27 березня 2019 року № 810/3885/18
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом приватного нотаріуса Фастівського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, третя особа: Державне підприємство «Національні інформаційні системи», про оскарження наказу,-
До Київського окружного адміністративного суду звернувся приватний нотаріус Фастівського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_1 з позовом до Міністерства юстиції України, у якому просить визнати протиправним та скасувати наказ від 03.05.2018 № 1353/5 «Про тимчасове блокування доступу державного реєстратора - приватного нотаріуса Фастівського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_1 до Державного реєстру прав на нерухоме майно».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення є протиправним, оскільки покладені в його основу висновки є хибними. Так, позивач стверджує про те, що під час перевірки були досліджені виключно електронні копії документів, на підставі яких проводилися реєстраційні дії. Натомість, копії документів у паперовій формі та пояснення не витребовувалися.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.08.2018 відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження
Відповідачем надано суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що оскаржуване рішення є правомірним.
Представником третьої особи 03.09.2018 надано суду пояснення на позовну заяву, в якому зазначено, що у ДП «НАІС» не було правових підстав не виконувати оскаржуваний наказ Міністерства юстиції України. Також зазначено , що у ДП «НАІС» відсутні підстави перевіряти законність та обґрунтованість рішень Міністерства юстиції України.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.09.2018 закрито підготовче провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду.
Позивачка надала суду заяву, в якій просила розглядати справу за її відсутності.
На підставі ст. 194, ст. 205 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є приватним нотаріусом Фастівського міського нотаріального округу Київської області, що підтверджується свідоцтвом про право на зайняття нотаріальною діяльністю від 22.05.2002 № 4355 та реєстраційним посвідченням про реєстрацію приватної нотаріальної контори № 130 (т. 1, а.с. 26, 27).
На підставі наказу Міністерства юстиції України від 13.04.2018 № 1271/7 проведено камеральну перевірку державного реєстратора - приватного нотаріуса ОСОБА_2, за результатами якої комісією зроблено висновок про те, що позивачем порушено вимоги Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку здійснення контролю у сфері державної реєстрації.
На підставі вказаної довідки Міністерством юстиції України видано наказ від 03.05.2018 № 1353/5 «Про тимчасове блокування доступу державного реєстратора - приватного нотаріуса Фастівського міського нотаріального округу Київської обл. ОСОБА_2 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно».
Згідно п. 1 наказу тимчасово заблоковано доступ позивачки до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 8 місяців.
Вважаючи вказаний наказ протиправним, позивачка звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися, суд зазначає наступне.
Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру прав.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 3 Закону внесення відомостей до Державного реєстру прав здійснюється виключно на підставах та в порядку, визначених Законом.
Відповідно до п. 1, п. 2 ч. 3 ст. 10 Закону державний реєстратор:
встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:
відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом;
перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
Частиною першою статті 18 Закону передбачено, що державна реєстрація прав проводиться в такому порядку:
прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;
виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав;
встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв;
перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;
прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав);
відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав;
формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником;
видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.
Згідно п. 12 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_3 України від 25.12.2015 № 1127 (далі - Порядок № 1127) (у редакції, чинній на момент проведення реєстраційних дій), розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором,1 який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.
Під час розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор обов'язково використовує відомості Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек, які є архівною складовою частиною Державного реєстру прав.
Згідно з пунктом 10 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_3 України від 26.10.2011 № 1141 (далі - Порядок № 1141), під час розгляду заяви державний реєстратор здійснює пошук у Державному реєстрі прав відомостей про:
нерухоме майно;
право власності та суб'єкта цього права;
інші речові права та суб'єкта цих прав;
іпотеку та суб'єкта цього права;
обтяження прав на нерухоме майно та суб'єкта цих прав.
Відповідно до п. 11 Порядку № 1141 пошук у Державному реєстрі прав відомостей здійснюється за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна. У разі коли відомості про реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у заяві (запиті) не зазначаються, пошук у Державному реєстрі прав відомостей здійснюється за такими ідентифікаторами: за ідентифікаційними даними фізичної або юридичної особи;
за адресою об'єкта нерухомого майна/місцезнаходженням земельної ділянки - назва адміністративно-територіальної одиниці (ОСОБА_4 Крим, область, м. Київ, м. Севастополь), району, населеного пункту або селищної, сільської ради;
за кадастровим номером земельної ділянки;
за номером запису.
Згідно п. 12 Порядку № 1141 під час проведення державної реєстрації прав державний реєстратор додатково здійснює пошук інших заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на те саме майно та рішень судів про заборону вчинення дій, пов'язаних з державною реєстрацією таких прав, у базі даних про реєстрацію заяв і запитів.
Відповідно п. 13 Порядку № 1141 пошук заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у базі даних про реєстрацію заяв і запитів здійснюється за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна та ідентифікаторами, визначеними у підпунктах 2 і 3 пункту 11 цього Порядку.
Як слідує з довідки за результатами проведення камеральної перевірки від 26.04.2018, приватним нотаріусом ОСОБА_1 при розгляді заяв за №№ 20530604, 20539426, 20562325, 20650226, 20668134, 20725415, 20727164, 21105275, 20771913, 20772447, 20932258, 20977268, 21147213, 21211905 не здійснено пошуків відомостей у Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна, Державному реєстрі іпотек, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі прав за ідентифікатором - ідентифікаційними даними фізичної або юридичної особи.
При цьому позивачка зазначає, що вона здійснювала необхідні пошуки відомостей, які зберігаються у нотаріальних справах.
Однак, суд звертає увагу, що поняття нотаріальної справи не є тотожним з поняттям реєстраційної справи.
Нотаріальна діяльність регулюється, зокрема, Законом України «Про нотаріат», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та іншими нормативно-правовими актами у сфері нотаріату.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної реєстрації.
Статтею 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що реєстраційна справа - сукупність документів, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документів, сформованих у процесі проведення таких реєстраційних дій, що зберігаються у паперовій та електронній формі.
Тобто, сформовані відомості у процесі проведення державної реєстрації є складовою реєстраційної справи у паперовій та електронній формі.
Отже, твердження позивача відносно наявності сформованих відомостей у нотаріальних справах не спростовують виявлені порушення відповідачем під час здійснення контролю.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 10 Закону державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.
Відповідно до частини першої статті 23 Закону розгляд заяви про державну реєстрацію прав може бути зупинене державним реєстратором виключно у таких випадках:
подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством;
неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному у пункті 3 частини третьої статті 10 Закону, інформації про зареєстровані до 01.01.2013 речові права на відповідне нерухоме майно, якщо наявність такої інформації є необхідною для державної реєстрації прав.
Відповідно до частини другої статті 17 Закону реєстраційна справа включає документи у паперовій та електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних дій.
Згідно з частиною першою статті 16 Закону державний реєстр прав містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних дій.
Згідно з пунктом 25 Порядку № 1127 (у редакції, чинній на момент проведення реєстраційних дій) документи та/або відомості, сформовані державним реєстратором за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав під час розгляду заяви, а також електронні копії оригіналів документів, поданих для державної реєстрації прав, виготовлені шляхом сканування та долучені до відповідної заяви, зберігаються в електронній формі у цьому Реєстрі.
У ході камеральної перевірки встановлено, що приватним нотаріусом ОСОБА_1 проведено державну реєстрацію права власності за заявником за заявою № 20650226 на підставі договору дарування від 26.11.1998, посвідченого державний нотаріус Фастівської міської державної нотаріальної контори ОСОБА_5 за реєстровим № 641.
До заяви № 20650226 та відкритого розділу Державного реєстру прав не додано електронної копії довідки з органу, що проводив державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно до 01.01.2013, на підтвердження державної реєстрації права власності щодо відповідного об'єкту нерухомого майна.
Аналогічні порушення вимог статей 3, 10, 23 Закону комісією встановлено при розгляді заяви за №20668134.
Щодо заяви від 24.01.2017 №20668134, позивачка у позовній заяві зазначає, що не було необхідності отримувати інформацію щодо зареєстрованих прав щодо об'єкта незавершеного будівництва до 2013 року, оскільки до 2013 року реєстрація таких об'єктів не була передбачена законодавством.
Суд вважає такі доводи хибними, адже Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» у редакції від 04.07.2004 передбачає можливість реєстрації прав щодо об'єктів незавершеного будівництва.
Статтями 10, 16, 18 Закону встановлено, що при прийнятті заяв у паперовій формі обов'язково виготовляються електронні копії документів, поданих заявником для проведення реєстраційних дій. Електронні копії документів виготовляються шляхом сканування з подальшим їх розміщенням у Державному реєстрі прав.
Відповідно до пункту 10 Порядку № 1127 (у редакції, чинній на момент проведення реєстраційних дій) з поданих оригіналів або копій (у випадку, передбаченому абзацом другим пункту 9 цього Порядку) документів, необхідних для державної реєстрації прав, уповноважена особа суб'єкта державної реєстрації прав, нотаріус або його помічник виготовляє електронні копії таких документів шляхом їх сканування, які долучаються до заяви, зареєстрованої у базі даних заяв.
