вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"18" березня 2019 р. Справа№ 927/690/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коротун О.М.
суддів: Смірнової Л.Г.
Суліма В.В.
за участю секретаря судового засідання Куценко К.Л.,
за участю представників згідно протоколу судового засідання від 18.03.2019
за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Укртрансгаз»
на рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.12.2018 (повне рішення складене 11.12.2018)
у справі № 927/690/18 (суддя - Фесюра М.В.)
за позовом Акціонерного товариства «Укртрансгаз»
до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Чернігівгаз»
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг
про визнання договору укладеним
Розглянувши справу в порядку ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), Північний апеляційний господарський суд,
1. Короткий зміст заявлених вимог та рух справи
У вересні 2018 Акціонерне товариство «Укртрансгаз» (далі - АТ «Укртрансгаз») звернулося до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Чернігівгаз» (далі - ПАТ «Чернігівгаз») про транспортування природного газу №1807000419 від 01.08.2018, укладеного в редакції АТ «Укртрансгаз», що відповідає типовій формі договору транспортування природного газу, затвердженій постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 №2497.
Позовні вимоги про визнання договору укладеним обґрунтовані тим, що позивачем на адресу відповідача було надіслано на затвердження договір транспортування природного газу №1807000419 від 01.08.2018 у двох примірниках, підписаний ініціатором. В свою чергу, відповідач надіслав у відповідь лист із підписаним договором та протоколом розбіжностей до нього, в якому п. 9.3. договору викладено в редакції замовника. Позивач зазначив, що змінюючи п. 9.3. договору, відповідач, як сторона, фактично змінив предмет регулювання відносин між сторонами договору, що, в свою чергу, призводить до зміни змісту та істотних умов договору транспортування природного газу та суперечить п. 4 абз. 4 ст. 179 Господарського кодексу України.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 22.10.2018 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП).
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 07.12.2018 у позові відмовлено повністю.
Рішення обґрунтовано тим, що позивач у власній редакції п. 9.3 договору не конкретизує його умови, як це дозволено та передбачено ч. 4 ст.179 Господарського кодексу України, а імперативно нав'язує відмінний та безальтернативний варіант порядку оплати вартості щодобових небалансів оператором газорозподільної системи за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету на покриття пільг, субсидій та компенсацій побутовим споживачам (передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій»), який не уточнює передбачений типовим договором порядок, а фактично змінює його, змінюючи зміст відповідного положення типового договору. Водночас, постанова Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» визнана такою, що втратила чинність.
А тому суду першої інстанції дійшов висновку, що на час виникнення обов'язку у сторін щодо укладення договору транспортування природного газу, умови типового договору можуть бути змінені саме в спірному пункті, з врахуванням позицій всіх учасників ринку споживання природного газу.
При цьому суд вказав, що можливість задовольнити частково позовні вимоги шляхом вказівки на умови договору, які не є спірними, відсутня, оскільки спір стосується саме п. 9.3. договору, а не всього договору в цілому.
3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду та межі апеляційного перегляду рішення суду
У січні 2019 АТ «Укртрансгаз», не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, звернулося до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ «Укртрансгаз» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.12.2018. Призначено до розгляду апеляційну скаргу на 27.02.2019.
27.02.2019 ухвалою суду апеляційної інстанції оголошено перерву у розгляді справи до 18.03.2019.
18.03.2019 в судове засідання з'явилися представники сторін - позивача та відповідача. Представник третьої особи в судове засідання не з'явився. Ухвалу про відкриття провадження отримана третьою особо 28.01.2019. Про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином в порядку передбаченому ст. 120, 242 ГПК України, що підтверджується відомостями з офіційного веб-сайту Укрпошти про вручення поштового відправлення за трек номером 0411627062397 третій особі 07.03.2019.
Представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати. Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечив та просив відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
АТ «Укртрансгаз» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.12.2018 та ухвалити нове про задоволення позову. Понесені витрати зі сплати судового збору покласти на відповідача.
Скаржник вважає, що втрата чинності постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 не призводить до необхідності застосування до правовідносин, які становлять предмет договору, положень постанови Кабінету міністрів України № 256, як це пропонував здійснити відповідач у протоколі розбіжностей до договору.
Також скаржник посилається на пояснення НКРЕКП надані до суду першої інстанції, згідно з якими питання щодо змісту п. 9.3 розділу IX Типового договору, може бути врегульоване шляхом конкретизації умов спірного пункту, зокрема, виклавши його в редакції, як визначено в проекті постанови НКРЕКП «Про внесення змін до Типового договору транспортування природного газу», якою не передбачено застосування постанови КМУ № 256.
Скаржник наголошує, що редакція п. 9.3 договору, яка викладена Відповідачем в протоколі розбіжностей до договору є неприйнятною, оскільки змінює істотні умови договору та зміст, що прямо заборонено п. 4 абз. 4 ст. 179 Господарського кодексу України.
Крім того, скаржник вважає, матеріали справи свідчать про те, що судом першої інстанції безпідставно та необґрунтовано, з порушенням норм процесуального права, прийнято оскаржуване рішення, оскільки не враховано доводів та доказів, наданих позивачем.
4. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
ПАТ «Чернігівгаз» апеляційні вимоги не визнає, просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Відповідач зазначає укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених ст. 179 Господарського кодексу України, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами ст. 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.
Протокол розбіжностей стосується тільки п. 9.3 договору, що стосується порядку фінансування (перерахування) деяких субвенцій.
Також відповідач посилається на пояснення НКРЕКП, в яких комісія надала відповідь, що типовий договір можна конкретизувати. Однак, AT «Укртрансгаз» не бажає конкретизувати п. 9.3 договору.
6. Фактичні обставини, неоспорені сторонами, встановлені судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції
Суд першої інстанції встановив, що АТ «Укртрансгаз» направлено ПАТ «Чернігівгаз» для погодження та підписання проект договору на транспортування природного газу №1807000419 від 01.08.2018 у двох примірниках в редакції, яка відповідає типовому договору, що затверджений постановою Національної комісії, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2497 від 30.09.2015.
16.08.2018 на адресу Філії «Оператор газотранспортної системи України» АТ «Укртрансгаз» відповідачем направлено заяву №Cr01-Ch-9897-0818 на укладання договору транспортування природного газу, разом з якою відповідачем направлено позивачу два примірники договору №1807000419 від 01.08.2018, підписаного уповноваженою особою відповідача з протоколом розбіжностей до договору на транспортування природного газу від 16.08.2018 в двох примірниках.
Протокол розбіжностей від 16.08.2018 до договору транспортування природного газу №1807000419 від 01.08.2018 складено у зв'язку з незгодою відповідача з запропонованою редакцією п. 9.3 договору транспортування природного газу.
Запропонований позивачем п. 9.3. договору є тотожним за змістом відповідному пункту типового договору транспортування природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2497, і яким визначено, що у випадку якщо загальна вартість щодобових негативних небалансів протягом звітного газового місяця перевищує загальну вартість щодобових позитивних небалансів протягом звітного газового місяця, Оператор до 14 числа газового місяця, наступного за звітним, надсилає Замовнику рахунок на оплату за добовий небаланс (розмір визначається як різниця між загальною вартістю щодобових негативних небалансів протягом звітного газового місяця та загальною вартістю щодобових позитивних небалансів протягом звітного газового місяця). Замовник має оплатити рахунок на оплату за добовий небаланс у термін до 5 робочих днів, крім вартості послуг, визначених абзацом другим цього пункту.
Абзац 2 п. 9.3 договору транспортування природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2497 має таку редакцію: «Оплата вартості щодобових небалансів оператором газорозподільної системи за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету на покриття пільг, субсидій та компенсацій побутовим споживачам проводиться у строки та за процедурою, передбаченою чинним законодавством, у сумі, що не перевищує вартості послуг розподілу фактично спожитого природного газу зазначеними споживачами за розрахунковий період.».
