Справа № 752/8614/17 Головуючий в суді І інстанції ПлахотнюкК.Г.
Провадження № 22ц-824/2054/19 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.
(у порядку письмового провадження)
28 березня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: судді-доповідача Мельника Я.С., суддів Іванової І.В. та Матвієнко Ю.О.-
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 листопада 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції України, інспектора Патрульної поліції 10 роти 1 батальйону Бучковського ОлексіяОлексійовича, заступника начальника управління Патрульної поліції у місті Києві Євдокімова Дмитра Андрійовича про відшкодування майнової та моральної шкоди унаслідок незаконних дій працівника патрульної поліції,-
У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, мотивуючи його тим, що 18 вересня 2016 року він був зупинений поліцейським БучковськимО.О., який його звинуватив у порушенні рядності руху. Вказує, що на його зауваження про рекомендований характер знаку, поліцейський почав грубіянити і видав відносно нього постанову про накладення на нього ж адміністративного стягнення відповідно до ч. 3 ст. 122 КупАП з підстав передбачених п. 3.2 ПДР України. 20 вересня 2016 року він написав скаргу і дав пояснення за фактом притягнення його до адміністративної відповідальності. Постановою заступника керівника управління патрульної поліції у м. Києві Євдокімова від 11.10.2016 року його скаргу залишено без задоволення, а постанову про адміністративне правопорушення серії АР №300811 від 18.09.2016 року залишено без змін.
Однак, 07 лютого 2017 року за його зверненням Голосіївським районним судом міста Києва було прийнято постанову про визнання незаконними дій службової особи та закриття справи щодо притягнення його до адміністративного правопорушення за вказаними фактами.
Зазначає, що для того щоб довести незаконність вказаної постанови поліцейського, він був змушений витрачати час на збирання доказів, складання документів, звернення до поліції, до суду, а також брати участь у всіх судових засіданнях. Йому була завдана майнова шкода у розмірі 707, 00 грн., які він витратив на придбання відеозапису. Крім того, у нього зірвалися життєві плани, він змушений був нервувати, ситуація, що склалася, була для нього стресовою, чим йому завдано моральну шкоду.
Посилаючись на те, що шкода, завдана незаконними діями органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень підлягає відшкодуванню, просив стягнути з управління поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції України на його користь на відшкодування майнової шкоди - 707, 00 грн. та 5 000, 00 грн. моральної шкоди.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 15 листопада 2018 року у задоволенні позову було відмовлено.
Не погоджуючись із цим рішенням, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування судом норм матеріального права і неповне з'ясування судом усіх обставин справи.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та вивчивши доводи і вимоги апеляційної скарги, вважає необхідним її залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи і у такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, оскільки кошти у розмірі 707, 00 грн. мали бути відшкодовані в рамках адміністративного судочинства у порядку стягнення судових витрат під час розгляду позову ОСОБА_3 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, а позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди не підлягають задоволенню, оскільки управління Патрульної поліції у м. Києві не є належним відповідачем за цими вимогами.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 18.09.2016 року інспектором Патрульної поліції 10 роти 1 батальйону Бучковським О.О. було винесено постанову про адміністративне правопорушення серії АР №300811 про накладення на ОСОБА_3 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510, 00 грн. з підстав передбачених ч. 3 ст. 122 КупАП у зв'язку з порушенням ним пункту 3.2 ПДР. (а.с.4).
Не погодившись з рішенням поліцейського Бучковського О.О., позивач ОСОБА_3 звертався зі скаргою на дії останнього до начальника відділу адміністративних правопорушень, яка була розглянута заступником начальника управління Патрульної поліції у м. Києві Євдокімовим Д.А. (а.с.7).
Як вбачається зі змісту постанови про розгляд скарги у справі про адміністративне правопорушення, що була прийнята заступником начальника управління патрульної поліції в м. Києві Євдокимовим Д.А. за результатами розгляду скарги ОСОБА_3, постанову у справі про адміністративне правопорушення серії АР №800311 від 18.09.2016 року залишено без змін, а скаргу без задоволення. Підставою для прийняття такого рішення заступник начальника управління Патрульної поліції в м. Києві Євдокимов Д.А. вказав, що рішення поліційського Бучковського О.О. щодо накладення на ОСОБА_3 адміністративного стягнення з підстав порушення останнім пункту 3.2 ПДР відповідно до ч. 3 ст. 122 КупАП ґрунтувалося на безпосередніх спостереженнях осіб, уповноважених на винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 07.02.2017 року позов ОСОБА_3 задоволено, визнано дії інспектора Патрульної поліції 10 роти 1 батальйону Бучковського О.О. щодо складання постанови серії АР №300811 від 18.09.2016 року про накладення на ОСОБА_3 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 510 грн. за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 122 КУпАП - незаконними, постанову скасовано, а справу про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 122 КупАП, відносно ОСОБА_3 закрито. (а.с.46-48).
Позивач в обґрунтування позовних вимог вказував на те, що він був змушений самостійно збирати докази в межах справи за його ж адміністративним позовом до інспектора Патрульної поліції 10 роти 1 батальйону Бучковського О.О. про визнання дій незаконними та скасування постанови, та придбав у ТОВ «ОЛЛІ Транс» відео запис з відеокамери, яким було зафіксовано місце дорожнього руху де він був зупинений поліцейським Бучковським О.О. і його витрати з цього приводу склали 707,00 грн. (а.с.9-11).
Відповідно до правил ст. 132 КАС України ( в редакції чинній на час ухвалення судового рішення за результатами судового розгляду справи за адміністративним позовом ОСОБА_3 до інспектора Патрульної поліції 10 роти 1 батальйону Бучковського О.О. про визнання дій незаконними та скасування постанови, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать в тому числі і витрати пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів.
Правилами ст. 139 зазначеного вище Кодексу також встановлено, що: при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступила його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до правил ст. 19 Закону України «Про Національну поліцію», держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень.
Крім того, правилами статті 1173 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними свої повноважень, відшкодовується державою, автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів погоджується із висновками місцевого суду про те, що вимога позивача про відшкодування майнової шкоди фактично складається із судових витрат, які поніс ОСОБА_3 у межах розгляду іншої справи за його адміністративним позовом для надання доказів з метою підтвердження заявлених ним позовних вимог та, що позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди не підлягають задоволенню, оскільки за законом управління Патрульної поліції у м. Києві не є належним відповідачем щодо цих вимог.
Доводи апелянта про те, що понесені ним витрати на придбання відеозапису є збитками, які він поніс внаслідок незаконних дій представників правоохоронних органів, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах закону.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, оскільки ґрунтуються на суперечливому тлумаченні норм матеріального права і не містять посилань на докази, які б спростували установлені судом обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Недоліків, які призводили б до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливали б на суть постановленого судового рішення, під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 листопада 2018 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий: Судді: