Справа № 760/13525/15-к Головуючий у суді І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/552/2019 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія ч. 2 ст. 121 КК України
іменем України
27 березня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі
суддів: ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря: ОСОБА_5 ,
за участю прокурора: ОСОБА_6 ,
обвинуваченого: ОСОБА_7 ,
захисника: ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві матеріали кримінального провадження № 12015100140000244 за апеляційною скаргою прокурора на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 09.11.2018 року, яким
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Шевченкове Бердянського району Запорізької області, громадянина України, з середньою освітою, не працюючого, не одруженого, зареєстрованого та проживаючого: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років. Цим же вироком вирішено питання про речові докази.
Відповідно до вироку суду, ОСОБА_7 24.04.2015 року в нічний час, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись на залізничному вокзалі станції Київ - Московський, помітив раніше не знайому ОСОБА_10 . Приблизно о 23 годині 10 хвилин того ж дня ОСОБА_7 підійшов до ОСОБА_10 та наніс їй руками та ногами удари. Після чого остання, з метою уникнення тілесних ушкоджень, стала втікати від ОСОБА_7 та забігла до адміністративної будівлі станції Київ - Московський , що по вул. Саперно-Слобідська, 39 у м. Києві. ОСОБА_7 , наздогнавши ОСОБА_10 у вказаній адміністративній будівлі, продовжив наносити їй удари руками та ногами, в результаті чого спричинив тілесні ушкодження, які, згідно висновку експерта №15/1575 від 16.06.2015 року, відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості та тяжких тілесних ушкоджень. ІНФОРМАЦІЯ_2 приблизно о 19 годині 20 хвилин у приміщенні КМКЛ №17 потерпіла ОСОБА_10 померла. Між спричиненими потерпілій тілесними ушкодженнями та смертю потерпілої є причиново-наслідковий зв'язок.
В апеляційній скарзі прокурор просить вирок щодо ОСОБА_7 скасувати в частині призначеного покарання та постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України та призначити йому покарання у виді 8 років 6 місяців позбавлення волі та не визнавати щире каяття обставиною, що пом'якшує покарання. Апеляційна скарга подається у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Прокурор вказує, що в ході розгляду провадження в суді першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_7 вчинив тяжкий злочин, і обставиною, яка обтяжує його покарання, є вчинення вказаного злочину у стані алкогольного сп'яніння. Прокурор звертає увагу на те, що ОСОБА_7 за місцем попереднього тримання під вартою характеризувався негативно, оскільки порушував режим, за що неодноразово притягувався адміністрацією СІЗО до дисциплінарної відповідальності. Окрім того, на час вчинення кримінального правопорушення обвинувачений ніде не працював, суспільно корисною діяльністю не займався, що також негативно його характеризує. На думку прокурора, суд першої інстанції безпідставно визнав як обставину, що пом'якшує покарання, щире каяття ОСОБА_7 , оскільки під час розгляду вказаного кримінального провадження обвинувачений свою вину не визнавав та намагався уникнути відповідальності, надаючи показання, що на досудовому слідстві до нього застосовувалися заборонені методи та його примусили визнати себе винним. Також прокурор звертає увагу на характер вчиненого ОСОБА_7 злочину, а саме на те, що він безпричинно забив фізично слабшу за нього потерпілу, що вказує на агресивність характеру обвинуваченого, спонтанність та необґрунтованість його дій, невміння ОСОБА_7 контролювати свої емоції, що свідчить про те, що він несе підвищену небезпеку для суспільства.
Заслухавши доповідача, прокурора, який підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити; обвинуваченого та захисника, які просили апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції без змін; вивчивши матеріали кримінального провадження, дослідивши дані, які характеризують особу обвинуваченого та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що вона не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто його має бути ухвалено компетентним судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Також суд у своєму рішенні повинен навести належні, достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення відповідає фактичним обставинам кримінального провадження і є обґрунтованим.
Наведеним у вироку доказам суд дав належну юридичну оцінку та правильно кваліфікував дії обвинуваченого за ч. 2 ст. 121 КК України.
Відповідно до ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє вирок суду лише в межах апеляційної скарги, у зв'язку з чим, колегія суддів не проводить детальний аналіз фактичних обставин провадження та переглядає вирок в межах апеляційної скарги прокурора.
Частиною 2 статті 50 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до ч. 1 ст. 65 КК України, суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 КК України; відповідно до положень Загальної частини КК України; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Абзацами 1, 2 п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» визначено, що при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватися вимоги ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Водночас суди мають враховувати й вимоги Кримінально-процесуального кодексу України стосовно призначення покарання.
Судом першої інстанції при призначенні ОСОБА_7 покарання враховано ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до тяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має постійне місце реєстрації та проживання, за місцем попереднього тримання під вартою характеризується посередньо.
Окрім того, судом визнано як обставину, яка відповідно до ст. 66 КК України пом'якшує покарання, щире каяття.
Обставиною, що обтяжує покарання, визнано вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння.
Так, судом апеляційної інстанції в ході судового розгляду було досліджено дані, що характеризують особу обвинуваченого, а саме: вимогу про судимість ОСОБА_7 , відповідно до якої він раніше до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався /т. 2 а. п. 33/; характеристику, видану заступником начальника Київського СІЗО ОСОБА_11 , відповідно до якої за час перебування в СІЗО з 27.04.2015 року ОСОБА_7 зарекомендував себе посередньо, за час тримання в Київському слідчому ізоляторі заохочень та стягнень не має, на заходи соціального та режимного характеру реагує посередньо, правила поведінки та розпорядок дня не порушує, до праці в умовах Київського СІЗО не залучається /т. 2 а.п. 34/.
На думку колегії суддів, судом першої інстанції обвинуваченому призначено покарання, яке є домірним вчиненому та достатнім для виправлення ОСОБА_7 і попередження вчинення ним нових злочинів.
Посилання прокурора на те, що суд першої інстанції неправомірно визнав як обставину, що пом'якшує покарання, щире каяття обвинуваченого, не може бути взята до уваги, оскільки вказана обставина була належним чином встановлена та досліджена судом під час розгляду даного кримінального провадження.
Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не ставлять під сумнів законність та обґрунтованість вироку, в зв'язку з чим вона не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора - залишити без задоволення.
Вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 09.11.2018 року щодо ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвалу може бути оскаржено в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення.
________________ __________________ _________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4