Позивач, звертаючись до відповідача з пропозицією укласти договір транспортування природного газу, виклав абзац 2 п. 9.3 договору в такій редакції: «Оплата вартості щодобових небалансів оператором газорозподільної системи за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету на покриття пільг, субсидій та компенсацій побутовим споживачам проводиться у строки та за процедурою, передбаченою Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року № 20, у сумі, що не перевищує вартості послуг розподілу фактично спожитого природного газу зазначеними споживачами за розрахунковий період».
Натомість, відповідачем в протоколі розбіжностей від 16.08.2018 до договору транспортування природного газу №1807000419 від 01.08.2018 запропоновано викласти п. 9.3 договору в редакції, що передбачає оплату вартості щодобових небалансів оператором газорозподільної системи за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету на покриття пільг, субсидій та компенсацій побутовим споживачам проводиться у строки та за процедурою, передбаченою Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів із виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256, у сумі, що не перевищує вартості послуг розподілу фактично спожитого природного газу зазначеними споживачами за розрахунковий період.
Суд першої інстанції, приймаючи до уваги зміст проекту договору транспортування природного газу №1807000419 від 01.08.2018, протокол розбіжностей від 16.08.2018, вірно встановив, що неврегульованими між позивачем та відповідачем є лише питання щодо визначення процедури, за якою буде проводитись оплата вартості щодобових небалансів оператором газорозподільної системи за рахунок виділених субвенцій із державного бюджету на покриття пільг, субсидій та компенсацій побутовим споживачам.
7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, та застосовані ним положення законодавства
Між сторонами склалися переддоговірні відносини, що стосуються транспортування природного газу. Спір у справі стосується розбіжностей, що виникли при укладенні договору.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 181 Господарського кодексу України сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору, сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірника протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, у цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони (ч. 5 ст. 181 Господарського кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, протокол розбіжностей від 16.08.2018, отриманий позивачем 21.08.2018
Отже, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що при зверненні до суду з позовом (відмітка на конверті в якому надійшла позовна заява 10.09.2018) АТ «Укртрансгаз» дотримано двадцятиденний строк, який встановлено ч. 5 ст. 181 Господарського кодексу України.
За приписами ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а уповноважена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частина 3 ст. 179 ГК України передбачає, що укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Правові засади функціонування ринку природного газу України визначено Законом України «Про ринок природного газу».
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 32 Закону України «Про ринок природного газу» транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому кодексом газотранспортної системи та іншими нормативно-правовими актами.
За договором транспортування природного газу оператор газотранспортної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги транспортування природного газу на період та умовах, визначених у договорі транспортування природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору газотранспортної системи встановлену в договорі вартість послуг транспортування природного газу.
Типовий договір транспортування природного газу затверджується Регулятором (НКРЕКП, п. 32 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу»).
Статтею 33 Закону України «Про ринок природного газу» встановлено, що оператор газотранспортної системи розробляє кодекс газотранспортної системи за результатами консультацій з суб'єктами ринку природного газу та подає його Регулятору на затвердження. Після затвердження кодексу газотранспортної системи Регулятором оператор газотранспортної системи розміщує його на своєму веб-сайті.
Відповідно до п. 5 Кодексу газотранспортної системи договір транспортування - договір, укладений між оператором газотранспортної системи та замовником послуг транспортування природного газу на основі типового договору транспортування природного газу, затвердженого Регулятором, згідно з яким оператор газотранспортної системи надає замовнику одну чи декілька складових послуг транспортування природного газу (замовлення розподілу потужності, замовлення транспортування природного газу, послуга балансування) на період та умовах, визначених у такому договорі, а замовник послуг транспортування оплачує оператору газотранспортної системи вартість отриманих послуг (послуги).
Замовник послуг транспортування - юридична особа або фізична особа - підприємець, яка на підставі договору транспортування, укладеного з оператором газотранспортної системи, замовляє одну чи декілька складових послуг транспортування природного газу (замовлення розподілу потужності, замовлення транспортування природного газу, послуга балансування).
Згідно з п. 1 розділу VIII Кодексу газотранспортної системи договір транспортування є документом, який регулює правовідносини між оператором газотранспортної системи і окремим замовником послуг транспортування. Одержання доступу до потужності, надання послуг із транспортування, у тому числі вчинення дій з врегулювання добового небалансу, є складовими послуги транспортування природного газу та здійснюються виключно на підставі договору транспортування.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2497 від 30.09.2015 затверджено типовий договір транспортування природного газу, пунктом 3 зазначеної постанови визначено, що суб'єкту господарювання, що здійснює діяльність на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з транспортування природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ, привести свої договірні відносини у відповідність до вимог Типового договору транспортування природного газу у тримісячний строк з дати набрання чинності цією постановою.
Відповідно до ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
Згідно з ч. 1 ст. 649 Цивільного кодексу України розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом.
Виходячи із змісту зазначених норм та принципу свободи договору, правомірним є висновок суду першої інстанції про те, що переддоговірні спори поділяються на спори про спонукання до укладення договору, якщо одна із сторін ухиляється від його укладення та на спори з умов договору, коли сторони не врегулювали розбіжності щодо його умов. При цьому, можливість розгляду судом цих спорів обумовлюється обов'язковістю договору (за державним замовленням, на підставі правового акту органу державної влади чи місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом).
Відповідно до ч. 2, 4 ст. 179 Господарського кодексу України Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.
Згідно з ч. 1 ст. 630 Цивільного кодексу України договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку.
Відповідно до ч. 3 ст. 184 Господарського кодексу України укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених ст. 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами ст. 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком Господарського суду Чернігівської області, що спірний договір між сторонами повинен укладатись на основі типового договору, сторони не можуть відступати від його змісту, однак, вправі конкретизувати його умови.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач, звертаючись до відповідач з пропозицією укласти договір, конкретизував зміст абзацу 2 п 9.3 договору, вказавши, що оплата вартості щодобових небалансів оператором газорозподільної системи за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету на покриття пільг, субсидій та компенсацій побутовим споживачам проводиться у строки та за процедурою, передбаченою Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року № 20, у сумі, що не перевищує вартості послуг розподілу фактично спожитого природного газу зазначеними споживачами за розрахунковий період.
Типовий договір передбачає, що оплата здійснюється за процедурою, передбаченою чинним законодавством, у сумі, що не перевищує вартості послуг розподілу фактично спожитого природного газу зазначеними споживачами за розрахунковий період.
Водночас, як правильно встановлено судом першої інстанції, постанова Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 (Порядок перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій) на момент звернення позивача з пропозицією укласти договорі визнана такою, що втратила чинність у зв'язку з постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2017 № 951.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Нормативно-правовий документ після втрати ним чинності перестає бути джерелом права, а його норми втрачають обов'язкову силу і не підлягають подальшому застосуванню. Таким чином, оскільки у спірному п. 9.3. типового договору міститься посилання на порядок, встановлений нечинним нормативно-правовим актом, суд апеляційної інстанції не вбачає за можливе задоволення вимог позивача та визнання укладеним договору на умовах, запропонованих останнім, оскільки такі умови відсилають до норм, які втратили чинність.
Тобто, Порядок перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, на момент звернення з пропозицією укласти договір, не був урегульований нормативним правовим актом, а тому конкретизація такого порядку в силу приписів ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України віднесено до компетенції сторін договору.
Так, відповідач, скориставшись своїм правом конкретизувати положення п. 9.3 запропонованого договору, надіслав позивачу протокол розбіжностей, виклавши спою пропозицію щодо спірного пункту, а саме запропонував, що оплата вартості щодобових небалансів оператором газорозподільної системи за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету на покриття пільг, субсидій та компенсацій побутовим споживачам проводиться у строки та за процедурою, передбаченою Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256, у сумі, що не перевищує вартості послуг розподілу фактично спожитого природного газу зазначеними споживачами за розрахунковий період.
А тому посилання скаржника на неприйнятність застосування постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256 у спірному пункті, ніяким чином не свідчить про обов'язковість застосування постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 (визнана такою, що втратила чинність). Таке положення, в силу приписів 6, 627 Цивільного кодексу України (свобода договору), є якраз предметом конкретизації (погодження) сторонами договору, з урахуванням думки обох учасників такого правочину.
Натомість, як вірно встановив суд першої інстанції, розбіжності, що виникли при укладенні договору транспортування природного газу №1807000419 від 01.08.2018, позивач у власній редакції п. 9.3 договору імперативно нав'язує відмінний та безальтернативний варіант порядку оплати вартості щодобових небалансів оператором газорозподільної системи за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету на покриття пільг, субсидій та компенсацій побутовим споживачам, який не уточнює передбачений типовим договором порядок. А фактично змінює його, змінюючи зміст відповідного положення типового договору.
Наведене також підтверджується поясненнями НКРЕКП (поданими до суду першої інстанції), на які посилаються обидві сторони, в яких Регулятор зазначив, що оскільки Порядок перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20, втратив чинність, питання щодо змісту п. 9.3 розділу IX Типового договору, може бути врегульоване шляхом конкретизації умов цього пункту.
Отже, твердження скаржника стосовно неможливість застосування у спірному пункті постанову Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256, ніяким чином не свідчить про обов'язковість застосування постанови Кабінету Міністрів України № 20, на якій наполягає заявник, а тому такі доводи відхиляються судом як безпідставні.
Посилання ж скаржника на п. 9.3 типового договору, в якому міститься посилання на постанову Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 є безпідставним, оскільки сама постанова Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 на момент звернення втратила чинність (не мала обов'язкового характеру). До того ж, станом на момент ухвалення оскаржуваного рішення, такий недолік було усунено постановою НКРЕКП від 04.12.2018 № 1598 та виключено відповідне посилання на постанову Кабінету Міністрів України №20.
Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновок Господарського суду Чернігівської області, що на час виникнення обов'язку у сторін щодо укладення договору транспортування природного газу, умови типового договору можуть бути змінені саме в спірному пункті, з врахуванням позицій всіх учасників ринку споживання природного газу.
Водночас, за приписами ст. 181 Господарського кодексу України сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, повинна передати такі розбіжності до суду. Тобто, предметом судового спору в такому випадку можуть бути саме розбіжності у договорі, а не сам договір.
За таких обставин, правомірним є висновок суду першої інстанції про відсутність можливості задовольнити частково позовні вимоги шляхом вказівки на умови договору, які не є спірними, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, спір стосується саме п. 9.3. договору, а не всього договору в цілому. Суд не наділений повноваженнями для самостійного внесення змін до Типової форми договору транспортування природного газу шляхом зазначення інших пунктів, ніж тих, що затверджені уповноваженим на це органом. А тому посилання скаржника про можливість часткового задоволення позову відхиляється як необґрунтоване.
Доводи скаржника щодо порушення судом першої інстанції процесуальних норм в частині повноти оцінки доводів позивача, суд апеляційної інстанції частково вважає безпідставними, враховуючи позицію Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Отже, суд апеляційної інстанції, зважаючи на те, що умови договору, окрім спірних (п. 9.3), у сторін не викликають заперечень, а також можливість викладення спірного пункту договору у новій редакції шляхом внесення змін до Типового договору транспортування природного газу самим регулятором, в тому числі, зважаючи на існування об'єктивної можливості у сторін після прийняття відповідних змін регулятором внести такі зміни до договору на підставі п. 17.3. його положень, вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання договору про транспортування природного газу №1807000419 від 01.08.2018 укладеним в редакції АТ «Укртрансгаз», на умовах запропонованих позивачем, слід відмовити.
8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Зважаючи на викладене, Північний апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого суду про відмову в задоволені позову АТ «Укртрансгаз» про визнання договору укладеним.
Таким чином, на підставі ст. 2, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги у даній справі без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
9. Судові витрати
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги по суті, понесені судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції (судовий збір) покладаються на скаржника в порядку ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281 - 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укртрансгаз» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.12.2018 у справі №927/690/18 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.12.2018 у справі №927/690/18 - залишити без змін.
3. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Акціонерне товариство «Укртрансгаз».
4. Матеріали справи № 927/690/18 повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено - 27.03.2019
Головуючий суддя О.М. Коротун
Судді Л.Г. Смірнова
В.В. Сулім