Відповідно до пункту 56 Порядку № 1141 реєстраційна справа є формою групування документів, що були видані, оформлені під час проведення державної реєстрації прав на об'єкт нерухомого майна, на який відкрито таку реєстраційну справу. Державний реєстратор з оригіналів поданих заявником для проведення державної реєстрації прав документів та копій документів, які пред'являються для державної реєстрації прав, виготовляє їх електронні копії шляхом сканування, які розміщує у відповідному розділі Державного реєстру прав (крім документів, які були ним видані або оформлені під час проведення державної реєстрації прав).
При розгляді заяв за №№ 20771566, 20771913, 20932074, 20932258, 20976585, 20977268, 21146555, 21146862, 21147213, 21211165, 21211905 приватним нотаріусом ОСОБА_1 не додано до Державного реєстру прав електронних копій документів, поданих заявником для проведення реєстраційних дій.
Відповідно до пункту 40 Порядку № 1127 (у редакції, чинній на момент проведення реєстраційних дій) державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону та цим Порядком.
Згідно зі статтею 27 Закону державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі:
укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката;
свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;
свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;
виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів;
свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката;
свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 01.01.2013 органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката;
рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном;
державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 01.01.2013;
рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно;
ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди;
заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно;
рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об'єкта нерухомого майна релігійній організації;
рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність;
інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
Державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі:
рішення суду щодо обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної
сили;
рішення державного виконавця, приватного виконавця щодо обтяження речових прав на нерухоме майно;
визначеного законодавством документа, на якому нотаріусом вчинено напис про накладення заборони щодо відчуження нерухомого майна;
рішення органу місцевого самоврядування про віднесення об'єктів нерухомого майна до застарілого житлового фонду;
договору, укладеного в порядку, визначеному законом, яким встановлюється обтяження речових прав на нерухоме майно, чи його дубліката;
закону, яким встановлено заборону користування та/або розпорядження нерухомим майном;
інших актів органів державної влади та посадових осіб згідно із законом.
Згідно ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Відповідно ст. 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі:
припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору;
реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону;
набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки;
визнання іпотечного договору недійсним;
знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється;
з інших підстав, передбачених цим Законом.
Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
Так, згідно з даними Державного реєстру прав слідує, що 31.01.2017 приватним нотаріусом ОСОБА_1 зареєстровано заяву про державну реєстрацію іншого речового права (припинення іпотеки) № 20771913 (далі - заява № 20771913) щодо земельної ділянки, подану уповноваженою особою ПрАТ «Державний ощадний банк України».
Об'єкт нерухомого майна - земельна ділянка, що розташована за адресою: Київська обл., м. Фастів, вул. Зоряна, зем. діл. 35.
До заяви № 20771913 для державної реєстрації припинення іпотеки заявником подано договір іпотеки від 14.10.2008, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_6 за реєстровим № 3587 (далі - договір іпотеки № 3587.
Приватним нотаріусом ОСОБА_1 31.01.2017 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від № 33648835 та припинено іпотеку у Державному реєстрі прав за № 18792814.
Відповідно до інформації Державного реєстру прав строк виконання зобов'язання по іпотеці до 14.10.2018, розмір основного зобов'язання 65000,00 грн., тобто на момент припинення обтяження строк дії іпотечного договору № 3587 не закінчений.
Таким чином, приватним нотаріусом ОСОБА_1 проведено державну реєстрацію припинення іпотеки № 18792814 без документів, що підтверджують припинення іпотеки, чим порушено вимоги статей 3,10, 23, 27 Закону, пункту 40 Порядку № 1127.
Аналогічні порушення вимог статей 3, 10, 23, 27 Закону, пункту 40 Порядку № 1127 Комісією встановлено при розгляді заяв за №№ 20932258, 20932074, 20977268, 20976585, 21147213, 21146555, 21211905, 21211165.
Щодо твердження позивача про здійснення пошуку відомостей під час вчинення нотаріальних дій, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про нотаріат» нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Згідно ст. 2 Закону - державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно»
При цьому такі поняття, як нотаріальна дія і реєстраційна дія не є тотожними, а лише взаємопов'язані.
Зокрема, межею встановлення юридичних фактів щодо речових прав на нерухоме майно або їх обтяжень, які виникли внаслідок правочину, є сам правочин.
Державний реєстратор прав на нерухоме майно, безперечно, є суб'єктом встановлення юридичних фактів, за посередництвом яких у учасників цивільних правовідносин виникають, змінюються або припиняються речові права на нерухоме майно та/або їх обтяження. Коло юридичних фактів, які підлягають встановленню, а також юридичний інструментарій (засоби, способи, підходи), що може використовуватися державним реєстратором для встановлення юридичних фактів.
Отже, реєстраційна дія є наслідком вчинення нотаріального правочину.
Так, дії вчинені з метою посвідчення правочину, які передбачені Законом «Про нотаріат» не можуть бути використані в якості відомостей при вчиненні реєстраційних дій.
Щодо заходів застосованих до позивачки за наслідками прийняття оскаржуваного рішення, суд зазначає наступне.
Законодавством не передбачені межі строків на який може бути обмежений доступ до реєстрів суб'єктам державної реєстрації.
За результатами проведення перевірок державних реєстраторів чи суб'єктів державної реєстрації прав Міністерство юстиції України у разі виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб'єктів державної реєстрації прав приймає вмотивоване рішення про:
тимчасове блокування доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав;
анулювання доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав;
притягнення до адміністративної відповідальності державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації прав;
направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю;
скасування акредитації суб'єкта державної реєстрації прав.
Під час вирішення питання про визначення строку блокування доступу до Реєстрів приймається до уваги тип порушення, наслідки такого порушення, а також сукупність з іншими порушеннями. При цьому, результат вчинення одного й того ж порушення може мати різні правові наслідки. Тому, з метою об'єктивного застосування заходів до суб'єктів державної реєстрації за результатами здійснення контролю, Мін'юст враховує співрозмірність вчинених правопорушень та можливе настання негативних наслідків.
Водночас, повноваження Мін'юсту з цього питання є дискреційними.
Слід зазначити, що згідно з Рекомендаціями Комітету ОСОБА_3 Європи №К(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_3 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженнями слід розуміти такі повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" Міністерство юстиції України забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав; організовує роботу, пов'язану із забезпеченням діяльності з державної реєстрації прав; здійснює контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації прав, у тому числі шляхом проведення моніторингу реєстраційних дій відповідно до цього Закону та приймає обов'язкові до виконання рішення, передбачені цим Законом; розглядає скарги на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб'єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України та приймає обов'язкові до виконання рішення, передбачені цим Законом.
Згідно з позицією Верховного Суду України, викладеній у постанові від 14 березня 2017 року у справі № 800/323/16, суд не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями відповідності прийняття ним рішень (вчинення дій), передбаченими частиною третьою статті 2 КАС України, підміняти його і перебирати на себе повноваження, надані законом відповідному суб'єкту владних повноважень.
У зв'язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності» від 06.10.2016, Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» було доповнено статтею 37-1 «здійснення контролю у сфері державної реєстрації прав», з метою уникнення настання негативних наслідків у зв'язку із вчиненими правопорушеннями та допущеними помилками суб'єктами державної реєстрації.
Відповідно до наказу про тимчасове блокування доступу державному реєстратору - приватному нотаріусу до державного реєстру речових прав введено тимчасове обмеження доступу та не має безповоротного характеру для позивача, а є заходом реагування на неналежне виконання своїх обов'язків при здійсненні реєстраційних дій.
З даною позицією погоджується Київський апеляційний адміністративний суд у своїй постанові від 08.08.2018 у справі № 826/1348/18.
У постанові Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року по справі № 804/3889/17 зазначено, що у частині 2 статті 34-1 Закону визначено перелік спеціальних санкцій, які застосовуються органом контролю - Міністерством юстиції України, зокрема за результатами моніторингу та проведеної камеральної перевірки. Ці санкції є заходами юридичної відповідальності організаційного та адміністративного характеру, що накладаються на державного реєстратора у разі виявлення у його діях порушень порядку державної реєстрації.
Ці санкції є альтернативними - Мін'юст обирає ту санкцію, яка відповідає особі порушника та тяжкості виявленого порушення.
Щодо державного реєстратора, який перебуває у трудових відносинах з суб'єктом державної реєстрації, то до нього можуть бути застосовані санкції, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 34-1 Закону, найменш суворою з яких і є тимчасове блокування державному реєстратору доступу до Єдиного державного реєстру.
Блокування доступу передбачає тимчасове позбавлення державного реєстратора прав користувача Єдиного державного реєстру, які поновлюються після закінчення строку блокування, визначеного Міністерством юстиції України.
Право вибору стягнення за порушення порядку державної реєстрації належить органу контролю - Міністерству юстиції України. Йому ж надано повноваження самостійно визначати строк тимчасового блокування, у разі обрання ним цього виду санкції. Чинним законодавством межі цього строку не встановлені.
Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Також суд звертає увагу сторін, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).
З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивачки є не обґрунтованими, а її вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90,139, 143, 194, 205, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд,
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Лапій С.М.