справа№1.380.2019.000534
29 березня 2019 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі :
Головуючий суддя Коморний О.І.,
секретар судового засідання Редкевич О.Р.
за участю:
позивача ОСОБА_1
позивача ОСОБА_2
представника позивачів ОСОБА_3
представник відповідач не прибув
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради.
Обставини справи.
Позивачі, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2, звернулися до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій міститься вимога визнати протиправним та скасувати Розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради № 638 від 30.11.2018 р. «Про знесення самочинно збудованого балкона на фундаменті для квартири № 1 на вул. Науковій, 66».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваним Розпорядженням № 638 від 30.11.2018 р Франківська районна адміністрація ЛМР (відповідач) зобов'язала позивачів у місячний термін за власні кошти знести облаштований балкон для квартири АДРЕСА_1. Вважають, що Розпорядження відповідача прийняте без дотримання норм чинного законодавства України та з порушенням прав та інтересів позивачів, як власників та мешканців квартири. Зазначають, що при прийнятті оскаржуваного розпорядження Франківською РДА ЛМР не було належним чином встановлено обставин/доказів, які є підставою для прийняття рішення про демонтаж/знесення облаштованого балкону. Вказують, що у вказаному Розпорядженні зазначено, що таке прийнято на підставі доповідної записки ЛКП «Південне», поданих документів, висновку міжвідомчої комісії. Однак, які саме докази та документи в оскаржуваному розпорядженні не вказано, конкретика фактично встановлених обставин відсутня. Зазначають, що жодні із вказаних доказів та документів до відома позивачів не доводились. Вважають, що оскаржуване Розпорядження Франківської РДА ЛМР є незаконним та протиправним, оскільки прийняте за відсутності у відповідача, учасника спірних відносин, необхідного обсягу повноважень на зобов'язання особи у примусовому порядку знести самочинне будівництво та заміни в такому випадку органу правосуддя. Оскаржуване Розпорядження Франківської РДА ЛМР № 638 від 30.11.2018 р. «Про знесення самочинно збудованого балкона на фундаменті для квартири № 1 на вул. Науковій, 66» підлягає до скасування, оскільки прийняте без наявних на таке повноважень.
Ухвалою від 28.02.2019 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідач відзив на позовну заяву не подав, повідомлений належним чином.
Позивачі та представник позивачів у судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю з підстав викладених у позовній заяві, просять позов задовольнити.
Відповідач представника у судове засідання не направив, повідомлений належним чином.
Суд заслухав вступне слово представника позивача, повно і всебічно дослідив подані докази та
встановив:
Позивачі, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 згідно довідки з місця проживання про склад сім'ї та прописки зареєстровані у м. Львові за адресою АДРЕСА_2.
Франківська районна адміністрація ЛМР 30.11.2018 року розглянувши доповідну записку ЛКП „Південне", подані документи, висновок міжвідомчої комісії, керуючись ст.376 ЦК України, рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 09.09.2011р. №835 „Про затвердження Положення про порядок врегулювання питань самочинного будівництва у м. Львові" прийняла розпорядження №638 «Про знесення самочинно збудованого балкона на фундаменті для квартири №1 на вул. Науковій,66», відповідно до якого:
1. Затвердила висновок міжвідомчої комісії (протокол від 27.11.2018р. №36 §03) про знесення самочинно збудованого балкона на фундаменті для квартири №1 на вул. Науковій, 66 без погодженої проектної документації та дозвільних документів на ведення будівельних робіт.
2. Рекомендувала ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_1, які проживають у квартирі №1 на вул. Науковій.66 у місячний термін за власні кошти знести самочинно збудований балкон на фундаменті для квартири №1 на вул. Науковій.66.
3. Зобов'язала директора ЛКП „Південне" у випадку невиконання вимог п.2 розпорядження, у двотижневийтермін подати документи у Франківську районну адміністрацію для вирішення питання знесення в примусовому порядку самочинно збудованого балкона на фундаменті для квартири №1 на вул. Науковій,66.
4. Контроль за виконанням розпорядження поклала на заступника голови районної адміністрації з питань житлово-комунального господарства.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Предметом доказування відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч. ч. 2, 6 ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Як розтлумачено Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 248-2 Цивільного процесуального кодексу України (справа щодо права на оскарження в суді неправомірних дій посадової особи) від 25 листопада 1997 року N 6-зп, "Частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді".
При цьому, як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 14 грудня 2011 року N 19-рп/2011 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 55 Конституції України, ч. 2 ст. 2, п. 2 ч. 3 ст. 17 КАС України, ч. 3 ст. 110, ч. 2 ст. 236 Кримінально-процесуального кодексу України та конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень ст. ст. 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, ст. ст. 3, 4, 17 КАС України в аспекті ст. 55 Конституції України (справа про оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини), права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України.
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 01 грудня 2004 року N 18-рп/2004, дано визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", а саме, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.
Тобто, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване ст. 55 Конституції України та конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Вище викладені норми не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно тільки тому, що заявники вважають, що начебто певні обставини впливають на їх правове становище. До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 15 грудня 2015 року у справі N 800/206/15 та Вищий адміністративний суд України у постанові від 21 січня 2016 року у справі N К/800/38720/15.
Поряд з цим, предметом захисту в адміністративному судочинстві є саме порушені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, їхніх посадових чи службових осіб права та інтереси осіб, тобто суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 26 березня 2013 року у справі N 21-438а12.
Крім того, як зазначено Верховним Судом України у постанові від 10 квітня 2012 року у справі N 21-1115во10, із аналізу положень ч. 1 ст. 2 та ст. 17 КАС України вбачається суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені ним рішенням.
Тобто, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, та це право, свобода або інтерес порушені відповідачем. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
Згідно до п.п. 3 п. «б» ч. 1 ст. 31 закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до повноважень виконавчих органів належить здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій; зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об'єктів, а також може заподіяти шкоди навколишньому природному середовищу.
Порядок знесення об'єкта самовільного будівництва визначені ст. 376 ЦК України, відповідно до частини 1 якої житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Згідно ч. 7 ст. 376 ЦК України, у випадку істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила/здійснює будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила/здійснює будівництво. Особа, яка здійснила/здійснює самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
З вищенаведених норм слідує, що зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову може лише суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування.
Судом встановлено, що незважаючи на те, що Франківською районною адміністрацією прийнято 30.11.2018 року Розпорядження №638 з назвою «Про знесення самочинно збудованого балкона на фундаменті для квартири №1 на вул.. Науковій, 66», таке розпорядження не є рішенням про знесення, оскільки таким лише зобов'язано директора ЛКП „Південне" у випадку невиконання вимог п.2 розпорядження, у двотижневийтермін подати документи у Франківську районну адміністрацію для вирішення питання знесення в примусовому порядку самочинно збудованого балкона на фундаменті для квартири №1 на вул. Науковій,66. (п.3 Розпорядження).
Оскаржуване позивачами розпорядження не містить обов'язкових приписів для позивачів, а має щодо них рекомендаційних характер, оскільки згідно п.3 вказаного Розпорядження відповідач рекомендував ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_1, які проживають у квартирі №1 на вул. Науковій.66 у місячний термін за власні кошти знести самочинно збудований балкон на фундаменті для квартири №1 на вул. Науковій, 66.
Доказів прийняття відповідачем рішення про примусове знесення самочинно збудованого позивачами балкона на фундаменті для квартири №1 на вул. Науковій.66, яке б порушувало права позивачів, матеріали справи не містять, як і не містять належних та допустимих доказів того, що оскаржуваним розпорядженням порушено законні права та інтереси позивачів.
Суд звертає увагу позивачів, що вони жодним чином не позбавлені права захистити свої права у випадку подання відповідачем, в порядку визначеним чинним законодавством, до суду позову про знесення самочинно збудованого позивачами балкона на фундаменті для квартири №1 на вул. Науковій, 66, шляхом подання відповідних заперечень на позов.
З урахуванням встановлених фактичних обставин справи та норм діючого законодавства суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки оскаржуваним розпорядженням відповідача жодних прав чи інтересів позивачів не порушено.
Судові витрати згідно ст. 139 КАС України покладаються на позивачів.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд,
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складений 01.04.2019р.
Суддя Коморний О.І.