19.03.2019 року м.Дніпро Справа № 904/4319/18
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Чус О.В. - (доповідача),
судді: Кузнецов В.О., Вечірко І.О.
секретар судового засідання Ревкова Г.О.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1, довіреність № 65/18 від 21.12.2018 р., адвокат;
від відповідача: ОСОБА_2, довіреність №007.Др-113-1218 від 29.12.2018 р., адвокат.
Розглянувши у судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.12.2018р., повне рішення складено 21.12.2018, суддя Бондарєв Е.М., у справі № 904/4319/18
за позовом Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ
до Публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз", м. Дніпро,
про стягнення 9 572 278,32 грн. інфляційних втрат та 2 678 604,54 грн. 3% річних,
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.12.2018р. у справі №904/4319/18 позов задоволено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 9 572 278,32 грн. втрат від інфляції, 3% річних у розмірі 2678604,54 грн. та 183 763,24 грн. витрат зі сплати судового збору.
Не погодившись з рішенням господарського суду, ПАТ "Дніпрогаз" звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі.
Скаржник вважає, що рішення суду винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
За твердженням скаржника, судом не враховано, що уклавши мирову угоду фактично було розстрочено виконання рішення.
Так, заявлені позивачем у цій справі до стягнення 3% річних та інфляційні втрати були нараховані ним за період (21.09.2015 - 21.09.2018, вересень 2015 - квітень 2018 - відповідно, який виник вже після затвердження судом мирової угоди, якою сторони досягли згоди щодо фактичного розстрочення сплати відповідачем суми основного боргу за договором, на який і було нараховано позивачем спірні 3% річних та інфляційні втрати. Отже після фактичної згоди позивача щодо сплати основного боргу (встановленого рішенням суду від 01.10.2012 у справі №20/5005/6053/2012) за договором в інші, ніж встановлені договором, строки.
Крім того, як зазначено скаржником, судом встановлено, та не заперечується позивачем, що ПАТ «Дніпрогаз» зобов'язання за мировою угодою та за договором виконує належним чином.
Внаслідок укладення сторонами 07.12.2015 мирової угоди та затвердження її судом 25.12.2012, зобов'язання боржника щодо сплати основного боргу за договором у вересні 2015 року - вересні 2018 року не є простроченими, а відтак, відсутні підстави для нарахування за цей період встановленого законом (ст.625 ПК України-) індексу інфляції і 3% річних.
Скаржник вважає, що уклавши за взаємною згодою мирову угоду, сторони тим самим змінили, з моменту набрання чинності ОСОБА_2 угодою, строк оплати основного боргу за Договором, оскільки встановили інший кінцевий строк щомісячного платежу його частини протягом погодженого періоду, а також відповідальність за його порушення у вигляді відшкодування Позивачу збитків, у разі невиконання або неналежного виконання ПАТ «Дніпрогаз» зобов'язань щодо погашення заборгованості відповідно до порядку, встановленого ОСОБА_2 угодою.
Право сторін на укладання мирової угоди встановлено Господарським процесуальним кодексом України.
Посилаючись на положення ст.ст.78, 121 ГПК України (в редакції, що діяла на момент затвердження мирової угоди у справі № 20/5005/6053/2012), скаржник зазначає, що мирова угода - це правочин, який укладається сторонами з метою у добровільному порядку припинити спір, на умовах, погоджених сторонами. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт через самостійне (без державного втручання) врегулювання розбіжностей на погоджених умовах.
При цьому, мирова угода, яка затверджена судом, не є договором у цивільно- правовому розумінні та не змінює умов укладеного між сторонами договору. Однак, що стосується заборгованості відповідача щодо сплати поставленого газу саме у 2011 (предмет розгляду справи № 20/5005/6053/2012), сторонами погоджено інший порядок та строки його оплати, саме шляхом укладання мирової угоди від 07.12.2012, затвердженої судом 25.12.2012.
Як зауважено скаржником, за наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора з розстроченням, на боржника не покладаються наслідки порушення грошового зобов'язання, передбачені ч.2 ст.625, за період такого розстрочення.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує доводи апеляційної скарги, вважає, що рішення місцевого суду прийняте відповідно до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи, в межах наданих суду повноважень, та судом вірно застосовано як норми процесуального так і матеріального права, в повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення господарського спору, доведено та всебічно обґрунтовано їх в своєму рішенні, надано належну оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.
Зокрема позивачем зазначено, що сам факт укладання мирової угоди між Позивачем та Відповідачем щодо порядку виконання рішення господарського суду про стягнення основного боргу за Договором жодним чином не змінює юридичну природу заборгованості, а є виключно процедурним актом, відповідно до якого встановлені конкретні періоди часу, протягом яких боржнику надано право здійснити оплату без настання для нього негативних наслідків у вигляді примусових заходів щодо стягнення боргу із залученням виконавчої служби.
Як зауважено позивачем, підставою виникнення зобов'язання у Відповідача перед Позивачем визначає саме Договір та зазначає, що змін до умов, щодо строків розрахунків Договір не містить.
Після винесення рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2012 у справі № 36/5005/6053/2012 правова природа заборгованості та умови договору щодо строків розрахунків не змінилась, а затвердження ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 25.12.2012 у справі №36/5005/6053/2012 мирової угоди впливає лише на порядок примусового виконання рішення суду.
На думку позивача, оскільки правовий статус укладення мирової угоди, якою вирішується питання розстрочення (відстрочення) виконання саме судового рішення, було викладено у статті 121 ГПК України (в редакції до 15.12.2017) «Відстрочка або розстрочка виконання рішення, зміна способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови», як наслідок, ухвала про затвердження мирової угоди є формою реалізації права сторін на розстрочку (відстрочку) виконання рішення. А посилання Відповідача на ст. 78 ГПК України є некоректним, тому що у зазначеній статті мова йде про мирову угоду яка укладається під час розгляду справи, і після укладання якої суд припиняє провадження у справі, а в даному випадку має місце мирова угода, яка укладена на стадії виконання рішення суду про що і зазначено в ухвалі суду з посиланням на ч. 4 ст. 121 ГПК України (в редакції до 15.12.2017).
За висновком позивача, єдиною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків сторін у справі № 904/4319/18 є - договір про закупівлю природного газу за державні кошти, який встановлює строк виконання грошового зобов'язання, що і було підтверджено рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2012 у справі № 36/5005/6053/2012. Як наслідок, саме умови договору визначають засади прострочення Відповідача, боржника, як єдиної передбаченої чинним законодавством умови для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Відповідно до пояснень відповідача, невиконання грошового зобов'язання за наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора з розстроченням або відстроченням не призводить до наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК за період такого розстрочення або відстрочення.
Відповідач зауважує, що за наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора з розстроченням, на боржника не покладаються наслідки порушення грошового зобов'язання, передбачені ч.2 ст.625 ЦК України, за період такого розстрочення у разі належного виконання ним цього судового рішення. Визначений сторонами порядок розрахунків відповідачем не порушений, тобто погоджені сторонами умови виконуються належним чином, у зв'язку з чим підстави для нарахування 3% річних та інфляційних відсутні.
Також звернуто увагу суду, що з боку ПАТ «Дніпрогаз» зобов'язання за ОСОБА_2 угодою та за Договором виконуються належним чином, відповідно до погодженого Сторонами Графіку. Факт належного виконання ПАТ «Дніпрогаз» своїх зобов'язань не заперечується і Позивачем у позовній заяві.
