Провадження № 22-ц/803/934/19 Справа № 202/23044/13-ц Суддя у 1-й інстанції - Мороз В.П. Суддя у 2-й інстанції - Каратаєва Л. О.
27 березня 2019 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Каратаєвої Л.О.
суддів - Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М.,
за участю секретаря судового засідання - Хоменко А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” (на теперішній час акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк”) на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 травня 2016 року по цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” (на теперішній час акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк”) до публічного акціонерного товариства “Акцент-Банк”, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
04 квітня 2013 року ПАТ КБ “ПриватБанк” (на теперішній час Акціонерне товариство Комерційний банк “ПриватБанк”) звернулося до суду з позовом до ПАТ “Акцент-Банк” та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість у розмірі 61645,1 грн., за кредитним договором № DOC1AR18980009 від 29.09.2008. Стягнути солідарно з відповідачів на свою користь 10000 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на свою користь витрати на юридичну допомогу у розмірі 3200,00 грн. Вирішити питання судових витрат (а.с.2-3).
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 травня 2016 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено (а.с.106-107).
Не погодившись з рішенням суду, АТ КБ “ПриватБанк”, звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позов банку задовольнити. Судові витрати покласти на відповідачів (а.с.111-113).
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 жовтня 2016 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, рішення суду першої інстанції змінено в частині мотивів відмови у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» (а.с.157-158).
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 жовтня 2016 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, рішення суду першої інстанції змінено в частині вимог АТ КБ “ПриватБанк” до ПАТ “Акцент-Банк” про стягнення заборгованості скасовано, провадження у цій частині закрито (а.с.154-155).
Постановою Верховного Суду від 13 червня 2018 року рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 жовтня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (а.с.196-199). Ухвала апеляційного суду від 13 жовтня 2016 року залишена буз змін, тому рішення суду першої інстанції переглядається тільки в частині позовних вимог ПАТ КБ “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
Згідно п.9 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, з урахуванням постанови Верховного Суду від 13 червня 2018 року, колегія суддів находить, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.
З матеріалів справи вбачається, що 29 вересня 2009 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитно-заставний договір, за умовами якого позичальник отримала грошові кошти у розмірі 81785 грн. 17 коп. зі сплатою 9,60 % річних з кінцевим строком повернення 27 вересня 2013 року. На забезпечення належного виконання своїх зобов'язань за кредитним договором, позичальник передала в заставу банку належний їй на праві власності автомобіль ВАЗ 217210-110-01, державний номерний знак НОМЕР_1.
Оскільки ОСОБА_1 належним чином зобов'язань за кредитним договором не виконувала, у неї станом на 21 березня 2013 року утворилась заборгованість у розмірі 71645 грн. 10 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 30329 грн. 01 коп., заборгованості за процентами за користування кредитом - 7987 грн. 56 коп., заборгованості за комісією за користування кредитом - 17206 грн. 98 коп., заборгованості за пенею за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором - 12471 грн. 78 коп. і штрафами у розмірі 250 грн. та 3399 грн. 77 коп. (фіксована частина та процентна складова відповідно).
07 вересня 2011 року позичальник передала банківській установі для реалізації належний їй на праві власності автомобіль ВАЗ 217210-110-01, державний номерний знак НОМЕР_1, що підтверджується актом прийому транспортного засобу.
Відповідно до наданого банком звіту про оцінку транспортного засобу від 31 травня 2012 року вартість вищезазначеного автомобіля на дату оцінки становить 47 000 грн. (а. с. 80), який реалізований банком у липні 2012 року за ціною 50500 грн. та кошти від продажу якого надійшли у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, проте їх виявилося недостатньо для того, щоб погасити заборгованість в повному обсязі (а.с. 65-74).
Скасовуючи рішення апеляційної інстанції Верховний Суд виходив із того, що безспірно встановивши, що на підставі кредитного договору від 29 вересня 2008 року, ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 81785 грн. 17 коп., суд апеляційної інстанції, у порушення ст. 316 ЦПК України 2004 року, належним чином не встановив усі необхідні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не забезпечив повного та всебічного її розгляду, не надав належної оцінки поданим сторонами доказам, не сприяв сторонам здійсненню їх процесуальних прав, що призвело до передчасного висновку про відмову в задоволенні позову, у зв'язку із недоведеністю позовних вимог банку про стягнення заборгованості по кредитному договору. Судом не враховано, що факт отримання коштів ОСОБА_1 не оспорювався, договір нею частково виконувався, відповідачем не оспорювався факт реалізації предмета застави позивачем та направлення коштів від продажу на часткове погашення заборгованості. Обставин щодо припинення зобов'язання за кредитним договором в силу його належного виконання відповідно до ст. 599 ЦК України апеляційним судом не перевірено та не встановлено, тому висновок суду про відмову у стягненні заборгованості за кредитним договором є передчасним.
Доводи апеляційної скарги позивача про те, що коштів від реалізації предмета застави не вистачило для повного погашення заборгованості, на підтвердження яких заявником було подано виписку з рахунку, витяг з розрахунку заборгованості, апеляційним судом не досліджено. Розрахунок заборгованості, наданий банком, апеляційним судом взагалі не досліджувався. Разом із тим, суд апеляційної інстанції встановивши, що предмет застави був реалізований банком у липні 2012 року за ціною 50500 грн, вважав, що його вартість могла бути більшою на час передачі позичальником в установу банку (07 серпня 2011 року), проте такий висновок ґрунтується на припущеннях, що заборонено в силу ч.4 ст. 60 ЦПК України 2004 року.
З урахуванням викладеного колегія суддів прийшла до наступних висновків.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором позичальник передав банку заставний автомобіль, однак банком не надано будь-яких уточнень з урахуванням суми від реалізації цього автомобіля та не надано деталізованого розрахунку заборгованості за всіма складовими.
Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погодитися не може, виходячи з наступного.
Звертаючись до суду з позовом, Банк надав розрахунок заборгованості з урахуванням суми реалізації автомобілю, на що суд першої інстанції не звернув уваги.
Статтею 19 Закону України “Про заставу” визначено право заставодержателя задовольнити свої вимоги в повному обсязі.
Статтею 24 Закону України “Про заставу” передбачено, що у випадках, коші суми, вирученої від продажу предмета застави, недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя, він має право, якщо інше не передбачено законом чи договором, одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення вимоги, з іншого манна боржника в порядку черговості, передбаченої законодавством України.
Зазначена норма кореспондує з нормою ч.4 ст. 591 ЦК України, відповідно до якої, якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до ст. 112 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи, після реалізації автомобіля відповідача 16.07.2012 року нараховувалася заборгованість за кредитним договором, оскільки коштів від реалізації автомобіля було недостатньо для його повного погашення.
Так, частина заборгованості ОСОБА_1 була погашена за рахунок коштів, отриманих від реалізації автомобіля, наступним чином: прострочена комісія у сумі 1112, 86 грн.; пеня у розмірі 22633,82 грн., погашення простроченого сальдо у сумі 25250,00 грн., а всього - 48996,68 грн.
Зазначені зарахування сум підтверджуються розрахунками заборгованості (а.с.146-148).
За таких обставин, колегія суддів вважає, що з огляду на те, що коштів від реалізації заставного автомобіля не було достатньо для повного погашення кредитного договору, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором.
Тому колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу банку задовольнити частково, рішення суду в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1 скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
За змістом ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Колегія суддів погоджується з розрахунком банку суми заборгованості станом на 21.03.2013, по тілу кредиту у розмірі 30329,01 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 7987,56 грн. та заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 17206,98 грн., яка передбачена договором.
Однак, що стосується стягненню пені та штрафу, які підлягають стягненню з відповідача на користь банку, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).
Відповідно до ч.3 ст.551 ЦПК розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин які мають істотне значення.
Колегія суддів зазначає, що згідно акту-передачі ОСОБА_1 передала заставний автомобіль Банку 07.08.2011 року. Банк реалізував предмет застави згідно довідки-рахунку №320104, 13 липня 2012 року (а.с.118). Кошти від реалізації автомобілю направлені на часткове погашення кредиту, сума заборгованості залишилась. Проте, банк звернувся до суду з позовом майже через рік - 04.04.2013 р., чим сприяв збільшенню пені, що є підставою для зменшення її розміру.
Однак, колегія суддів не вважає за доцільне застосування вказаної норми та звертає увагу на вимоги позивача щодо стягнення не тільки пені, а і штрафів (фіксованої частини та процентної складової). Як зазначено в правовій позиції у справі N 6-2003цс15 (Постанова Верховного Суду України від 21.10.2015 р.), цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Покладення на боржника нових додаткових обов'язків, як заходу цивільно-правової відповідальності, має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Враховуючи вищевикладене та відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що стягнення пені призведе до подвійної відповідальності, що унеможливлює задоволення позовних вимог в цій частині.
Щодо вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення витрат на юридичну допомогу у розмірі 3200,00 грн.
Порядок відшкодування витрат на правову допомогу визначений ч.1 ст.84 ЦПК України (в редакції чинній на час ухвалення рішення).
Згідно ч.1 ст.56 ЦПК України (в редакції чинній на час ухвалення рішення) правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.
Законом України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" закріплені підстави та умови визначення розміру компенсації витрат на правову допомогу.
З урахуванням відсутності в матеріалах справи підтвердження того, що позивач отримав правову допомогу від особи, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги, відсутності погодженого розрахунку на надання правової допомоги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відмову у компенсації понесених позивачем витрат за надання правової допомоги.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за кредитом - 30329,01 грн., заборгованості по відсотках - 7987,56 грн., заборгованості комісією - 17206,98 грн., штрафу (фіксована частина) - 250,00 грн.; штрафу (процентна складова) - 3399,77 грн. В решті позовних вимог слід відмовити.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог банку до ОСОБА_1 не відповідає вимогам ст. 264 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору в цій частині, що в силу ст. 376 ЦПК України є підставою для його скасування з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судових витрат, сплачених при подачі позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 1504,55 грн.
Керуючись ст. 268, 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” (на теперішній час акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк”) задовольнити частково.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 травня 2016 року скасувати.
Позовні вимоги публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” (на теперішній час акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк”) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” (на теперішній час акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк”) заборгованість за кредитним договором № DOC1AR18980009 від 29 вересня 2008 року станом на 21 березня 2013 року у розмірі 59172,55 грн., яка складається з: 30329,01 грн. - заборгованість за кредитом; 7987,56 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 17206,98 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом, штраф (фіксована частина) - 250,00 грн.; штраф (процентна складова) - 3399,77 грн.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” (на теперішній час акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк”) судові витрати в розмірі 1504,55 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.
Судді: