900/13 від 23.09.2013 р., оскільки такі предмети вилучені слідчим з особливо важливих справ ВКР СУ ФР ГУ Міндоходів у м. Києві.
Одночасно, вказаним листом повідомлено, що 28.07.2014 р. слідчим з особливо важливих справ ВКР СУ ФР ГУ Міндоходів у м. Києві винесено постанову про закриття кримінального провадження та направлено матеріали справи до ПМП на митницю для прийняття рішення відповідно до Митного кодексу України, однак предмети порушення на митницю передані не були.
У зв'язку із цим, позивач звернувся до ДФС України із заявою від 15.06.2015 р. № 16220/6, якою просив повернути тимчасово вилучене майно, на підставі протоколу № 2631/20900/13 про порушення митних правил від 23.09.2013 р., а в разі неможливості повернення товарів, відшкодувати вартість такого товару у сумі 1 456 378, 96 доларів США.
Листом від 07.09.2015 р. № 19112/6/99-99-08-03-01-15 ДФС України повідомила заявника про привласнення невстановленими особами вилученого товару шляхом ймовірно шахрайських дій та направлення матеріалів до Генеральної прокуратури України.
Разом з тим, згідно ухвали Шевченківського районного суду м.Києва від 28.03.2014 р. по справі № 761/9251/14-к, 28.09.2013 р. слідчим було передано майно позивача на відповідальне зберігання ТОВ «Мереживо Груп», директором якого з січня-лютого 2014 року допущено розтрату чужого майна, за участю невстановлених осіб в особливо великому розмірі на загальну суму 15,8 млн. грн.
З огляду на викладене, відповідачем порушено порядок зберігання речових доказів, внаслідок чого, допущено розтрату майна під час знаходження речей на зберіганні у відповідача. У контексті нормативних приписів, що покладають на відповідача обов'язок забезпечити схоронність вилучених речей має місце бездіяльність посадових осіб Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, які не виконали відповідний обов'язок, який перебуває в прямому причинно-наслідковому зв'язку з пошкодженням речей.
В силу п. 5 ст. 239 Митного кодексу України, органи доходів і зборів несуть передбачену законом відповідальність за втрату або пошкодження товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що зберігаються ними.
При цьому, колегія суддів вважає помилковими доводи апелянта про відсутність вини та причинно-наслідкового зв'язку між заподіяною позивачу шкодою та діями відповідача, оскільки такі не відповідають положенням частини 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України, яка покладає обов'язок доведення відсутності вини на відповідача та не підтверджується матеріалами справи.
Крім цього, апелянтом не надано доказів, що з вини інших осіб, а не слідчого з ОВС 1-го ВКР СУ ФР ГУ Міндоходів у м. Києві ОСОБА_9 вчинено розкрадання належного позивачу майна.
Статтею 13 Конституції України встановлено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Рішенням Конституційного Суду України від 03.10.2001 у справі № 1-36/2001 за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 32 Закону України «Про Державний бюджет України на 2000 рік» та статті 25 Закону України «Про Державний бюджет України на 2001 рік» (справа про відшкодування шкоди державою), також визначено, що шкода, завдана незаконними діями державних органів, відшкодовується за рахунок державного бюджету.
Крім того, відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Україною 17.07.1997, кожна людина, права і свободи якої викладені у цій Конвенції, порушуються, має ефективний засіб захисту у відповідному національному органі незалежно від того, що порушення було вчинене особами, які діяли в офіційній якості.
Право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном передбачено ст.1 Першого протоколу до Конвенції, відповідно до якої ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи вищевказане, колегія суддів дійшла висновку про те, що у даній категорії справ відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади, у даній справі це Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві та Казначейська служба, яка, відповідно до законодавства, є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету.
Відповідно до ч.4 ст. 245 КАС України, у випадку визначеному п.4 ч.2 цієї статті, яка передбачає, що у випадку визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, що є однією з позовних вимог у спорі, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Аналогічна норма також закріплена у ст. 19 Конституції України.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновоком суду першої інстанції про те, що матеріалами справи підтверджується заподіяння позивачу шкоди (понесення збитків) на суму 1 456 378, 96 доларів США внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, а тому правомірно судом першої інстанції задоволено позовні вимоги.
Згідно ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Так, у рішенні у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (Заява № 19336/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року) (п.168 рішення).
Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98) (п.168 рішення).
Також, вказано, що втручання у право власності підприємства-заявника у цій справі не повинно розглядатися як таке, що обмежується тривалим невиконанням остаточного рішення національного суду на його користь. Сама необхідність для підприємства-заявника ініціювати це провадження, щоб повернути своє майно, яке на законних підставах належало йому, вже є ознакою порушення його прав за статтею 1 Першого протоколу (п.212 рішення)».
Крім того, колегія суддів зазначає, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективного державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства є контроль легальності.
Суд є правозастосовуючим органом, тобто, не створюючи нових правових норм, не підміняючи собою органи виконавчої та законодавчої влади, на підставі закону у встановленому процесуальним законом порядку вирішує справи.
У п. 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог OXO NETWORKS CORP та наявність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Судді Вівдиченко Т.Р. Ганечко О.М. Кузьмишина О.М.
Повний текст постанови виготовлено 01.04.2019 року