На думку відповідача, застосування до спірних правовідносин норм матеріального права, зокрема - ст. ст. 534, 625 ЦК, як на цьому наполягає Позивач, є безпідставним. Визначені сторонами умови виконання зобов'язання з оплати як основного боргу, так і штрафних санкцій, інфляційних збитків, 3% річних та судового збору, виконуються ПАТ «Дніпрогаз» належним чином згідно затвердженого графіку, що виключає застосування черговості погашення вимог за грошовими зобов'язаннями, встановлену ст. 534 ЦК, оскільки така черговість визначена сторонами, а також відповідальність за порушення грошових зобов'язань, оскільки ПАТ «Дніпрогаз» їх не порушило.
Як зазначено скаржником у поясненнях, позивачем не наведено детального розрахунку суми «невиконаного зобов'язання» Відповідача за Договором. Позивач на власний розсуд та в порушення умов мирової угоди визначає порядок зарахування платежів.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до положень ст.ст. 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Як вбачається з матеріалів справи, між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (постачальник) та Відкритим акціонерним товариством "Дніпрогаз" (покупець) 20.12.2010 було укладено договір №06/10-2016 про закупівлю природного газу за державні кошти (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити покупцеві у 2011р. природний газ виключно для подальшої реалізації установам і організаціям, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів, а покупець зобов'язується прийняти та оплачувати природний газ на умовах цього договору.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2012р. по справі №36/5005/6053/2012 стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 39673389,87 грн. основного боргу за поставлений природний газ, 1 498 820,99 грн. пені, 1703994,70 грн. 3% річних, 1 598 408,76 грн. інфляційних втрат; 64 380,00 грн. судового збору, про що 08.10.2012 видано наказ.
Відповідно до частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній станом на дати прийняття судами попередніх інстанцій рішення та постанови у даній справі, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, рішенням встановлено наявність заборгованості у відповідача перед позивачем за договором №06/10-2016 про закупівлю природного газу за державні кошти від 20.12.2010, та стягнуто, у тому числі, інфляційні втрати за період з лютого 2011 по квітень 2012, 3% річних за період з 11.02.2011 по 11.10.2011.
Ухвалою Господарського Дніпропетровської області від 25.12.2012р. затверджено мирову угоду від 07.12.2012р., укладену між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та Публічним акціонерного товариством "Дніпрогаз".
Згідно п. 4 затвердженої мирової угоди боржник зобов'язується сплатити у повному обсязі суму в розмірі 44 474 614,32 грн., вказану у п.1 цієї мирової угоди, шляхом сплати зобов'язання частинами відповідно до графіку погашення заборгованості, зазначеного у цьому пункті. Грошові кошти по платежах поточного місяця згідно з графіком повинні надходити від боржника на рахунок стягувача у сумі, визначеній цим графіком, не пізніше останнього числа місяця, в якому платіж підлягає виконанню. Сторони домовились, що у січні 2013 підлягає до сплати 247 081,31 грн., з лютого 2013 по грудень 2027 по 247081,19 грн. щомісяця.
Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою №31/13-3276 від 21.09.2018 про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз" 12 250 882,86 грн., з яких: 9 572 278,32 грн. інфляційні втрати; 2 678 604,54 грн. 3% річних.
Позивачем нараховано 2 678 604,54 грн. 3% річних за період з 21.09.2015 по 20.09.2018 та 9 572 278,32 грн. втрат від інфляції за період вересень 2015-квітень 2018. Також вказує на те, що обов'язок відповідача сплатити інфляційні нарахування та три відсотки річних визначено статтею 625 Цивільного кодексу України та в пункті 4 мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 25.12.2012р. у справі №36/5005/6053/2012.
Укладений між сторонами договір, за своєю правовою природою є договором поставки, до якого застосовуються загальні положення про купівлю-продаж (ст. 712 ЦК України), порядок виконання якого регулюється нормами Цивільного кодексу України;
Відповідно до ст.ст. 526, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частинами 1, 3 ст. 202 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч.1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Підстави припинення зобов'язання передбачені ст. ст. 202 - 205 ГК України, ст.ст. 599 - 601, 604 - 609 ЦК України, зокрема, за ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Грошовим є зобов'язання, за яким боржник зобов'язується сплатити кредитору певну суму грошових коштів. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України та статтею 174 ГК України.
Стаття 625 ЦК України поширюється на грошове зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду (висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15).
За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.
За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов'язання, яке виникло з підстав, що існували до винесення судового рішення, але не породжує таке зобов'язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства пов'язують виникнення зобов'язання саме з набранням законної сили рішенням суду.
Рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.
Мирова угода на стадії виконання судового рішення, не може вважатись правочином у цивільно-правовому розумінні, оскільки її укладення та затвердження регламентовано відповідними положеннями Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим у сторін з укладанням такої угоди та затвердження судом, виникають не цивільні чи господарські права та обов'язки, а господарсько-процесуальні права та обов'язки, зокрема, право на зміну способу та порядку виконання такої ухвали, встановлене ст. 121 ГПК України.
Правова позиція про те, що мирову угоду не можна розглядати як договір у цивільно-правовому розумінні, оскільки порядок її укладення та затвердження регламентовано відповідними положеннями ГПК України,викладена й у постанові Верховного Суду України від 20.01.2009 р. у справі № 24/489.
Належить зазначити, що мирова угода є процесуальним актом, відповідно до якого виконується рішення (ухвала про затвердження мирової угоди) суду про розстрочення погашення боргу. Мирова угода, яка затверджена судом, не є договором у розумінні цивільного законодавства. Вимоги вже розглянуті судом та підлягають виконанню відповідно до приписів ГПК України та Законом України «Про виконавче провадження» і виконання відповідачем за мировою угодою у справі №36/5005/6053/2012 у добровільному порядку шляхом часткової оплати, згідно графіка, оскільки наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, тому вірним є висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст. 625 ЦК України у даній справі.
Статтями 525 ЦК України та ст. 193 ГК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов відповідно до статті 526 ЦК, не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Обов'язковість договору для виконання сторонами встановлено статтею 629 ЦК України.
Згідно з статтями 611 ЦК України і ст. 216 ГК України у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, передбачені цими кодексами, іншими законами та договором.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання зобов'язання за Договором та приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат за спірний період відповідно до ст. 625 ЦК України.
Колегією суддів встановлено, що сторони не вносили до спірного договору будь-яких змін стосовно терміну та порядку оплати, а мировою угодою, яка затверджена судом, лише вирішили питання, щодо погашення боржником суми боргу, стягнуті на підставі рішення суду по іншій справі № 36/5005/6053/2012.
Сам факт укладення мирової угоди між позивачем та відповідачем щодо порядку виконання рішення господарського суду про стягнення основного боргу за Договором жодним чином не змінює юридичну природу заборгованості.
Виходячи зі змісту ч.1 ст.598, ст.ст.599, 600, 604-609 ЦК України, саме по собі судове рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України.
Із матеріалів справи вбачається, що у відповідача виник обов'язок виконувати належним чином умови укладеного сторонами договору про закупівлю природного газу за державні кошти від 20.12.2010 р. до повного погашення заборгованості.
В пункті 7 постанови пленуму ВГС України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 р. №14 міститься роз'яснення, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.
Статтею 625 ЦК України регулюються зобов'язальні правовідносини, тобто її дія поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду.
Крім того, з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства, про що зазначено в ст. 11 ЦК України.
В позові, який розглядається в межах даної справи позивач, обґрунтовуючи свої вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних, покликається саме на ст. 625 ЦК України, а підставою виникнення зобов'язання у відповідача перед позивачем є саме Договір.
Оскільки внаслідок неналежного виконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох відсотків річних.
Згідно зі ч.3 ст.13, ст.77 Господарського процесуального кодексу України (в редакції з 15.12.2017р.), кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта, наведені в обґрунтування апеляційної скарги.
Таким чином, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз" - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.12.2018р. у справі №904/4319/18 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 01.04.2019р.
Головуючий суддя О.В. Чус
Суддя І.О. Вечірко
Суддя В.О. Кузнецов